18 лютого 2022 року Київ № 640/10443/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області про визнання протиправним і скасування рішення та про зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області (далі - відповідач), в якому позивачка просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 15.01.2021 № 24/4, яким позивачці відмовлено в наданні дозволу на складання проєкту щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовної площею 1 га із земель комунальної власності, яка знаходиться на території Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області;
- зобов'язати відповідача надати позивачці дозвіл на розроблення (зміни, доповнення) проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовної площею 1 га із земель комунальної власності, яка знаходиться на території Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області для ведення особистого селянського господарства, згідно викопіювання із Публічної кадастрової карти України, долученої до заяви від 24.10.2020 (район: Києво-Святошинський, КОАТУУ: 3222484401, зона: 02, квартал: 003).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва (суддя Погрібніченко І.М.) від 19.04.2021 цю справу передано в порядку статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України на розгляд до Київського окружного адміністративного суду. Провадження у справі судом не відкривалося.
Вказана справа надійшла до Київського окружного адміністративного суду 26.07.2021 та після відповідної її реєстрації в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, автоматизованою системою документообігу суду було визначено суддю Шевченко А.В.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем безпідставно прийнято рішення про відмову в наданні дозволу на складання проєкту щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовної площею 1 га із земель комунальної власності, яка знаходиться на території Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.
Відповідно до ухвали від 02.08.2021 цю справу прийнято до провадження та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Копії ухвали суду про прийняття адміністративної справи до провадження та відкриття провадження у справі отримані, зокрема, позивачкою 31.08.2021, відповідачем 10.08.2021.
Відповідач правом на подання відзиву не скористався.
Розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України та наділена адміністративною процесуальною дієздатністю, що підтверджено паспортом серії НОМЕР_1 .
Судом установлено, що 24.10.2020, а також повторно 18.12.2020 позивачка засобами поштового зв'язку звернулася до Дмитрівської сільської ради з листом-заявою від 15.12.2020 про надання дозволу на розроблення проєкту щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовної площею 1 га із земель комунальної власності, яка знаходиться на території Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області для ведення особистого селянського господарства.
До вказаного листа позивачкою було додано наступні документи: викопіювання з Публічної кадастрової карти.
Рішенням Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області четвертої сесії восьмого скликання від 15.01.2021 № 24/4 «Про надання дозволу на складання проєкту щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в с. Дмитрівка гр. ОСОБА_1 », позивачці відмовлено в наданні дозволу на складання проєкту щодо відведення земельної ділянки (вказаної на графічному матеріалі) у власність для ведення особистого селянського господарства в с. Дмитрівка Бучанського району Київської області у зв'язку з невідповідністю місця розташування вказаної ділянки генеральному плану с. Дмитрівка Бучанського району Київської області.
Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивачка звернулася з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходив з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 14 Конституції України гарантується право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Пунктами «а» та «б» частини першої статті 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить: а) розпорядження землями комунальної власності територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Частиною першою та другою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Частинами третьою та четвертою статті 116 ЗК України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Частиною першою статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Частиною першою статті 122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно із частиною сьомою статті 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Системний аналіз наведених норм земельного законодавства дає підстави стверджувати, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17, від 05.03.2019 у справі № 360/2334/17, від 20.01.2021 у справі № 360/1590/16-а, від 08.09.2020 у справі № 812/1450/17, які в силу вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховані судом у спірних правовідносинах.
Разом із тим, відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів: звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування; розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; погодження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 ЗК України; затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.
Аналогічні правові позиції викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 13.12.2016 у справі № 815/5987/14, а також у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17 та від 12.06.2020 у справі № 808/3187/17.
Крім того, у постанові від 30.05.2018 у справі № 826/5737/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що надання дозволу вповноваженим органом місцевого самоврядування на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності не означає позитивного рішення про передачу її в користування, а направлене на ідентифікацію земельної ділянки, яка в подальшому може стати предметом передачі.
З урахуванням викладеного, надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не покладає на раду обов'язку (не є підставою для виникнення зобов'язання перед особою, яка розробила проєкт землеустрою) щодо надання цієї земельної ділянки у власність. Рада може відмовити у затвердженні проєкту та наданні земельної ділянки у власність з підстав, визначених законом, зокрема у разі невідповідності місця розташування ділянки вимогам генеральних планів населених пунктів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 509/4722/16-а.
Як зазначалось вище та вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, підставою для відмови у наданні позивачці дозволу на розробку проєкту землеустрою слугував висновок відповідача про невідповідність місця розташування вказаної ділянки генеральному плану с. Дмитрівка Бучанського району Київської області.
Суд констатує, що невідповідність місця розташування земельної ділянки має бути пояснена вказівкою на конкретні невідповідності, зокрема, генеральному плану с. Дмитрівка Бучанського району Київської області.
Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішення було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття, а також надання оцінки усім фактам та обставинам, що мають значення.
Оцінюючи мотиви прийняття відповідачем рішення суд акцентує увагу на приписи частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, у силу яких в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Так, статтею 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що містобудівна документація - це затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій; генеральний план населеного пункту - це містобудівна документація на місцевому рівні та землевпорядна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.
Згідно із частиною першою статті 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження комплексних планів просторового розвитку територій територіальних громад, генеральних планів населених пунктів і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.
При цьому, частиною другою статті 5 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що вимоги містобудівної документації є обов'язковими для виконання всіма суб'єктами містобудування.
Отже, генеральний план населеного пункту відноситься до основоположної містобудівної документації, а відповідач, реалізуючи компетенцію на розпорядження земельними ділянками комунальної власності, зобов'язаний, окрім іншого, враховувати відповідність намірів осіб на набуття прав на такі земельні ділянки вимогам генерального плану.
Суд констатує, що жодних доказів на обґрунтування прийнятого відповідачем рішення від 15.01.2021 № 24/4 матеріали справи не містять, відповідачем такі докази суду надані не були.
Зокрема, суду не було представлено генерального плану с. Дмитрівка Бучанського району Київської області, з якого вбачалась би невідповідність місця розташування бажаної земельної ділянки, на яку претендує позивачка. Крім того, яка саме невідповідність місця розташування земельної ділянки генеральному плану с. Дмитрівка з рішення встановити неможливо.
Зазначене є підставою для висновку, що відповідач протиправно та необґрунтовано відмовив позивачці у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки.
Щодо вимоги позивачки про зобов'язання відповідача надати їй дозвіл на розроблення (зміни, доповнення) проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовної площею 1 га із земель комунальної власності, яка знаходиться на території Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області для ведення особистого селянського господарства, згідно викопіювання із Публічної кадастрової карти України, долученої до заяви від 24.10.2020 (район: Києво-Святошинський, КОАТУУ: 3222484401, зона: 02, квартал: 003), суд виходив із такого.
Так, у силу вимог статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
У разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Отже, зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, у разі скасування індивідуального акта, є правом, а не обов'язком суду.
Так, суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність визначеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Як убачається з положень Рекомендації Комітету Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Наведене повністю відповідає змісту положень статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначені повноваження суду при вирішенні справи, зокрема, що у разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суд.
Проте, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У цьому випадку повноваження щодо розпорядження землями комунальної власності територіальної громади с. Дмитрівка є виключною компетенцією відповідача, який реалізує такі повноваження у порядку, встановленому статтею 118 ЗК України. Визначений у вказаній статті порядок безоплатної приватизації земельної ділянки наділяє орган місцевого самоврядування певною свободою розсуду під час вирішення питання про надання особі дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, зокрема, повноваженнями відмовляти у наданні такого дозволу з підстав, визначених частиною сьомою статті 118 ЗК України, або навпаки - надати такий дозвіл.
Задовольнивши вимоги позивачки в частині зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, суд фактично підмінив би собою орган місцевого самоврядування, до виключної компетенції якого належить розпорядження земельними ділянками комунальної власності відповідних територіальних громад і співставлення відповідності їх місця розташування з вимогами законів, прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, генеральними планами населених пунктів та іншої містобудівної документації.
Враховуючи викладене, вимоги позивачки про зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За загальним правилом суд не може виходити за межі позовних вимог, тобто не може застосовувати інший спосіб захисту, ніж зазначив позивач у позовній заяві.
Як роз'яснив Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму № 14 від 18.12.2009 «Про судове рішення», вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.
Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
З урахуванням наведеного, суд доходить висновку, що для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивачки у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень слід вийти за межі позовних вимог шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на складання проєкту щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовної площею 1 га із земель комунальної власності, яка знаходиться на території Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти, та прийняти відповідне рішення в порядку та строки, передбачені частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України шляхом надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні, з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині рішення.
Як установлено частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з вимогами частини третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірності його рішення.
Натомість, позивачем було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не були спростовані відповідачем.
Під час розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав до суду жодних належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності свого рішення.
У підсумку, з урахування вищезазначеного у сукупності, суд доходить висновку про протиправність рішення відповідача, а відтак вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що в силу вимог частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
При зверненні до суду позивачкою було сплачено судовий збір в розмірі 1816, 00 грн. згідно з квитанцією № 0.0.2073400752.1 від 01.04.2021.
Суд, керуючись третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги результат вирішення спору щодо часткового задоволення позовних вимог, присуджує позивачці 908, 00 грн. понесених витрат з оплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області від 15.01.2021 № 24/4, яким ОСОБА_1 відмовлено в наданні дозволу на складання проєкту щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовної площею 1 га із земель комунальної власності, яка знаходиться на території Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.
Зобов'язати Дмитрівську сільську раду Бучанського району Київської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на складання проєкту щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовної площею 1 га із земель комунальної власності, яка знаходиться на території Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти, та прийняти відповідне рішення в порядку та строки, передбачені частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України шляхом надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні, з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині рішення.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 908, 00 грн. (дев'ятсот вісім гривень 0 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області (код ЄДРПОУ: 04362125; місцезнаходження: 08112, Київська обл., с. Дмитрівка, вул. Садова, буд. 2).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Шевченко А.В.