10 січня 2022 року Справа № 160/20060/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Турлакової Н.В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Комунального закладу «Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення» Дніпропетровської обласної ради» про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Комунального закладу "Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення" Дніпропетровської обласної ради, в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Комунального закладу "Центр по здійсненню соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення" Дніпропетровської обласної ради, щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком;
- зобов'язати Комунальний заклад "Центр по здійсненню соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення" Дніпропетровської обласної ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він є інвалідом 2-ї групи внаслідок війни, та має право на пільги, встановлені ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а саме щорічно до 5 травня отримувати разову грошову допомогу у розмірі восьми мінімальних пенсій, проте позивач зазначає, що за 2021 рік ним недоотримано щорічну разову допомогу у розмірах, встановлених законодавством. Позивач вважає, що при виплаті щорічної одноразової допомоги до 5 травня відповідачем не враховано рішення Конституційного Суду України у справі щодо відповідності Конституцій України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VІ "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020, та допущена бездіяльність, яка призвела до порушення прав позивача щодо значного зменшення розміру виплати до 5 травня, передбаченої положеннями статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Від Комунального закладу «Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань захисту населення» Дніпропетровської обласної ради» до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування позиції зазначає, що Центр є неналежним відповідачем у справі, що підтверджується пунктом 3.8 Статуту закладу відповідача, за змістом якого вказано, що заклад не несе відповідальності за зобов'язаннями держави та органу управління майном. Також, відповідач зазначає, що Постанова Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 року №325, якою встановлено розмір щорічної разової грошової допомоги до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи за 2021 рік 3906,00 грн. не визнана неконституційною.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року провадження в зазначеній адміністративній справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, згідно ч. 2 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Згідно з ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
За правилами частини 6 статті 120 КАС України, якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Першим днем для прийняття рішення по даній справі є 01.01.2022 - припадає на святкові та вихідні дні, а також перебування судді у відпустці, у зв'язку з чим, дане рішення прийнято першим робочим днем - 10.01.2022р.
Дослідивши чинне законодавство та матеріали справи, суд доходить наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є особою з інвалідністю внаслідок війни 2 групи та має право на пільги, встановлені законодавством України особам з інвалідністю внаслідок війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 28.08.2019р.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, у 2021 році позивач отримав щорічну разову грошову допомогу до 5 травня, в розмірі, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 № 325 "Про розміри разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань", в тому числі для осіб з інвалідністю II групи внаслідок війни - 3906,00 гривень, що підтверджується випискою з АТКБ «ПриватБанк» від 27.09.2021р.
Не погоджуючись з розміром отриманої виплати, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-XII від 22 жовтня 1993 року (далі по тексту - Закон України № 3551-XII)
Відповідно до статті 13 Закону України № 3551-XII (в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25 грудня 1998 року №367-XIV) щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.
Підпунктом "б" підпункту 1 пункту 20 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 107-VI від 28 грудня 2007 року (набрав чинності 01 січня 2008 року) відповідну частину статті 13 Закону України № 3551-XII викладено у такій редакції: "Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення підпункту "б" підпункту 1 пункту 20 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 107-VI від 28 грудня 2007 року.
У подальшому Законом України від 28 грудня 2014 року № 79-VІІІ "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" (набрав чинності 01 січня 2015 року) розділ VІ "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України з метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", Кабінетом Міністрів України щороку приймалися відповідні щодо окремого бюджетного року постанови, а саме: № 147 від 31 березня 2015 року, № 141 від 02 березня 2016 року, № 233 від 05 квітня 2017 року, № 170 від 14 березня 2018 року, № 237 від 20 березня 2019 року, № 112 від 19 лютого 2020 року, № 325 від 08 квітня 2021 року, якими визначався, зокрема, розмір та порядок виплати разової грошової допомоги особам з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни.
Зокрема, у постанові Кабінету Міністрів України Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 року № 325 «Про розміри разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань» визначено розмір виплати разової грошової допомоги для осіб з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни - 3906,00 грн.
Водночас рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 у справі № 1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У цьому ж рішенні зазначено, що окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Отже, з 27 лютого 2020 року норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", не застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, з 27 лютого 2020 року застосовуються положення статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25 грудня 1998 року № 367-XIV (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10рп/2008), а саме: щорічно до 5 травня інвалідам війни ІІ групи виплачується разова грошова допомога у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09 липня 2003 року, мінімальна пенсія - державна соціальна гарантія, розмір якої визначається цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 28 вказаного Закону мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" встановлено у 2021 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2021 року - 1769 гривень.
Таким чином, розмір щорічної разової грошової допомоги для осіб з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни у 2021 році становить 14152 грн. (1769 грн. х 8).
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рішенні від 29 вересня 2020 року по справі №440/2722/20, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).
13.01.2021 року Великою Палатою Верховного Суду прийнято постанову, якою апеляційну скаргу Центру по нарахування та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області на рішення Верховного Суду від 29.09.2020 року по справі №440/2722/20 (№Пз/9901/14/20) залишено без задоволення, а рішення Верховного Суду від 29.09.2020 року без змін.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду.
Так, зі змісту постанови Великої палати Верховного Суду від 13.01.2021 року у зразковій справі № 440/2722/20 слідує, що це рішення є зразковим для справ, у яких предметом спору є оскарження дій (бездіяльності) органу, уповноваженого здійснювати виплату разової грошової допомоги до 5 травня (управління соціального захисту населення за місцем проживання особи та/або центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат), щодо нарахування та виплати такої допомоги у 2020 році у розмірі, передбаченому ст. 13 Закону № 3551-XII.
Згідно частини 3 статті 291 КАС України, суд, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Оскільки разову грошову допомогу позивачу за 2021 рік виплачено у розмірі, меншому ніж передбачено ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", суд доходить висновку про порушення прав позивача на отримання такої допомоги у належному розмірі.
Стосовно суб'єкта владних повноважень, яким має бути здійснена виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, суд зазначає наступне.
Статтею 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12 - 16 цього Закону, здійснюють центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 423, Міністерство соціальної політики України (Мінсоцполітики) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері соціальної політики, загальнообов'язкового державного соціального та пенсійного страхування, соціального захисту, волонтерської діяльності, з питань сім'ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, усиновлення та захисту прав дітей, запобігання насильству в сім'ї, протидії торгівлі людьми, відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики щодо пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, соціального захисту ветеранів війни та осіб, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в частині організації виплати їм разової грошової допомоги, соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, які звільняються, осіб, звільнених з військової служби, у сфері здійснення державного нагляду та контролю за додержанням вимог законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб, у сфері здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства під час надання соціальної підтримки та з питань захисту прав дітей.
Згідно із п. п. 41 п. 4 вказаного Положення Мінсоцполітики відповідно до покладених на нього завдань організовує виплату до 5 травня разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Також абзацем 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2020 року № 112 "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" установлено, що у 2020 році виплату до 5 травня разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і «Про жертви нацистських переслідувань" (далі - грошова допомога), проводить Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій (далі - регіональні органи соціального захисту населення), які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - районні органи соціального захисту населення), центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, що відповідають вимогам пункту 47 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України (далі - центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат). Районні органи соціального захисту населення, центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перераховують кошти через відділення зв'язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання).
На підставі наказу Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 22.03.2019 №ОД-65/0/209-19 «Про передачу функцій», починаючи з 2019 року функції з нарахування та здійснення соціальних виплат за КПКВК 2501150 передано до комунального закладу «Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення Дніпропетровської обласної ради».
У Рішенні від 27.11.2008 по справі № 1-37/2008 Конституційний Суд України вказав, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.
Відповідно до ст.ст. 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов'язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абзаци другий, третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення 27.11.2008 у справі № 1-37/2008).
Таким чином, законодавство, що визначає фінансові зобов'язання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство - похідний від нього характер.
При цьому, Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат, гарантованих державою (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі № 21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10).
Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України, зокрема, у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 №6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.
Зокрема, у рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Позивачем надані належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості своїх позовних вимог, а наведені доводи не спростовані відповідачами.
В даному випадку належним способом захисту прав позивача є:
- визнати протиправною бездіяльність Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Комунального закладу «Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення» Дніпропетровської обласної ради», щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 05 травня 2021 року, як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком;
- зобов'язати Комунальний заклад «Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення» Дніпропетровської обласної ради» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену суму щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2021 рік, як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплаченої суми допомоги.
Суд бере до уваги спосіб захисту порушеного права, застосований Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішенні від 29.09.2020 у зразковій справі №440/2722/20, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021р.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
В силу ч. ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд враховує норми частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, у відповідності до якої подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до частини четвертої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі визнання позову відповідачем повністю або частково суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову повністю або у відповідній частині вимог.
Таким чином, враховуючи те, що відповідачі у справі є суб'єктами владних повноважень, відзив на позовну заяву не подано без поважних причин, суд вважає за необхідне, кваліфікувати такі дії відповідачів як визнання позову.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
У прохальній частині позовної заяви позивачем заявлено клопотання про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Центру витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.
Частинами першою та третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин другої - п'ятої статті 134 вказаного Кодексу за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною першою статті 138 вказаного Кодексу передбачено, що розмір витрат, пов'язаних з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою справи до розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Згідно з частинами першої та дев'ятою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт.
На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката Косточки Сергія Олеговича в сумі 2000,00 грн позивачем надано до суду ордер на надання правничої (правової) допомоги, копії договору про надання правничої допомоги №20/10 від 20.10.2021, укладеного між позивачем та адвокатом Косточкою Сергієм Олеговичем; звіту №12/10 про виконані адвокатом роботи (надані послуги) та час, витрачений на їх реалізацію, а також розмір коштів, що підлягає сплаті за них клієнтом; квитанції про оплату виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).
Пунктом 4.2 договору про надання правничої допомоги №24/09 від 24.09.2021 передбачено, адвокат та клієнт погодили, що гонорар за надання правничої (правової) допомоги в суді першої інстанції, пов'язаної зі взятими адвокатом зобов'язаннями за предметом цього договору становить 2000,00 грн.
Згідно пункту 4.3 договору після підписання сторонами, про виконані адвокатом роботи надається звіт, а також квитанція.
Відповідно до звіту №20/10 про виконані адвокатом роботи (надані послуги) та час, витрачений на їх реалізацію, а також розмір коштів, що підлягає сплаті за них клієнтом до договору про надання правничої допомоги №20/10 від 20.10.2021 адвокатом виконано роботи (надано послуги): підготовка, написання та подання до суду позовної заяви (2000,00 грн).
Суд не вправі надавати оцінку умовам договору (зокрема вартості наданих адвокатом послуг), що погоджені сторонами договору.
Оскільки, позивачем понесені витрати на професійну правничу допомогу, що підтверджено належними та допустимими доказами, такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, тому на них поширюється правило щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
При цьому, саме на суд покладається обов'язок оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, а також з огляду на принцип економії в адміністративному судочинстві, встановить що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Навіть за умови визначення у договорі фіксованого розміру гонорару адвоката, суд оцінюючи такий розмір має надавати оцінку всім складовим таких витрат та може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Предмет спору у цій справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує складних правових досліджень (загалом судова практика у аналогічних спорах є сталою), вивчення обсягу фактичних даних та аналізу первинних документів, а обсяг і складність складених процесуальних документів не є значним, більш того даний спір відповідає ознакам зразкової справи.
Суд акцентує увагу, що заявлена позивачем сума витрат на професійну допомогу у розмірі 2000 грн., навіть не враховуючи факт відсутності відповідного клопотання з боку відповідача, не є співмірною зі складністю спору та предметом доказування у справі та крім того, задоволення клопотання у повному обсязі призведе до надмірного тягара суб'єкта владних повноважень.
Враховуючи наведене, а також зважаючи на викладені обставини щодо складності справи та її значення для учасників процесу, суд дійшов висновку про часткове задоволення клопотання шляхом присудження на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст.241-250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації (49094, м.Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 25946540), Комунального закладу «Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення» Дніпропетровської обласної ради» (49094, м.Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 42643875) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Комунального закладу «Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення» Дніпропетровської обласної ради», щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 05 травня 2021 року, як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язати Комунальний заклад «Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення» Дніпропетровської обласної ради» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену суму щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2021 рік, як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплаченої суми допомоги.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Комунального закладу «Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення» Дніпропетровської обласної ради» (49094, м.Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 42643875) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1 000,00 (одна тисяча) грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Н.В. Турлакова