18 лютого 2022 року Справа № 280/12582/21 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Максименко Л.Я., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 )
до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 28.05.2016 року по 28.05.2019 року;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 28.05.2016 року по 28.05.2019 року.
В обґрунтування заявленого позову посилається на те, що з 28.05.2016 року по 28.05.2019 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , був звільнений в запас Збройних Сил України у зв'язку із закінченням строку контракту відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини 5 статті 26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року (зі змінами). Вказує, що у період проходження служби ОСОБА_1 нарахування грошового забезпечення проводилось не в повному обсязі, а саме не проводилась індексація грошового забезпечення. У зв'язку із чим, 30.08.2021 року представником ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 було надано заяву про нарахування та виплату йому індексації грошового забезпечення за період з 28.05.2016 року по 28.05.2019 року, обрахованої на підставі Закону України «Про індексацію грошових доходів» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення. Стверджує, що у відповідь на адвокатський запит від 30.08.2021 року та щодо розгляду заяви позивача про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 відмовлено та повідомлено, що індексація за період з травня 2016 року по листопад 2018 року не нараховувалась та не виплачена у зв'язку із відсутністю підстав для її виплати, а в період з грудня 2018 року по травень 2019 року була нарахована вірно. Вважає бездіяльність відповідача щодо виплати індексації в належному розмірі неправомірною та просить позовні вимоги задовольнити.
Відповідач позов не визнав, у письмовому відзиві від 14.01.2021 вх. № 2995 посилається на те, що індексація грошового забезпечення не може вважатися тією складовою грошового забезпечення, в розумінні статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», так як вона не є постійною та сталою величиною, яка не змінюється, має несистематичний характер, оскільки індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка, що виключає можливість включення її до складу грошового забезпечення, яким забезпечується військовослужбовець, звільнений з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини. Вказує, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошовою забезпечення військовослужбовцям ЗС України у січні 2016 року - лютому 2018 року у Міністерства оборони України - не було. Також звертає увагу на те, що Порядок № 1078 не передбачає механізм нарахування та виплати індексації за попередні роки. Вказує також, що позивачем пропущено строк звернення до суду із даним позовом. На підставі викладеного, просить відмовити у позові повністю.
Ухвалою судді від 21.12.2021 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі № 280/12582/21 без виклику сторін.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Розглянувши матеріали справи, суд установив.
З 28.05.2016 року по 28.05.2019 року ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 .
Згідно Наказу командира Військової частини НОМЕР_2 № 129 від 28.05.2019 ОСОБА_1 був звільнений в запас Збройних Сил України у зв'язку із закінченням строку контракту відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини 5 статті 26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року (зі змінами).
30.08.2021 року представником ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 було надано заяву про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 28.05.2016 року по 28.05.2019 року.
Листом № 5726 від 10.09.2021 Військова частина НОМЕР_2 повідомила, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошовою забезпечення військовослужбовцям ЗС України у січні 2016 року - лютому 2018 року у Міністерства оборони України - не було.
Вважаючи бездіяльність ВЧ НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення протиправною та з вимогою вчинити певні дії, позивач звернувся до суду із вказаним позовом на захист порушеного права.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” від 25.03.1992 № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
В силу статей 1 та 2 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон України №2011-ХІІ) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до абзацу другого ч.4 ст.9 Закону України №2011-ХІІ встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Частинами 2, 3 статті 9 Закону України №2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця та підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Преамбулою Закону України від 03.07.1991 №1282-XII “Про індексацію грошових доходів населення” (далі - Закон України №1282-XII) встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Приписами статті 1 Закону України №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Частиною 1 статті 2 Закону України №1282-XII, передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів (стаття 9 Закону України №1282-XII).
Положеннями ст.18 Закону України від 05.10.2000 №2017-III “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст.19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок №1078, з наступними змінами та доповненнями.
Пунктом 6 Порядку №1078 визначено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме:
1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів;
2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету;
3) об'єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів;
4) індексація допомоги по безробіттю, що надається відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, проводиться за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття;
5) індексація стипендій особам, які навчаються, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються;
6) індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, проводиться за рахунок коштів платника аліментів;
7) індексація сум відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також сум, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються.
У разі, коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговості його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
Положеннями статті 4 Закону України №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Статтею 6 Закону України №1282-XII передбачено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до абзацу восьмого п.4 Порядку №1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Відповідно до п.5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Крім того на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду 12.12.2018 по справі № 825/874/17, від 19.07.2019 у справі №240/4911/18 та від 07.08.2019 у справі № 825/694/17, від 20.11.2019 у справі № 620/1892/19.
Судом з матеріалів справи встановлено, що позивачу не здійснено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 28.05.2016 по листопад 2018 року (включно), що є порушенням вимог Закону № 1282-XII та Порядку № 1078.
Відтак, відповідачем вчинена протиправна бездіяльність щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 28.05.2016 по листопад 2018 року, а тому, позовні вимоги в цій частині мають бути задоволені.
Водночас, щодо індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період грудень 2018 року - 28.05.2019 року суд зазначає наступне.
Так, з довідки Військової частини НОМЕР_2 № 1401 від 30.09.2021 про суми грошового забезпечення та індексації нараховані та виплачені ОСОБА_1 з 28.05.2016 по 28.05.2019 вбачається, що починаючи з грудня та до кінця спірного періоду позивачу була нарахована і виплачена індексація грошового забезпечення, що не заперечується і представником позивача у позовній заяві.
Водночас, суд не приймає доводи представника позивача про те, що розмір індексації було розраховано невірно.
Суд зауважує, що позивачем не надано будь-яких обґрунтувань та доказів того, що розрахунок сум індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період грудень 2018 року - 28.05.2019 року здійснено неправильно, не наведено контррозрахунок тощо.
Тому, позовні вимоги в цій частині, на думку суду, є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Суд також звертає увагу на те, що визначати базовий місяць для нарахування індексації грошового забезпечення та визначати періоди за які має бути нарахована індексація покладається на суб'єкта владних повноважень до тих пір, поки між сторонами відсутній спір з цього приводу.
Відповідно до наданих відповідачем листів Міністерства соціальної політики України встановлено, що проведення індексації грошових доходів населення, у тому числі грошового забезпечення, здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Відповідно до листа Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 26.03.2018 №248/1485 зазначено, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у січні 2016 року - лютому 2018 року у Міноборони не було.
Доводи відповідача про відсутність фінансових ресурсів для нарахування та виплати індексації, що передбачено ст. 5 Закону та п. 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, є безпідставними, оскільки відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою для не проведення індексації грошового забезпечення.
У пунктах 23, 24 рішення Європейського суду з прав людини від 10.03.2011, “Справа “Сук проти України”, Суд констатує, що: “... держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (див. рішення у справі “Кечко проти України”, згадане вище, пункт 23). Більше того, Суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджету, оскільки державні органи не можуть посилатися на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов'язань (див., з-поміж інших судових рішень, рішення у справі “Бурдов проти Росії”, згадане вище, пункт 35). Тому остаточна відмова національних органів у праві заявника на цю доплату за період, що розглядається, є свавільною і такою, що не ґрунтується на законі.
Також, Європейський Суд з прав людини, зокрема, у п.26 рішення по справі “Кечко проти України” від 8 листопада 2005 року зазначив, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Крім того, такі посилання відповідача порушують гарантоване ст.1 Першого протоколу Конвенції право мирно володіти своїм майном, з огляду на те, що чинне правове положення передбачає індексацію грошового забезпечення, тому органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у індексації, доки відповідні положення є чинними.
Отже, недостатність бюджетного фінансування відповідача жодним чином не впливає на наявність обов'язку щодо нарахування індексації грошового забезпечення позивачу, що передбачено Законами, які чинні.
Цей висновок суду не спростовує роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04 січня 2016 року № 248/3/9/1/2 (відповідно до яких індексацію грошового забезпечення слід не нараховувати до окремого роз'яснення), оскільки військова частина має керуватися та діяти відповідно до Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” та Порядку №1078, котрі мають вищу юридичну силу, ніж вказане роз'яснення, і воно не заперечує право позивача на індексацію.
Що ж стосується доводів відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, то суд не приймає їх до уваги з огляду на таке.
В силу приписів частин 1, 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому судом враховується рішення Конституційного суду України від 15.10.2013 № 9-рп/2013 зі змісту якого слідує, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Отже, поняття грошового забезпечення в даній справі є аналогічним поняттю заробітної плати, тому суд вважає, що позивачем не пропущено строк звернення до суду з даним позовом.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Частиною першою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ст. 90 КАС України).
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з того, що згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат в порядку ст. 139 КАС України судом не здійснюється.
Щодо витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст.132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (ч.3 ст. 132 КАС України).
Частинами 1 та 2 ст.16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до вимог ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі “Баришевський проти України”, від 10.12.2009 у справі “Гімайдуліна і інших проти України”, від 12.10.2006 у справі “Двойних проти України”, від 30.03.2004 у справі “Меріт проти України” заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “East/WestAllianceLimited” проти України”, заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Лавентс проти Латвії” зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Судом встановлено, що 19.08.2021 між ОСОБА_1 та адвокатом Кошліченко Н.В. укладено договір про надання правничої допомоги № 210819-01, відповідно до умов якого адвокат зобов'язується надавати правову допомогу клієнту на умовах і в порядку, що визначені цим договором.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” №5076-VI від 05.07.2012 (далі - Закон) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору;
Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону визначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону, видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Згідно акту прийому-передачі виконаних робіт і послуг від 05.10.2021, адвокатом надано послуги усна консультація з приводу стягнення з відповідача індексації грошового забезпечення та подання позовної заяви ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 ЗСУ про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, складання заяви про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення та адвокатського запиту до військової частини НОМЕР_2 ЗСУ, направлення їх адвокатом за власні кошти, складання позовної заяви із підготуванням додатків до неї (копіювання та засвідчення копій), клопотання про витребування доказів, для подання до Запорізького окружного адміністративного суду та направлення поштою адвокатом за власні кошти загальною вартістю 3500,00 грн.
На підтвердження оплати послуг надано квитанцію до прибуткового касового ордеру № 188 від 07.10.2021.
Заяви про зменшення витрат на правову допомогу від відповідача не надходило.
У відзиві відповідач зазначає, що заперечує проти стягнення витрат на правову допомогу, проте не обґрунтовує, з яких саме підстав.
Так, згідно позиції ВС від 01.09.2020 у справі № 640/6209/19, розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Тож, перевіривши зміст наведених документів, суд зазначає, що заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу за вказані послуги вартістю 3500,00 грн. є завищеними у порівняні з обсягом наданих адвокатом послуг позивачу та ціною позову, а тому розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає відшкодуванню позивачу за період розгляду справи у суді першої інстанції у співмірності до наданих послуг та враховуючи часткове задоволення позову становить 2500,00 грн.
Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 28.05.2016 року по листопад 2018 року (включно).
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 28.05.2016 року по листопад 2018 року (включно).
В іншій частині позовних вимог,- відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 2500 (дві тисячі п'ятсот) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 18 лютого 2022 року.
Суддя Л.Я. Максименко