Справа № 640/21909/21 Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г.
17 лютого 2022 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Кучми А.Ю.,
суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В.
за участю секретаря Островської О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2021 року (м. Київ, дата складання повного тексту 06.12.2021) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
ОСОБА_1 звернулася з позовом до суду, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.02.2021 року №0091363-2403-1021, в якому визначено позивачу суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2020 рік, в розмірі 202 503,35 грн;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.02.2021 року №0091364-2403-1021, в якому визначено позивачу суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2020 рік, в розмірі: 56 904,12 грн;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.02.2021 року №0091365-2403-1021, в якому визначено позивачу суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2020 рік в розмірі: 227 580,12 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що об'єкти нерухомого майна, щодо яких було здійснено донарахування, не є об'єктом оподаткування, оскільки використовуються в промисловості та виробництві сільськогосподарської продукції. Також позивачем зазначено, що заклад громадського харчування, загальною площею 3504,4 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до ДК 018-2000 не є будівлею, а відтак не є об'єктом оподаткування.
У відзиві відповідачем зазначено, що спірні податкові повідомлення-рішення винесені у відповідності до вимог чинного законодавства, а твердження позивача про не віднесення його об'єктів нерухомості до об'єкту оподаткування не відповідають дійсності.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Київській області від 16.02.2021 №0091364-2403-1021, в якому визначено позивачу суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2020 рік, в розмірі: 56 904,12 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування усіх фактичних обставин у справі. Апелянт вказує, що майновий комплекс у м. Тетіїв є будівлею промисловості, яка призначена та використовується позивачем для здійснення підприємницької діяльності, а саме приймання, сушки, очистки, зберігання та відпуску зернових культур. Крім того, позивачу не надіслано належні розрахунки податку, оскільки відсутні будь-які відомості про ставки, які були застосовані під час визначення розміру відповідного податкового зобов'язання. Вказує, що оскільки позивачу на праві власності належить заклад громадського харчування, який відповідно до ДК 018-2000 не є будівлею, а відтак не є об'єктом оподаткування.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню в частині.
Згідно з ст. 317 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує його та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у власності позивача перебувають об'єкти нежитлової нерухомості:
- єдиний майновий комплекс загальною площею 14292 кв. метрів, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17.05.2016);
- майновий комплекс загальною площею 4381,2 кв. метрів, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.11.2016);
- нежитловий будинок (літ. А) - заклад громадського харчування загальною площею 3504,4 кв. метрів, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 01.07.2013).
З огляду на наявність права власності позивача на зазначені об'єкти, 16.02.2021 ГУ ДПС у Київській області було сформовано податкові повідомлення- рішення по податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2020 рік: №0091363-2403-1021 на суму 202 503,35 грн, №0091364-2403-1021 на суму 56 904,12 грн, №0091365-2403-1021 на суму 227 580,12 грн.
Вважаючи такі рішення відповідачів протиправними, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням, вважаючи його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що судовим рішенням в іншій справі встановлено, що цілісний майновий комплекс загальною площею 4381,2 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 та належить позивачу на праві приватної власності у відповідності до правових положень підпункту «є» підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об'єктом оподаткування. При цьому, виключення законодавцем з кола об'єктів оподаткування будівель та споруд пов'язано з обов'язковою умовою наявності відповідного статусу саме у власника цих будівель, а не цільового призначення та фактичного використання майна. Також, не погодився із трактуванням приписів Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, які наводить позивач.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Законом України від 28.12.2014 №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» (далі - Закон №71-VIII) було запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки, та плата за землю.
За правилами підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового Кодексу України (далі - ПК України) платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Відповідно до статті 10 ПК України податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є місцевим податком.
Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України, об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.
Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункт 266.1 статті 261 ПК України ).
Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України, базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема, документів на право власності.
За змістом підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 ПК України органи місцевого самоврядування до 25 грудня року, що передує звітному, подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням об'єкта житлової та/або нежитлової нерухомості інформацію щодо ставок та наданих пільг юридичним та/або фізичним особам зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України).
Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України).
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (пп.266.3.2 п.266.3 ст. 266 Податкового кодексу України).
Отже, норми ПК України пов'язують обов'язок сплати особою податку на нерухоме майно з фактом виникненням права власності на таке майно.
З огляду на вищезазначені норми чинного законодавства, позивач, як власник об'єктів нерухомості, є платником податку.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з довідки виконавчого комітету Тетіївської міської ради від 12.11.2019 №531, цілісний майновий комплекс загальною площею 4381,2 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , щодо якого позивачу донараховано 56 904,12 грн за 2020 рік є будівлею промисловості та використовується для виготовлення цегли.
Відповідно до підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, не є об'єктом оподаткування, зокрема, будівлі промисловості, зокрема, виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
При цьому, відповідачем не було спростовано належність вищезазначеного приміщення до будівель промисловості.
Крім того, в рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.02.2020 у справі №640/16236/19 вже досліджувалось питання правомірності нарахування податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, саме щодо вище зазначеного об'єкту нерухомості позивача.
Так, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.02.2020 у справі №640/16236/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.10.2020, встановлено, що цілісний майновий комплекс загальною площею 4381,2 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 та належить позивачу на праві приватної власності у відповідності до правових положень підпункту «є» підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України - не є об'єктом оподаткування.
Відповідно до частин четвертої-п'ятої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Враховуючи, що у розгляді наведеної вище адміністративної справи брали участь ті самі сторони, що в даній справі, то зазначене рішення суду має преюдиціальне значення при розгляді даної справи, а отже вказані обставини не підлягають доказуванню у даній справі.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що податкове повідомлення-рішення №0091364-2403-1021 є необґрунтованим, та таким, що підлягає скасуванню.
Щодо оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №0091363-2403-1021, яким позивачу визначено податкове зобов'язання в сумі 202 503,35 грн за 2020 рік, колегія суддів зазначає наступне.
Підставою для прийняття вищезазначеного оскаржуваного податкового повідомлення-рішення стала наявність у позивача права власності на єдиний майновий комплекс загальною площею 14292 кв. метрів, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17.05.2016.
Відповідно до підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України (в редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів» від 23 листопада 2018 року №2628-VIII), не є об'єктом оподаткування, зокрема, будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Відповідно до пункту 209.6 статті 209 ПК сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.
Згідно з підпунктом 14.1.235 пункту 14.1 статті 235 ПК України - сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Разом з тим, позивачем не надано належних доказів, що остання є сільськогосподарським товаровиробником, займається виробництвом продукції, має відповідний статус та здійснює операції з її постачання, тощо.
Суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги наданий позивачем договір про надання послуг по прийманню, сушці, очистці, зберіганню та відпуску зернових культур від 01.12.2020 №01/12, як належний доказ того, що позивач являється товаровиробником.
З договору вбачається, що позивач є виключно зберігачем зернових культур.
При цьому, від позивача не надходило жодних посилань на те, що позивач є сільськогосподарським товаровиробником, займається виробництвом продукції, має відповідний статус.
Отже, виключення законодавцем з кола об'єктів оподаткування будівель та споруд пов'язано з обов'язковою умовою наявності відповідного статусу саме у власника цих будівель, а не цільового призначення та фактичного використання майна.
Таким чином, податковим органом було законно та обґрунтовано прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0091363-2403-1021.
Разом із тим, колегія суддів вказує, що відповідно до розрахунку до податкового повідомлення-рішення №0091363-2403-1021 вбачається, що позивачу нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки також і за березень 2020 року.
Однак, відповідно до п.52-5 підрозділу 10 Інші перехідні положення ПК України, об'єкти нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідно до статті 266 цього Кодексу в період з 1 березня по 31 березня 2020 року.
Таким чином, в порушення вищевказаної правової норми контролюючим органом здійснено нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, яке перебувало у власності позивача в період з 01.03.2020 по 31.03.2020, тому податкове повідомлення-рішення №0091363-2403-1021 від 16.02.2021 є протиправним та підлягає скасуванню в цій частині.
Щодо оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №0091365-2403-1021, яким позивачу визначено податкові зобов'язання в сумі 227 580,12 грн за 2020 рік, колегія суддів зазначає наступне зазначає наступне.
За доводами позивача, підпункт 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає вичерпний перелік об'єктів нежитлової нерухомості, в якому ключовим словом є слово «будівлі».
Так, відповідно до підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють:
а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку;
б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей;
в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування;
г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки;
ґ) будівлі промислові та склади;
д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки);
е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо;
є) інші будівлі.
Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Згідно зазначеного класифікатора будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів. До будівель відносяться: житлові будинки, гуртожитки, готелі, ресторани, торговельні будівлі, промислові будівлі, вокзали, будівлі для публічних виступів, для медичних закладів та закладів освіти та т. ін.
Позивач стверджує, що заклад громадського харчування загальною площею 3504,4 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 01.07.2013), відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, не належать до будівель і тому не є об'єктом оподаткування.
Разом із тим, згідно пункту 2 Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 за кодом 1230 визначаються будівлі торгівельні, до яких включаються у тому числі й підприємства та установи громадського харчування (їдальні, кафе, закусочні тощо).
Матеріали справи не містять доказів того, що заклад громадського харчування загальною площею 3504,4 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 не є об'єктом оподаткування у відповідності до приписів підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, а відтак податкове повідомлення-рішення №0091365-2403-1021 є обґрунтованим та таким, що не підлягає скасуванню.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Таким чином апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2021 року - скасувати в частині відмови у задоволення позову ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.02.2021 №0091363-2403-1021.
Ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.02.2021 №0091363-2403-1021 в частині нарахування суми податку за березень 2020 року на суму 16875,28 грн.
В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 18.02.2022.
Головуючий суддя: А.Ю. Кучма
В.О. Аліменко
Н.В. Безименна