ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
21 січня 2022 року м. Київ № 640/6882/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Добрянської Я.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
третя особа Державна служба України з надзвичайних ситуацій
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві третя особа Державна служба України з надзвичайних ситуацій в якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсійного забезпечення з 01.01.2021р.;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсійного забезпечення відповідно до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», починаючи з 01.01.2021р.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходить службу за контрактом в ДСНС України, а тому відповідно до вимог частини третьої статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» виплата його пенсії на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичного його звільнення зі служби не повинна припинятись. Враховуючи зазначене, позивач вважає, що дії відповідача щодо припинення виплати пенсії з 01.01.20211р. є протиправними і такими, що порушують його права.
Відповідачем подано відзив на адміністративний позов в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
Третьою особою подано пояснення на адміністративний позов в яких зазначає, що оскільки позивач після виходу на пенсію, а саме 23.12.2019р. уклав контракт на проходження служби цивільного захисту, то останній має право на пенсійні виплати до моменту звільнення зі служби або закінчення особливого періоду, який наразі в Україні ще триває.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 з 04.02.2012р. є пенсіонером, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Однак, 09.12.2014р. та в подальшому 18.12.2019р. між позивачем та ДСНС України укладено контракти № 53/14 та 53/19 відповідно про проходження служби цивільного захисту строком на 5 років.
З огляду на вказане, з 01.01.2021р. пенсійним органом припинено пенсійні виплати позивачу.
Позивач вважаючи припинення припинення виплати пенсії з 01.01.2021р. протиправним, звернувся до суду для захисту своїх прав, свобод та законних інтересів.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У частині першій статті 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, визначені Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відповідно до частин 1-3 статті 2 Закону №2262-ХІІ військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.
Пенсіонерам з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі повторного прийняття їх на військову службу до Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та Державної спеціальної служби транспорту, службу до Національної поліції, Служби судової охорони, органів та підрозділів цивільного захисту, податкової міліції та Державної кримінально-виконавчої служби України виплата пенсій на час їх служби припиняється. При наступному звільненні із служби цих осіб виплата їм пенсій здійснюється з урахуванням загальної вислуги років на день останнього звільнення.
Пенсіонерам з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі призову їх на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийняття на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, до Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів та підрозділів цивільного захисту під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення виплата пенсій не припиняється.
Після звільнення із служби цих осіб виплата їм пенсій здійснюється з урахуванням додаткової вислуги років від часу призову їх на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або повторного прийняття їх на службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, до дня фактичного звільнення. Якщо новий розмір пенсії цих осіб буде нижчим за розмір, який вони отримували до призову або повторного прийняття їх на службу, виплата їм пенсій здійснюється у розмірі, який вони отримували до призову або прийняття на службу в особливий період.
Таким чином, вказаною нормою чітко визначено, що пенсіонерам з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі призову їх на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийняття на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, зокрема, органів та підрозділів цивільного захисту, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення виплата пенсій не припиняється.
Відповідно до статті 1 Закону України ,,Про оборону України" від 06 грудня 1991 року №1932-XII (надалі - Закон №1932-XII), особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Аналогічне визначення особливого періоду надано і в ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року №3543-XII (надалі - Закон №3543-XII), якою передбачено, що особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової).
Крім того, статтею 1 Закону №3543-XII визначено, що мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Згідно з абзацом 4 статті 1 вищезазначеного Закону завданням мобілізації є, зокрема, здійснення комплексу заходів, спрямованих на переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, організацію і штати воєнного часу.
Так, на підставі Указів Президента України від 17 березня 2014 року №303/2014, від 06 травня 2014 року №454/2014, від 21 липня 2014 року №607/2014 та від 14 січня 2015 року №15/2015, на Україні діяла часткова мобілізація, отже, з 17 березня 2014 року в Україні діє особливий період, що є загальновідомим фактом.
До того ж, суд звертає увагу й на те, що сама мобілізація не вичерпує завдань особливого періоду, а лише розпочинає його дію. Закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення такого стану.
При цьому, однією з умов завершення особливого періоду слід вважати припинення воєнного конфлікту, який зумовив його настання.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року по справі №813/1919/16, від 27 березня 2020 року по справі №806/1286/17, від 15 червня 2020 року по справі №638/662/17 до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.
Отже, прийняття позивача на службу за контрактом до органів і підрозділів цивільного захисту відбулося в період знаходження України в особливому періоді, а тому відповідно до норм ч. 3 ст. 2 Закону №2262 виплата пенсії останньому не повинна припинятись.
Крім того, відповідно до частини першої Закону № 2262-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
У розумінні ж частини першої статті 101 Кодексу цивільного захисту України (надалі також - КЦЗ України) служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.
Частиною другою статті 101 КЦЗ України передбачено, що порядок проходження громадянами України служби цивільного захисту визначається цим Кодексом та положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2013 № 593, затверджено Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу (надалі також - Положення № 593), яке не передбачає випадків проходження служби у органах та підрозділах цивільного захисту у режимі військової служби.
Частиною першою статті 4 КЦЗ України встановлено, що цивільний захист - це функція держави, спрямована на захист населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій шляхом запобігання таким ситуаціям, ліквідації їх наслідків і надання допомоги постраждалим у мирний час та в особливий період.
Відповідно до пункту 38 частини першої статті 3 КЦЗ України сили цивільного захисту - аварійно-рятувальні формування, спеціалізовані служби та інші формування цивільного захисту, призначені для проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт з ліквідації надзвичайних ситуацій.
Згідно частини першої статті 22 КЦЗ України до сил цивільного захисту належать: 1) Оперативно-рятувальна служба цивільного захисту; 2) аварійно-рятувальні служби; 3) формування цивільного захисту; 4) спеціалізовані служби цивільного захисту; 5) пожежно-рятувальні підрозділи (частини); 6) добровільні формування цивільного захисту.
Як вбачається з матеріалів справи, місце проходження служби позивача - ДСНС України, що є органом цивільного захисту, адже призначений для забезпечення виконання завдань цивільного захисту.
При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовця" та п. б) ст. 1-2 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" служба в органах і підрозділах цивільного захисту прирівнюється до військової служби.
Отже, з огляду на вказане, суд вважає, що оскільки законодавець ввів у дію чітко та однозначно сформульоване правило, згідно з яким поточна публічна служба військовослужбовця у відставці (або особи, прирівняної Законом № 2262-XII за правовим статусом до військовослужбовця) в органах та підрозділах цивільного захисту в особливий період не призводить до припинення виплати раніше призначеної пенсії, а можливість проходження саме військової служби в органах та підрозділах цивільного захисту національним законом України взагалі не передбачена, тому зміст частини третьої статті 2 Закону № 2262-XII слід тлумачити на користь приватної особи, тобто позивача як відсутність підстав для припинення виплати пенсії з цієї причини.
Таким чином, суд приходить до висновку про те, що відповідачем протиправно припинено виплату пенсії позивачу, а відтак наявні підстави для поновлення її виплати та задоволення позовних вимог.
З урахуванням наведеного та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку, що адміністративний позов має бути задоволено.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Керуючись ст. 77, 122, 123, 139, 242, 243, 251, 255 КАС України, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсійного забезпечення з 01.01.2021р.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсійного забезпечення відповідно до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», починаючи з 01.01.2021р.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 КАС України.
Суддя Я.І. Добрянська