17 лютого 2022 року справа №200/10721/20-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Сіваченко І.В. розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 р. у справі № 200/10721/20-а (головуючий І інстанції Зеленов А.С.) за позовом ОСОБА_1 до Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
18 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області в якій просить суд: визнати протиправними дії Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах; зобов'язати Торецьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області переглянути пільговий стаж ОСОБА_1 з урахуванням періоду роботи на Шахті ім. Ф.Е. Дзержинського ВО “Дзержинськвугілля” з 03 лютого 1997 року по 13 травня 1999 року, з 14 травня 2004 року по 06 грудня 2004 року; зобов'язати Торецьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 01 січня 2019 року по 31 серпня 2020 року в ДП “Торецьквугілля”; скасувати рішення Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області №700 від 28 вересня 2020 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах;зобов'язати Торецьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 24 вересня 2020 року вона звернулася до Торецького об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.1 ч.2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. За результатами розгляду її заяви. Відповідач прийняв рішення №700 від 28 вересня 2020 року про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, у зв'язку із не зарахуванням до пільгового стажу періодів роботи на Шахта ім. Ф.Е. Дзержинеького в/о “ Дзержинськвугілля” з 3 лютого 1997 року по 13 травня 1999 року, з 14 травня 2004 року по 6 грудня 2004 року на посаді фельдшера підземного медпункту, так як у цей період не проводилася атестація робочих місць згідно н. 4 Порядку проведення атестації робочих місць за умови праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08. 1992 № 442.
Відсутність відомостей про атестацію робочого місця позивача не може бути підставою для відмови у зарахуванні пільгового стажу за умови підтвердження його відповідними документами. Крім того, до страхового стажу не зараховано період роботи з 1 січня 2019 року по 31 серпня 2020 року у ДП “Торецьквугілля”, так як не сплачені страхові внески ДП “Торецьквугілля” відповідно до п. 1 ст.24, п. 1 ч. 2 ст 114 закону України “Про загальнообов'язкове страхування”, але обов'язок сплати страхових внесків по закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та обов'язок сплати єдиного внеску по Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” покладено на страхувальників (підприємців- роботодавців). Робітник не може виконувати функції держави по контролю перерахування страхових внесків.
Відповідно до статті 10 Закону України “Про пенсійне забезпечення” пенсійне забезпечення відповідно до цього Закону здійснюється органами Пенсійного фонду України.
Органи Пенсійного фонду України, як державний орган, що реалізує право громадян на пенсійне забезпечення, їх посадові та службові особи, зобов'язані неухильно дотримуватись прав громадян при призначенні і виплаті пенсій, вживати заходи щодо попередження їх порушення, надавати допомогу громадянам у витребуванні та оформленні необхідних для призначення пенсії документів.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 р. у справі № 200/10721/20-а позов задоволено, внаслідок чого визнано протиправним та скасовано рішення Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області №700 від 28 вересня 2020 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах. Зобов'язано Торецьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 періоди роботи на Шахті ім. Ф.Е. Дзержинського ВО “Дзержинськвугілля” з 03 лютого 1997 року по 13 травня 1999 року, з 14 травня 2004 року по 06 грудня 2004 року. Зобов'язано Торецьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 01 січня 2019 року по 31 серпня 2020 року в ДП “Торецьквугілля”. Зобов'язано Торецьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за списком №1 з 24 вересня 2020 року.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» суперечить положенням Закону № 1058, а тому не може застосовуватись при вирішенні питання про призначення позивачу пенсії за віком.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , /а.с. 9-11/.
Відповідач, Торецьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області, код ЄДРПОУ 42170475, місцезнаходження: 85200, Донецька область, м. Торецьк, вул. Дружби, буд. 22; є органом державної влади.
24 вересня 2020 року ОСОБА_1 , звернулася до Торецького об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.1 ч.2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Рішенням Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області №700 від 28 вересня 2020 року відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах/а.с.15-16/.
Не погодившись із рішенням відповідача №700 від 28 вересня 2020 року, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Згідно статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У відповідності до приписів статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року № ETS N 005 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до положень частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами;2) висновками експертів;3) показаннями свідків.(ст.71 КАС України).
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058-IV.
Громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, мають право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи (стаття 8 Закону № 1058).
Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 26 зазначеного Закону починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу не менше 25 років при призначенні пенсії в період за з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року.
Згідно ч. 1 ст. 114 Закону № 1058-IV передбачено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Відповідно до п. 3 Порядку № 383 при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року. Враховуючи наведене, Список № 1 необхідно застосовувати у тій редакції, в якій він був чинним станом на період роботи позивача.
Частиною 1 статті 44 Закону України № 1058 передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року N 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за N1566/11846.
Перелік документів, що додаються до заяви про призначення, перерахунку та поновлення пенсії визначений Розділом 2 цього Порядку.
Підпунктом 2 пункту 2.1 Порядку № 22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу).
Згідно пункту 4.1 Порядку орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.
Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (пункт 4.3 Порядку).
Пунктом 4.2 цього Порядку передбачено право органу, що призначає пенсію, вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Пунктом 4.7 Порядку передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Згідно ст. 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, у відповідності до ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Статтею 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
В пункті 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, також закріплено положення, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 20 цього Порядку передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Щодо не зарахування до пільгового стажу позивача спірних періодів роботи, суд зазначає наступне.
До пільгового підземного стажу за Списком №1 ОСОБА_1 не зараховано відповідачем: - період роботи на МТМО м. Дзержинська у період з 21 березня 1994 року по 1 лютого 1997 року, на шахті ім. Дзержинського ВО “Дзержинськвугілля” з 3 лютого 1997 року по 9 квітня 2007 року, з 14 травня 2004 року по 6 грудня 2004 року на посаді фельдшера підземного медпункту, так як у цей період не проводилася атестація робочих місць згідно н. 4 Порядку проведення атестації робочих місць за умови праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08. 1992 № 442.
До страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано відповідачем: - період роботи з 1 січня 2019 року по 31 серпня 2020 року у ДП “Торецьквугілля”, так як не сплачені страхові внески ДП “Торецьквугілля”.
При вирішенні питання щодо правомірності не зарахування до загального страхового стажу та пільгового стажу позивача, що дає йому право на отримання пенсії на пільгових умовах відповідно до п.1 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058-IV, періоду його роботи з на МТМО м. Дзержинська у період з 21 березня 1994 року по 1 лютого 1997 року, на шахті ім. Дзержинського ВО “Дзержинськвугілля” з 3 лютого 1997 року по 9 квітня 2007 року, з 14 травня 2004 року по 6 грудня 2004 року, суд виходить з наступного.
Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України (далі - Мінпраці) від 01.09.1992 № 41 (далі - Методичні рекомендації).
Відповідно до Порядку проведення атестації робочих місць, затвердженого Постановою Кабінетом Міністрів України від 01 серпня 1992 року (який набрав чинності 21 серпня 1992 року) встановлено, що атестація робочих місць за умовами праці (надалі - атестація) проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров'я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому.
Згідно із зазначеним нормативним актами основна мета атестації, як випливає із зазначених нормативних актів, полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Відповідно до положень Порядку відомості про результати атестації робочих місць заносяться до картки умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров'я України.
Атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначаються наказом по підприємству, організації, в строки, передбачені колективним договором, але не рідше ніж один раз на п'ять років. До складу комісії включається уповноважений представник виборного органу первинної профспілкової організації, а в разі відсутності профспілкової організації - уповноважена найманими працівниками особа.
Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.
Документами, які підтверджують результати атестації робочого місця за умовами праці, можуть бути: картка умов праці, наказ по підприємству про затвердження переліку робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників; трудова книжка із записом про витяг із зазначеного наказу або з додатком такого витягу.
Отже, з аналізу норм Закону України “Про пенсійне забезпечення” та Порядку дає підстави дійти висновку, що необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах відповідно до пункту "а" статті 13 Закону є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у Списку № 2, 1 також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці. Документи, які можуть підтверджувати результати атестації робочого місця за умовами праці, є: наказ про підсумки атестації робочих місць за умовами праці, карта умов праці, наказ по підприємству про затвердження переліку робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників; трудова книжка із записом про витяг із зазначеного наказу або з додатком такого витягу.
Таким чином, відсутність підтвердження вищезгаданих обставин не породжує виникнення права на зарахування пільгового стажу.
Верховний Суд України у постановах від 10 березня 2015 року (справа № 21-51а15), від 10 вересня 2013 року (справа № 21-183а13), від 02 грудня 2015 року (справа № 21-1329а15), від 12 квітня 2016 (справа № 21-6501а15), а також Верховний Суд у постановах від 23 січня 2018 року (справа № 732/2003/14), від 28 лютого 2018 року (справа № 604/328/17) висловлювали правову позицію стосовно відсутності законних підстав для призначення пенсії на пільгових умовах з огляду на відсутність результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці.
Натомість суд зазначає що, записами трудової книжки позивача ( НОМЕР_2 ) підтверджено, що остання працювала на МТМО м. Дзержинська у період з 21 березня 1994 року по 1 лютого 1997 року на посаді фельдшера підземного здравпункту , на шахті ім. Дзержинського ВО “Дзержинськвугілля” з 3 лютого 1997 року по 9 квітня 2007 року, з 14 травня 2004 року по 6 грудня 2004 року на посаді фельдшера підземного медпункту, що дає право на пільговий стаж за Списком №1.
Також позивачем надано довідку КНП “Центральна міська лікарня м. Торецька” від 18 серпня 2020 року №1809 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній та копію наказу №4/1 від 4 жовтня 1994 року про проведення атестації робочих місць /а.с.13,14/.
Як вже зазначалось судом, атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації та розробленими на виконання постанови № 442 Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України (далі - Мінпраці) від 1 вересня 1992 року № 41 (далі - Методичні рекомендації).
Основна мета атестації, як випливає із зазначених нормативних актів, полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Згідно з пунктом 4 Порядку проведення атестації та підпунктом 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій періодичність проведення атестації робочих місць визначається безпосередньо колективним договором підприємства і проводиться не рідше одного разу на 5 років.
Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства чи організації.
Результати атестації використовуються при встановленні пенсій за віком на пільгових умовах, пільг і компенсацій за рахунок підприємств та організацій, обґрунтуванні пропозицій про внесення змін і доповнень до Списків № 1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, а також для розробки заходів щодо поліпшення умов праці та оздоровлення працюючих.
Згідно з пунктом 3 Порядку №383, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
Пунктом 4.2 Порядку №383 передбачено, що результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умов і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.
Згідно з пунктом 4 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.92 №442 (далі - Порядок проведення атестації робочих місць), атестація робочих місць за умовами праці (далі - атестація) проводиться в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Атестація має проводитися у передбачені пунктом 4 Порядку проведення атестації строки, а відповідальність за своєчасність та якість її проведення покладається на керівника підприємства, організації.
Якщо чергова атестація була проведена з порушенням передбачених пунктом 4 Порядку проведення атестації строків, а працівник до її проведення виконував роботу, яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, цей період його роботи має бути зарахований до пільгового стажу за результатами попередньої атестації.
Вищезазначений висновок узгоджується з правовою позицією викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а
З огляду на те, що позивач з 21 березня 1994 року по 1 лютого 1997 року, з 3 лютого 1997 року по 9 квітня 2007 року та з 14 травня 2004 року по 6 грудня 2004 року виконував роботу, яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, отже відповідний період роботи має бути зарахований до пільгового стажу, що дає право на пенсію.
Щодо не зарахування періоду роботи ОСОБА_1 до страхового стажу з 1 січня 2019 року по 31 серпня 2020 року у ДП “Торецьквугілля”, у зв'язку із несплатою страхових внесків ДП “Торецьквугілля”, суд зазначає наступне.
Відповідно до записів, що містяться в трудовій книжці ОСОБА_1 :
- з 10 квітня 2007 року працює на посаді завідуючої здравпункту “Шахти Центральної” ДП “Торецьквугілля” а.с.68/.
Щодо вказаних періодів містяться відповідні записи, зокрема, про дату прийняття та звільнення з відповідної посади; про накази про прийняття на посаду та звільнення з посади; вказані періоди роботи завірені підписом відповідальної особи та печаткою підприємства, де працював позивач.
Перелік документів, що необхідні для призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, визначений розд. ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, що затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” №1058 страховий стаж - це період, протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом, і за який сплачено страхові внески.
Згідно зі статтею 24 Закону № 1058-ІV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
За приписами ст. 113 Закону №1058 держава створює умови для функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат.
Пунктом 1 частини другої статті 6 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” (далі - Закон №2464-IV) встановлено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до статті 4 Закону №2464-IV платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Відповідно до статті 26 Закону №2464-IV посадові особи платників єдиного внеску несуть адміністративну відповідальність, зокрема, за порушення порядку нарахування, обчислення і строків сплати єдиного внеску.
Таким чином, обов'язок щодо сплати єдиного внеску покладено саме на ДП “Торецьквугілля”, яке здійснило нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.
Суд зазначає, що, фактично, внаслідок невиконання ДП “Торецьквугілля” обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а, від 01 листопада 2018 року у справі № 199/1852/15-а.
Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок не зарахування відповідачем до пілгового стажу період роботи позивача період з 1 січня 2019 року по 31 серпня 2020 року, що призвело до не отримання пенсійного забезпечення на неналежному рівні.
Таким чином, відмова пенсійного органу в зарахуванні спірного періоду до страхового стажу є неправомірною.
Так, позивач вважає підстави що наявні підстави для зобов'язання відповідача призначити їй пенсію за віком на пільгових умовах, посилаючись на висновки Конституційного Суду України, викладені у в рішенні № 1-р/2020 від 23.01.2020 року.
Законом, який відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій є Закон України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 року за № 1788-XII (далі - Закону № 1788-XII).
Згідно п. “а” ст. 13 Закону № 1788 на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком N 1 ( 36-2003-п ) виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б”-“г” статті 54 Закону України № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 № 213-VIII.
Стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б”-“г” статті 54 Закону України № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б”-“г” статті 54 Закону України № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Таким чином, рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 визначено порядок застосування статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, за яким редакція вказаної статті до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 2 березня 2015 року № 213-VIII має застосовуватися до осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, досягли пенсійного віку - жінки 45 років, та набули необхідний стаж.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 2 Закону № 1788-ХІІ визначено, що цим Законом призначаються трудові пенсії, зокрема пенсії за віком.
Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року в справі № І-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти “б”-“г” статті 54 Закону № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 2 березня 2015 року № 213-VІІІ (далі - Закон № 213-VІІІ).
Отже, з 23 січня 2020 року - дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року в справі № І-р/2020 діють положення п. “а” статті 13 Закону № 1788-ХІІ в редакції, яка була чинна до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, які визначають умови призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 1 та які підлягають застосуванню у наведеній у цьому рішенні редакції.
Разом з тим, залишилися чинними відповідні положення Закону № 1058-IV.
Відтак, з 23 січня 2020 року в Україні існують два закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, які входять до Списку № 1, а саме: пункт “б” статті 13 Закону № 1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ.
У випадку позивача, норми вказаних законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає: 45 років за пунктом “а” ст. 13 Закону 1788-ХІІ (у редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ); 50 років за пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ.
За таких умов, колегія суддів вважає за можливе застосувати правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” на користь невладного суб'єкта - приватної особи.
Враховуючи, що позивач досяг 45 років, має більше 9 років пільгового стажу, на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Cписком № 1 та більш 37 років страхового стажу, він має право на пенсію по досягненню 45 річного віку, з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 справа №1-5/2018(746/15) від 23 січня 2020 року.
Згідно зі ст. 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі “Пантелеєнко проти України” зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 у справі “Дорани проти Ірландії” Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття “ефективний засіб” передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Салах Шейх проти Нідерландів”, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи “Каіч та інші проти Хорватії” (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Згідно Рішення ЄСПЛ по справі “Рисовський проти України” (Rysovskyyv. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), принцип “належного урядування”, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.
На законодавчому рівні поняття “дискреційні повноваження” суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У справі, що розглядається, повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Також, суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 8 листопада 2019 року у справі № 227/3208/16-а і з огляду на приписи ч. 5 ст. 242 КАС України суд враховує його при розгляді даної справи.
Згідно положень частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства” (Chahal v. TheUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).
Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що відповідач своїми протиправними діями позбавляє позивача належного пенсійного забезпечення, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що для повного захисту порушених прав ОСОБА_1 необхідно: - визнати протиправним та скасувати рішення Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області №700 від 28 вересня 2020 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах; - зобов'язати Торецьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 періоди роботи на Шахті ім. Ф.Е. Дзержинського ВО “Дзержинськвугілля” з 03 лютого 1997 року по 13 травня 1999 року, з 14 травня 2004 року по 06 грудня 2004 року; - зобов'язати Торецьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 01 січня 2019 року по 31 серпня 2020 року в ДП “Торецьквугілля”; - зобов'язати Торецьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за списком №1 з 24 вересня 2020 року.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову.
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03 листопада 2021 року по справі № 360/3611/20.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 р. у справі № 200/10721/20-а - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 р. у справі № 200/10721/20-а - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 17 лютого 2022 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді Т.Г. Гаврищук
І.В. Сіваченко