18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
17 лютого 2022 року м. Черкаси справа № 925/59/22
Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Спаських Н.М., із секретарем судового засідання Волна С.В., за участі представників сторін:
від позивача : не з'явився;
від відповідача: Довбій Ю.Ю. - адвокат за ордером;
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом Головного управління Держпродспоживслужби в Черкаській області (м. Черкаси) до приватного акціонерного товариства "Спеціалізоване автотранспортне підприємство 2302" ( м. Черкаси) про витребування майна з чужого незаконного володіння
Заявлено позов про зобов'язання приватного акціонерного товариства "Спеціалізоване автотранспортне підприємство 2302" повернути Головному управлінню Держпродспоживслужби в Черкаській області шляхом демонтажу блок-пункт автозаправної станції, інвентарний номер 1118100001, резервуар, інвентарний номер 1118100002, колонку, інвентарний номер 1118100003, що знаходиться за адресою: вул. Автомобілістів, 7, м. Черкаси, які належать та перебувають на балансі Головного управління Держпродспоживслужби в Черкаській області, перемістивши їх за адресою: вул. Смілянська, 120, м. Черкаси.
Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження.
В засідання не з'явився представник позивача, явка обов'язковою не визнавалася. Позивач позов підтримує та просить суд його задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечив з мотивів недоведеності його правової підстави, також просить застосувати строк позовної давності, про що зроблено усну заяву в засіданні 17.02.2022.
У відповідності до ст. 13,74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Заслухавши представника відповідача та дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити повністю, виходячи з такого:
Позивач вказує, що в нього на балансі обліковується спірне майно, а саме блок-пункт автозаправної станції, інвентарний номер 1118100001, резервуар, інвентарний номер 1118100002, колонка, інвентарний номер 1118100003, що в даний час знаходиться за адресою: вул. Автомобілістів, 7, м. Черкаси, у ПрАТ "Спеціалівзоване автотранспортне підприємство "2302".
Дане підтверджується складеною позивачем довідкою № 18 від 30.01.2020 (а.с. 10) за підписом начальника управління економіки, бухгалтерського обліку та звітності.
Вважаючи спірне майно своєю власністю, позивач звернувся до відповідача з Вимогою від 04.02.2020 про повернення матеріальних цінностей (а.с. 6,7), однак майно позивачу повернуто не було, з чого і виник спір.
Позовні вимоги позивач просить задовольнити на підставі ст. 316 та 387 ЦК України.
Частиною 2 статті 4 ГПК України встановлено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.
Отже підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову. Аналогічних висновків дійшов Верховний суд України в постанові від 21 жовтня 2015 року у справі №3-649гс15.
Згідно з положеннями статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
За змістом статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Відповідно до частини першої статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 Цивільного кодексу України).
Згідно із частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно зі статтею 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Так, невизнання цивільного права полягає в запереченні наявності у особи суб'єктивного цивільного права, зокрема, на майно, на право користування майном, яке безпосередньо не спричиняє шкоду суб'єктивному праву, але створює невпевненість у правовому статусі особи, як власника суб'єктивного права.
Право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника, що відповідає правовим позиціям з постанов Верховного Суду України від 05.10.16 у справі №916/2129/15 та у постанові ВС від 29.03.18 року у справі № 904/10673/16 (постанова КЦС у складі ВС, 29.08.19, справа №367/7450/16-ц (провадження №61-30449св18)).
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності в судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.
Наведене узгоджується з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у його постановах від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 27.06.2018 у справі № 904/8186/17, від 11.04.2019 у справі № 910/8880/18, та висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у її постанові від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19).
За правилами ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Отже особа, яка ставить питання про витребування майна на свою користь на цій правовій підставі, повинна в першу чергу довести наявність у неї права власності на спірне майно. Такі ж права має і користувач майна, який здійснює свої права на законних підставах.
За правилами ст. 396 ЦК України (про захист речових прав на чуже майно) встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу (про захист права власності).
Застосовуючи положення статті 387 ЦК, суди повинні виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Позов про витребування майна, пред'явлений до особи, у незаконному володінні якої це майно знаходилось, але на момент розгляду справи в суді у неї відсутнє, не може бути задоволений.
Відповідач по справі не заперечував, що спірне майно знаходиться у нього, однак заперечив доведеність позивачем його права власності на це майно, що є підставою для витребування майна з чужого незаконного володіння за ст. 387 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.07.2018 р. у справі № 653/1096/16-ц вказала, що предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, що незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Тому для застосування статті 387 ЦК України необхідною умовою є доведеність позивачем того факту, що він є власником нерухомого майна і таке право власності підтверджене правовстановлюючими документами. Особа, яка звернулась до суду з вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що перебуває у володінні відповідача без належної правової підстави.
Згідно положень ст. 400 ЦК України недобросовісний володілець зобов'язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна.
Однак матеріали справи № 925/59/22 не містять відповідних правовстановлюючих документів на позивача, які беззаперечно підтверджують належність йому спірного майна на праві власності. Відсутні докази набуття позивачем права власності на спірне майно, коли та за якої правової підстави це відбулося.
Найбільш поширеними похідними способами набуття права власності юридичними особами є набуття права власності на підставі правочинів (стаття 334 ЦК України) та у порядку правонаступництва (стаття 107 ЦК України).
Згідно чинного законодавства перебування майна на балансі не є підставою та доказом виникнення у особи права власності на це майно, оскільки така підстава для набуття права власності не передбачена законом.
Позивач не пояснив правову підставу набуття ним права власності на спірне майно у складі блок-пункту автозаправної станції, інвентарний номер 1118100001, резервуар, інвентарний номер 1118100002, колонка, інвентарний номер 1118100003.
Наданий у справу договір оренди № 1 нежилого приміщення від 01.01.2004 (а.с. 25), укладений між відповідачем та Інспекцією Держтехнагляду облдержадміністрації стосується передачі в оренду відповідачем на користь Інспекції нежилого приміщення по вул. Автомобілістів, 7 у м.Черкаси. З предмету договору не вбачається користування відповідачем спірним майном у складі блок-пункту автозаправної станції, резервуара та колонки. До Договору не прикладено Акт приймання-передачі майна, з якого б вбачалася передача між сторонами цього договору вказаного майна.
Позивач у відповіді на відзив також вказує на те, що даний договір не стосується спірного майна та не має відношення до позивача, а Інспекція Держтехнагляду облдержадміністрації була ліквідована на підставі постанови КМУ № 1300 від 12.12.2011 і припинила своє існування як юридична особа з 24.11.2014 згідно з відомостями в ДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Позивач вказує, що він не є правонаступником Інспекції Держтехнагляду облдержадміністрації, бо позивач як юридична особа був зареєстрований 10.03.2016 року на підставі постанови КМУ від 16.12.2015 № 1092.
Оскільки позивачем не доведено належними доказами факт виникнення у нього права власності на спірне майно - блок-пункт автозаправної станції, інвентарний номер 1118100001, резервуар, інвентарний номер 1118100002, колонка, інвентарний номер 1118100003 - то немає підстав вважати порушеним право позивача, як власника спірного майна, за захистом якого ГУ Держпродспоживслужби в Черкаській області звернулося до суду.
Відсутність доказів наявності у позивача права власності на спірне майно, та як наслідок відсутність у позивача порушеного майнового права, виключає застосування до спірних правовідносин положень статей 387, 400 ЦК України.
Суду не надано доказів, на якій правовій підставі позивач набув права на спірне майно і коли це відбулося, оскільки особа, яка приймає майно, може набувати ще й право оперативного управління, господарського відання, право користування, тощо, що не є тотожними праву власності.
Також за матеріалами справи неможливо зробити висновок коли та на якій підставі спірне майно вибуло від позивача у володіння відповідача.
Тому відсутність (недоведеність) у позивача права власності на спірне майно та порушеного права, є самостійною підставою для відмови в позові.
Слід також зазначити, що у відповідності до ст. 387 ЦК України за віндикаційним позовом, у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові.
В даному ж випадку позивачем обрано неналежний спосіб захисту порущеного права, викладеного у прохальній частині позову про зобов'язання відповідача повернути позивачу спірне майно шляхом демонтажу та його переміщення за адресою вул. Смілянська, 120 у м. Черкаси.
Обрання неналежного способу захисту порушеного права є самостійною підставою для відмови в позові.
За правилами ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Отже суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, тобто тільки у разі встановлення наявності порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся до суду, однак пропуск строку позовної давності відбувся без поважних причин.
Якщо правова підстава позову та наявність порушеного права не доведені, то у позові слід відмовити за недоведеністю позовних вимог, а не через пропуск строку позовної давності.
Відповідачем про застосування строку позовної давності до позовних вимог заявлено в ході судового засідання 17.02.2022 і занесено до протоколу.
Отже, оскільки суд приходить до висновку, що зібраними у справі доказами позивач не довів виникнення та існування у нього права власності на спірне майно та , як наслідок, не довів наявності у нього порушеного права, то у позові слід відмовити з цієї підстави, а не через застосування строку позовної давності.
При відмові в позові судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. 238, 240 ГПК України, -
У позові відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 днів.
Повне судове рішення складено 18 лютого 2022
Суддя Н.М. Спаських