03 лютого 2022 року Справа № 160/17379/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.,
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку,-
27.09.2021 ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №875-0 від 25.08.2021 року про звільнення позивача;
- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Криворізького південного відділу перевірок платників управління податкового аудиту Головного управління ДПС у Дніпропетровській області;
- стягнути на користь позивача з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області 34385,47грн., що включають невиплачену позивачу заробітну плату за червень, липень та серпень 2021 року, а саме: надбавку за інтенсивність праці за 06.2021 - 12690,00 грн., надбавка за інтенсивність праці за 07.2021 - 8460 грн., надбавка за інтенсивність праці за 08.2021 - 604,29 грн., відпускні в 08.2021 - 2056,18грн., матеріальна допомога до щорічної основної відпустки (оздоровчі) - 10575грн.
- стягнути на користь позивача з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області недоплачені позивачу при звільненні суми 23353,19 грн., що включають недоплачену частину компенсації за невикористану відпустку 2203,05грн., недоплачену частину вихідної допомоги 21150,14грн.;
- стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь позивача грошові кошти у розмірі середнього заробітку за час вимушеного прогулу з розрахунку середнього заробітку (1180,31грн. за день) з дати звільнення 25.08.2021р. по дату винесення рішення;
- стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь позивача грошові кошти у розмірі середнього заробітку за час вимушеного прогулу (1180,31грн. за день) за період з дня прийняття судового рішення до дня фактичного поновлення на роботі.
- стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь позивача моральну шкоду в сумі 50 000,00 грн.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначає що вона тривалий час працювала в органах державної податкової служби, а з 02.02.2021 перебувала на посаді начальника Криворізького південного відділу перевірок платників управління податкового аудиту Головного управління ДПС у Дніпропетровській області. Згідно наказу начальника Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № 875-о ОСОБА_1 звільнено із займаної посади у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, відповідно до п. 1 ч.ч. 1,3 ст. 87 Закону України від 10.12.2015 року № 889-VІІІ «Про державну службу (зі змінами), з виплатою вихідної допомоги на підставі ч.4 ст. 87 Закону України від 10.12.2015 року № 889-VІІІ «Про Державну службу (зі змінами).
Позивач вважає, що при звільненні відповідачем порушено її права оскільки попередження про наступне звільнення містить посилання лише на ст. 87 Закону України «Про державну службу» та на зміни в Організаційній структурі Головного управління ДПС у Дніпропетровській області. Посилання на норми Кодексу законів про працю України відсутні, хоча фактично позивачу запропоновано переведення до іншої місцевості. У зв'язку із вищевикладеним позивач звернулась до суду з цим позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.09.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження. Призначеного підготовче засідання.
11.10.2021 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначено, що на виконання вимог ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» керівником ГУ ДПС у Дніпропетровській області було попереджено державного службовця ОСОБА_1 про наступне звільнення на підставі п.1 ч. 1 ст. 87 Закону, одночасно з попередженням про звільнення запропоновано позивачу іншу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійної компетенції у місті Дніпрі, Дніпропетровської області.
Одночасно відповідачем зазначено, що суми заробітної плати належні при звільненні гр. ОСОБА_1 , які розраховується виходячи із середньою заробітної плати (в т.ч. відпускні, компенсація за невикористану відпустку та вихідні допомога при звільненні) своєчасно нараховані та виплачені відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».
28.10.2021 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву з доводами аналогічними обґрунтуванню викладеного у позові.
17.11.2021 від Головного управління ДПС у Дніпропетровській області надійшли пояснення до відзиву які є тотожними поясненням викладеним у відзиві.
Одночасно відповідачем зазначено, про те, що ОСОБА_1 в день звільнення, а саме 25.08.2021 запропоновано перелік вакантних посад категорії «В» Головного управління ДПС у Дніпропетровській області станом на 25.08.2021. Проте остання відмовилась від такого ознайомлення, про що складено відповідний акт.
02.12.2021 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на пояснення до відзиву, в якому зазначено, що Головне управління ДПС у Дніпропетровській області мало можливість запропонувати позивачу відповідну посаду категорії «Б», в тому числі і з розташуванням робочого місця у м. Кривий Ріг, крім того, згідно вказаного переліку вакансій, в наявності були вакансії категорії «В» з територіальним розташуванням робочого місця у м. Дніпрі, хоча фактично ці вакансії розташовані у м. Кривому Розі.
25.01.2022 на адресу суду надійшли пояснення позивача та клопотання щодо стягнення з відповідача судових витрат пов'язаних із прибуттям до суду, окрім того 03.02.2022 надійшло клопотання про збільшення суми понесених витрат.
У судовому засіданні 03.02.2022 позивач підтримала позовні вимоги, просила задовольнити у повному обсязі. Представник відповідача заперечував у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, вважав їх необґрунтованими. У зв'язку із погіршенням епідеміологічної ситуації в Україні, суттєвим збільшенням захворювань громадян вірусною інфекцією СОVID-19, головуючим суддею запропоновано провести подальший розгляд справи у письмовому провадженні. Позивач та представник відповідача не заперечували проти подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи, вищевикладені правові норми та вказані обставини, суд вважає доцільним розглянути справу у письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та їх представників, показання свідків, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, суд зазначає.
З 02.02.2021 ОСОБА_1 працювала начальником Криворізького південного відділу перевірок платників управління податкового аудиту Головного управління ДПС у Дніпропетровській області.
Наказом від 15.07.2021 № 591 «Про введення в дію переліків змін № 4 та № 5 до Організаційної структури Головного управління ДПС у Дніпропетровській області» було внесено зміни до організаційної структури Головного управління ДПС у Дніпропетровській області та скорочено посаду державної служби, яку обіймала ОСОБА_1 .
26.07.2021 керівником ГУ ДПС у Дніпропетровській області було письмово попереджено державного службовця ОСОБА_1 про наступне звільнення на підставі п.1 ч. 1 ст. 87 Закону, одночасно з попередженням про звільнення запропоновано позивачу вакантну посаду головного державного ревізора - інспектора відділу перевірок у сфері обслуговування добувної промисловості та металургійного виробництва управління податкового аудиту Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (розташування робочого місця у місті Дніпрі).
Позивач не погодилась на запропоновану посаду, про що власноруч зазначила у письмовому попередженні про наступне звільнення.
Згідно наказу начальника Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № 875-о від 25.08.2021 ОСОБА_1 звільнено із займаної посади у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, відповідно до п. 1 ч. ч. 1,3 ст. 87 Закону України від 10.12.2015 року № 889-VІІІ «Про державну службу (зі змінами), з виплатою вихідної допомоги на підставі ч. 4 ст. 87 Закону України від 10.12.2015 року № 889-VІІІ «Про Державну службу (зі змінами).
25.08.2021 о 17:05 позивачу надано повідомлення-пропозиція з переліком посад категорії «В» Головного управління ДПС у Дніпропетровській області станом на 25.08.2021. Позивач відмовилась від ознайомлення, про що складено акт.
03.09.2021 позивачем подано скаргу до Державної податкової служби України на дії та рішення начальника Головного управління ДПС у Дніпропетровській області щодо, на думку позивача, її незаконного звільнення та невиплати в повному обсязі належної заробітної плати. В подальшому, 07.10.2021 позивач отримала лист з відповіддю.
Вважаючи звільнення на підставі ст. 87 Закону України «Про державну службу» незаконним, позивач звернулася до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку обґрунтованості доводів позивача про відсутність підстав для звільнення, суд вважає за необхідне врахувати наступні обставини та положення законодавства.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, урегульовані Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015р. №889-VIII (далі - Закон №889-VIII).
Положення Закону №889-VІІІ суд застосовує в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин.
Згідно із ч. 2 та ч. 3 ст. 5 Закону №889-VІІІ відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Підстави припинення державної служби визначені статтею 83 Закону №889-VІІІ.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 83 Закону №889-VІІІ державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення.
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону №889-VІІІ підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Частиною 3 ст. 87 Закону № 889-VІІІ встановлено, що суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
З системного аналізу вищевикладених норм права, можна зробити висновок, що на керівника державної служби під час звільнення працівника покладається обов'язок запропонувати останньому рівнозначну посаду, винятком є пропонування нижчої посади державної служби.
Разом з тим, під час звільнення декількох службовців роботодавець повинен запропонувати їм посади з урахуванням переважного права.
Статтею 42 Кодексу законів про працю України встановлено переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці. Так при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, зокрема, 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації.
Отже, з огляду на правовідносини які склались, суд зазначає, що обов'язковою та необхідною умовою є проведення суб'єктом призначення або керівником державної служби активних дій з приводу встановлення (оцінки) кваліфікації та продуктивності праці службовців яких звільняють на підставі п.1 ч.1 ст. 87 Закону з метою справедливого та рівного доступу до державної служби, що базується на особистих якостях та досягненнях кожного службовця окремо.
Проте, звільняючи позивача із посади, суб'єкт призначення не надав оцінку роботі ОСОБА_1 , не зазначив причини звільнення саме позивача, порівняно із іншими службовцями, переведеними до утвореного органу, відтак, обираючи серед працівників особу, яка підлягає звільненню суб'єкт призначення діяв свавільно, тобто без будь-яких обґрунтувань, на власний розсуд, не пояснюючи причини прийнятого рішення.
Суд зазначає, що на державні органи покладений обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії», «Тошкуце та інші проти Румунії») і сприятимуть юридичній визначеності (рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини», «Беєлер проти Італії»).
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії»).
Потреба виправити колишню «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в коло правовідносин, на які покладалася особа щодо легітимності добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки»).
Іншими словами, свідоме уникнення виконання обов'язків державного органу не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» та у справах «Ґаші проти Хорватії», «Трґо проти Хорватії»).
Суд враховує також п. 70 рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України», в якому Суд зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.
Правомірне очікування виникає у тому випадку, коли внаслідок заяв чи обіцянок від імені органу публічної влади, або внаслідок усталеної практики в особи сформувалося розумне сподівання, що стосовно до неї орган публічної влади буде діяти саме так, а не інакше.
Конституційний Суд України також вказував, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі працівників повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об'єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими (абзац сьомий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 07.07.2004 № 14-рп/2004).
З огляду на це Конституційний Суд України зазначає, що не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об'єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів.
Порушення принципу рівності громадян є також ще однією підставою для скасування наказу про звільнення та відновлення порушених прав позивача.
Окрім того, пропонування позивачу вакантної посади у іншому місті (м. Дніпро) за наявності вакантних посад у місті Кривому Розі (у місті роботи позивача на займаній посаді) без належних обґрунтувань, на власний розсуд, не пояснюючи причини прийнятого рішення дискримінує права службовця на рівність доступу до державної служби. Причиною пропонування вакантної посади у іншому місці не може бути лише одне бажання суб'єкта призначення.
Серед іншого, відповідачем під час звільнення позивача не враховувались додаткові обставини переваг з приводу залишення на роботі, а саме не було враховано обставини що ОСОБА_1 є єдиним працівником в сім'ї (на утриманні має неповнолітню доньку) та має тривалий безперервний стаж роботи в податкових органах.
В судовому засіданні в якості свідка допитана ОСОБА_2 - службовець Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області. Свідок пояснила, що в день звільнення позивача 25.08.2021 о 17:05 останній додатково запропоновано перелік вакантних посад, проте ОСОБА_1 відмовилась від ознайомлення з таким переліком.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 6 статті 43 Конституції України громадянам гарантований захист від незаконного звільнення.
При цьому, статтею 24 Конституції України визначається, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Отже, судом встановлено, що звільненню позивача з посади не передувала будь-яка індивідуальна оцінка її роботи на посаді державного службовця, їй не інкриміновано жодних незаконних дій, прорахунків у роботі чи незадовільної поведінки, яка була б несумісна зі статусом державного службовця, порушено принцип рівності доступу до державної служби, що за своєю сукупністю свідчить про протиправність та скасуванню наказу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №875-0 від 25.08.2021 року про звільнення позивача.
Відповідно до ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено. Працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 28.02.2019 у справі № 817/860/16 та від 03.10.2019 у справі № 826/10460/16.
Скасування наказу про звільнення позивача, передбачає поновлення його на посаді, з якої останній незаконно звільнений.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. (ч. 2 ст. 235 КЗпП України).
Зважаючи на те, що наказ про звільнення ОСОБА_1 виданий 25.08.2021 та позивач звільнена із займаної посади з 25.08.2021, то цей день є останнім днем роботи на займаній посаді, а тому поновити позивача на посаді начальника Криворізького південного відділу перевірок платників управління податкового аудиту Головного управління ДПС у Дніпропетровській області необхідно з 26.08.2021.
Обчислення середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження проводиться відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).
Відповідно до п. 2 Порядку, збереження заробітної плати "у всіх інших випадках", до яких відноситься й випадок вимушеного прогулу, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Пунктом 8 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у постанові від 24.12.1999р. №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів.
Отже, відповідно до Порядку № 100 середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу визначається шляхом множення середньоденної заробітної плати на кількість робочих днів з дня звільнення по день винесення рішення про поновлення.
Як вбачається із довідки Головного управління ДПС у Дніпропетровській області заробітна плата ОСОБА_1 , за червень 2021 розраховується за такими складовими: основний оклад 7050,00 грн., надбавка за вислугу держслужбовців 3525 грн., за ранг 600 грн., індексація зарплати 161,17 грн., премія щомісячна 2115,00 грн. Разом складає 13451,17 грн. (т. 1 а.с. 71).
Одночасно суд зазначає, що надбавка за інтенсивність праці позивача у розмірі 7050,00 грн. не враховується, оскільки остання знята та фактично не виплачувалась, що відображається у відомостях заробітної плати ОСОБА_1 за липень 2021 рік (т. 1 а.с. 71).
Окрім того, суд не враховує індексацію заробітної плати у розмірах 81,95 грн. (лютий 2021), 86,26 грн. (березень 2021), 56,76 грн. (травень 2021), основну щорічну відпустку 14,40 грн. (квітень 2021), індексацію зарплати 124,54 грн. (квітень 2021), матеріальну допомогу 86,16 грн. (квітень 2021), оскільки такі складові були нараховані за попередні періоди роботи з лютого по травень 2021 року, і лише виплачені у червні 2021 року.
Заробітна плата позивача за липень 2021 рік становить: основний оклад 7050,00 грн., надбавка за вислугу держслужбовців 3525 грн., за ранг 600 грн., надбавка за інтенсивність праці 1410,00 грн., індексація зарплати 264,07 грн., премія щомісячна 2115,00. Разом 14964,07 грн. (т. 1 а.с. 71).
Кількість відпрацьованих днів позивачем за червень 2021 - 20 днів, за липень 2021 - 22 дні, всього 42 дні.
Заробітна плата позивача за червень та липень 2021 роки становить 13451,17 грн. + 14964,07 грн. = 28415,24 грн.
Отже, середньоденна заробітна плата позивача складає 28415,24 грн. / 42 дні = 676,55 грн.
З урахуванням Листа Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2021 рік» від 12.08.2020 № 3501-06/219 та Листа Міністерства економіки України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2022 рік» від 12.08.2021 № 47-03/520 період вимушеного прогулу позивача з 26.08.2021 року (наступний за звільненням день, початок вимушеного прогулу) по 03.02.2022 року (дату ухвалення судового рішення включно) становить - 113 робочих днів (2021 рік - 91 день, 2022 рік - 22 дні, а отже, втрачений заробіток за час вимушеного прогулу розраховується таким чином: 113 днів х 676,55 грн. = 76450,15 грн. (з відрахуванням обов'язкових платежів).
Відповідно до п. 2, п. 3 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду, зокрема, про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Отже, враховуючи приписи статті 371 КАС України, суд дійшов висновку про необхідність звернення рішення суду до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Криворізького південного відділу перевірок платників управління податкового аудиту Головного управління ДПС у Дніпропетровській області з 26.08.2021 року та стягнення заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць.
З приводу позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з дня прийняття судового рішення до дня фактичного поновлення на роботі, суд зазначає, що відповідач ще не приймав рішення щодо нарахування призначеного позивачу заробітку за час вимушеного прогулу на виконання даного рішення суду, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині при здійсненні такого перерахунку будуть порушені.
Таким чином, оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні такої вимоги необхідно відмовити, як передчасної.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача невиплаченої частини заробітної плати за червень, липень та серпень 2021 року, що складається з надбавки за інтенсивність праці, відпускних, матеріальної допомоги до щорічної основної відпустки, суд зазначає, що встановлення надбавок за інтенсивність праці є дискреційними повноваженнями керівництва Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, зменшення таких надбавок призводить до зменшення заробітної плати в цілому, що в свою чергу, призводить до зменшення матеріальної допомоги, компенсації та інших виплат, базою розрахунку, яких є середньомісячна заробітна плата.
Слід зазначити, що предметом спору у даній справі не є питання правомірності нарахування складових заробітної плати за період роботи позивача на займаній посаді. Виходячи з предмета та вказаних позивачем підстав позову, судом може бути надано оцінку лише оскаржуваному Наказу про звільнення по суті.
З огляду на викладене, можна зробити висновок, що вищевказані складові заробітної плати не є сталими (фіксованими). Так підставою для встановлення надбавки, зокрема, за інтенсивність праці є відповідне подання керівників та в подальшому винесення наказу про встановлення надбавки у відсотковому значенні. Позивач не оскаржує ані накази Головного управління ДПС про встановлення надбавок, ані інші накази на підставі яких нараховувалась та виплачувалась заробітна плата, а отже вказані вимоги є безпідставними.
Варто зауважити, що адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями, а тому слід враховувати, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип поділу влади.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача недоплачену частину вихідної допомоги, суд зазначає.
Оскільки позивача поновлено на посаді, вимоги які стосуються фінансової компенсації у зв'язку із звільненням мають взаємовиключний характер та задоволенню не підлягають. Такі вимоги можуть бути самостійним предметом спору у разі не оспорювання позивачем свого звільнення з посади.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ст. 1167 Цивільного кодексу України (ЦК України) моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно із положеннями ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно із п. п. 3, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
В обґрунтування наявності підстав для стягнення моральної шкоди позивач зазначає, що моральна шкода спричинена порушенням відповідачем її прав внаслідок незаконного позбавлення значної суми грошових коштів (більше 50000,00 грн.), чим заподіянні психологічні, моральні та душевні страждання.
Поряд із тим, судовим розглядом встановлено, що відповідачем не було допущено протиправних дій, які стали підставою для стягнення моральної шкоди. Крім того, позивачем не надано доказів на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди, моральних або фізичних страждань внаслідок поведінки відповідача, а саме протиправного звільнення з займаної посади, не зазначено, з яких міркувань вона виходила, визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується; не підтверджено наявність причинного зв'язку між моральною шкодою і діями відповідача.
Водночас, на думку суду, сам по собі факт протиправної поведінки відповідача не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди.
Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведені факти заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань, наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправною бездіяльністю заподіювача та вини останнього в її заподіянні, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення моральної шкоди є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Згідно ч. 1, 3 ст. 135 КАС України, витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх законних представників, що пов'язані із прибуттям до суду в адміністративних справах не можуть перевищувати встановлені законодавством норми відшкодування витрат на відрядження. (Постанова Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 № 590 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2018 № 155).
На підтвердження понесених витрат у зв'язку з прибуттям позивача на призначені судові засідання, останньою надано копії чеків з придбання на АЗС палива для автомобіля у кількості 140 літрів з розрахунку 20 літрів витрати палива на забезпечення кожної явки у судове засідання, що в цілому в фінансовому еквіваленті становить 4582,0 грн.
Суд оцінюючи надані позивачем докази доходить висновку, що самі по собі фіскальні чеки лише засвідчують факт придбання палива на АЗС у місті Кривому Розі й не можуть слугувати достатньою та безумовною підставою в якості підтвердження витрат у зв'язку з прибуттям. Надана копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на ім'я позивача також засвідчує лише факт права власності на такий автомобіль. Інших доказів на підтвердження понесених витрат позивачем у зв'язку з розглядом справи, що у своїй сукупності надає підстави вважати про їх реальність, суду не надано, а відтак такі вимоги є недоведеними.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-А, код ЄДРПОУ: 44118658) про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №875-0 від 25.08.2021 року про звільнення ОСОБА_1 .
Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Криворізького південного відділу перевірок платників управління податкового аудиту Головного управління ДПС у Дніпропетровській області з 26.08.2021 року.
Стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) грошові кошти у розмірі середнього заробітку за період вимушеного прогулу з 26.08.2021 по 03.02.2022 (включно) у сумі 76450,15 грн.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на посаді начальника Криворізького південного відділу перевірок платників управління податкового аудиту Головного управління ДПС у Дніпропетровській області та в частині стягнення на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко