ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
24 січня 2022 року м. Київ № 640/15436/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрівської Н.А.,
розглянувши у спрощеному провадженні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві), у якому просила:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у призначенні позивачці пенсії за вислугу років на підставі пункту 3 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та частини першої статті 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
- зобов'язати відповідача призначити позивачці пенсію за віком на підставі пункту 3 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та частини першої статті 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з дня звернення із заявою, а саме, з 12 червня 2020 року;
- стягнути з відповідача заборгованість по пенсії за період з дня звернення із заявою про призначення пенсії, а саме, з 12 червня 2020 року по день винесення рушення суду;
- стягнути з відповідача моральну шкоду, заподіяну позивачці протиправними діями, у розмірі 10000,00 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивачка вказує на наявність у неї правових підстав для призначення пенсії відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та частини першої статті 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення» як матері інваліда з дитинства після досягнення нею 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років, що підтверджується наданими доказами.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 липня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/15436/20 та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (письмового провадження).
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що ГУ ПФУ в м. Києві не погоджується із заявленими позовними вимогами, оскільки позивачкою не надано виписку з акта огляду МСЕК про визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом, а дії відповідача в межах спірних відносин є правомірними.
У відповіді на відзив позивачкою зазначено, що положеннями законодавства передбачено перелік документів, якими підтверджується визнання дитиною-інвалідом, серед яких є, зокрема і висновок лікарсько-консультаційної комісії, наданий позивачкою до ГУ ПФУ в м. Києві.
Ознайомившись із письмово викладеними доводами учасників справи, дослідивши подані документи і матеріали, суд встановив такі обставини справи.
Листом ГУ ПФУ в м. Києві від 22 червня 2020 року №2600-0314-8/81148 за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 від 12 червня 2020 року №3569 та наданих документів щодо призначення пенсії за віком повідомлено про відмову у призначенні пенсії за віком, оскільки відсутня виписка до акта огляду МСЕК про визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом; загальний страховий стаж позивачки складає 34 роки 6 місяців 10 днів.
Вважаючи дії відповідача щодо відмови у призначенні пенсії протиправними, позивачка звернулася до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років.
Також статтею 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що жінки, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми (пункти «є» і «ж» статті 56). При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі по тексту - Порядок).
Згідно з пунктом 2.18 розділу ІІ Порядку, яким визначено перелік документів, необхідних для призначення пенсії, передбачено, що визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18-ти років (висновок про час настання інвалідності).
Отже, право на призначення дострокової пенсії у матерів дитини інваліда або інваліда з дитинства виникає у разі наявності таких умов: виховання дитини інваліда або інваліда з дитинства до восьмирічного віку та/або шестирічного віку; досягнення 50-річного віку жінкою, яка виховувала дитину інваліда або інваліда з дитинства; наявність страхового стажу роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дитиною (дітьми).
При цьому, до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії.
Як слідує з матеріалів справи, позивачці відмовлено в призначенні дострокової пенсії за віком, як матері інваліда з дитинства, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з тих підстав, що позивачка не надала виписку з акта огляду МСЕК про визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом. Інших підстав для відмови в призначенні пенсії відповідачем не вказано.
Разом з тим, в матеріалах справи міститься копія висновку лікарсько-консультативної комісії №1904/19 від 09 червня 2020 року, виданий ОСОБА_1 в тому, що її дитина, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 має захворювання, яке відповідає розділу V, пункт 2, підпункт 2.1 переліку захворювань, затверджених Наказом МОЗ України, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України від 08 листопада 2001 року №454/471/516 «Про захворювання переліку медичних показань, що дають право на дітей-інвалідів віком до 16 років»; дитина могла бути визнана інвалідом з дитинства до 6-річного віку згідно медичних показань.
Наведене дає підстави для висновку про необґрунтованість посилань відповідача як на підставу для відмови ненадання позивачкою виписки з акта огляду МСЕК про визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом.
З огляду на викладене, враховуючи досягнення позивачкою віку 50 років та наявністю в позивачки достатнього страхового стажу, що не заперечується відповідачем, а також з урахуванням встановлення судом факту подання документів, якими засвідчено визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом, а отже з урахуванням подання позивачкою всіх необхідних для призначення дострокової пенсії, суд дійшов висновку про протиправність відмови відповідача в призначенні позивачці дострокової пенсії за віком, як матері інваліда з дитинства, та наявність підстав для задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправними дій щодо відмови у призначенні пенсії зобов'язання відповідача призначити та виплатити позивачці дострокову пенсію за віком з моменту звернення.
При цьому, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості по пенсії за період з дня звернення із заявою про призначення пенсії по день винесення рушення суду, оскільки задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача призначити та виплатити позивачці дострокову пенсію за віком з моменту звернення тягне за собою обов'язок відповідача виплатити призначену з дня звернення позивачки до ГУ ПФУ в м. Києві пенсію.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача моральну шкоду, заподіяну позивачці протиправними діями, у розмірі 10000,00 грн, суд зазначає таке.
Згідно статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно з частиною першою, другою статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає:
- у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
- у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
У відповідності до частин третьої - п'ятої статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб; розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення; при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості; моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування; моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
За приписами частини другої вказаної вище статті, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
- якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
- якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
- в інших випадках, встановлених законом.
У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4, із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України № 5 від 25 травня 2001 року та № 1 від 27 лютого 2009 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність факту такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача (відповідача), наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача (відповідача) та вини останнього (відповідача) в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Під час розгляду цієї справи позивачкою не надано належних та допустимих доказів вчинення відповідачем дій, які б були спрямовані на спричинення їй моральної та матеріальної шкоди, приниження його честі та людської гідності чи обмеження можливості у задоволені особистих соціальних потреб.
При цьому, суд зазначає, що не призначення та невиплата позивачці пенсії не може свідчити про вчинення саме відповідачем дій, які мають прояв у нанесені позивачці моральної та матеріальної шкоди, приниження її честі та людської гідності, обмеження можливості у задоволені особистих соціальних потреб.
З урахуванням викладеного, вимоги позивачки у цій частині задоволенню не підлягають, оскільки зазначені вище обставини не підтверджені жодними доказами, а тому є неприйнятними.
Згідно з частиною першою статті 9, статтею 72, частинами першою, другою, п'ятою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем частково доведено правомірність своєї поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частин першої, третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки у спріному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, то судові витрати підлягають частковому відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
На підставі викладеного та керуючись статтями 2, 5-11, 73-77, 90, 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років на підставі пункту 3 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та частини першої статті 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (код ЄДРПОУ 42098368; адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16) призначити ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ; адреса проживання: АДРЕСА_2 ) пенсію за віком як матері дитини-інваліда на підставі пункту 3 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та частини першої статті 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 12 червня 2020 року.
4. В решті позовних вимог відмовити.
7. Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ; адреса проживання: АДРЕСА_2 ) понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 420,40 грн (чотириста двадцять гривен 40 коп) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368; адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16).
Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному статтями 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України протягом 30 днів з моменту складення повного тексту.
Суддя Н.А. Добрівська