17 лютого 2022 року Справа № 160/26183/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Горбалінського В.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
17.12.2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:
- визнати бездіяльність Відповідача, щодо не поновлення пенсії позивачки - протиправною та дискримінаційною, визнати протиправними та дискримінаційними та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії позивачці, викладене в листах Відповідача від 03.08.2021 року №25875-22217/5-01/8-0400/21 року та визнати протиправними та дискримінаційними дії відповідача стосовно відмови поновити виплату пенсію позивачці;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області вчинити певні дії - поновити виплату пенсії позивачці з 01.12.1997 року на вказаний нею банківський рахунок з нарахуванням індексації та компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- стягнути з Відповідача кошти в сумі 100 000,00 гривень (сто тисяч гривень) на відшкодування моральної шкоди, заподіяної їй протиправними та дискримінаційними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких відповідач відмовив у поновленні пенсії позивачці.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у зв'язку із виїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю відповідачем припинено виплату їй пенсії та за результатами розгляду звернення з цього приводу позивача пенсійним органом прийнято рішення про відмову у поновленні зазначених виплат. Позивач вважає припинення виплат пенсії та відмову у поновленні виплати пенсії протиправними та такими, що порушують конституційне право позивача на пенсійне забезпечення.
Вказує на те, що позивачем дотримані всі вимоги закону в частині звернення, оскільки заява про поновлення пенсії підписана уповноваженим представником, що відповідає встановленій законом формі, а чинним законодавством не встановлено обмежень щодо звернення про поновлення виплати пенсії.
20.12.2021 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Також даною ухвалою витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області належним чином завірену копію пенсійної справи ОСОБА_1 та встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позов та витребуваних судом документів.
Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області отримало копію ухвали про відкриття провадження у справі та копію позовної заяви з додатками 30.12.2021 року, що підтверджується розпискою, яка наявна в матеріалах справи.
25.01.2022 року Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із відзивом на позовну заяву.
В обгрунтування відзиву відповідач зазначив, що заяву про поновлення виплати пенсії позивачу особисто позивачем або повноважним представником до територіальних органів Пенсійного фонду України не подано, а також не подано вказаної заяви через електронний вебпортал Пенсійного фонду України із використанням електронного цифрового підпису. Окрім цього, відповідач зауважив, що при зверненні із заявою про поновлення виплати пенсії заявник зобов'язаний пред'явити паспорт. В свою чергу, наданий позивачем паспорт громадянина України для виїду за кордон є простроченим, а отже не є належним доказом підтвердження громадянства України, або документом, що засвідчує особу. Крім цього, паспорт громадянина Ізраїлю також не є належним доказом підтвердження громадянства України, або документом, що засвідчує особу. Також відповідач зауважив, що позовні вимоги в частині виплати індексації та компенсації втрати частини доходів є передчасними та такими, які не підлягають задоволенню. Щодо моральної шкоди відповідач зауважив, що відповідачем не вчинено дій, які могли заподіяти позивачу будь-яких ушкоджень здоров'ю та порушень нормальних життєвих зв'язків для активного громадського життя. У зв'язку з чим, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Відповідач у встановлений судом строк не подав витребувані судом документи.
Відповідно до ч.9 ст.80 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неподання суб'єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
З огляду на вищевикладене, суд вважає за необхідне розглянути дану адміністративну справу за наявними в ній доказами.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява та відзив на позовну заяву, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала в Україні до 18.12.1997 року, тобто до дати виїзду на постійне місце проживання до Ізраїлю, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 (дата видачі 27.10.1997 року; дійсний до 27.10.2007 року; термії дії паспорта продовжено до 27.10.2017 року.)
15.07.2021 року ОСОБА_1 через свого представника Меламеда Вадима Борисовича направила до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області заяву про поновлення виплати пенсії.
Разом з даною заявою заявником додано, зокрема, посвідчення особи та апостильовану особисту заяву про поновлення пенсії та заява про витребування пенсійної справи та поновлення виплат пенсії.
03.08.2021 року Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області листом №25875-22217/Б-03/8-0400/21 повідомило заявника, що заява ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії відсутня.
Вважаючи таку відмову у поновленні пенсії за віком протиправною, позивач через свого представника, звернулась до суду за захистом порушених прав довірителя.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
При вирішенні спору суд виходить з того, що відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1-3 ст.44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-ІV (далі Закон №1058-ІV) призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Призначення пенсії за віком здійснюється автоматично (без звернення особи) у разі набуття застрахованою особою права на призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, на підставі відомостей, наявних у системі персоніфікованого обліку, якщо до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, особа не повідомила про бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.
У разі відсутності в системі персоніфікованого обліку даних про страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком (у тому числі за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку), територіальний орган Пенсійного фонду інформує застраховану особу, у тому числі через її особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду, про відсутність таких відомостей та необхідність їх подання (за наявності). Документи про страховий стаж можуть бути подані до територіального органу Пенсійного фонду або через особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Згідно ч.5 ст.45 Закону №1058-ІV документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника територіального органу Пенсійного фонду України на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління ПФУ 25 листопада 2005 року №22-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846; далі - Порядок №22-1).
Відповідно до пункту 1.1 Порядку №22-1 заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Заява про призначення, перерахунок пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера може подаватись заявником разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів), через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України (далі - вебпортал) з використанням кваліфікованого електронного підпису або електронної системи BankID відповідно до Положення про організацію прийому та обслуговування осіб, які звертаються до органів Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 липня 2015 року №13.
Згідно пункту 2.9 Порядку №22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
Документи, видані компетентними органами іноземних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Аналіз наведених норм права дозволяє дійти висновку, що підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення пенсії за віком, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу ПФУ в установленому порядку.
При цьому пунктом 1.5 Порядку №22-1 передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником.
Отже, особа, яка проживає за кордоном, має право на призначення/поновлення виплати пенсії, реалізація якого повинна здійснюватись у встановленому національним законодавством порядку, визначеному, зокрема, у Законі №1058-IV і затвердженому на виконання його положень Порядку №22-1.
Як встановлено судом, представником позивача разом із заявою від 15.07.2021 року було подано заяву про призначення-перерахунок пенсії (поновлення виплати пенсії), передбачену Порядком №22-1, та апостильовану належним чином.
Таким чином, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області безпідставно зазначило у листі за №25875-22217/Б-01/8-0400/21 від 03.08.2021 року про відсутність заяви позивача про поновлення виплати пенсії.
Інших підстав для відмови в поновлення виплати пенсії позивачу відповідачем у вказаному листі не зазначено.
Таким чином, відповідачем допущено протиправну бездіяльність стосовно не розгляду заяви позивача про поновлення виплати пенсії від 15.07.2021 року.
Отже, враховуючи той факт, що заява позивача про поновлення виплати пенсії не розглянута відповідачем та рішення про відмову у поновленні виплати пенсії відповідачем не приймалось, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії від 15.07.2021 року.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині поновлення позивачу виплати пенсії є передчасними, оскільки рішення про відмову у поновленні виплати пенсії відповідачем не приймалось.
Щодо доводів відповідача про наявність простроченого паспорту громадянина України для виїзду за кордон та наявність посвідчення особи, виданого відділенням МВС в Ізраїлі, суд зауважує, що вказані підстави не слугували підставами для відмови у поновленні виплати пенсії у листі №25875-22217/Б-01/8-0400/21 від 03.08.2021 року, а отже - не приймаються судом до уваги як підстави для відмови у поновленні виплати пенсії.
Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно ч.1,2,3 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Статтею 1167 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Пунктом 3 Постанови Пленума Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 р. № 4 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пунктами 4,5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Виходячи з вищезазначеного, суд вважає, що позивачем не обґрунтовано наявності причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями відповідача, відповідно до яких заподіяно шкоду. Тобто, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме дії та бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.
Суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів заподіяння їй душевних страждань, зокрема, доказів погіршення здоров'я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконної бездіяльності відповідача.
При цьому, позивач жодним чином не обґрунтувала розмір моральної шкоди в сумі саме 100 000,00 грн.
Позивачем має бути доведено, а судом оцінено наявність та розмір такої шкоди в кожному окремому випадку.
Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведені факт заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, а також не зазначено, з чого позивач виходив при оцінюванні заподіяної їй шкоди, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, враховуючи висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З огляду на вищевикладене, враховуючи часткове задоволення позовної заяви, суд дійшов висновку про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області судових витрат у розмірі 454,00 грн., пропорційно розміру задоволених позовних вимог, на користь позивача.
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 , поданої ОСОБА_2 , від 15.07.2021 року про поновлення виплати пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянути заяву ОСОБА_1 , подану ОСОБА_2 , від 15.07.2021 року про поновлення виплати пенсії.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, ЄДРПОУ 21910427) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 454,00 грн. (чотириста п'ятдесят чотири гривні 00 копійок).
В задоволенні клопотання ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Горбалінський