16 лютого 2022 року Справа № 160/25349/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколайчук С.В., розглянувши в порядку письмового провадження позовну заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49605, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд. 17А, код ЄДРПОУ 44118658) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),-
113 грудня 2021 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якій просить:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-58510-58 від 15.11.2021 року “Про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” на суму 2200,00 грн. (дві тисячі двісті гривень 00 копійок) та нарахування Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області код (ЄДРПОУ 44118658) ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) сум єдиного внеску за 2020 рік.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з березня 2018р. по теперішній час працює кухарем 4 розряду у ТОВ "Контракт Продрезерв 5", відповідно до наказу № 927 від 15.03.2018р., про що свідчить довідки від 12.02.2020р. № 13 та від 07.12.2021 року №104. Позивач не здійснює підприємницької діяльності та не отримує доходу від підприємницької діяльності, що виключає правомірне нарахування будь-яких сум недоїмки зі сплати єдиного внеску за вказаний період. Вважає, що у неї відсутній борг зі сплати єдиного внеску, оскільки підстави його нараховувати за період, коли вона перебувала у трудових відносинах та сплату єдиного соціального внеску здійснював роботодавець ТОВ "Контракт Продрезерв 5" відсутні Тому просить визнати протиправною та скасувати вимогу від 15.11.2021 №Ф-58510-58 у розмірі 2200,00грн., прийняту Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом та просить позовні вимоги задоволити в повному обсязі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі № 160/25349/21 в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч.6 ст.12, ч.1, 2 ст.257, ч.1 ст.260 Кодексу адміністративного судочинства України зазначена справа є справою незначної складності та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження.
Згідно з ч.ч. 3, 4 ст.262 КАС України підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
На виконання вимог ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2021 року на адресу суду 11.01.2022 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
В наданому до суду відзиві зазначено, що за даними інформаційної системи податкового органу, станом на момент формування вимоги від 15.11.2021 року №Ф-58510-58 в інтегрованій картці платника по коду бюджетної класифікації 71040000 засобами діючого програмного забезпечення ОСОБА_1 проведені автоматичні квартальні гарахування у сумі 2200,00 грн., в тому числі за жовтень - листопад 2020 року по терміну сплати 19.01.2021 року. Нарахування не сплачено. На підставі Інструкції №449 та враховуючи наявність у позивача заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на підставі даних ІКП, відповідач в межах своїх повноважень та на виконання вимог законодавства України сформував та надіслав позивачу рекомендованим листом вимогу від 15.11.2021 року №Ф-58510-58, в якій зазначено, що заборгованість із сплати єдиного внеску станом на 31.10.2021 року становить 2200,00 грн. Таким чином, на думку представника відповідача, оскаржувана податкова вимога винесена законно та не підлягає оскарженню. У задоволенні позовних вимог просив відмовити у повному обсязі.
04 лютого 2022 року на адресу суду надійшло клопотання від ОСОБА_1 про залучення письмових доказів до матеріалів справи, в якому надала суду письмові докази фактично понесених витрат позивачем.
11 лютого 2022 року на адресу суду від відповідача надійшли заперечення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, в яких зазначено, що розмір зазначених витрат на правничу допомогу у даній справі не є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт. У задоволенні позовних вимог позивача щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу просив відмовити у повному обсязі.
Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.
ОСОБА_1 зареєстрована, як фізична особа-підприємець 05 липня 2006 року, запис № 2 208 000 0000 000550 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Нікопольською ДПІ Нікопольського управління ГУ ДПС у Дніпропетровській області взята на облік як платник податків 07 липня 2006 року, номер взяття на облік: Р 1274, за основним видом економічної діяльності: КВЕД 47.11 "Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами", як платник єдиного внеску була взята на облік 05 липня 2006 року, номер взяття на облік: 0437031957/04375.
З 16 березня 2018р. по теперішній час, ОСОБА_1 працює кухарем 4 розряду у ТОВ "Контракт Продрезерв 5" (ЄДРПОУ 35601826), відповідно до наказу № 927 від 15.03.2018р., про що свідчить довідка від 12.02.2020р. № 13 та від 07.12.2021 року №104 , яка видана позивачу підприємством, за підписом директора підприємства Г.О. Авілко, а також запис у трудовій книжці позивача, копія якої наявна в матеріалах справи.
Згідно з довідки від 11.12.2021р. з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (номер облікової картки застрахованої особи 1262473392), протягом жовтень - листопад 2020 року роботодавець ТОВ "Контракт Продрезерв 5" (ЄДРПОУ 35601826) щомісячно сплачувало єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за найманого працівника ОСОБА_1 в розмірі 22% від суми нарахованої їй заробітної плати.
01.02.2021 року позивач, подала до Нікопольської ДПІ Нікопольського управління ГУ ДПС у Дніпропетровській області Податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2020р. та Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2020р., у тому числі Таблицю 1, у якій позивач, зазначила про відсутність нарахованого єдиного внеску за відсутності доходу від підприємницької діяльності з причин роботи на підприємстві, яке, як роботодавець сплачує за позивача єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове держане соціальне страхування.
15.11.2021 року головне управління ДПС у Дніпропетровській області сформувало та направило позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-5810-58, якою повідомило про наявність у ОСОБА_1 станом на 31.10.2021 року заборгованості зі сплати єдиного внеску в сумі 2200,00 грн. та з вимогою сплатити протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання цієї вимоги.
Зі змісту вимоги про сплату боргу вбачається, що остання сформована на підставі даних інформаційної системи податкових органів.
Правомірність та обґрунтованість вказаної вимоги є предметом спору у даній справі.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладеним в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Відповідно до підпункту 14.1.195 пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України (далі ПК України) працівник це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010 року №2464-VI (далі Закон №2464-VI).
Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону №2464-VI визначено, що Державний реєстр загальнообов'язкового державного соціального страхування - це організаційно-технічна система, призначена для накопичення, зберігання та використання інформації про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, його платників та застрахованих осіб, що складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону №2464-VI надано визначення поняттям:
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно Закону України Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Враховуючи положення ч. 3 ст. 6 Закону №2464-VI, вказані обов'язки поширюються на фізичних осіб-підприємців.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Водночас, з матеріалів справи не вбачається, а відповідачем не доведено того факту, що позивач є платником єдиного внеску як фізична особа - підприємець, факту здійснення позивачем підприємницької діяльності та одержання від неї доходу, як фізичною особою підприємцем.
Натомість, матеріалами справи підтверджується факт того, що позивач є застрахованою особою, зокрема, починаючи з 16.03.2018 року по теперішній час, відповідні соціальні внески за яку, нараховуються та сплачуються страхувальником роботодавцем.
Верховним Судом за результатами розгляду касаційної скарги у адміністративній справі № 440/2149/19, 04.12.2019 року сформульовано правовий висновок, відповідно до змісту якого, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Отже, як встановлено судом, позивач є найманим працівником, тобто застрахованою особою, за яку єдиний внесок сплачує його роботодавець.
Відповідно до частини другої статті 5 Закону №2464-VI взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 січня 2012 року у справі Рисовський проти України підкреслено особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (параграф 70).
За практикою Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа Серков проти України, заява № 39766/05, параграф 43).
Оскільки встановлені у цій справі обставини свідчать про те, що позивач з 16.03.2018 року по дату ухвалення рішення у справі перебуває у трудових відносинах як найманий працівник та за нього роботодавцем сплачувався єдиний внесок, а також приймаючи до уваги те, що відповідачем не було надано доказів здійснення позивачкою підприємницької діяльності, у цей період, суд робить висновок про неправомірність нарахування відповідачем єдиного внеску на соціальне страхування згідно оскаржуваної вимоги.
Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на вищевикладене та приписи ч. 2 ст. 2 КАС України, суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржувану податкову вимогу, діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, і, як наслідок, виключається правомірне нарахування позивачу будь-яких сум недоїмок зі сплати єдиного внеску за вказаний період.
Враховуючи встановлені вище обставини та надані докази, суд вважає, що головне управління ДПС у Дніпропетровській області безпідставно нарахувало позивачу єдиний внесок, а тому вимога про сплату боргу (недоїмки) від 15.11.2021 №Ф-58510-58 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 2200,00 грн. є протиправною та підлягає скасуванню.
Щодо заявлених позивачем позовних вимог щодо стягнення судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до ч.1 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 3 ст. 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
При задоволенні позову стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу адміністративного судочинства України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частиною 7 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Частинами 1 та 2 ст. 16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Як вбачається з матеріалів справи між адвокатським бюро “Шашликов та партнери” в особі керівника бюро - адвоката Шашликова Дениса Геннадійовича, який діє на підставі Статуту та Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №3661 від 12.03.2018 року та ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги №197/2021 від 07.12.2021 року.
Зокрема в договорі перелічені види послуг, а саме: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань; представляти у встановленому порядку інтереси клієнта в господарських судах, судах загальної юрисдикції, адміністративних судах, в тому числі апеляційних судах, Верховному суді, Конституційному суді, а також в інших органах під час розгляду правових спорів щодо визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки); надання консультацій, висновків, довідок з правових питань, що виникають у клієнта в процесі отримання правової допомоги; вчинення інших дій, необхідних для надання якісної правової допомоги клієнту.
Відповідно до п. 4.1 договору правову допомогу, що надається адвокатським бюро, клієнт оплачує у розмірі 3 500 грн.. Оплата за даним договором здійснюється не пізніше 3-х днів з моменту отримання клієнтом розрахунку.
29.12.2021 року сторонами підписано акт надання правової допомоги, відповідно до якого адвокатським бюро були надані наступні послуги: підготовка позовної заяви про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-58510-58 від 15.11.2021 року - 3500,00 грн.
Довідкою АБ “Шашликов та партнери” підтверджено отримання винагороди за надану правову допомогу у розмірі 3500,00 грн.
При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Такі самі критерії використовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Так, у рішенні ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України", оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, суд виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy), №34884/97).
Зважаючи на викладені обставини, вимога щодо відшкодування понесених витрат на правничу допомогу адвоката підлягає задоволенню, оскільки заявлені витрати на професійну правничу допомогу пов'язані саме з розглядом справи в суді та є співмірними по відношенню до складності справи, а розмір заявлених витрат є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.
Щодо твердження позивача про необхідність відшкодування витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких представник позивача відносить поштові витрати, суд зазначає наступне.
В частині 3 статті 132 КАС України наведено вичерпний перелік витрат, пов'язаних з розглядом справи. Докладніше кожна з категорій цих витрат конкретизована у статті 134, 135, 137, 138 КАС України, зокрема:
1. Витрати на професійну правничу допомогу (стаття 134 КАС України);
2. Витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду (стаття 135 КАС України);
3. Витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз (стаття 137 КАС України);
4. Витрати, пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів, вчиненням інших процесуальних дій, підготовкою справи до розгляду (стаття 138 КАС України).
Вжитий у статті 138 КАС України термін «інших процесуальних дій» стосується вчинення учасниками справи, або особами, які не є учасником судового процесу, дій пов'язаних саме з процесом доказування (збір доказів, їх огляд та забезпечення) у справі.
Встановлення законом вичерпного переліку судових витрат означає, що на присудження судом саме цих витрат у разі настання відповідних обставин (задоволення позову, залишення його без розгляду, чи закриття провадження у справі), а не будь-яких інших може розраховувати особа, що звернулася до суду з позовом.
Разом з цим, поштові витрати не відносяться до судових витрат, передбачених зазначеним вище переліком, а тому такі витрати не можуть бути предметом відшкодування за наслідками розгляду судової справи, оскільки КАС України не передбачає їх відшкодування.
Аналогічний правовий висновок викладено в ухвалі Верховного Суду від 07 березня 2019 року у справі № 200/10765/18-а, постанові Верховного Суду від 10.02.2022 року у справі № 440/7120/20.
Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 копійок, що документально підтверджується квитанцією №0.0.2372767850.1 від 10.12.2021 року.
Отже, враховуючи задоволення позовної заяви, сплачений позивачем судовий збір у сумі 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 копійок підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст. 241-246, 295, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49605, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд. 17А, код ЄДРПОУ 44118658) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) - задоволити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-58510-58 від 15.11.2021 року “Про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” на суму 2200,00 грн. (дві тисячі двісті гривень 00 копійок) та нарахування Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області код (ЄДРПОУ 44118658) ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) сум єдиного внеску за 2020 рік.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 44118658) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3500,00 гривень.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 44118658) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.В. Ніколайчук