про повернення позовної заяви
18 лютого 2022 р. Справа № 120/783/22-а
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Сало Павло Ігорович, перевіривши в м. Вінниці матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
20.01.2022 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - військова частина НОМЕР_1 ) про:
- визнання протиправною відмову відповідача у формі листа від 31.12.2021 № 50/08/33-2928 щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.03.2021 по 19.07.2021;
- зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.03.2021 по 19.07.2021 включно в розмірі 51257,80 грн.
Ухвалою суду від 25.01.2022 вказану позовну заяву залишено без руху з наданням позивачу строку для усунення виявлених судом недоліків позовної заяви протягом 10 (десяти) днів з дня вручення (отримання) копії ухвали шляхом подання заяви (клопотання) про поновлення строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску.
15.02.2022 до суду надійшла заява позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду.
Заява обґрунтовується тим, що станом на 19.07.2021 дружина позивача перебувала на лікування. У зв'язку з цим позивач займався доглядом свого малолітнього сина, що унеможливлювало підготовку та подання адміністративного позову до суду щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби.
На підтвердження факту лікування дружини позивач надає довідку лікувально-діагностичного центру "Меділюкс" від 02.06.2021 та консультативний висновок ортопеда-травматолога міської клінічної лікарні ШМД від 15.06.2021.
Крім того, позивач зазначає, що рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 16.11.2021 у цивільній справі № 149/2557/21 розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Таким чином, позивач вважає, що з поважних причин пропустив строк звернення до суду з цим позовом, а тому просить відкрити провадження у справі.
Вивчивши матеріали позовної заяви, оцінивши наведені позивачем причини пропуску строку звернення до суду, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Інститут строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою спонукання учасників адміністративного судочинства до своєчасного вчинення ними процесуальних дій. Регламентування строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Крім цього, строки звернення до суду із адміністративним позовом обмежують час, протягом якого правовідносини можуть вважатися спірними.
Нормами ст. 122 КАС України передбачено диференційований підхід до регулювання тривалості строків звернення до адміністративного суду в залежності від статусу позивача та від категорії публічно-правового спору.
Тому передумовою вирішення питання про дотримання позивачем строків звернення до суду є оцінка характеру спірних правовідносин з метою визначення категорії спору.
Позивач заявив вимоги про визнання протиправною відмову відповідача у формі листа від 31.12.2021 № 50/08/33-2928 щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.03.2021 по 19.07.2021 та зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.03.2021 по 19.07.2021 включно в розмірі 51257,80 грн.
Суд зазначає, що військова служба є різновидом публічної служби.
Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Отже, у цій категорії спорів законодавець визначив строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси у відносинах публічної служби, звернулася до суду за їх захистом.
Враховуючи норми ч. 2 ст. 122 КАС України, за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як видно з матеріалів справи, одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби позивач отримав 19.07.2021, що підтверджується випискою з карткового рахунку позивача.
Втім, з позовом щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач звернувся до суду лише 17.01.2022 (згідно зі штампом на конверті), тобто з істотним порушенням встановленого законом місячного строку звернення до адміністративного суду.
Суд зауважує, що процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, які беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені КАС України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки. Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними процесуальних дій, передбачених КАС України.
У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для його поновлення є лише наявність поважних причин, якими визнаються такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Отже, законодавець обмежує строк, протягом якого особа може звернутися до суду. Це обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в ухвалах від 02.03.2020 у справі № 420/4352/19, від 13.04.2020 у справі № 520/11334/18, від 17.09.2020 у справі № 186/1881/19, від 06.11.2020 у справі № 826/14116/18.
Оцінюючи наведені позивачем причини пропуску зазначеного строку, суд враховує, що згідно з вимогами ч. 1 ст. 121 КАС України суд поновлює процесуальний строк, якщо визнає причини його пропуску поважними. Водночас поважність причин повинен доводити скаржник (див. постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 806/2321/16).
Причина пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Відтак поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
При цьому суд зауважує, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Водночас незвернення до суду з позовом за захистом свої прав через неналежне використання своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 640/12324/19.
Як на підставу поважності пропуску строку звернення до суду позивач посилається на те, що станом на 19.07.2021, тобто на дату початку перебігу строку звернення до суду, дружина позивача перебувала на лікування. У зв'язку з цим позивач доглядав їхнього малолітнього сина, що унеможливило підготовку та подання позову до суду. Водночас на підтвердження факту лікування дружини позивач надає довідку лікувально-діагностичного центру "Меділюкс" від 02.06.2021 та консультативний висновок ортопеда-травматолога міської клінічної лікарні ШМД від 15.06.2021.
Однак суд зауважує, що вказані медичні документи лише підтверджують факт встановлення дружині певного діагнозу, який передбачає певні рекомендації щодо проведення лікування в амбулаторних умовах.
Натомість позивач не надав суду доказів перебування дружини в цей період на стаціонарному лікуванні у зв'язку з діагностованим захворюванням, що закономірно б свідчило про те, що саме позивач як батько повинен був здійснювати догляд за дитиною.
Більше того, надані позивачем медичні документи датовані червнем 2021 року. Водночас строк звернення до суду з цим позовом розпочався у 20.07.2021 року та закінчився 19.08.2021, що ставить під сумнів доводи позивача в цій частині. Тим паче, що позивач не надав суду жодних доказів, які б свідчили про незадовільний стан здоров'я дружини у більш пізні періоди після червня 2021 року.
Крім того, суд враховує, що позивачем не надано доказів фактичного догляду за його малолітнім сином у період лікування дружини, надання яких є необхідним зважаючи на те, що дружина лікувалася в амбулаторних умовах.
Отже, на переконання суду, доводи в цій частині не пояснюють та не підтверджують факту неможливості позивача з об'єктивних причин звернутися до суду.
Крім того, як на підстави для поновлення строку звернення до суду, позивач посилається на процедуру розлучення зі своєю дружиною.
Оцінюючи доводи позивача в цій частині, суд зазначає таке.
З наданих позивачем доказів видно, що 20.09.2021 позивач ОСОБА_1 звернувся до Хмільницького міськрайонного суду Вінницького області з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницького області від 16.11.2021 у цивільній справі № 149/2557/21 позов задоволено, а шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
Суд насамперед зертає увагу на те, що сам факт звернення позивача до суду з позовом про розірвання шлюбу спростовує його доводи, пов'язані з доглядом за малолітнім сином у зв'язку з перебуванням дружини на лікуванні.
При цьому суд критично оцінює посилання позивача на те, що лікування дружини та опіка позивача над малолітнім сином у цей період стали причинами розлучення, оскільки зі змісту судового рішення у справі №149/2557/21 вбачається, що причини розлучення позивача з дружиною є зовсім інші.
Також суд звраховує, що позивач подав позов про розірвання шлюбу у вересні 2021 року, а рішення суду про розірвання шлюбу ухвалене в листопаді 2021 році.
З цього суд робить висновок, що наведені позивачем поважні причини пропуску строку звернення до суду, пов'язані із погіршенням стану здоров'я дружини, відпали вже у вересні 2021 року та у будь-якому разі не могли існувати у зщв'язку з розірванням шлюбу 16.11.2021.
Разом з тим, позивач звернувся до суду з цим позовом лише 17.01.2022, тобто через два місяці після зазначених обставин.
Таким чином, наведені позивачем причини пропуску строку звернення до суду не можуть визнаватися поважними, оскільки не свідчать про об'єктивну неможливість позивача своєчасно звернутися до суду з цим позовом.
Крім того, свої доводи щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду позивач не підтверджує належними та допустимими доказами.
Суд звертає увагу, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними (див. правову ухвали Верховного Суду від 02.03.2020 у справі № 420/4352/19, від 13.04.2020 у справі № 520/11334/18, від 17.09.2020 у справі № 186/1881/19, від 06.11.2020 у справі № 826/14116/18).
Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду є безпідставним, необґрунтованим, а тому задоволенню не підлягає.
Згідно з рішенням ЄСПЛ від 7 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до іншої практики ЄСПЛ (справи "Пелевін проти України", № 24402/02, рішення від 20 травня 2010 року, п. 27; "Наталія Михайленко проти України", № 49069/11, рішення від 30 травня 2013 року, п. 31) право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою: регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Суд зазначає, що незважаючи на залишення позовної заяви без руху та надання позивачу можливості подати клопотання про поновлення строку звернення до суду з доказами на його підтвердження, позивач у поданому клопотанні не навів поважних причин, які б унеможливили його звернення до суду в межах встановленого законом строку, а обставини, на які він посилається, не свідчать про існування об'єктивних перешкод у реалізації ним свого права на судовий захист в межах такого строку.
Відповідно до частини першої та другої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Наведені норми кореспондуються з положеннями п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України, згідно з яким позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 КАС України.
З огляду на викладене і враховуючи те, що позивач подав позов після закінчення строку, встановленого законом та при цьому не навів поважних причин його пропуску та не надав доказів на їх підтвердження, позовну заяву ОСОБА_1 належить повернути на підставі п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України.
Керуючись ст.ст. 121, 122, 123, 160, 161, 169, 248, 256, 293, 294 КАС України, суд
1. Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - повернути позивачу разом з доданими до неї документами.
2. Роз'яснити заявнику, що відповідно до ч. 8 ст. 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Ухвала складена та підписана суддею 18.02.2022.
Суддя Сало Павло Ігорович