16 лютого 2022 року Справа № 160/23775/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Віхрової В.С.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
29.11.2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 06.09.2017 року і по день фактичного розрахунку, тобто по 19.11.2021 року.
В обґрунтування вимог позову вказано, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 63 від 06.09.2017 року позивача знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу військової частини. Проте остаточний розрахунок, а саме виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», як учаснику бойових дій, проведено 19.11.2021 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі № 160/3232/21 від 11.05.2021 року. Вказує, що допущена відповідачем затримка розрахунку при звільненні є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме - виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Частиною 2 ст. 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 261 КАС України, відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.
У відповідності до ч.1 ст. 262 КАС України, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.12.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.
28.12.2021 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити у задоволенні позову. В обгрунтування правової позиції зазначено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до ст. 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати, а з прийняттям судових рішень, статті 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію змінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що регулюється матеріальними нормами трудового права. Вказує, що командування Військової частини НОМЕР_1 діє в межах та у спосіб, визначений чинним законодавством.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.01.2022 року витребувано від Військової частини НОМЕР_1 довідку про середньоденний розрахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2 останні місяця, що передують звільненню зі служби у Військовій частині НОМЕР_1 ; зупинено провадження в адміністративній справі №160/23775/21 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії до надходження до Дніпропетровського окружного адміністративного суду витребуваних документів.
08.02.2022 року до суду надійшли витребувані ухвалою суду документи.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.02.2022 року поновлено провадження у справі.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджено посвідченням серії НОМЕР_2 від 21.01.2016 року.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 05.09.2017 року № 58-рс сержанта ОСОБА_1 , командира бойової машини - командира розвідувального відділення розвідувального взводу 2 розвідувальної роти звільнено з військової служби у запас відповідно до підпункту «і» пункту 2 частини восьмої (як такі, які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №63 від 06.09.2017 року ОСОБА_1 виключено із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Покровського РВК Дніпропетровської області.
У наказі командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №63 від 06.09.2017 року індексація грошового забезпечення позивачу не була нарахована та не виплачувалась, що також підтверджується довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 06.04.2021 року № 1035/45/296 про нарахування індексації за 2015-2017 роки.
Згідно з довідкою командира Військової частини НОМЕР_1 від 06.04.2021 року №1035/45/303 за час проходження служби позивачем у Військовій частині НОМЕР_1 з 03.09.2015 року по 06.09.2018 року додаткова відпустка, як учаснику бойових дій, не надавалась та грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не виплачувалась.
Не погодившись з невиплатою грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з позовом.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.05.2021 року у справі №160/3232/21 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 03.09.2015 року по 06.09.2017 року включно;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 03.09.2015 року по 06.09.2017 року включно;
- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 03.09.2015 року по 06.09.2017 року включно;
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 03.09.2015 року по 06.09.2017 року включно;
- в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.05.2021 року у справі №160/3232/21 набрало законної сили 14.06.2021 року, що підтверджується відміткою на копії рішення, долученої до матеріалів справи.
Відповідно до виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 , відкритому в АТ «Райффайзен Банк Аваль» 19.11.2021 року йому було здійснено нарахування суми індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у розмірі 10675,73 грн. на виконання рішення суду від 11.05.2021 року у справі №160/3232/21.
Відповідачем не було здійснено виплату середнього заробітку за затримку у виплаті грошового забезпечення за період з 06.09.2017 року по 19.11.2021 року.
Не погоджуючись з бездіяльністю військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Статтею 43 Конституції України передбачено право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом.
Згідно статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (у редакції, чинній на час звільнення позивача) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Згідно з частинами другою та третьою статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Разом з тим, вказаними вище нормативними актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спор.
Відтак, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду викладеним у постанові від 31.10.2019 у справі № 2340/4192/18 та від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.
При цьому, суд враховує, що за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.
З матеріалів справи судом встановлено, що у день виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення 06.09.2017 року, відповідачем не було виплачено всі суми, що підлягали виплаті, а саме: грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки та індексацію грошового забезпечення.
Доказів проведення нарахування середнього заробітку за затримку у виплаті належних позивачу сум грошового забезпечення, які були нараховані та виплачені позивачу відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.05.2021 року у справі №160/3232/21, суду не надано.
Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі Порядок №100), у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача слід обраховувати, виходячи з розрахунку календарних днів.
Згідно пункту 10.4 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі», задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати, період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати необхідно зазначати в мотивувальній частині судового рішення.
Відповідно до частин 1, 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до ч.2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд зазначає, що при прийнятті рішення на суд покладено обов'язок щодо розрахунку конкретної суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Здійснюючи розрахунок, судом встановлено, що відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 04.02.2022 року №1035847/117КП, середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 за 2 останні місяці, що передують даті звільнення, складає 272,14 грн. (липень 2017 року - 8263,44 грн., серпень 2017 року - 8609,04 грн.)
Судом встановлено, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №63 від 06.09.2017 року ОСОБА_1 виключено із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Покровського РВК Дніпропетровської області.
Отже, днем розрахунку з позивачем є 06.09.2017 року.
Таким чином, середній заробіток за затримку у виплаті позивачу сум грошового забезпечення, які були нараховані та виплачені ОСОБА_1 відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі від 11.05.2021 року у справі №160/3232/21, підлягає розрахунку з 06.09.2017 року по 19.11.2021 року - день фактичної виплати суми грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення у розмірі 10675,73 грн.
З розрахунку календарних днів у період з 06.09.2017 року по 19.11.2021 року сума компенсації складає 417734,90 грн. (1535 кал. днів х 272,14 грн.).
Згідно з розрахунком середнього заробітку, затримка розрахунку складає 1535 календарних днів. А отже, сума стягнення за весь час затримки складає 417734,90 грн.
Водночас, суд звертає увагу, що в порівнянні із виплаченою позивачу сумою компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки та індексацією грошового забезпечення (10675,73 грн.), суму середнього заробітку за непроведення вчасного розрахунку при звільненні, не можна вважати співмірною, оскільки вона більш ніж в 39 разів перевищує розмір виплаченої індексації та компенсації за невикористану відпустку.
Так, застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц.
За висновками Великої Палати Верховного Суду зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Відтак, при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зокрема, застосовуючи висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 30.10.2019 року у справі №806/2473/18, де сформульована правова позиція щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку, суд зазначає наступне.
Істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 10675,73 грн. (частка компенсації за щорічну додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, та індексації грошового забезпечення) / 417734,90 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 06.09.2017 року по 19.11.2021 року (1535 днів)) х 100 = 2,56 %. Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 2,56 % становить: 272,14 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 2,56 % = 6,97 грн., 6,97 грн. х 1535 (днів затримки розрахунку) = 10698,95 грн.
Таким чином, виходячи з принципу справедливості та співмірності, суд робить висновок, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 10698,95 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.
Враховуючи очевидну неспівмірність розрахованих сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним критеріям, середній заробіток за час затримки розрахунку підлягає перерахуванню та виплаті позивачу у визначеному розмірі, а саме 10698,95 грн.
Подібна правова позиція висвітлена Верховним Судом у постанові від 04.09.2020 року у справі № 260/348/19.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Розподіл судових витрат за подачу позову до суду у відповідності до вимог ст. 139 КАС України, за наслідками розгляду даної справи не здійснюється, оскільки позивач у відповідності п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 132, 139, 246, 297 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку у виплаті належних сум грошового забезпечення, які були нараховані та виплачені йому відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.05.2021 року у справі №160/3232/21, за період з 06.09.2017 року по 19.11.2021 року, у розмірі 10698 грн. 95 коп.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат за подачу позову до суду за наслідками розгляду справи не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.С. Віхрова