27 січня 2022 року Справа № 160/25294/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ніколайчук С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати позивачу згідно з ст. 61 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю.
- зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (адреса: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги 26, код ЄДРПОУ 21910427) здійснити позивачу виплату суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, згідно з ст. 61 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що законних підстав для невиплати недоотриманої пенсії померлого батька ОСОБА_2 не було, а дії відповідача не відповідають вимогам закону, що стало підставою для звернення позивача до суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами. Зазначеною ухвалою відповідачу також запропоновано у разі невизнання адміністративного позову протягом п'ятнадцяти днів з моменту отримання (вручення) копії цієї ухвали, надати відзив на позовну заяву (відзив) і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову разом із доказами, що підтверджують надіслання (надання) копії відзиву і доданих до нього документів іншим учасникам справи.
Станом на момент прийняття рішення у даній справі відзив на позовну заяву від відповідача не надходив.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Відповідно до ч.6 ст.12, ч.1, 2 ст.257, ч.1 ст.260 Кодексу адміністративного судочинства України зазначена справа є справою незначної складності та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження.
Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.
Відповідно до свідоцтва про одруження щодо підтвердження дошлюбного прізвища серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до державної реєстрації шлюбу мала прізвище, ім'я, по батькові ОСОБА_3 .
Згідно із свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 (запис № 1524 від 30.07.1958 року) відповідно до статі 133 Сімейного кодексу України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 23.11.2021 року серії НОМЕР_4 .
ОСОБА_2 перебував на обліку в головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”.
25.11.2021 року ОСОБА_1 звернулася до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про виплату їй недоодержаної пенсії за померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 .
Листом відділу обслуговування громадян № 20 (сервісний центр) управління обслуговування громадян головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 03.12.2021 № 42873-36666/Б-01/8-0400/21 відмовлено ОСОБА_1 у виплаті недоодержаної пенсії ОСОБА_2 .
У даному листі, зокрема, зазначено, що визначити право на одержання суми пенсії, що підлягали виплаті ОСОБА_2 і залишилися недоотриманими у зв'язку з його смертю за наданими копіями документів, а саме: паспорту ОСОБА_1 серії НОМЕР_5 (де прописка значиться на непідконтрольній Україні території) та ідентифікаційного номеру, довідки від 25.11.2014 р. № 1214000698 про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України, яка видана ОСОБА_2 (термін дії якої до 25.11,2016 року), свідоцтва про смерть ОСОБА_2 , неможливо у зв'язку з їх недостатністю.
Не погодившись із даною відмовою щодо невиплати недоодержаної пенсії у зв'язку із смертю батька ОСОБА_2 , позивач звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладеним в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом визначаються Законом України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” № 2262-XII від 09.04.1992 (далі Закон № 2262).
Під час розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_2 перебував на обліку в головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримував пенсію за вислугу років на підставі Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”.
Таким чином, спірні правовідносини регулюються саме вищевказаним Законом № 2262.
Статтею 61 Закону № 2262 визначено, що суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім'ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім'ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.
За приписами частини 3 цієї статті зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.
З аналізу статті 61 Закону № 2262 суд робить висновок, що законодавець чітко розмежує осіб, які мають право на отримання суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю. До вказаних осіб законодавцем віднесено, по-перше, членів сім'ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника (стаття 30 Закону № 2262), по-друге, члени сім'ї, які не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника: 1) батьки і дружина (чоловік); 2) члени сім'ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті.
На думку суду, законодавець не вимагає щодо батьків і дружини (чоловіка) такої умови, а також членів сім'ї, як проживання разом із пенсіонером на день його смерті, для набуття права на отримання суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 року № 3-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” (далі - Порядок № 3-1).
Згідно з пунктом 4 Порядку № 3-1 заява про виплату недоодержаної пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера подається членом його сім'ї до органів, що призначають пенсію, за місцем перебування на обліку померлого пенсіонера.
Отже, згідно з наведеними приписами чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суми недоодержаної пенсії виплачуються членам сім'ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника, а батьки і дружина (чоловік) мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Таке саме право мають також члени сім'ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті.
Крім того, суд зазначає, що позивач та її померлий батько мали одне зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , що підтверджується копією паспорта позивача серії НОМЕР_5 , виданого Нікопольським МВ УМВС України в Дніпропетровській області 18.09.2000 року , копією паспорта померлого батька ОСОБА_2 серії НОМЕР_6 , виданого Київським РВ ДМУ УМВС України в Донецькій області 07.02.2001 року, мали однакове місце проживання на підконтрольній території України за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується копією довідки ВПО позивача та копією довідки ВПО її померлого батька ОСОБА_2 , а також копією довідки № 821 від 08.09.2016 року, посвідченої головою квартального комітету № 11.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Приймаючи до уваги наведене та враховуючи, що позивач ОСОБА_1 є донькою померлого ОСОБА_2 , та в силу положень статті 61 Закону № 2262 має право на одержання суми пенсії, що підлягали виплаті її батьку - ОСОБА_2 , і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, незалежно від того, чи проживала вона разом із ОСОБА_2 на день його смерті, суд робить висновок, що головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відмовляючи позивачу у виплаті недоодержаної пенсії, діяло не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до вимог статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Принцип збалансованості інтересів людини з інтересами суспільства сформульовано у рішенні від 7 липня 1989 року у справі “Сорінг проти Сполученого Королівства”. Суд зазначив, що Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) “спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, пов'язаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини”. У рішенні від 17 жовтня 1986 року у справі “Ріс проти Сполученого Королівства” Суд зазначив, що, з'ясовуючи, чи існує позитивне зобов'язання стосовно людини, “належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини”.
У рішенні від 26 червня 2016 по справі “Суханов та Ільченко проти України” (CASE OF SUKHANOV AND ILCHENKO v. UKRAINE) заяви № 68385/10 та 71378/10 в § 53 Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету “в інтересах суспільства”. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено “справедливий баланс” між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див. серед багатьох інших джерел рішення у справі “ОСОБА_5 Греції та інші проти Греції” (Former King of Greece and Others v. Greece) заява № 25701/94, п.п. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-ХІІ).
Враховуючи загальні принципи міжнародного права, викладені у наведених вище рішеннях Європейського суду з прав людини, суд вважає, що у спірних правовідносинах позивач не може бути позбавленим права на одержання належних їй сум.
Таким чином, відмова ГУПФУ в Дніпропетровській області у виплаті недоодержаної пенсії не відповідає принципам обґрунтованості, розсудливості, пропорційності та є протиправною.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд робить висновок про задоволення позову.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн., що підтверджується квитанцією АТ “Альфа-банк” № 1-24К від 08.12.2021 року.
Отже, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 908,00 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст. 77, 78, 139, 241-246, 250, 262. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задоволити.
Визнати протиправною бездіяльність головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати ОСОБА_1 згідно зі ст. 61 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю.
Зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (адреса: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги 26, код ЄДРПОУ 21910427) здійснити ОСОБА_1 суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, згідно зі ст. 61 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у сумі 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складено 02.02.2022 року.
Суддя С.В. Ніколайчук