18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
05 серпня 2021 року м. Черкаси справа № 925/1285/20
Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Грачова В.М., при секретарі судового засідання Нестеренко А.М., за участю представників сторін: позивача - Панченка В.В. за довіреністю, відповідача - адвоката Гричаненка О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду у м. Черкаси справу за позовом Виконавчого комітету Черкаської міської ради до Приватного підприємства "Вересень+" про стягнення 2742512 грн. 05 коп.,
Позивач - Виконавчий комітет Черкаської міської ради звернувся в Господарський суд Черкаської області з позовом до Приватного підприємства "Вересень+" (далі - відповідач) про стягнення 2742512 грн. 05 коп. плати за фактичне користування місцями, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Черкаси, під розміщенням рекламних конструкції відповідача за період з 02.11.2017 року по 01.04.2020 року та відшкодування судових витрат.
Позов мотивовано фактичним користування відповідачем місцями, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Черкаси на яких розташовані 85 рекламних конструкцій без укладення договору про встановлення спеціальних конструкцій для розміщення реклами та без оплати за їх користування за період з 02.11.2017 року по 01.04.2020 року в порядку ст. 1212 ЦК України.
Ухвалами Господарського суду Черкаської області від 22.10.2020 року, 26.11.2020 року позовну заяву, після усунення недоліків встановлених ухвалою суду від 08.10.2020 року, прийнято до розгляду, по ній відкрито провадження у справі № 925/1285/20 за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, яке в подальшому відкладено на 13.01.2021 року.
Ухвалою суду від 13.01.2021 року підготовче провадження у справі № 925/1285/20 закрито, призначено справу до судового розгляду по суті на 25.02.2021 року; для забезпечення дотримання прав відповідача бути проінформованим про час і дату призначення судового засідання, розміщено інформацію про виклик Приватного підприємства "Вересень+" на офіційній сторінці Господарського суду Черкаської області веб-порталу судової влади України.
Відповідач в особі свого представника подав суду:
25.02.2021 року клопотання (вх. № 3200/21, а.с. 83-84), в якому просив: визнати поважними причини пропущення строків для звернення до суду; поновити строк на звернення до суду з клопотанням про витребування доказів; продовжити строк розгляду справи; витребувати у відповідача вказані в клопотанні докази;
25.02.2021 року відзив на позовну заяву (вх. № 3202/21, а.с. 87-93), в якому заперечував проти позову з мотивів безпідставності і недоказаності вимог та зазначив, що зокрема спірні рекламні конструкції були демонтовані відповідачем до 15.04.2014 року відповідно до рішення позивача № 1383 від 04.12.2013 року.
Ухвалою суду від 25.02.2021 року відмовлено в задоволенні клопотання відповідача (вх. № 3200/21 від 25.02.2021 року) в частині поновлення строків звернення до суду з клопотанням про витребування, поновлено строк для подання відзиву на позов, постановлено повернутись до стадії розгляду справи в підготовчому провадженні, призначено підготовче засідання на 14.04.2021 року (з урахуванням ухвали суду від 16.03.2021 року).
Представник позивача подав суду 01.03.2021 року відповідь на відзив (вх. № 3423/21, а.с. 122-127), в якій заперечив твердження відповідача викладені у відзиві на позовну заяву, просив врахувати висновки Верховного Суду викладені у постанові від 17.12.2018 року у справі № 925/9/18 та задовольнити позовні вимоги повністю.
Відповідач в особі свого представника подав суду:
14.04.2021 року заперечення на відповідь на відзив (вх. № 6189/21, а.с. 139-142), в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог у зв'язку з ненаданням позивачем доказів на підтвердження фактів розміщення рекламних конструкцій у спірний період;
14.04.2021 року, 29.04.2021 року клопотання (вх. № 9190/21, № 7046/21, а.с. 182, 189) про надання часу для врегулювання спору сторонами;
27.05.2021 року клопотання (вх. 3 8572/21, а.с. 194) про зупинення провадження у справі.
В підготовчих засіданнях 14.04.2021 року, 29.04.2021 року оголошено перерву до 25.05.2021 року.
Ухвалою суду 27.05.2021 року відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі (в протоколі судового засідання), підготовче провадження у справі № 925/1285/20 закрито, призначено справу до судового розгляду по суті на 22.07.2021 року;
Представник позивача подав суду 23.07.2021 року клопотання (вх. № 11786/21, а.с. 208) про розгляд справи колегіально.
В судовому засіданні 22.07.2021 року відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи колегіально (в протоколі судового засідання), оголошено перерву до 05.08.2021 року.
Представник позивача подав суду 29.07.2021 року заяву (вх. № 12179/21, а.с. 213-215), в якій просив долучити до матеріалів справи копію рішення № 752 від 17.06.2009 року та Порядок розміщення зовнішньої реклами в м. Черкаси.
В судовому засіданні 05.08.2021 року представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав викладених у позовній заяві та наданих суду заявах по суті справи, представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, запереченні на відповідь на відзив, просив відмовити у його задоволенні повністю, у разі ухвалення рішення про задоволення позовних вимог просив врахувати невірний розрахунок за 1 день та просив розстрочити виконання рішення на 12 місяців рівними частинами.
Згідно з ст.ст. 233, 240 ГПК України, у судовому засіданні судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в справі письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд позов задовольняє частково з таких підстав.
Відповідач - Приватне підприємство "Вересень+" став власником 109-ти рекламних щитів за договором купівлі-продажу від 05.01.2011 року, попереднім власником яких було інша особа, Товариство з обмеженою відповідальністю.
Пунктами 1.2. та 1.3. договору купівлі-продажу від 05.01.2011 року встановлено, що попередній власник розміщував щити та рекламу на них на підставі рішення виконкому Черкаської міської ради № 1203 від 22.09.2009 "Про переоформлення дозволів на розміщення зовнішньої реклами". Попередній власник щитів відмовився від права розміщення щитів на користь відповідача з моменту підписання акту приймання-передачі щитів, який є додатком до вказаного договору.
02.10.2009 року між Виконавчим комітетом Черкаської міської ради та попереднім власником рекламних щитів було укладено договори № 211, № 241, № 251 № 421, № 431 , № 471, № 501 , № 531 , № 541, № 651 на тимчасове користування місцем (для розміщення рекламних засобів та встановлення пріоритету на їх розміщення), яке перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Черкаси, або повноваження щодо розпорядження якими здійснюють органи місцевого самоврядування м. Черкаси.
За умовами цих договорів позивач надав місця для розташування спеціальних конструкцій (рекламних засобів) в користування, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Черкаси згідно додатку 1, який є невід'ємною частиною кожного договору.
Відповідно до статті 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Аналогічні за змістом положення викладено у статті 73 Закону України "Про місцеве самоврядування".
За змістом статті 30 Закону України "Про місцеве самоврядування" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, зокрема, належать власні (самоврядні) повноваження щодо надання дозволу в порядку, встановленому законодавством, на розміщення реклами.
У частині 1 статті 16 Закону України "Про рекламу" визначено, що розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Згідно з Типовими правилами зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил. Плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування (пункти 3, 32 Типових правил).
17.06.2009 року рішенням виконавчого комітету № 752 «Про затвердження Порядку розміщення зовнішньої реклами у м. Черкаси» (а.с. 214) зокрема затверджено:
- Порядок розміщення зовнішньої реклами у м. Черкасах згідно з додатком № 1 (п.1.1.);
- примірний договір на тимчасове користування місцем (для розміщення рекламних засобів та встановлення пріоритету на їх розміщення), яке перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Черкас, або повноваження щодо розпорядження якими здійснюють органи місцевого самоврядування м. Черкас, згідно з додатком 2 (далі - примірний договір) (п.1.2.);
- Порядок визначення розміру плати за право тимчасового користування місцями (для розміщення рекламних засобів та встановлення пріоритету на їх розміщення), які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Черкаси, або повноваження щодо розпорядження якими здійснюють органи місцевого самоврядування, згідно з додатком 3 (далі - Порядок визначення розміру плати за право тимчасового користування місцями) (п.1.3.).
Як вбачається зі змісту п. 1.2. Порядку розміщення зовнішньої реклами у м. Черкаси (а.с. 216-218), цей порядок регулює окремі відносини між органом місцевого самоврядування та фізичними і юридичними особами щодо:
- розміщення зовнішньої реклами на території м. Черкаси;
- порядку надання дозволів на розміщення зовнішньої реклами;
- укладення договорів на тимчасове користування місцями для розміщення спеціальних конструкцій;
- встановлення спеціальних конструкцій на місцях, наданих у користування.
Відповідно до п. 9.13 Порядку розміщення зовнішньої реклами передбачено, що у випадку виявлення використання розповсюджувачами зовнішньої реклами місць, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Черкаси або повноваження щодо розпорядження якими здійснюють органи місцевого самоврядування, без укладення договорів для розташування спеціальних конструкцій та/або без дотримання дозволу (фактичне користування) виконавчий комітет має право отримати плату за фактичне користування такими місцями за весь час їх використання.
За змістом Порядку розміщення зовнішньої реклами, для здійснення діяльності у сфері реклами зацікавлена особа повинна укласти з виконкомом Черкаської міської ради договір на тимчасове користування місцем для розміщення рекламних засобів, а також отримати дозвіл на розміщення зовнішньої реклами на цьому рекламному засобі на певний строк та у певному місці.
Рішенням виконавчого комітету від 03.07.2012 року № 968 затверджено схему розміщення спеціальних рекламних конструкцій та внесено зміни до рішення виконавчого комітету від 17.06.2009 року № 725 «Про затвердження Порядку розміщення зовнішньої реклами у м. Черкаси».
Ухвалою слідчого судді Соснівського районного суду м. Черкаси від 27.11.2018 року (а.с. 39-42), якою накладено арешт на рекламні щити в кількості 127 штук, серед яких є і рекламні щити, що стосуються предмета спору у даній справі.
У зв'язку з фактичним користуванням місцями, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Черкаси, під розміщенням 85 власних рекламних конструкцій відповідача за період з 01.11.2014 року по 01.11.2017 року) позивачем подано до Господарського суду Черкаської області відповідний позов про стягнення плати у розмірі 3301188 грн. 12 коп.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 12.03.2019 року у справі № 925/9/18 встановлено вказані вищевикладені обставини та позов Виконавчого комітету Черкаської міської ради задоволено частково, стягнено з Приватного підприємства “ПВересень+” 3115102 грн. 78 коп. плати за фактичне користування місцями, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Черкаси, під розміщенням 85 рекламних конструкцій за період з 02.01.2015 року по 01.11.2017 року, а також 46726 грн. 54 коп. судового збору. Рішення набрало законної сили 17.12.2019 року ухваленням постанови Верховного Суду у справі № 925/9/18.
Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акта, який набрав законної сили (правовий висновок колегії суддів Касаційного господарського суду Верховного Суду в ухвалі від 26.03.2019 року у справі № 910/13862/15).
01.04.2020 року позивач - Виконавчий комітет Черкаської міської ради, як адміністрація, та відповідач - Приватне підприємство “Вересень+”, як користувач, уклали договір на тимчасове користування місцями для розміщення рекламних засобів, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Черкаси, або повноваження щодо розміщення яких здійснюють органи місцевого самоврядування м. Черкаси (далі - Договір, а.с. 17-19), за умовами розділу 2 якого адміністрація надала тимчасово користувачу для розташування спеціальних конструкцій (рекламних засобів0 в користування місця, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Черкаси, або повноваження щодо розміщення яких здійснюють органи місцевого самоврядування м. Черкаси (далі - місця), згідно з додатком №1, який є невід'ємною частиною договору. Під користуванням сторони розуміють тимчасове платне використання розповсюджувачем зовнішньої реклами (користувачем)місць з метою: а) встановлення на них спеціальних конструкцій, які знаходяться у користувача на законних підставах та їх використання за цільовим призначенням у формах, не заборонених чинним законодавством, для розміщення зовнішньої реклами; б) обслуговування спеціальних конструкцій. Відповідно до вимог Порядку розміщення зовнішньої реклами в м. Черкаси користувач зобов'язався щомісячно перераховувати адміністрації плату за право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів згідно з цим договором.
Відповідно до п. 7.1. Договору він вважається укладеним після його підписання двома сторонами та реєстрації робочим органом й діє до 19.02.2025 року.
Договір підписаний його сторонами та скріплений їхніми печатками.
Сторони підписали до Договору додаток № 1 - Перелік місць для розташування рекламних засобів та розмір плати заправо тимчасового користування місцями, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Черкаси, або повноваження щодо розміщення якими здійснюють органи місцевого самоврядування м. Черкаси (а.с. 20-21), в якому зазначено 75 пунктів та визначено загальну суму плати в місяць в розмірі 84614 грн. 27 коп.
Позивач, у зв'язку з невнесенням відповідачем плати за фактичне користування місцями, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Черкаси, під розміщенням 85 рекламних конструкцій (розташування яких вказано позовній заяві) за наступний період з 02.11.2017 року по 01.04.2020 року (дату укладення договору на тимчасове користування місцями для розміщення рекламних засобів, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Черкаси, або повноваження щодо розміщення яких здійснюють органи місцевого самоврядування м. Черкаси) звернувся до суду з даним позовом на підставі ст. 1212 ЦК України.
Згідно з нормами ст. 11 ч. ч. 1, 2 п. 1, ст. 16 ч. 2 п.5 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Частинами 2, 3 ст. 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, присудження до виконання обов'язку в натурі, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
Статтею 3 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.
Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов'язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов'язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, які виникають у зв'язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій набуто майно, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
За змістом положень цієї глави ЦК України для кондикційних зобов'язань характерним є, зокрема, приріст майна у набувача без достатніх правових підстав.
Із матеріалів справи вбачається, що відповідач отримавши у власність рекламні щити за договором купівлі-продажу від 05.01.2011 року, став власником спеціальних конструкцій/рекламних засобів (рекламних щитів) і, відповідно, фактичним користувачем місць для розміщення таких засобів (конструкцій).
Разом з тим, відповідач у належному порядку договір на тимчасове користування місцями для розміщення рекламних засобів, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Черкаси, або повноваження щодо розміщення яких здійснюють органи місцевого самоврядування м. Черкаси уклав лише 01.04.2020 року, однак плату за фактичне користування такими місцями за весь час їх використання не сплачував, хоча користувався такими місцями для розміщення належних йому рекламних засобів (рекламних щитів).
Відповідно до ч. 3 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних відносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі № 629/4628/16-ц, (провадження № 14-77цс18), а також від 13.02.2019 справа № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) викладено правовий висновок про те, що за змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов'язаннях. Натомість, для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (див. також висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 922/3412/17 Провадження № 12-182гс18).
Приватне підприємство "Вересень+" як фактичний користувач місць для розміщення рекламних засобів/спеціальних конструкцій, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих місць зберіг у себе кошти, що мав сплатити за користування такими місцями у період з 02.11.2017 року по 01.04.2020 року зобов'язаний повернути ці кошти власникові на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 12.03.2019 року та постанові Верховного Суду від 17.12.2019 року справі № 925/9/18 судами перевірено розрахунок вартості за фактичне користування місцями, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Черкас, де розміщено рекламні щити та визначено його з урахуванням формули, наведеною у Порядку (Додаток № 3), та визначено, щомісячну загальну суму платежів за користування місцями під розміщення 85 рекламних щитів у розмірі 91 620 грн. 67коп.
Матеріали справи не містять доказів, що площа горизонтальної/вертикальної проекції кожного рекламного засобу, щодо плати за розташування якого виник спір, не відповідає тим даним, якими скористався для розрахунків позивач.
Доказів сплати за користування місцями, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Черкас, де розміщено 85 рекламних щитів за заявлений у позові період відповідачем не надано.
Розрахунок позивача щодо стягнення плати за користування місцями, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Черкас, де розміщено 85 рекламних щитів у період з 02.11.2017 року по 01.04.2020 року здійснено не правильно.
За розрахунками суду розмір плати за користування місцями, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Черкас, де розміщено 85 рекламних щитів становить 2653945 грн. 41 коп. (91 620 грн. 67коп.*29 місяців-1 день (01.04.2020 року)), який і підлягає стягненню в судовому порядку. В стягненні 88566 грн. 64 коп. заявленої плати слід відмовити.
Твердження відповідача викладені у відзиві на позовну заяву, запереченні на відповідь на відзив про безпідставність заявлених позивачем вимог суд оцінює критично, оскільки всі вимоги позовної заяви відповідають наявним в матеріалах справи доказам, підтверджені судовими рішеннями, які набрали законної сили та узгоджуються з нормами діючого законодавства України, крім того наданий відповідачем акт про проведення демонтажу рекламних конструкцій від 15.12.2014 року не є належним доказом у справі враховуючи наявність судових рішень від 27.11.2018 року, від 22.12.2018 року, 14.02.2019 року, 30.07.2019 року у справах № 712/14207/18, № 2340/3927/18, № 580/332/19, №580/2403/19, в яких предметом забезпечення позовів та об'єктами на які накладено арешти є спірні рекламні конструкції відповідача, тому вказані доводи відповідача з наведених ним підстав суд визнає необґрунтованими і відхиляє, а позов задовольняє частково.
Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).
Враховуючи положення ч.1ст.9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВРКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Нормами Господарського процесуального кодексу України, зокрема, встановлено, що:
позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь якій стадії судового процесу;
учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 43);
кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч. 1, 3 ст. 74);
належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76);
обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77);
достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 78);
наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.ч. 1, 2 ст. 79);
учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч. 1 ст. 80);
суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч.ч. 1, 2 ст. 86).
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських
Відтак, з огляду на встановлені обставини справи та викладені норми законодавства, суд позовні вимоги в частині стягнення 2653945 грн. 41 коп. плати за користування місцями, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Черкас, де розміщено 85 рекламних щитів у період з 02.11.2017 року по 01.04.2020 року задовольняє.
На підставі статті 129 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог - 39809 грн. 18 коп. судового збору.
Щодо заяви відповідача про розстрочення виконання рішення суду, заявлену ним в судовому засіданні 05.08.2021 року суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 239 ГПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 331 ГПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 ГПК України, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Відповідно до ч. 5 ст. 331 ГПК України, розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Згідно з п. 7.1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» № 9 від 17.10.2012 року, розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).
Відповідно до п. 7.2 вказаної постанови, підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК (у відповідній редакції), ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення.
Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Законодавство і судова практика України в цьому питанні узгоджується з правовими позиціями ЄСПЛ, викладеними у його рішеннях, про врахування яких зазначає стягувач.
З огляду на викладені обставини справи, наведені норми законодавства і судової практики суд вбачає, що вирішення питання щодо розстрочення виконання рішення перебуває в межах дискреційних повноважень Господарського суду Черкаської області, який прийняв це рішення і розглядає заяву боржника про його розстрочення. Негайне звернення стягнення на кошти і майно боржника у виконавчому провадженні забезпечить виконання цього рішення, однак з великою вірогідністю порушить господарську діяльність боржника і може призвести до його банкрутства. Враховуючи особливості господарської діяльності відповідача, наявність карантину введеного постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COV1D-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (зі змінами і доповненнями) та беручи це до уваги, суд вважає, що наявність заборгованості відповідача зумовлена обставинами, які в сукупності є особливими, тому з метою дотримання справедливого балансу iнтepeciв сторін у cпopi надає перевагу доводам відповідача і вважає доцільним задовольнити його заяву про розстрочення виконання рішення суду на дванадцять місяців, з урахуванням положення ч. 5 ст. 331 ГПК України, оскільки, за викладених обставин його виконання призведе до більш негативних наслідків для боржника, ніж невиконання для стягувача.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 236-240, 331, 255, 256 ГПК України, Господарський суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Приватного підприємства “Вересень+”, код ЄДРПОУ 30147186, місцезнаходження: 18002, м. Черкаси, бульв. Шевченка, буд. 266, офіс 304 на користь Виконавчого комітету Черкаської міської ради, код ЄДРПОУ 04061547, місцезнаходження: 18000, м. Черкаси, вул. Б. Вишневецького, 36 - 2653945 грн. 41 коп. плати за користування місцями, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Черкас, де розміщено 85 рекламних щитів у період з 02.11.2017 року по 01.04.2020 року, 39809 грн. 18 коп. судових витрат.
У задоволенні позову в частині вимог про стягнення 88566 грн. 64 коп. плати та 1328 грн. 50 коп. судових витрат - відмовити.
Розстрочити виконання рішення Господарського суду Черкаської області від 05.08.2021 року у справі № 925/1285/20 на дванадцять місяців з дати набрання рішенням законної сили зі щомісячною сплатою присудженого боргу та судового збору рівними частинами по 224479 грн. 55 коп.
Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складене 17.02.2022 року.
Суддя Грачов В.М.