Копія
16 лютого 2022 року Справа № 160/24864/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіЗлатіна Станіслава Вікторовича
за участі секретаря судового засіданняДивнич Д.І.
за участі:
представника позивача представника відповідача Лазаренко Т.І. Онасенко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Дніпровської митниці про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення допуску до роботи, стягнення середнього заробітку
Позивач звернувся з опзовом до суду, у якому просить:
визнати протиравними та скасувати наказ начальника Дніпровської митниці Мужева О. № 338-о від 08.11.2021 року в частині відсторонення від роботи ОСОБА_1 ;
зобов'язати Дніпровську митницю ДМС України поновити на роботі ОСОБА_1 шляхом допуску до її роботи на посаді державного інспектора відділу митного оформлення № 1 митного поста «Спеціалізований» Дніпропетровської митниці ДМС України;
стягнути з Дніпропетровської митниці ДМС України середній заробіток за час вимушеного прогулу на користь ОСОБА_1 .
Позовні вимоги обгрунтовані наступним:
позивача не повідомили про необхідність проведення щеплення;
відсутність щеплення не підставою для відсторонення від роботи;
ні у трудовому контракті, ні в посадовій інструкції відсутні зобов'язання позивача отримати щеплення від COVID-19;
щеплення від COVID-19 не включено до календаря щеплень та не є обов'язковим;
законодавством України не встановлено окремого порядку про відсторонення працівників від роботи за відсутності щеплення від COVID-19;
відмова працівника від вакцинації не є порушенням трудової дисципліни.
Ухвалою суду від 20.12.2021 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, у якому просить суд відмовити у задоволенні позову з наступних підстав. Відсторонення позивача від роботи відбулось у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 20.10.2021 року № 1096 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236» та наказу МОЗ України від 04.10.2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням». Позивач є особою, яка працює в територіальному органі Державної митної служби України, а тому повинен буди обов?язково вакцинованим обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19. Позивач не надав відповідачу відомостей про наявність у позивача абсолютних протипоказань до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та не надав медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19. Позивач відмовляється або ухиляється від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Відповідач повідомив позивача до моменту видання оскаржуваного наказу про необхідність щеплення.
Ухвалою суду від 26,01.2022 року замінено відповідача на його правонаступника Дніпровську митницю (ВП 43971371).
Ухвалою суду від 16.02.2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач у судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги.
Відповідач у судовому засіданні заперечував проти позову.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.
Позивач працює у територільному органі ДМС України на посаді державного інспектора відділу митного оформлення № 1 митного поста «Спеціалізований» Дніпропетровської митниці ДМС України та є державним службовцем, що підтверджується копією трудової книжки позивача та копією наказу від 29.06.2021 року № 49-о, які містяться. У матеріалах справи.
Наказом відповідача № 338-о від 08.11.2021 року позивача відсторонено від роботи.
Підставою для відсторонення слугувало те, що позивач відмовляється або ухиляється від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19.
Оскаржуваний наказ обгрунтованим посиланнями на постанову Кабінету Міністрів України від 20.10.2021 року № 1096 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236» та наказ МОЗ України від 04.10.2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням».
У судовому засіданні позивач повідомив суд про те, що не здійснював щеплення проти COVID-19 та немає протипоказань стосовно проведення щеплення проти COVID-19.
Позивач не надав медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я, а також інформацію про щеплення проти COVID-19.
Предметом спору є правомірність відсторонення позивача від роботи через відмову або ухилення від обов'язкового щеплення проти COVID-19.
У відповідності до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
У відповідності до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Судом під час розгляду справи встановлено, що на всій території України запроваджено карантин з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 31 березня 2022 р. продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 р. № 392 “Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 р. № 641 “Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2”, про що вказано у постанові Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2”.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2021 року № 1096 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236» доповнено постанову пунктом 41-6 такого змісту:
“41-6. Керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:
1) контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 (далі - перелік);
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб” та частини третьої статті 5 Закону України “Про державну службу”, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я;
3) взяття до відома, що:
на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України “Про оплату праці” та частини третьої статті 5 Закону України “Про державну службу”;
відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов'язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;
строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
У відповідності до вимог частини 3 статті 5 Закону України “Про державну службу” дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Згідно вимог статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно вимог частини 2 статті 12 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб” працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Наказом МОЗ України від 04.10.2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» встановлено, що обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники, зокрема, центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів. У вказаному наказі окремо зазначено, про те, що щеплення провадиться в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 11 жовтня 2019 року № 2070).
Наказ МОЗ України від 04.10.2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» набув чинності через один місяць з дня його офіційного опублікування, а тому у позивача було достатньо часу для здійснення щеплення.
Наказом МОЗ України від 25.02.2020 № 521 «Про внесення зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб» унесено зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19 липня 1995 року № 133, доповнивши розділ "Особливо небезпечні інфекційні хвороби" пунктом 39 такого змісту: "39. COVID-19».
Пунктом 8 частини 1 статті 8 Закону України “Про державну службу” державний службовець зобов'язаний виконувати рішення державних органів, накази (розпорядження), доручення керівників, надані на підставі та у межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Суд зазначає, що відстрочення від роботи та проведення обов'якового щеплення є втручанням у права гарантовані у статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, про що вказано безпосередньо у рішеннях Європейського суду з прав людини від 28 квітня 2021 року (CASE OF VAVШIИKA AND OTHERS v. THE CZECH REPUBLIC та від 15 березня 2012 року (СПРАВА «СОЛОМАХІН ПРОТИ УКРАЇНИ»).
Стаття 8 Конвенції, що передбачає право на повагу до приватного життя, має свої обмеження в частині захисту громадського здоров'я.
Майже всі права, перераховані Конвенцією (окрім заборони катувань та примусової праці/рабства), не є абсолютними і можуть бути обмеженими.
Таке обмеження відбувається із застосуванням різних критеріїв.
У випадку ст. 8 Конвенції застосовується класичний трискладовий тест, а саме: втручання має відбуватися:
(1) відповідно до закону;
(2) із легітимною метою: відповідне обмеження прямо передбачене у ч. 2 ст. 8 Конвенції - обмеження допустиме з метою захисту громадського здоров'я;
(3) необхідне в демократичному суспільстві.
Стосовно здійснення втручання відповідно до закону.
Обов'язковість проведення щеплення проти COVID-19 для державних службовців, до яких належить і позивач, як вже було встановлено судом вище, передбачена наказом МОЗ України від 04.10.2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» та ч.2 ст. 12 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб”.
Відсторонення від роботи осіб, які відмовляються від обов'язкового щеплення, передбачена ч.2 ст. 12 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб” та ст. 46 КЗпП України, яка субсидіарно підлягає застосуванню до державних службовців відповідно до частини 3 статті 5 Закону України “Про державну службу”.
За вказаних обставин обов'якове щеплення та відсторонення від роботи передбачено чинним законодавством України, а тому втручання відбулося відповідно до закону.
Суд зазначає, що перераховані вище закони України та нормативно-правові акти опубліковано згідно чинного законодавства України у друкованих засобах масової інформації, зокрема, Офіційному віснику України та останні є доступними для ознайомлення в т.ч. і для позивача.
Наказ МОЗ України від 04.10.2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» набув чинності через один місяць з дня його офіційного опублікування, а тому у позивача було достатньо часу для здійснення щеплення.
Стосовно здійснення втручання із легітимною метою.
У ч.2 ст.8 Конвенції прямо вказано, що органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Суд зазначає, що пандемія - це саме той випадок, коли щеплення та відстронення від роботи нещеплених осіб допомагає стримувати поширення вірусу COVID-19.
Вакцинація є одним із найбільш успішніших та ефективних заходів у сфері охорони здоров'я, мета якої є захист здоров'я окремої особи та суспільства в цілому від інфекційного захворювання.
У відповідності до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
У відповідності до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
За вказаних обставин обов'якове щеплення та відсторонення від роботи нещеплених осіб вчинено з легітимною метою та відповідає ч.2 ст.8 Конвенції.
Чи було втручання необхідне у демократичному суспільстві.
Наказом МОЗ України від 25.02.2020 № 521 «Про внесення зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб» унесено зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19 липня 1995 року № 133, доповнивши розділ "Особливо небезпечні інфекційні хвороби" пунктом 39 такого змісту: "39. COVID-19».
Таким чином, COVID-19 є особливо небезпечною інфекційною хворобою.
У пункті 300 рішення Європейського суду з прав людини від 28 квітня 2021 року (CASE OF VAVШIИKA AND OTHERS v. THE CZECH REPUBLIC» вказано, що «стосовно ефективності вакцинації Суд ще раз посилається на загальний консенсус щодо життєвої важливості такого заходу та засобу захисту населення від хвороб, які можуть мати серйозні наслідки для здоров'я людини та які в разі серйозних спалахів можуть викликати проблеми в суспільстві…».
Тобто Європейський суд з прав людини підкреслив, що, на загальну думку, вакцинація є одним із найбільш успішніших та ефективних з точки зору витрат заходів у сфері охорони здоров'я і що кожна держава має намагатися досягати максимально можливого рівня вакцинації серед свого населення. Конвенція та інші міжнародні документи покладають позитивне зобов'язання на Договірні Держави зі вжиття належних заходів із захисту життя і здоров'я осіб, які перебувають під їхньою юрисдикцією.
Держава наділена широким полем розсуду в питаннях вакцинації як способу запобігання поширенню небезпечних захворювань.
Коли політики добровільної вакцинації недостатньо для досягнення та підтримання колективного імунітету, або колективний імунітет не допомагає через природу захворювання, національні органи влади можуть обґрунтовано запровадити політику обов'язкової вакцинації з метою досягнення належного рівня захисту від серйозних захворювань.
У демократичному суспільстві може стати необхідністю встановлення обмежень на індивідуальну свободу, щоб задовольнити інтереси різних людей та груп та щоб забезпечити повагу до прав кожного. Ці обмеження встановлюються не задля обмежень, а задля поваги до прав кожного.
Обмеження у формі обов'язку вакцинуватися може бути встановлене на право заявника щодо фізичної недоторканності, щоб захистити здоров'я усіх членів суспільства, особливо тих, хто є особливо вразливий до певних хвороб. Крім фундаментальних прав, є ще фундаментальні обов'язки та відповідальність.
Щодо відсторонення позивача від роботи - це безумовно становить “втручання” у значенні пункту 2 статті 8 Конвенції.
Позивач сприймає це як форму санкції чи покарання, проте для суду ці наслідки, чітко передбачені законодавством за недотримання юридичного обов'язку, покликаного охороняти, зокрема, здоров'я людей, є такими що мають по суті захисний, а не каральний характер.
Дійсно, відстронення позивача від роботи означало втрату тимчасово права на працю та на оплату праці. Однак це було прямим наслідком вибору позивача - відмовитися виконувати законний обов'язок або ухилення від нього, метою якого є захист здоров'я.
Суд вважає, що не є непропорційним вимагати від тих, для кого вакцинація представляє віддалений ризик для здоров'я, прийняти цей загальновикористовуваний захисний захід як юридичний обов'язок, також в ім'я соціальної солідарності з невеликою кількістю вразливих людей, які не можуть скористатися вакцинацією через абсолютні протипоказання до щеплення. Вибір законодавця є законним та обгрунтованим для захисту здоров'я населення.
Суд окремо наголошує на тому, що обов'язкова вакцинація та відсторонення від роботи є лише тимчасовим заходами, які введено на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.
У відповідності до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
У відповідності до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Зважаючи на це, не праця та її оплата, а саме життя, здоров'я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Кожен має перш за все право на належні, безпечні і здорові умови праці.
Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 43 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров'я і безпеки людини над правом на працю та її оплатою.
Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров'я її громадян.
Суд зазначає, що норма ч.2 статі 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» покликана захистити здоров'я та життя людей у зв'язку з ускладненою епідемічною ситуацією, а перебування людей, які не отримали профілактичні щеплення, в організованих колективах створює ризик виникнення спалахів інфекційних хвороб, що є загрозою для життя та здоров'я не лише працівників, а й членів їхніх сімей та осіб, які відвідують орган державної влади, тобто людина, яка не отримала щеплення, не лише стає потенційно небезпечною для оточення, а й сама піддається підвищеному ризику захворіти, відвідуючи місця масового скупчення людей.
Індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення протиставляється загальному праву (інтересу) інших людей, які провели щеплення у відповіності до чинного законодавства України з метою досягнення загального блага у формі права на охорону здоров'я.
Отже, держава, встановивши правило про те, що без щеплень особа не може бути допущена до роботи на посаді державної служби, реалізує свій обов'язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров'я не тільки всіх працівників державного органу, а й захищає таким чином інший людей, які не отримали профілактичні щеплення в тому числі і тих, які мають до щеплення протипоказання.
Суд окремо наголощує на тому, що чинне законодавство України містить виключення стосовно обов'язкового щеплення від COVID-19: особи, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я.
Таким чином, запровадження обов'язкової вакцинації не може вважати непропорційним заходом, як і відсторонення від роботи деяких нещеплених працівників (державних службовців).
За вказаних обставин суд доходить до висновку, що відповідні обмеження є пропоційними легітимній меті, та вважаються такими, які є необхідними у демократичному суспільстві.
Близьку за своїм змістом правову позицію займає і Верховний Суд Касаційний цивільний суд у листі від 24.12.2021 року № 3223/0/208-21.
Суд вважає, що відповідач приймаючи оскаржуваний наказ діяв правомірно.
Суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги - визнати протиправним та скасувати наказ відповідача № 338-о від 08.11.2021 року.
Оскільки всі інші заявлені позивачем позовні вимоги є похідними від вказаної вище позовної вимоги, у задоволенні якої суд відмовив, то суд також відмовляє у їх задоволенні.
У відповідності до вимог статті 139 КАС України у зв'язку з відмовою у позові судові витрати покладаються на позивача
Керуючись ст. 241-246 , Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 ) до Дніпровської митниці (49038, м. Дніпро, вул. Княгині Ольги, 22, код ЄДРПОУ ВП 43971371) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення допуску до роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 16 лютого 2022 року.
Суддя (підпис) С.В. Златін
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду
Помічник судді Златін С.В.
Рішення не набрало законної сили
Помічник судді Златін С.В.