09 лютого 2022 рокуЛьвівСправа № 140/4770/21 пров. № А/857/21017/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Обрізка І.М.,
Сеника Р.П.,
секретаря судового засідання Смолинця А.В.,
розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Плахтій Н.Б.), ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в м.Луцьк 28 вересня 2021 року у справі №140/4770/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,
11.05.2021 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , просив визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 22.04.2021 №345857-2046-0318, №345859-2406-0318, №345862-2406-0318.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що для цілей сплати орендної плати особа повинна мати статус орендаря, набутого в порядку, встановленому Земельним кодексом України (далі-ЗК України) та Податковим кодексом України (далі-ПК України). Суд першої інстанції вказав, що платником земельного податку є особа, яка володіє відповідним речовим правом на земельну ділянку (правом власності або правом користування), відповідно з моменту набуття права власності на об'єкт нерухомого майна, обов'язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об'єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду. Суд першої інстанції зазначив, що до нового власника об'єкта нерухомості переходить і встановлений податковим законом обов'язок зі сплати податку за земельну ділянку (орендної плати), на якій розташоване набуте ним майно та вказав, що у зв'язку з відчуженням позивачем об'єктів нерухомого майна третім особам ( ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ) перейшов встановлений податковим законом обов'язок зі сплати податку за земельну ділянку (орендної плати), на якій розташоване набуте ними майно. Суд першої інстанції дійшов висновку, що в даному випадку, позивач не є землекористувачем і не може бути належним платником орендної плати за землю за встановленими обставинами справи у період з 20.11.2019 по 24.02.2021, а такими платниками є фактичні власники нерухомого майна, яке знаходиться на такій земельній ділянці, тобто фактичні землекористувачі.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Волинській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що податкове повідомлення-рішення чи вимога про сплату боргу має бути надіслана за адресою (місцезнаходження, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням. Скаржник вказує, що жодна норма податкового законодавства не зобов'язує контролюючий орган здійснювати заходи для з'ясування причин невручення податкової вимоги чи для вжиття додаткових заходів щодо вручення кореспонденції платникам податків. Вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що до нового власника об'єкта нерухомості переходить встановлений податковим законом обов'язок зі сплати податку за земельну ділянку (орендної плати), на якій розташоване набуте ним майно, оскільки лише 24.02.2021 року було припинено дію договору оренди за взаємною згодою сторін договору, а тому позивач є належним платником орендної плати за землю за встановленими обставинами справи у період з 20.11.2019 по 24.02.2021.
В судовому засіданні в реживі конференції представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, позивач та треті особи до суду не з'явились, повноважних представників не забезпечили, належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає розгляду справи.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає частково.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що між Княгининівською сільською радою та ФОП ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі від 02.10.2018, відповідно до якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення для будівництва торгово-розважального центру, кадастровий номер 0722883700:03:001:7083, яка розташована в межах населеного пункту с.Зміїнець на території Княгининівської сільської ради. Пунктом 2.1 даного договору передбачено, що в оренду передається земельна ділянка загальною площею 1,0000 гектарів, у тому числі: 10000 - землі житлової та громадської забудови. Цільове призначення - В.03.10 (для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов'язаної з отриманням прибутку). За змістом пункту 2.5 договору на день укладання правочину на земельній ділянці кадастровий номер 0722883700:03:001:7083 були відсутні об'єкти нерухомого майна та об'єкти інфраструктури.
Згідно з пунктом 4.3 даного договору орендна плата встановлена в сумі 724 857,47 грн за рік, що становить 31,86 % від нормативної грошової оцінки.
Положеннями пункту 8.4.5. договору оренди землі встановлено, що у разі відчуження будівель або їх частин, розташованих на орендованій земельній ділянці, орендар зобов'язаний повідомити про це орендодавця у 10-денний термін із дня відчуження та внести зміни в договір оренди і повідомити нового власника про обов'язковість оформлення права користування землею. Зі змісту пункту 11.3. даного договору слідує, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін, у т.ч. з інших підстав, визначених законом. Дія цього договору припиняється у випадках, передбачених законодавством України (п.11.2. договору оренди землі) (а.с.10-13).
05.10.2018 внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про оренду вказаної земельної ділянки ОСОБА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (а.с.15).
Згодом, державним реєстратором виконавчого комітету Луцької міської ради Волинської області Оляницькою О.В внесені записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на наступні об'єкти нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 : 07.11.2019 - незавершене будівництво торгового приміщення А-1, відсоток готовності - 86%; реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1957734807228; 12.11.2019 - незавершене будівництво критого залу для ярмарків Б-1 відсоток готовності - 78%; реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1961117007228 (а.с.20-21).
Так, договором дарування від 20.11.2019 незавершених будівництвом торгових приміщень, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , підтверджено, що останній набув право власності на об'єкт нерухомого майна за номер 1957734807228 (незавершене будівництво торгових приміщень - А-1 з відсотком готовності 86%), що розташований на земельній ділянці кадастровий номер 0722883700:03:001:7083, за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.24-25).
Того ж дня, був укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір дарування незавершених будівництвом торгових приміщень, на підставі якого останньою набуто право власності на об'єкт нерухомого майна номер 1961117007228 (незавершене будівництво критого залу для ярмарків - Б-1 з відсотком готовності 78%), що розташований на орендованій земельній ділянці кадастровий номер 0722883700:03:001:7083, за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.27-28).
20.11.2019 приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Зубенко Т.І. внесені записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності про право власності на об'єкт нерухомого майна за ОСОБА_3 (номер НОМЕР_1 ) та на об'єкт нерухомого майна за ОСОБА_2 (номер НОМЕР_2 ) (а.с.26, 29).
24.02.2021 між Луцькою міською територіальною громадою (орендодавець-правонаступник) та ОСОБА_1 (орендар) укладено додаткову угоду про припинення договору оренди землі від 02.10.2018 (право оренди земельної ділянки зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05.10.2018, номер запису про інше речове право: 28336346). Відповідно до пункту 1, орендодавець та орендар за взаємною згодою сторін прийшли до згоди про припинення договору оренди землі від 02.10.2018 (а.с.62).
10.03.2021 державним реєстратором внесено запис до Реєстру про припинення права оренди земельної ділянки кадастровий номер 0722883700:03:001:7083 за ОСОБА_1 , про що підтверджує витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно (а.с.64).
За наслідком проведеної перевірки 22.04.2021 ГУ ДПС у Волинській області винесено податкові повідомлення-рішення: від 22.04.2021 №345857-2406-0318, відповідно до якого ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за платежем орендна плата з фізичних осіб за податковий період - 2019 рік у розмірі 164830,60 грн; №345859-2406-0318, відповідно до якого ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за платежем орендна плата з фізичних осіб за податковий період - 2020 рік у розмірі 724857,47 грн; №345862-2406-0318, відповідно до якого ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за платежем орендна плата з фізичних осіб за податковий період - 2021 рік у розмірі 109225,10 грн.
Вважаючи прийняті податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся із позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Як це вірно визначено судом першої інстанції, спірні правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані нормами ПК України, ЗК України та Законом України «Про оренду землі» від 06.10.1998 № 161-XIV (далі-Закон №161-ХІV).
Так, відповідно до частин першої, другої статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.
Статтею 4 Закону №161-ХІV передбачено, що орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.
Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі (частина перша статті 6 Закону №161-ХІV).
Статтею 13 вказаного Закону визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК зазначено, що платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Згідно із підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України, плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Підпунктом 14.1.73. пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України). Вказане положення кореспондується з нормами статті 21 Закону №161-XIV.
Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII Податкового кодексу України.
Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Так, пунктами 288.1 - 288.4 статті 288 ПК України передбачено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.
Отже, ПК України визначає обов'язок орендаря сплачувати податок у формі орендної плати. Разом з тим, як це вірно зазначив суд першої інстанції, системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що для цілей сплати орендної плати особа повинна мати статус орендаря, набутого в порядку, встановленому ЗК України та ПК України.
Як регламентовано частиною четвертою статті 120 ЗК України, у разі набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у користуванні на праві оренди, емфітевзису, суперфіцію у відчужувача (попереднього власника), до набувача одночасно переходить відповідно право оренди, емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки, на якій розміщений такий об'єкт, в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта, крім випадків, визначених частиною шостою цієї статті. Волевиявлення орендодавця (власника) земельної ділянки, відчужувача (попереднього власника), набувача такого об'єкта та внесення змін до договору оренди землі, емфітевзису, суперфіцію із зазначенням нового орендаря (користувача) земельної ділянки не вимагається.
Відповідно до статті 125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
При цьому, при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти.
Таким чином, платником земельного податку є особа, яка володіє відповідним речовим правом на земельну ділянку (правом власності або правом користування), відповідно з моменту набуття права власності на об'єкт нерухомого майна, обов'язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об'єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду.
Отже, до нового власника об'єкта нерухомості переходить і встановлений податковим законом обов'язок зі сплати податку за земельну ділянку (орендної плати), на якій розташоване набуте ним майно.
Зазначена позиція суду узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №817/492/17.
Як це вірно встановлено судом першої інстанції, спірні правовідносини між сторонами виникли у зв'язку з нарахуванням податкового зобов'язання з орендної плати за договором оренди від 02.10.2018, право за яким припинене на підставі укладеної між правонаступником Княгининівської сільської ради - Луцькою міськрою радою та ОСОБА_1 додаткової угоди про припинення договору оренди землі від 24.02.2021, і, як наслідок, встановлення наявності/відсутності у позивача обов'язку проводити оплату за користування земельною ділянкою на умовах оренди з моменту відчуження об'єктів незавершеного будівництва, які знаходились на орендованій земельній ділянці.
Беручи до уваги ту обставину, що 20.11.2019 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , були укладені договори дарування незавершених будівництвом торгових приміщень, відповідно до яких треті особи у справі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 набули право власності на об'єкт нерухомого майна за номер 1957734807228 (незавершене будівництво торгових пріміщень - А-1 з відсотком готовності 86%), що розташований на земельній ділянці кадастровий номер 0722883700:03:001:7083 та за номер 1961117007228 (незавершене будівництво критого залу для ярмарків - Б-1 з відсотком готовності 78%), що розташований на орендованій земельній ділянці кадастровий номер 0722883700:03:001:7083, за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно, про що 20.11.2019 приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Зубенко Т.І. були внесені записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна за ОСОБА_3 (номер НОМЕР_1 ) та за ОСОБА_2 (номер НОМЕР_2 ), на переконання суду першої інстанції, з 20.11.2019 - з дня відчуження об'єктів нерухомого майна, від позивача до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перейшов встановлений податковим законом обов'язок зі сплати податку за земельну ділянку (орендну плату), на якій розташоване набуте ними майно і, як наслідок, позивач втратив статус землекористувача і не може бути належним платником орендної плати за землю за встановленими обставинами справи у період з 20.11.2019 по 24.02.2021, а такими платниками є фактичні власники нерухомого майна, яке знаходиться на такій земельній ділянці, тобто фактичні землекористувачі.
Проте з такими висновками суду першої інстанції частково не погоджується суд апеляційної інстанції, виходячи з наступного.
Як це передбачено ч.1 ст. 32 Закону № 161-XIV, на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.
Наявність судового рішення, яке приймалося б на підставі ч.1 ст.32 Закону № 161-XIV, ні судом першої ні судом апеляційної інстанції не встановлено.
Як це зазначено у ч.2 ст. 32 Закону № 161-XIV, у разі розірвання договору оренди землі з ініціативи орендаря орендодавець має право на отримання орендної плати на землях сільськогосподарського призначення за шість місяців, а на землях несільськогосподарського призначення - за рік, якщо протягом зазначеного періоду не надійшло пропозицій від інших осіб на укладення договору оренди цієї ж земельної ділянки на тих самих умовах, за винятком випадків, коли розірвання договору було обумовлено невиконанням або неналежним виконанням орендодавцем договірних зобов'язань.
Частина 3 ст. 32 Закону № 161-XIV зазначає, що у разі розірвання договору оренди землі за погодженням сторін кожна сторона має право вимагати в іншої сторони відшкодування понесених збитків відповідно до закону.
Судом першої інстанції встановлено з матеріалів справи, що позивач та треті особи у зв'язку із набуттям права власності на об'єкти нерухомого майна №1957734807228 та №1961117007228 неодноразово зверталися до Княгининівської сільської ради щодо припинення договору оренди землі від 02.10.2018 в частині оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0722883700:03:001:7083 ОСОБА_1 та оформлення і реєстрацію права користування землею для комерційного використання під нерухомим майном за номером 1961117007228 та за номером 1957734807228 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Княгининівська сільська рада у листах-відповідях повідомляла ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про відмову у проведенні дій щодо припинення договору оренди землі та щодо оформлення і реєстрації права користування частини земельної ділянки, яка є необхідною для обслуговування об'єктів нерухомого майна за номером 1961117007228 та за номером 1957734807228.
При цьому у своїх відповідях сільська рада зазначала, що у зв'язку з відчуженням позивачем об'єктів незавершеного будівництва згідно з договорами дарування громадянам ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , право оренди ОСОБА_1 припинилось з огляду на закон, при цьому договір оренди землі від 02.10.2018 року не припинився в цілому, а тільки в частині оренди земельної ділянки, на якій знаходяться об'єкти незавершеного будівництва (а.с.31-57).
Суд апеляційної інстанції в силу приписів ч.4 ст.120 ЗК України, вимог ст.32 Закону № 161-XIV та встановлених обставин у справі приходить до переконання, що з 20.11.2019 - моменту набуття права власності на об'єкт нерухомого майна третіми особами, обов'язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщені такі об'єкти, покладався на цих осіб: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , які набула право власності на нежитлові споруди прощею 15,07 м на 39,17 м та 22,19 м на 16,38 м, відповідно, згідно з відомостями технічних паспортів на ці об'єкти, та до таких набувачів одночасно перейшло право оренди земельної ділянки, на якій розміщені такі об'єкти, в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача таких об'єктів (позивача). Волевиявлення орендодавця земельної ділянки (сільської ради), попереднього орендаря (позивача), набувачів таких об'єктів (третіх осіб у справі) та внесення змін до договору оренди землі від 02.10.2018 року, із зазначенням нових орендарів земельної ділянки не вимагалося.
ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на підтвердження обов'язку сплати орендної плати за спірний період щодо земельної ділянки, на якій розміщені об'єкти, що перейшли у їхню власність, підтверджують копіями квитанцій, наявними в матеріалах справи (а.с.58-61), проте, такі дії не доводять факту припинення обов'язку позивача, як первинного орендаря зі сплати орендної плати за частину земельної ділянки, вільної від об'єктів нерухомого майна.
При цьому, незважаючи на те, що за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не зареєстровано право власності чи користування земельною ділянкою під належними їм на праві власності приміщеннями, виходячи з принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у п.5.2 ст.5 цього Кодексу, обов'язок зі сплати орендної плати виник у третіх осіб з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно та завершився днем припинення такого договору.
В даному випадку, право оренди земельної ділянки за кадастровим номером 0722883700:03:001:7083 у ОСОБА_1 змінилося з 20.11.2019 - з дати припинення права власності останнього на об'єкти нерухомого майна, які розташовані на зазначеній земельній ділянці, та припинилося 24.02.2021 - з підстав укладення між Луцькою міською територіальною громадою (орендодавець - правонаступник) та ОСОБА_1 (орендар) додаткової угоду про припинення договору оренди від 02.10.2018.
За таких обставин суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність обов'язку у позивача по сплаті орендної плати за користування земельною ділянкою за №0722883700:03:001:7083, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , починаючи з 20.11.2019 і по 24.02.2021 в частині, що вільна від об'єктів нерухомого майна, що відчужені третім особам.
Щодо аргументів апелянта про те що податкове повідомлення-рішення чи вимога про сплату боргу має бути надіслана за адресою (місцезнаходження, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням та що жодна норма податкового законодавства не зобов'язує контролюючий орган здійснювати заходи для з'ясування причин невручення податкової вимоги чи для вжиття додаткових заходів щодо вручення кореспонденції платникам податків, то суд апеляційної інстанції зауважує, що суд першої інстанції аргументи позивача на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення були направлені не за місцем проживання ОСОБА_1 не взяв до уваги, оскільки за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адреса позивача значиться саме АДРЕСА_1 .
Добросовісний платник податків, зобов'язаний забезпечити отримання кореспонденції, у разі невиконання цього обов'язку, платник не вправі посилатись на неотримання ним документів, як на обставину, що звільняє його від настання у зв'язку з цим негативних наслідків.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі №140/30/20.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з частиною 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи встановлені обставини у справі, вимоги пунктів 288.1 - 288.4 статті 288 ПК України щодо особи платника орендної плати, площі земельної ділянка як об'єкта оподаткування, що залишилася в оренді у позивача з 20.11.2019, факту здійснення проплат третіми особами як новими орендарями за договором від 02.10.2018 в частині земельної ділянки, на якій знаходяться об'єкти їхнього права власності у період з 20.11.2019 та по 24.02.202, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що розмір орендної плати, який має бути внесено позивачем у спірних період не може бути самостійно перерахований судом, оскільки не належить до його повноважень. Суд лише встановлює правомірність їх здійснення. Не може бути визнаним недійсним рішення контролюючого органу в якійсь частині, оскільки суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень. Разом з тим, приймаючи до уваги те, що рішення, в якому недійсну частину не можна виокремити, ідентифікувати, є недійсним в цілому.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 13 листопада 2018 року (справа №813/4686/16).
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції при вирішенні справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що має наслідком зміну рішення суду першої інстанції в частині його задоволення.
Керуючись статтями 229, 241, 243, 308, 310, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області задовольнити частково.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року у справі №140/4770/21 змінити в частині мотивів задоволення позову.
В решті рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року у справі №140/4770/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач Т. І. Шинкар
судді І. М. Обрізко
Р. П. Сеник
Повне судове рішення оформлене суддею-доповідачем 18.02.2022 згідно з ч.3 ст.321 КАС України