справа № 166/2/22
провадження № 2/166/82/22
категорія: 76
іменем України
15 лютого 2022 року смт.Ратне
Ратнівський районний суд Волинської області в складі головуючого - судді Свистун О.М.,
за участю секретаря - Заєць Н.П.,
позивачки - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Залухівського ліцею Самарівської сільської ради Ковельського району Волинської області, Самарівської сільської ради Ковельського району Волинської області, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача - директор Залухівського ліцею Самарівської сільської ради Ковельського району Волинської області Лукашик Сергій Володимирович про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, допущення до роботи та стягнення середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу,
встановив:
ОСОБА_1 у січні 2022 року звернулася в суд із вказаним позовом, який мотивує тим, що працює на посаді помічника вихователя Залухівського ліцею Самарівської сільської ради Ратнівського району Волинської області. Представник навчального закладу 05 листопада 2021 року письмово повідомив її про обов'язковість вакцинації та можливість відсторонення з 07 листопада 2021 року у випадку відмови від вакцинації. Наказом керівника навчального закладу №84 к/тр від 05.11.2021 її відсторонено від виконання обов'язків з 08 листопада 2021 року без збереження заробітної плати.
Вважає даний наказ незаконним, таким, що порушує передбачене ст.43 Конституції України право на працю, оскільки його обмеження може бути здійснено винятково в умовах надзвичайного чи військового стану виключно законом, яким не є Постанови уряду та Накази МОЗ. Визначений Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» перелік обов'язкових щеплень не доповнений щепленням від COVID-19. Вакцина від COVID-19 є експериментальною, оскільки не пройшла усіх фаз клінічних випробувань.
Зазначила, що відповідно до ст.46 КЗпП можливість відсторонення працівника від роботи допускається за умови подання відповідних службових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби про усунення осіб, які ухиляються від обов'язкового щеплення проти інфекції, якого у даному випадку не було. Вказана правова норма не передбачає такої підстави для відсторонення як відмова від проходження профілактичного щеплення проти COVID-19.
Крім цього, всупереч ч.3 ст.32 КЗпП про зміну істотних умов праці, чим, на її думку, є відсторонення від роботи, її не було повідомлено за два місяці до відсторонення. Вважає вимогу про надання інформації про вакцинацію порушенням права на таємницю персональних даних, зокрема стану здоров'я.
Вказала, що вакцинація є добровільною для усіх груп населення та професійних груп.
Просить визнати незаконним та скасувати наказ Залухівського ліцею №84 к/тр від 05.11.2021 про відсторонення від роботи, поновити у виконанні трудових обов'язків на посаді помічника вихователя, стягнути із Самарівської сільської ради Ковельського району Волинської області середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 08 листопада 2021 року по дату ухвалення рішення включно, рішення в частині допуску до роботи та стягнення середньомісячного заробітку допустити до негайного виконання, стягнути судові витрати.
Ухвалою від 05.01.2022 відкрито спрощене позовне провадження у справі.
У судовому засіданні позивачка позовні вимоги підтримала повністю з підстав, зазначених у позовній заяві. Пояснила, що її конституційне право на працю було незаконно обмежено на підставі підзаконних нормативних актів. Вакцинація від COVID-19 є медичним експериментом у зв'язку із експериментальністю вакцини, тому не може бути обов'язковою. Вважає, що було порушено порядок відсторонення її від роботи. Просить позов задовольнити.
У судове засідання представники відповідачів, третя особа, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, не з'явилися, звернулися до суду із заявами про розгляд справи за їх відсутності та з проханням відмовити у задоволенні позову. Відповідачі відзиву на позов, а третя особа пояснень не подали.
Суд, заслухавши пояснення позивача, дослідивши подані докази, дійшов такого висновку.
Судом установлено, що згідно із записом у трудовій книжці ОСОБА_1 з 01 вересня 2019 року працює на посаді помічника вихователя НВК «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня - дитячий садок» с.Залухів (а.с.24). Вказаний навчально-виховний заклад на підставі рішення Самарівської сільської ради №9/5 від 02.11.2021 перейменовано у Залухівський ліцей Самарівської сільської ради Ковельського району Волинської області (а.с.44).
Відповідно до наказу вказаного навчального закладу від 05.11.2021 №84 к/тр ОСОБА_1 , помічника вихователя, відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 08 листопада 2021 р. на час усунення причини відсутності щеплення від COVID-19 (повна вакцинація, медичні протипоказання, закінчення карантину) (а.с.19). Із вказаним наказом позивачка ознайомлена, однак не згідна, про що свідчить її письмове застереження на копії наказу.
Виданню вказаного наказу передувало вручення позивачці директором навчального закладу 22 жовтня 2021 року повідомлення про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 та наслідки відмови від вакцинації (а.с.20), з яким ОСОБА_2 не погодилася, про що свідчить її письмове пояснення на вказаному попередженні. ОСОБА_2 доказів на підтвердження вакцинації або наявності протипоказань до профілактичних щеплень не надала, письмово зазначивши у згаданому повідомленні 05 листопада 2021 року про конфіденційність даної інформації.
Таким чином, судом установлено, що позивач повідомлялась керівником навчального закладу про намір відсторонення її від роботи у випадку ненадання нею документів про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання до проведення таких щеплень в строк до 08 листопада 2021. Відомостей про те, що позивач мала тимчасові труднощі у наданні до 08 листопада 2021 року таких документів та повідомлення відповідача про ці обставини, матеріали справи не містять.
Враховуючи вказані обставини, а також беручи до уваги той факт, що станом на дату розгляду справи судом позивачкою не надано доказів на підтвердження звернення до лікаря для медичного обстеження з метою виявлення показань чи протипоказань до щеплення, відтак установлено, що позивачка наміру вакцинуватися не має.
Як на підставу видачі оспорюваного наказу керівник навчального закладу покликається на норми ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ст.ст.46, 94 КЗпП України, п.19 Постанови КМУ від 20.10.2021 №1096 «Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236, п. 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09.12.2020 року №1236, наказом МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 №2153.
Порядок відсторонення визначений статтею 46 КЗпП України. За змістом вказаної норми відсторонення працівників від роботи здійснюється власником або уповноваженим ним органом у разі встановлення певних фактів. Так, відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
У визначенні поняття «законодавством» суд враховує Рішення Конституційного Суду України від 09.07.1998 № 12-рп/09. У вказаному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», що вживається у частині третій статті 21 Кодексу законів про працю України, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та статтею 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення в Україні» обов'язковими є профілактичні щеплення проти туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюка, правця та кору. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших інфекційних хвороб, встановлюється Міністерством охорони здоров'я України.
Обов'язковість профілактичних щеплень проти інших, ніж туберкульоз, поліомієліт, дифтерія, кашлюк, правець та кір, інфекційних захворювань передбачена також Календарем профілактичних щеплень в Україні (п.п.2, 3), затвердженим Наказом МОЗ України від 16.09.2011 № 595.
Відповідно до Наказу МОЗ від 25.02.2020 №521 «Про внесення зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб» розділ "Особливо небезпечні інфекційні хвороби" вказаного Переліку доповнено пунктом 39 такого змісту: "39. COVID-19".
Наказом МОЗ від 04.10.2021 №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» установлено, що на період дії карантину обов'язковій вакцинації проти COVID-19 підлягають, зокрема працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності. Вказаний наказ зареєстрований у Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за № 1306/36928, опублікований в Офіційному віснику України 08 жовтня 2021 року.
Цим наказом передбачається, що щеплення є обов'язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16.09.2011 року № 595.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби CОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» саме керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити, зокрема, відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України,частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я.
Усі вище наведені законодавчі акти є чинними та у встановленому порядку не скасовувались і не визнавалися недійсними, пройшли процедуру державної реєстрації у Міністерстві юстиції України.
У законодавстві України відсутня норма, яка дозволяє примусову вакцинацію. Навіть за умови визнання щеплення обов'язковим, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому в разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників без виплати заробітної плати. Тому особа має право вибору: вакцинуватися і продовжувати працювати або ж утриматися від вакцинації й бути відстороненим від роботи.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 (провадження № 61-13444св19) викладено висновок, що відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов'язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Щодо доводів позивача про порушення керівником навчального закладу конституційного права на працю, суд дійшов таких висновків.
Так, відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
У цій справі індивідуальне право (інтерес) позивача відмовитися від щеплення протиставляється загальному праву (інтересу) інших учасників освітнього процесу на охорону здоров'я. Держава, встановивши обов'язок відсторонення від роботи педагогічних працівників, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов'язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров'я всіх учасників освітнього процесу.
Відповідно до п.п. а, б ст.10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" громадяни у сфері охорони здоров'я зобов'язані, зокрема, піклуватися про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян, у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.
Верховних Суд у постанові від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 висловив правову позицію про те, що вимога про обов'язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров'я, а також здоров'я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об'єктивні підстави, тобто було виправданим.
Європейський суд з прав людини у своїй діяльності дотримується послідовної практики, за якою будь-які втручання та обмеження прав особи мають бути виправданими, здійснюватися виключно відповідно до закону і мати на меті законні цілі, виправдані у демократичному суспільстві та наголошує, що вакцинація є одним із найбільш успішніших та ефективних заходів у сфері охорони здоров'я, мета якої є захист здоров'я окремої особи та суспільства в цілому від інфекційного захворювання. Порушення фізичної недоторканості заявника можна вважати виправданим дотриманням цілей охорони здоров'я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційного захворювання (рішення у справах «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» від 08 квітня 2021 року, «Соломахін проти України» від 15 березня 2012 року).
Безпідставними, на думку суду, є доводи позивача про відмову вакцинуватися у зв'язку із запровадженим в Україні, на її думку, медичним експериментом з вакцинації.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про лікарські засоби» лікарські засоби допускаються до застосування в Україні після їх державної реєстрації, крім випадків, передбачених цим Законом.
Частинами 1, 6 статті 9-2 вищевказаного Закону визначено, що у зв'язку із поширенням пандемії коронавірусної хвороби (COVID-19) для забезпечення можливості екстреного медичного застосування окремих лікарських засобів, вакцин або інших медичних імунобіологічних препаратів на час дії надзвичайної ситуації та/або карантину у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, такий лікарський засіб, вакцина або інший медичний імунобіологічний препарат для лікування та/або специфічної профілактики коронавірусної хвороби (COVID-19) може підлягати прискореній державній реєстрації у разі прийняття центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, рішення про державну реєстрацію лікарського засобу, вакцини з метою екстреного медичного застосування з урахуванням певних зобов'язань та за певних, визначених цим Законом, умов.
У разі настання будь-яких наслідків, спричинених застосуванням таких лікарських засобів, вакцин або інших медичних імунобіологічних препаратів для лікування та/або специфічної профілактики коронавірусної хвороби (COVID-19), державою забезпечується здійснення відповідних компенсаційних виплат у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.2021 № 95 затверджено Порядок державної реєстрації вакцин або інших медичних імунобіологічних препаратів для специфічної профілактики гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, під зобов'язання для екстреного медичного застосування.
Відповідно до пункту 2 вищевказаного Порядку зареєстровано та внесено до Державного реєстру лікарських засобів України згідно із наказами МОЗ України лікарські засоби (медичні імунобіологічні препарати), а саме вакцини КОВІШЕЛД (COVISHIELD), КОМІРНАТІ/COMIRNATY™, CoronaVac, ЯНССЕН, AstraZeneca, Модерна.
Відтак, оцінюючи фактори ризику/користі, позивачка мала право вибору вакцини, яка б з урахуванням рекомендацій лікаря, за умови з'явлення до нього, могла бути використана у ході обов'язкової вакцинації.
Доводи позивачки про те, що вимога керівника навчального закладу надати сертифікат про вакцинацію або ж довідку про протипоказання до вакцинації, є втручанням у належне їй право на таємницю про стан здоров'я, є безпідставними. Так, згідно з ст.286 Цивільного кодексу України під лікарською таємницею слід розуміти таємницю про стан здоров'я особи; факт звернення за медичною допомогою; діагноз; інші відомості, одержані при медичному обстеженні особи; забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи. Проте сертифікат вакцинації чи висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації (форма №028-1/о) не містить лікарської або медичної таємниці, а є документами, що підтверджують певні факти, відповідно, факт вакцинації чи наявності протипоказань до неї.
Щодо доводів позивачки про порушення роботодавцем вимог ч. 3 ст. 32 КЗпП, а саме недотримання умови повідомлення про зміну істотних умов праці не пізніше ніж за два місяці, суд зауважує наступне. Незважаючи на те, що перелік істотних умов праці не є вичерпним, проте, визначаючи умови праці істотними, слід мати на увазі, що такі умови стосуються безпосередньо виконуваної працівником роботи та характеризують саме трудовий процес. Натомість вакцинація не становить змін в організації виробництва і праці у розумінні ч. 3 ст. 32 КЗпП, а є лише умовою, за якої працівник допускається до виконання своїх трудових обов'язків.
У даному випадку, вакцинація не є змінами в організації виробництва і праці у розумінні ч. 3 ст. 32 КЗпП , а лише умовою за якої працівник допускається до виконання своїх трудових обов'язків. Крім того, наслідки недотримання умов про вакцинацію у вигляді відсторонення від роботи відрізняються від наслідків незгоди із змінами істотних умов праці, якими є звільнення з посади.
Отже, право позивачки на працю у шкільному навчальному закладі було тимчасово обмежено у зв'язку з ухиленням від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. Однак втручання у вказані права позивача ґрунтується на законі і є необхідним для захисту здоров'я учасників освітнього процесу. Досягнення цієї цілі є пріоритетним та виправдовує втручання у право позивачки на повагу до приватного життя та право на працю. Відтак, втручання у право позивачки на працю ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети та цілком необхідним у демократичному суспільстві.
Таким чином, суд дійшов висновку про законність оспорюваного наказу, відтак - відмову у позові. Зважаючи на правомірність відсторонення позивача від роботи, безпідставною є вимога про допуск до роботи та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу.
Керуючись ст.ст.141, 263-265 ЦПК України, суд
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Залухівського ліцею Самарівської сільської ради Ковельського району Волинської області, Самарівської сільської ради Ковельського району Волинської області, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача - директор Залухівського ліцею Самарівської сільської ради Ковельського району Волинської області Лукашик Сергій Володимирович про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, допущення до роботи та стягнення середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення може бути оскаржено до Волинського апеляційного суду шляхом подання безпосередньо до Волинського апеляційного суду апеляційних скарг у 30-денний строк з дня складення повного рішення.
Повне рішення складено 18 лютого 2022 року.
Суддя Ратнівського
районного суду О.М.Свистун