15 лютого 2022 року Справа № 215/4607/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ніколайчук С.В.
розглянувши в письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до заступника начальника управління охорони здоров'я виконавчого комітету Криворізької міської ради Лук'яненка Олександра Леонідовича (пл. Молодіжна, буд. 1, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50101, код ЄДРПОУ 02012763) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася до Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до заступника начальника управління охорони здоров'я виконавчого комітету Криворізької міської ради Лук'яненка Олександра Леонідовича, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність заступника начальника управління охорони здоров'я виконавчого комітету Криворізької міської ради Лук'яненко Олександра Леонідовича у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, за результатом розгляду заяви від 03.06.21 р. вх. С-1366-П, яка виявилася у відмові вирішувати питання місцевого значення в межах ст. 22, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 29, 49 Конституції України і у порушенні права на свободу від шкоди, спричиненої неналежним функціонуванням системи охорони здоров'я, недбалістю і помилками його у не вжитті заходів до усунення причин, що породжують подання заяви та зазначити закон вимоги якого порушено ним згідно з ст. 249 КАС України;
- визнати протиправною бездіяльність заступника начальника управління охорони здоров'я виконавчого комітету Криворізької міської ради Лук'яненко Олександра Леонідовича у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, за результатом розгляду заяви від 03.06.2021 р. вх. С-1366-П, яка виявилася у порушенні управлінської функції відповідно ст. 19,140,144 Конституції України, та зобов'язати надати консультацію для прийняття рішення та зобов'язати прийняти рішення в розумінні ст. 140, 144 Конституції України, п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України;
- визнати протиправною бездіяльність заступника начальника управління охорони здоров'я виконавчого комітету Криворізької міської ради Лук'яненко Олександра Леонідовича у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, за результатом розгляду заяви від 03.06.21 р. вх. С-1366-П, яка виявилася у відмові надати повідомлення про повноваження осіб, які розглядали заяву, і надати належно завірені дві копії заяви з реєстраційними номерами та встановити наявність у нього компетенції (повноважень) так діяти.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 03.06.2021 ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою від 03.06.21 р. вх. С-1366-П, але відповідач за результатами розгляду даної заяви, допустив бездіяльність, чим порушив права та інтереси ОСОБА_1 .
Позивач вважає, що відповідач відмовився використовувати свої владні виконавчі функції та не прийняв рішення, яке відповідає вказаним положенням права, а тому звернулась з цим адміністративним позовом до суду для захисту своїх порушених прав та законних інтересів.
Ухвалою Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 липня 2021 позовну заяву ОСОБА_1 до заступника начальника управління охорони здоров'я виконавчого комітету Криворізької міської ради Лук'яненка Олександра Леонідовича про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії передано до Дніпропетровського окружного адміністративного суду за підсудністю.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до заступника начальника управління охорони здоров'я виконавчого комітету Криворізької міської ради Лук'яненка Олександра Леонідовича про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії залишено без руху та встановлено десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.
Цією ж ухвалою запропоновано відповідачу у разі невизнання адміністративного позову протягом п'ятнадцяти днів з моменту отримання (вручення) копії цієї ухвали, надати відзив на позовну заяву (відзив) і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову разом із доказами, що підтверджують надіслання (надання) копії відзиву і доданих до нього документів іншим учасникам справи.
02.12.2021 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що 03.06.2021 вх№ С-1366 П ОСОБА_1 звернулась до голови Криворізької міської ради ОСОБА_2 з ряду питань, які стосуються лікування заявниці, надання безоплатних рецептів та ліків як онкохворій людині. З метою забезпечення розгляду звернення від 03.06.2021 вх№ С-1366 П представниками відповідача було направлено інформаційний запит до комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1» Криворізької міської ради щодо отримання інформації по суті поставлених у зверненні питань. Заступником начальника управління охорони здоров'я виконкому Криворізької міської ради Лук'янеико О.Л. листом від 01.07.2021 №С-186-З/19-02-08 було надано обґрунтовану відповідь на звернення позивача по суті порушених питань. Відповідач наголошує, що звернення позивача від 03.06.2021 № С-1366-П було об'єктивно, всебічно і вчасно розглянуто управлінням в межах наданих повноважень та надано письмову відповідь заявнику по суті порушених у зверненні питання. Відповідач вказує, що чинним законодавством України не передбачено можливість видачі індивідуальних актів у рамках розгляду звернення громадян згідно з Законом України «Про звернення громадян», а тому позовна вимога позивача про зобов'язання прийняти рішення на підставі пункту 19 частини 1 статті 4 КАС України є безпідставною.
Таким чином, відповідач просив відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2021 року від 29.11.2021 року судом вирішено подальший розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 21 грудня 2021 року. Зазначеною ухвалою також витребувано від відповідача письмову відповідь від 01.07.2021 року № С-186-3/19-02-08, що була надана ОСОБА_1 на її заяву (запит) № С-1366-П від 03.06.2021 року.
В подальшому підготовче засідання перенесено на 27 січня 2022 року.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.01.2022 року закрито підготовче провадження в адміністративній справі № 215/445/21 та розпочато розгляд справи по суті. Розгляд справи по суті призначено у судовому засіданні на 15 лютого 2022 року.
Позивач у судове засіданя не з'явилася, про причини неявки суд не повідомила.
Відповідач у судове засідання не з'явився, заявивши клопотання про розгляд справи без його участі.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи наведене, суд вирішив розглянути справу у письмовому провадженні.
Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.
03.06.2021 року ОСОБА_1 звернулась до Криворізького міського голови із заявою (запитом), у якій просила:
1) рішенням згідно з ст. 144 Конституції України зобов'язати видати безоплатні рецепти на ті самі ліки за наданими рецептами від 25.05.21р. №171, №172, №173, №174, №176 (разом 5 рецептів);
2) рішенням згідно з ст. 144 Конституції України вжити заходи до начальника управління охорони здоров'я м. Кривого Рогу Мурашко К.В., який не видав наказ до 03.06.21 р. щодо забезпечення ОСОБА_1 , як ОНКО хворої людини, безкоштовними медикаментами для лікувально-профілактичних заходів згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.98р. N 1303 та який використовує бюджетні кошти за не призначенням і скоротив мережу медичних закладів по безоплатній медицині;
4) частково загладити моральні страждання ОСОБА_1 сумою у 1000 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме 2270 грн. х 10000 = 22700000 грн.;
5) надати запрошення для представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 АДРЕСА_2 , з повідомленням про повноваження осіб з приводу розгляду заяви від 03.06.21 р., а після її розгляду, висновки викласти в рішенні, яке надати заявнику;
6) надати дві копії заяви ОСОБА_1 з реєстраційними номерами належно завірені;
7) рішенням згідно з ст. 144 Конституції України зобов'язати КНП Центр первинної медико-санітарної допомоги №1 КМР забезпечувати ОСОБА_1 , як ОНКО хвору людини, безкоштовними медикаментами, а не як особу з інвалідністю;
8) витребувати заяви ОСОБА_1 від 24.12.20 р. вх. С-748, 04.01.21 р. вх. С-9, 11.01.21 р. вх. С- 19, 20.01.21 р. вх. С-66, 29.01.21 р. вх. С-11-П, 10.03.21 p. вх. С- 91-П, 30.03.21 р. вх. С- 293 -П, 09.04.21 р. вх. С-322-П і окремо кожну розглянути;
9) після розгляду кожної окремої заяви від 24.12.20 р. вх. С-748, 04.01.21 р. вх. С-9, 11.01.21 р. вх. С- 19, 20.01.21 р. вх. С-66, 29.01.21 р. вх. С-11-П , 10.03.21 р. вх. С- 91-П, 30.03.21 р. вх. С- 293 -П, 09.04.21 p. вх. С-322-П висновки викласти в рішенні згідно з правовим порядком ст. 144 Конституцією України.
10) дисциплінарного стягнення голови Тернівської районної у місті ради ОСОБА_4 у вигляді попередження за свідоме бездійство і не підкорення ст. 7 Закону України “Про звернення громадян”;
11) депутатським запитом звернутися до Президента, а саме: просити зобов'язати Кабінет Міністрів України привести постанову Кабінету Міністрів України від 17 серпня 1998 р. N 1303 після позначки (*) у самому кінці постанови до відповідності Конституції України, так як відповідно до ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, а не позначкою (*) у самому кінці додатка №2 постанови Кабінету Міністрів України від 17 серпня 1998 р. N 1303, яку використовують на практиці і при цьому ОНКО хворим надають рецепти на пільгових умовах з оплатою 50% без посилатися на ОНКО захворювання.
Заяву було прийнято 03.06.2021 року, присвоєно вхідний номер № С-1366-П та направлено до відповідача для виконання.
З матеріалів справи вбачається, що на заяву (запит) ОСОБА_1 № С-1366-П від 03.06.2021 року управлінням охорони здоров'я виконавчого комітету Криворізької міської ради було надано письмову відповідь від 01.07.2021 року № С-186-3/19-02-08, у якій повідомлено позивача, що згідно інформації, наданою адміністрацією КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1» КМР, що з 01.12.2012 ОСОБА_5 перебуває під наглядом у вищезазначеному центрі. Медикаменти призначаються згідно стану здоров'я. З урахуванням пільг, що відповідають нормативним документам, зокрема, згідно Постанови Кабінету міністрів України від 17.08.1998 № 1303 «Про впровадження безкоштовного та пільгового відпустку лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування окремих груп населення за певними категоріями захворювань», безкоштовний та пільговий відпуск лікарських засобів у разі амбулаторного лікування за рецептами лікарів проводиться групам населення та за категоріями захворювань згідно додатків 1 і 2 цієї Постанови. ОСОБА_5 отримує лікарські засоби: як інвалід І групи (лікарські засоби відпускаються з оплатою - 50% від вартості (згідно додатку 1); як онкохвора (згідно додатку 2), але з урахуванням: безоплатний відпуск лікарських засобів за переліченими категоріями захворювань проводиться лише у разі амбулаторного лікування основного захворювання, за яким хворим надано пільги.
У вказаній відповіді також надано роз'яснення щодо порядку забезпечення лікарськими засобами за пільговими рецептами. Так, згідно вимог «Правил виписування рецептів на лікарські засоби і вироби медичного призначення», затверджені Наказом МОЗ Україні 19.07.2005 № 360 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров від 04 жовтня 2018 року № 1819), рецепти на лікарські засоби дійсні протягом одного місяця з дня виписування. Термін дії рецептів, зазначених у зверненні, минув з дня виписки.
Запропоновано у разі необхідності звернутись до лікаря для призначення необхідного лікування.
Додатково повідомлено, що у ОСОБА_1 до теперішнього часу відсутня декларація про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, що суперечить дотримання наказу МОЗ України від 19.03.2018 № 503 «Про затвердження Порядку вибору лікаря, який надає первинну медичну допомогу, та форми декларації про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу» та наказу МОЗ України від 19.03.2018 № 504 «Про затвердження Порядку надання первинної медичної допомоги».
Позивач зазначає, що відповідач застосував не належним чином свою управлінську функцію, відмовив у забезпеченні фундаментальних абсолютних прав та не підкорився вимогам Конституції України, зокрема, ст.ст. 19, 140, 144. Також вказує, що відповідач відмовився використовувати свої владні виконавчі функції та не прийняв рішення, яке відповідає вказаним положенням права.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною та такою, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства, позивач звернулася з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладеним в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Згідно з преамбулою Закону України “Про звернення громадян” (№393/96-ВР від 02.10.1996 р., далі - Закон №393) цей Закон регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
Частиною першою статті 1 Закону №393 передбачено право громадянина України звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги (частина 1 статті 3 Закону України “Про звернення громадян”).
Визначення “заяви” (клопотання) міститься у частині 3 статті 3 Закону України “Про звернення громадян” та означає, що звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Відповідно до статті 4 цього Закону до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких:
порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян);
створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод;
незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.
Статтею 7 Закону №393 передбачено заборону відмови в прийнятті та розгляді звернення.
Звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.
Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.
Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.
Відповідно до статті 16 Закону №393 скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.
Статтею 18 Закону №393/96-ВР встановлено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право:
особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви;
знайомитися з матеріалами перевірки;
подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу;
бути присутнім при розгляді заяви чи скарги;
користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку;
одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги;
висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги;
вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
Відповідно до статті 19 Закону №393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані:
об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;
у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;
на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;
скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;
забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень;
письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;
вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина;
у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;
не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;
особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев'ятого частини першої цієї статті.
За змістом частини першої статті 15 Закону України “Про звернення громадян” органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Статтею 20 Закону України “Про звернення громадян” визначено термін розгляду звернень громадян.
Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.
Системний аналіз викладених правових норм дозволяє зробити висновок, що кожен громадянин в разі порушення його законних прав має право звернутися органів влади, їх посадових осіб із заявою (клопотанням), пропозицією чи скаргою, при цьому, таке право кореспондується із обов'язками органів влади здійснити розгляд таких звернень та повідомити про наслідки розгляду таких заяв (клопотань) з урахуванням їх функціональних обов'язків у порядку та з дотримання умов, визначених Законом України “Про звернення громадян”.
У спірних правовідносинах позивач звернулась до Криворізького міського голови із заявою (запитом) від 03.06.2021 р., яку зареєстровано за № С-1366-П від 03.06.2021 року та направлено для виконання відповідачу.
В ході судового розгляду справи встановлено, про що також зазначає позивач, що за результатами розгляду її заяви від 03.06.2021 р. за № С-1366-П відповідачем було підготовлено позивачу письмову відповідь, що викладена у листі від 03.08.2021 р. від 01.07.2021 року № С-186-3/19-02-08.
Отже, порушень вимог Закону України “Про звернення громадян” щодо розгляду заяви від 03.06.2021 р. за № С-1366-П, термінів розгляду, вирішення питань, заявлених у заяві від 03.06.2021 р. за № С-1366-П, надання на них відповіді та повідомлення позивача про результат розгляду з боку відповідача не встановлено.
У зв'язку з чим, не підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка виявилась у не винесенні рішення за результатами розгляду заяви від 03.06.2021 р. за № С-1366-П.
Доводи позивача про допущення з боку відповідача бездіяльності, яка виявилась у порушенні управлінської функції відповідно до ст.ст. 19, 140, 144, безпідставні та необґрунтовані.
Письмова відповідь, надана на звернення громадян в порядку Закону України “Про звернення громадян”, не може мати юридичної сили, оскільки відповідно до теоретичних основ права, юридична сила є основною властивістю правових актів діяти та породжувати правові наслідки: виникнення, зміни, припинення правовідносин.
Враховуючи ту обставину, що заява позивача від 03.06.2021 р. за № С-1366-П була розглянута в порядку Закону України “Про звернення громадян”, за наслідками розгляду якої позивачу була надана відповідь у письмовій формі, і чинним законодавством України не передбачено можливості видання індивідуальних правових актів у рамках розгляду звернення громадян згідно з Законом України “Про звернення громадян”, то доводи позивача щодо допущення відповідачем протиправної бездіяльності через не винесення рішення в розумінні п. 18, 19 ч.1 ст. 4 КАС України, безпідставні.
Виходячи з викладеного, а також меж заявлених позовних вимог та обставин, якими позивач їх обґрунтовує, суд вважає, що позивачем не доведено порушення відповідачем управлінської функції при розгляді і вирішенні заяви від 03.06.2021 р. № С-1366-П.
Щодо надання належно завірених двох копій заяви позивача з реєстраційними номерами, суд зазначає, що така вимога суперечить принципам Закону України “Про звернення громадян”, оскільки Закон слугує для досягнення мети реалізації прав громадян щодо звернень останніми до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
З матеріалів справи вбачається, що позивач просить відповідача надати їй копії її ж власної заяви, яку позивач безпосередньо подає. В момент звернення із такою заявою у ОСОБА_1 була можливість зробити копії своєї заяви.
Стосовно визнання протиправною бездіяльності відповідача яка виявилась у відмові надати повідомлення про повноваження осіб які розглядали заяву, суд зазначає, що чинним законодавством не передбачено обов'язок персоніфіковувати працівників, які задіяні (частково задіяні) у виконанні роботи органів охорони здоров'я, оскільки надана відповідь на звернення обов'язкового підписується керівником органу з одночасним поставленням відповідних штампів, що в свою чергу надає такому листу ознак легітимності для подальшого пред'явлення та використання.
Тобто, з наведеного, можна зробити висновок, що надана відповідь на звернення позивача не є результатом діяльності певних посадових чи службових осіб, а є документом який створений від імені юридичної особи, як державного органу.
Велика Палата Верховного суду у постанові від 10.02.2021 у справі № 9901/22/20 застосувала правовий висновок Великої палати ЄСПЛ у рішенні від 08.11.2016 у справі “Угорський Гельсінський Комітет проти Угорщини”, заява № 18030/11, згідно із яким наскільки заборона доступу до інформації є втручанням у права заявника на свободу вираження поглядів, слід оцінювати у кожному конкретному випадку та з урахуванням його особливих обставин. Для цього мають бути оцінені такі критерії, зокрема:
- характер запитуваної інформації: інформація, дані або документи, щодо яких вимагається доступ, повинні відповідати вимогам трискладового тесту, тобто збиратися в цілях задоволення саме суспільного інтересу;
- готовність і доступність запитуваної інформації: надання інформації не повинно накладати на державні органи надмірного тягаря зі збирання й обробки даних.
Тягар доведення дотримання вказаних критеріїв покладається на позивача-запитувача інформації.
Дослідивши лист відповідь відповідача на заяву позивача, суд зазначає, що по суті постановлених позивачем питань, які стосувались її соціально-побутових питань, відповідач надав повну та вичерпну відповідь на кожне з питань. Однак, вирішити питання призначення безкоштовних ліків, як онкохворій людини, шляхом прийняття обов'язкого до виконання рішення відповідач в межах розгляду звернення громадянина не може. Відповідач не є тією повноважною особою, до повноважень якої входять прийняття рішень за такими зверненнями громадян.
Заявлений спір розглядається відповідно до часини другої статті 9 КАС України за позовною заявою, в межах позовних вимог та за наведеним у позові його обґрунтуванням.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно з ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно з п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Суд зазначає, що у межах заявленого позову позивачем не доведено та не підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
З огляду на викладене, суд робить висновок, що при наданні відповіді на заяву позивача від 03.06.2021 р. вх. С-1366-П відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору і відсутні докази понесених витрат відповідачем, у суду відсутні підстави для розподілу судових витрат.
Керуючись ст. ст. 77, 78, 139, 241-246, 250, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до заступника начальника управління охорони здоров'я виконавчого комітету Криворізької міської ради Лук'яненка Олександра Леонідовича (пл. Молодіжна, буд. 1, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50101, код ЄДРПОУ 02012763) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Розподіл судових витрат у справі не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 17.02.2022 року.
Суддя С.В. Ніколайчук