ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
20 січня 2022 року м. Київ № 320/7223/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України у Київській області
провизнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ у Київській області), в якому просить:
1) визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ у Київській області щодо зупинення нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії;
2) зобов'язати ГУ ПФУ у Київській області поновити нарахування та виплату щомісячної пенсії ОСОБА_1 з липня 2018 року, а також здійснити виплату ОСОБА_1 усієї суми пенсійної заборгованості за період з липня 2018 року по серпень 2020 року включно однією сумою.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку у ГУ ПФУ у Київській області та отримує пенсію за віком, виплату якої було з липня 2018 року, пенсійним органом припинено.
Такі дії відповідача, позивач вважає протиправними, оскільки припинення виплати пенсії здійснено поза процедурою встановленою законом, що в свою чергу свідчить про протиправну бездіяльність ГУ ПФУ у Київській області, та необхідності зобов'язання відповідача вчинити дії по її виплаті за період, в якому вона була протиправно припинена.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2020 року адміністративну справу №320/7223/20 передано за підсудністю до Харківського окружного адміністративного суду на підставі пункту 2 частини першої статті 29 КАС України.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 24 січня 2021 року адміністративну справу №320/7223/20 передано за підсудністю до Окружного адміністративного суду м. Києва на підставі пункту 2 частини першої статті 29 КАС України.
Ухвалою суду від 14 травня 2021 року ОСОБА_1 звільнено від сплати судового збору за подання адміністративного позову до ГУ ПФУ у Київській області про протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, у справі №320/7223/20.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 травня 2021 року вказану справу прийнято до провадження суддею Погрібніченко І.М. та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Вказаною ухвалою відповідачу надано час для надання відзиву протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідач відзиву на позовну заяву суду не надав, у зв'язку з чим, відповідно до положень частини шостої статті 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Позивач є пенсіонером, якому призначено пенсію за віком, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 виданим Пенсійним фондом України.
Відповідно до довідки від 13 березня 2018 року №3251008418 про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, фактичним місцем проживанням позивача є АДРЕСА_1 .
З матеріалів справи вбачається, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Київській області.
Судом встановлено, що станом на час звернення до суду, по позивачу існує заборгованість по виплаті йому пенсії за період з 01 липня 2018 року, у зв'язку з призупиненням її виплати.
При цьому, матеріали справи не містять доказів на підтвердження поновлення виплати пенсії позивача.
Позивач, через свого представника - адвоката Заботіна В.В., звертався до відповідача з заявою про виплату пенсії за період з 01 липня 2018 року відповідно до порядку передбаченого статтею 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідач листом від 07 травня 2020 року №1000-0236-8/35147 повідомив, що з липня 2018 року виплата пенсії позивачу була призупинена у зв'язку з непідтвердженим місцем фактичного проживання.
Крім того, з листа відповідача вбачається, що станом на 07 травня 2020 року позивач не звертався до управління із заявою про поновлення виплати пенсії.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплати пенсії за вказаний період та необхідності її виплати, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Щодо строку звернення до суду з даним позовом, суд зазначає таке.
Матеріалами справи встановлено, що позивачу виплата пенсії була припинена в період з 01 липня 2018 року.
На звернення позивача виплатити суду заборгованості за вказаний період відповідачем листом від 07 травня 2020 року №1000-0236-8/35147 було відмовлено у задоволені відповідної заяви.
До суду з даним позовом позивач звернувся 18 серпня 2020 року.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому, суд звертає увагу, що спірні правовідносини виникли з приводу виплати пенсії, яка за своєю правовою природою не є одноразовою виплатою, а носить щомісячний та регулярний характер.
Тобто, предметом спору у даній справі є визнання протиправним припинення виплати пенсії відповідачем з 01 липня 2018 року.
Зважаючи на те, що пенсія за своєю правовою природою є єдиним джерелом існування пенсіонера, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції), суд вважає, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати частину першу статті 122 КАС України та при визначені права позивача на звернення до адміністративного суду керуватися строками, визначеними в інших законах, зокрема, законах України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і дію принцип верховенства права(статті 1, 3 та 8).
Основний Закон також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
При цьому, Основний Закон містить імперативну норму, згідно з якою громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень, зокрема, за ознаками місця проживання або іншими ознаками (стаття 24).
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, позивач є пенсіонером.
Відповідно до статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб'єкта владних повноважень.
Оскільки встановлено, підтверджено матеріалами справи та не оскаржується сторонами, що припинення виплати пенсії позивачу є протиправною дією суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, то відповідно до спірних правовідносин має застосовується друга умова - виплата пенсії за минулий час без обмеження строку.
Таким чином, позивачем строк звернення до суду з даним позовом попущено не було.
У той же час, щодо спірних правовідносин, суд зазначає, таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV; у редакції на час виникнення спірних правовідносин).
Частиною 3 статті 4 Закону №1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон №1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом №1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Відповідно до частини 1 статті 47 Закону №1058-IV, пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частиною 1 статті 49 Закону №1058-IV, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009);
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Аналіз вищенаведеної норми свідчить, що виплата пенсії припиняється лише на підставі відповідного рішення територіальних органів Пенсійного фонду або суду.
При цьому, перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Суд зазначає, що матеріали справи не містять рішення Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві про припинення виплати пенсії позивачу.
Відсутнє також і рішення суду про припинення виплати пенсії позивачу.
Натомість, як встановлено з листа ГУ ПФУ в м. Києві від 07 травня 2020 року №1000-0236-8/35147 виплата пенсії позивачу з 01 липня 2018 року призупинена на підставі отриманих списків тривало відсутніх за місцем проживання одержувачів пенсій з числа внутрішньо переміщених осіб на період одержання інформації про скасування довідки та/або результатів додаткової перевірки.
Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706-VII (далі-Закон №1706-VII), внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Абзацом 1 частини першої статті 4 Закону №1706-VII передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 05.11.2014 №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», якою визначено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296). Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі. Соціальні виплати особам з інвалідністю I групи та іншим особам, які, за висновком лікарсько-консультативної комісії, не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги, за їх письмовою заявою можуть проводитися публічним акціонерним товариством «Укрпошта» з доставкою за фактичним місцем проживання/перебування таких осіб.
Тобто, за приписами наведеної норми умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк».
Матеріали справи містять довідку від 13 березня 2018 року №3251008418 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, видану позивачу.
Суд звертає увагу, що відповідачем не надано доказів про прийняття уповноваженим на це органом рішення про скасування вказаної довідки.
У той же час, постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (в редакції від 25.04.2018), затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування.
Відповідно до пункту 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування, контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж одного разу на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї за формою, встановленою Мінсоцполітики. Якщо в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб є інформація щодо проходження особою фізичної ідентифікації в публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України», чергова перевірка у відповідному періоді не проводиться.
Чергова перевірка не проводиться стосовно: внутрішньо переміщених осіб, які працюють в державних органах та органах місцевого самоврядування і якими надано довідку з місця роботи, в якій зазначено, що вони перебувають у трудових відносинах з відповідними органами, а також те, що умови їх роботи потребують постійного перебування на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі (крім відряджень за кордон); військовослужбовців із числа внутрішньо переміщених осіб, які захищають незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України та беруть безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, за наявності довідки з військової частини про залучення до проведення зазначених заходів.
Згідно з пунктом 6 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, за відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування представник структурного підрозділу з питань соціального захисту населення або робочої групи робить відповідний запис в акті обстеження матеріально-побутових умов сім'ї і залишає внутрішньо переміщеній особі повідомлення про необхідність протягом трьох робочих днів з'явитися до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення для проходження фізичної ідентифікації.
Представник робочої групи протягом одного робочого дня передає акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї відповідному структурному підрозділу з питань соціального захисту населення.
Згідно з пунктом 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування, соціальні виплати за рішенням комісій або органів, що здійснюють соціальні виплати, припиняються у разі:
1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати;
2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї;
3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат;
4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб";
5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам передбачено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення), територіальними органами Пенсійного фонду України, робочими органами Фонду соціального страхування, центрами зайнятості (далі - органи, що здійснюють соціальні виплати) за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.
Відповідно до пункту 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Отже, в силу вимог пункту 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам встановлено, що соціальні виплати, у т.ч. пенсія, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Разом з тим, з аналізу вищенаведених норм можна прийти до висновку, що порядок та умови отримання пенсійних виплат регулюються виключно Законом №1058-IV.
Суд звертає увагу на те, що за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону №1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Суд зазначає, що непідтвердження фактичного місця проживання/перебування не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.
Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 зазначив, що виходячи з правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Таким чином, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, а відповідачем не надано до суду доказів наявності обставин, передбачених статтею 49 Закону №1058-IV, для припинення виплати позивачу пенсії та відповідного рішення територіального органу Пенсійного фонду України або рішення суду, суд вважає, що відповідачем припинено виплату пенсії позивачу в порушення вимог статті 49 Закону №1058-IV.
При цьому, суд зазначає, що застосування норм Закону №1058-IV до спірних правовідносин є пріоритетним в порівнянні з нормами вказаної вище постанови Кабінету Міністрів України.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18, правові висновки якого суд має враховувати при прийнятті рішення (частина 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України).
Таким чином, зважаючи на приписи ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає, що відповідач припиняючи виплату пенсії з 01 липня 2018 року діяв поза межами повноважень та у спосіб, що визначених Конституцією та законами України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), необґрунтовано, упереджено, недобросовісно, не розсудливо, без дотримання принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації.
Крім того, суд зазначає, що у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи. Для визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною, особа, яка вважає, що її право порушене, повинна довести існування причинного зв'язку між такою протиправною бездіяльністю та її порушеним правом.
Поряд з цим, бездіяльність суб'єкта владних повноважень може бути визнано протиправною адміністративним судом лише в тому випадку, якщо відповідач ухиляється від вчинення дій, які входять до кола його повноважень та за умови наявності правових підстав для вчинення таких дій. Таким чином, бездіяльність - це завжди пасивна поведінка, тобто відсутність з боку суб'єкта владних повноважень будь-яких дій.
Тому необхідно зауважити, що під протиправною бездіяльністю слід розуміти безпідставне невчинення відповідачем дій щодо поновлення пенсії позивача за результатами розгляду відповідної заяви останнього. Водночас, з матеріалів справи не вбачається, що позивач звертався до відповідача з заявою про поновлення нарахування та виплати пенсії, а відповідач жодним чином не відреагував на неї.
Таким чином, у даному випадку суд вважає, що відповідачем були вчинені саме протиправні дії, які полягають у призупиненні нарахування та виплати пенсії позивачу.
Приймаючи до уваги викладене вище, виходячи з вимог, заявлених позивачем у даній справі, суд приходить до висновку про задоволення вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності ГУ ПФУ у Київській області щодо призупинення виплати позивачу пенсії з 01 липня 2018 року.
У той же час, щодо вимоги позивача про зобов'язання ГУ ПФУ у Київській області поновити нарахування та виплату йому пенсії з 01 липня 2018 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до змісту статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Верховний Суд України у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідно до частини другою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3).
Як встановлено з позовної заяви, позивачу не виплачувалася пенсія з 01 липня 2018 року, та станом на час звернення з даним позовом до суду існує заборгованість по її виплаті.
Таким чином, оскільки позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності щодо припинення нарахування та виплати йому пенсії, суд вважає за необхідне зобов'язати ГУ ПФУ у Київській області поновити позивачу нарахування та виплату пенсії з 01 липня 2018 року.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання ГУ ПФУ у Київській області здійснити виплату усієї суми заборгованості по пенсії однією сумою за період з липня 2018 року по серпень 2020 року включно, суд зазначає таке.
Право на захист - це суб'єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом» (стаття 55 Конституції України).
Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.
Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Із системного аналізу вказаних норм вбачається, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.
Отже частина позовної вимоги щодо обраного позивачем способу захисту щодо зобов'язання відповідача здійснити виплату заборгованості по пенсії однією сумою за період щ липня 2018 року по серпень 2020 року включно, на думку суду, є передчасною, оскільки відсутні підстави вважати, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду.
Згідно із частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд прийшов до переконання про доведеність позивачем заявлених вимог та необхідності задоволення адміністративного позову.
Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки спір вирішено на користь сторони, звільненої від сплати судового збору, а також за відсутності витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 250, 263, Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, адреса: 04071, м. Київ, вул. Ярославська, 40) щодо призупинення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 липня 2018 року.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, адреса: 04071, м. Київ, вул. Ярославська, 40) поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 липня 2018 року.
4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.М. Погрібніченко