ф
17 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 120/7984/21-а
адміністративне провадження № К/990/4289/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
суддів - Єресько Л.О., Мельник-Томенко Ж.М.,
перевіривши касаційну скаргу представника Міністерства юстиції України на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року у справі №120/7984/21-а за позовом ОСОБА_1 до Міністра юстиції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
У липні 2021 року ОСОБА_1 пред'явив позов до Міністра юстиції України, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Міністра юстиції України при розгляді скарги ОСОБА_1 від 14 лютого 2020 року, яка зареєстрована 24 лютого 2020 року за вх. №Я-5739;
- зобов'язати Міністра юстиції України розглянути скаргу ОСОБА_1 від 14 лютого 2020 року, що зареєстрована 24 лютого 2020 року за вх. №Я-5739 у відповідності до вимог Закону України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 року №393/96;
- зобов'язати Міністра юстиції України сплатити 15 000 грн моральної шкоди та 500 грн понесених витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2021 року, яке залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року, позов задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність Міністра юстиції України при розгляді скарги ОСОБА_1 14 лютого 2020 року, яка зареєстрована 24 лютого 2020 року за вх. №Я-5739;
- зобов'язано Міністра юстиції України розглянути скаргу ОСОБА_1 від 14 лютого 2020 року, що зареєстрована 24 лютого 2020 року за вх. №Я-5739 у відповідності до вимог Закону України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 року №393/96 із урахуванням висновків суду у цій справі;
- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із цими судовими рішеннями судів попередній інстанцій, представник Міністерства юстиції України звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її засобами поштового зв'язку 26 січня 2022 року.
Скаржник просить скасувати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
На підставі аналізу доводів касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Водночас, пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, справа №120/7984/21-а була розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак вона може бути оскаржена до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Також перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на пункти 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Суд зазначає, що передумовою для перевірки наявності підстав касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції, встановлених пунктами 1, 2, 3, 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу у справі, що була розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, є наявність обставин, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Однак, у касаційній скарзі відсутнє будь-яке посилання скаржника на передбачені пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України випадки. Мотиви, наведені у касаційній скарзі, зводяться лише до переоцінки доказів у справі та незгоди з висновками суду першої та апеляційної інстанцій щодо застосування норм законодавства.
Оскільки скаржник, оскаржуючи судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, не вказав випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.
За таких обставин, оскільки пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України передбачає можливість перегляду, в якості винятку, судових рішень, що не підлягають касаційному оскарженню судом касаційної інстанції лише у разі, якщо скаржником зазначені випадки, передбачені підпунктами «а» - «г» цієї норми, проте скаржником таких винятків не зазначено, у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Одночасно, Суд також враховує позицію висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі п. 3 (а) ст. 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до п. 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункту 1 статті 6 Конвенції.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою представника Міністерства юстиції України на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року у справі №120/7984/21-а за позовом ОСОБА_1 до Міністра юстиції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
…………………………
…………………………
…………………………
Н.М. Мартинюк
Л.О. Єресько
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду