ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
21 січня 2022 року м. Київ № 640/8778/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Добрянської Я.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві викладеного в листі від 09.12.2020р. № 2600-0307-8/175255 про відмову ОСОБА_1 у проведенні перерахунку за період з 13.12.2019р. по 01.10.2020р. пенсії за вислугу років;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 13.12.2019р. по 01.10.2020р. перерахунок та виплату пенсії за вислугу років з розрахунку 86 % від суми місячної заробітної плати, без обмеження її розміру яка визначена у довідці прокуратури міста Києва від 26.10.2020р. № 21/483 про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсії, виданої ОСОБА_1 з урахуванням раніше проведених виплат;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплату різниці суми між нарахованою після перерахунку та фактично отриманою пенсією ОСОБА_1 здійснити разово та однією сумою допустивши негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць, встановивши строк в один місяць з дня набрання рішенням суду законної сили для подання звіту про виконання рішення та попередивши про можливість застосування заходів, передбачених ч. 2 ст. 382 КАС України.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем протиправно відмовлено в проведенні перерахунку його пенсії за вислугою років, у зв'язку з підвищенням заробітної плати працівникам прокуратури на підставі оновленої довідки без обмеження її граничного розміру, з розрахунку 86 % від суми місячної заробітної плати.
Відповідачем подано відзив на адміністративний позов в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ, яка призначена виходячи з 86 % розміру від суми заробітної плати та з урахуванням постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 23.08.2011р. у справі №2а-3170/11.
Позивач подав до ГУ ПФУ в м. Києві заяву про перерахунок пенсії на підставі довідки про розмір заробітної плати, що враховується для перерахунку пенсії від 26.10.2020р.
Листами Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 29.11.2020р. № 2600-0307-8/168715 та від 09.12.2020р. № 2600-0307-8/175255 позивачу відмовлено у проведенні перерахунку раніше призначеної пенсії за вислугою років з посиланням на необхідність подання заяви встановленої форми та довідки про розмір заробітної плати станом на 11.09.2020р. Крім того, зазначено, що ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що пенсійне забезпечення працівників прокуратури здійснюється у розмірі 60 % від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, а також, що при цьому максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність
Позивач вважаючи, що відповідачем протиправно відмовлено в проведенні перерахунку його пенсії за вислугою років, у зв'язку з підвищенням заробітної плати працівникам прокуратури на підставі довідки від 26.10.2020р. без обмеження її граничного розміру, з розрахунку 86 % від суми місячної заробітної плати, звернувся до суду для захисту своїх прав, свобод та законних інтересів.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Згідно із положеннями статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Базовим (рамковим) нормативно-правовим актом, який визначає права, принципи, підстави, механізм та умови призначення, перерахунку і виплати пенсії за вислугу років працівникам органів прокуратури був і є Закон України «Про прокуратуру»: до 15 липня 2015 року - Закон № 1789-ХІІ (далі - Закон № 1789-ХІІ), з цієї дати - Закон України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ (далі - Закон № 1697-VІІ).
Умови пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих прокуратури до 15 липня 2015 року визначалися статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ.
Так, за ч. 1 статті 50-1 прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Така пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
Згідно з ч. 13 статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.
Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, у якому настали обставини, що тягнуть зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи (ч. 18 ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ).
01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 76-VIII), яким, зокрема, ч. 18 ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ викладено у такій редакції: «Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України».
Таким чином, після 01 січня 2015 року повноваження на встановлення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури законодавець делегував Кабінету Міністрів України.
15 липня 2015 року набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» № 1697-VІІ, згідно з підпунктом 1 пункту 3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» якого визнано таким, що втратив чинність із набранням чинності цим Законом, Закон № 1789-ХІІ, крім, зокрема, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1.
Частиною 20 статті 86 Закону № 1697-VІІ передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, частини 13 та 18 статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, які визначали право на перерахунок пенсії працівникам прокуратури, втратили чинність, а визначення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури віднесено до повноважень Кабінету Міністрів України.
Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду за результатами перегляду рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у зразковій справі № 825/506/18 (Пз/9901/16/18).
Отже, починаючи з 01 січня 2015 року в Україні жоден закон не визначав ані умов (підстав), ані порядку перерахунку пенсій за вислугу років, призначених на підставі Закону України «Про прокуратуру».
У свою чергу, законодавець делегував повноваження щодо встановлення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури Кабінету Міністрів України.
Водночас, впродовж 2015-2019 років Кабінетом Міністрів України не визначалося умов та порядку перерахунку пенсій працівникам прокуратури.
Рішенням Конституційного Суду України № 7-р(ІІ)/2019 від 13 грудня 2019 року визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення ч. 20 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, яким передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.
Положення ч. 20 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Установлено такий порядок виконання цього Рішення:
- частина двадцята статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами не підлягає застосуванню з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення;
- частина двадцята статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII підлягає застосуванню в первинній редакції:
« 20. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Пенсія працюючим пенсіонерам перераховується також у зв'язку з призначенням на вищу посаду, збільшенням вислуги років, присвоєнням почесного звання або наукового ступеня та збільшенням розміру складових його заробітної плати в порядку, передбаченому частинами другою, третьою та четвертою цієї статті, при звільненні з роботи або за кожні два відпрацьовані роки».
Відповідно до статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Положення ч. 20 ст. 86 Закону № 1697-VII зі змінами втратили чинність з дня ухвалення Конституційним судом України рішення від 13 грудня 2019 року.
Крім того, на момент прийняття Конституційним Судом України зазначеного рішення вже існувала суттєва різниця в оплаті праці діючих працівників прокуратури та розмірі заробітних плат, з яких розраховані пенсії прокурорських пенсіонерів, і така нерівність має усуватись Пенсійним Фондом України шляхом беззастережного (відносно дати ухвалення рішення про збільшення заробітку діючих працівників прокуратури) задоволення заяв пенсіонерів про перерахунок пенсії, поданих після 13 грудня 2019 року.
Також слід звернути увагу на те, що постанова Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 657 є чинною, а тому відсутні підстави для її незастосування.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач у зв'язку з прийняттям Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2019 у справі № 7-р(ІІ)2019, має право на перерахунок пенсії, у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок.
Таким чином, відповідач не здійснюючи перерахунок та виплату пенсії позивачу на підставі довідки Київської міської прокуратури від 26.10.2020р. № 21/483, діяв поза межами повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення відповідача про відмову здійснити перерахунок пенсії на підставі довідки, зобов'язання здійснити такий перерахунок та виплату підлягають задоволенню.
Щодо доводів відповідача про те, що пенсія позивача не підлягає перерахунку на підставі довідки Офісу Генерального прокурора від 05.03.2020р. № 21-435 зп, оскільки така видана на виконання постанови КМУ від 30.08.2017р. № 657, суд зазначає таке.
Так, у зразковій справі № 560/2120/20, Верховний Суд розглядав питання про те, чи є Постанова №657 рішенням про «підвищення заробітної плати прокурорським працівникам».
Зокрема, у пунктах 44-53 рішення від 14.09.2020р. у зразковій справі №560/2120/20 Верховний Суд зазначив, що твердження Пенсійного органу про той факт, що для реалізації пенсіонерами права на перерахунок пенсії, визначеного статтею 86 Закону №1697-VІІ (у редакції, що діє з 13 грудня 2019 року), обов'язковою умовою є прийняття урядом нової постанови про підвищення заробітної плати прокурорським працівникам, є хибним з огляду на те, що на момент прийняття Конституційним Судом України зазначеного рішення вже існувала суттєва різниця в оплаті праці діючих працівників прокуратури та розмірі заробітних плат, з яких розраховані пенсії прокурорських пенсіонерів. І така нерівність має усуватись Пенсійним Фондом України шляхом беззастережного (відносно дати ухвалення рішення про збільшення заробітку діючих працівників прокуратури) задоволення заяв пенсіонерів про перерахунок пенсії, поданих після 13 грудня 2019 року. Крім того, Верховний Суд звернув увагу, що Постанова №657 є чинною, а тому відсутні підстави для її незастосування. Таке рішення уряду є рішенням про «підвищення заробітної плати прокурорським працівникам».
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про те, що позивач має право на перерахунок пенсії відповідно до статті 86 Закону №1697-VII на підставі наданої довідки про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховуються для перерахунку пенсії, яка видана на підставі постанови КМУ № 657.
Стосовно дати, з якої пенсійний орган зобов'язаний здійснити перерахунок пенсії позивачу, то суд зазначає, що первинна редакція частини двадцятої статті 86 Закону №1697-VII до 13 грудня 2019 року (дата ухвалення Конституційним Судом України рішення №7-р(II)/2019) не була чинною та не застосовувалася, оскільки Законом №76-VIII цю первинну редакцію з 1 січня 2015 року змінено на речення «Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України», тобто ці зміни були внесені в текст статті 86 Закону №1697-VІІ ще до дати набрання нею чинності (15 липня 2015 року).
Тому, частина двадцята статті 86 Закону №1697-VII (в первинній редакції, якою визначено умови та порядок перерахунку пенсії за вислугу років працівникам прокуратури) на підставі рішення Конституційного Суду України №7-р(II)/2019 набрала чинності 13 грудня 2019 року та підлягає застосуванню, починаючи з цієї дати, а тому саме з цієї дати слід задовольнити вимоги щодо зобов'язання відповідача перерахувати пенсію позивачу.
Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 17.09.2021р. у справі № 580/1285/20.
Разом з тим, щодо позовних вимог, які стосуються відсоткового розміру пенсії відносно заробітної плати та її перерахунку без обмеження їх граничного розміру, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
«Ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату, винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Суд зазначає, що ключовим правовим питанням у справі, щодо якого фактично виник спір, є право позивача на перерахунок пенсії у зв'язку з підвищенням заробітної плати працівникам органів прокуратури відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 657.
З огляду на зазначене, питання щодо відсоткового розміру заробітної плати для перерахунку пенсії і питання обмеження пенсії максимальним розміром є похідними і повинні вирішуватись після вирішення питання про наявність відповідного права на перерахунок.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем оскаржується виключно відмова відповідача викладена в листі від 09.12.2020р. № 2600-0307-8/175255.
Так, відповідно до вищезазначеного листа підставою для відмови в перерахунку слугували доводи відповідача про неможливість проведення перерахунку на підставі наданої довідки від 26.10.2020р., а відтак необхідність подання довідки про розмір заробітної плати станом на 11.09.2020р.
Відтак, спору щодо обмеження пенсії максимальним розміром та відсоткового значення її виплати станом на час звернення позивача у цій справі до суду не існувало.
Крім того, у даному випадку, пенсійним органом не обмежено максимальний розмір пенсії позивача , так як її перерахунок взагалі не було здійснено, а, в свою чергу, передчасне задоволення вимог щодо необмеження граничного розміру пенсії позивача суперечить основним засадам адміністративного судочинства, оскільки судове рішення не може ставитись в залежність від настання або ненастання обставин, що можуть виникнути в майбутньому.
Так, ГУ ПФУ в м. Києві ще не ухвалювало рішення про перерахунок призначеної позивачу пенсії на виконання цього рішення суду, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині при здійсненні такого перерахунку будуть порушені.
Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити, як передчасних.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у рішенні від 14.09.2020 року, залишеного без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.01.2021 року, у зразковій справі №560/2120/20.
Більше того, суд наголошує, що обставини щодо права позивача на отримання пенсії у розмірі 86 % заробітку без обмеження її граничного розміру встановлені у постанові Голосіївсього районного суду м. Києва від 23.08.2011р. у справі № 2а-3170/11.
Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити виплату різниці суми між нарахованою після перерахунку та фактично отриманою пенсією ОСОБА_1 здійснити разово та однією сумою допустивши негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць, встановивши строк в один місяць з дня набрання рішенням суду законної сили для подання звіту про виконання рішення та попередивши про можливість застосування заходів, передбачених ч. 2 ст. 382 КАС України, суд зазначає таке.
Право на захист - це суб'єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом" (стаття 55 Конституції України).
Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.
Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Із системного аналізу вказаних норм вбачається, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.
Також, суд зазначає, що спосіб виконання дій, які має вчинити за рішенням суду суб'єкт владних повноважень, не визначений в спірних правовідносинах нормативно. У разі набрання чинності рішенням суду в межах даної справи, перерахування недоплачених сум буде вважатися належним виконанням судового рішення, як у разі перерахування присудженої суми кількома платежами, так і однією сумою, а повним виконанням рішення суду буде сплата відповідачем всієї недоплаченої різниці.
Отже, виходячи з аналізу викладеного, суд приходить до висновку, що заявлена позовна вимога щодо виплати єдиним платежем, на переконання суду, є передчасною та задоволенню не підлягає.
З урахуванням наведеного та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку, що адміністративний позов має бути задоволено частково.
Щодо вимог позивача про негайне виконання рішення суду, суд зазначає таке.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті (п. 1 ч. 2 ст. 371 КАС України).
Зазначеною правовою нормою встановлено право суду звернути до негайного виконання рішення, що за своєю суттю є способом виконання такого рішення.
Суд наголошує, що у межах заявленого спору судом не присуджено виплату позивачу пенсії у фіксованому розмірі, а лише вказано не протиправність відмови Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у проведення її перерахунку, що, у свою чергу, унеможливлює зазначення виконання даного рішення, навіть у певній частині, негайно.
З огляду на зазначене, суд не вбачає підстав для звернення рішення про виплату пенсії до негайного виконання, оскільки не встановлений розмір пенсії, що присуджується.
В частині вимог позивача про зобов'язання пенсійного органу подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, у разі ухвалення рішення на користь позивача, суд зазначає таке.
Так, ч. 1 ст. 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Аналіз вказаної правової норми дає суду підстави стверджувати, що встановлення судового контролю за виконанням рішення суду є правом суду, а не обов'язком.
Згідно зі ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
При цьому, відповідно до ч. 2 до ст. 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
З вищевикладеного вбачається, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи, що забезпечується через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», а відтак суд не вбачає правових підстав для встановлення судового контролю за виконанням даного судового рішення.
Доказів на підтвердження факту того, що відповідач буде ухилятись від виконання судового рішення, яке набрало законної сили до суду не надано, з огляду на що суд приходить до висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Керуючись ст. 77, 122, 123, 139, 242, 243, 251, 255 КАС України, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві викладену в листі від 09.12.2020р. № 2600-0307-8/175255 про відмову ОСОБА_1 у проведенні перерахунку та виплаті пенсії за вислугу років за період з 13.12.2019р. по 01.10.2020р. на підставі довідки Київської міської прокуратури від 26.10.2020р. № 21/483 про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсії.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 13.12.2019р. по 01.10.2020р. перерахунок та виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_1 на підставі довідки Київської міської прокуратури від 26.10.2020р. № 21/483 про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсії з урахуванням раніше проведених виплат.
4. В іншій частині позовних вимог - відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати за сплату судового збору в розмірі 700, 00 грн. (сімсот гривень 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 КАС України.
Суддя Я.І. Добрянська