вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"18" лютого 2022 р. м. Київ Справа № 911/431/22
Господарський суд Київської області у складі судді Антонової Вікторії Миколаївни, розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес позика" (01133, місто Київ, вулиця Генерала Алмазова, будинок 13, офіс 524) від 17.01.2022
про видачу судового наказу
08.02.2022 до Господарського суду Київської області надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес позика" від 17.01.2022 про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з фізичної особи-підприємця Коломієць Лариси Михайлівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) заборгованості у розмірі 140391,09 грн, з яких:
63971,32 грн - сума прострочених платежів по тілу кредиту;
76213,92 грн - сума прострочених платежів по процентах;
205,85 грн - сума прострочених платежів за комісією.
Заявлені вимоги обґрунтовані неналежним виконанням боржником грошових зобов'язань за Договором № 077793-КС-004 від 26.01.2021 про надання кредиту.
Дослідивши подану ТОВ "Бізнес позика" заяву, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у видачі судового наказу з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 148 ГПК України, судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або спрощеному позовному провадженні на свій вибір.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 96 ГПК України, електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу (ч. 2 ст. 96 ГПК України).
Як вбачається з матеріалів даної заяви, заявником подано електронний доказ (Договір) в письмовій формі (роздруківка на паперових носіях).
Суд звертає увагу заявника, що роздруківка електронного доказу не може вважатись електронним документом (копією електронного документа) в розумінні положень ч. 1 ст. 5 ЗУ "Про електронні документи та електронний документообіг", тобто не може вважатися доказом, бо не містить електронного підпису, який є обов'язковим реквізитом електронного документа, оскільки у такому разі неможливо ідентифікувати відправника повідомлення і зміст такого документа не захищений від внесення правок і викривлення.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписування електронного документа іншим суб'єктами електронного документообігу. Саме накладання електронного підпису завершує створення електронного документа.
Таким чином, без накладеного електронного цифрового підпису електронний документ не може вважатися створеним і тому не може розглядатися судом як доказ.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах ВС КГС 19.01.2021 №922/788/19 та ВС КЦС 19.01.2022 №202/2965/19.
До позову не додано доказів нанесення електронного цифрового підпису (у т.ч. роздруківка ЕЦП на паперовому носії Договору, де вказано відповідний штрих-код та/або QR-код, із зазначенням ПІБ підписувача, №, дату нанесення, номер сертифіката підпису).
Таким чином, заявником не надано доказів укладення між ним та боржником електронного договору про надання кредиту.
Враховуючи те, що відсутні докази укладення між заявником та боржником письмового (в тому числі електронного) договору, суд дійшов висновку про відмову у видачі судового наказу на підставі п. 3 ч. 1 ст. 152 ГПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 ГПК України про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу.
При цьому, відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених п. 3-6 ч. 1 ст. 152 ГПК України, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку (ч. 2 ст. 153 ГПК України).
У разі відмови у видачі судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред'явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви (ч. 2 ст. 151 ГПК України).
Керуючись ст.ст. 148, 152, 153, 154, 233-235 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Бізнес позика" у задоволенні заяви про видачу судового наказу про стягнення з фізичної особи-підприємця Коломієць Лариси Михайлівни заборгованості у розмірі 140391,09 грн за Договором № 077793-КС-004 від 26.01.2021 про надання кредиту.
2. Копію ухвали надіслати сторонам у справі.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.
З інформацією про дане судове рішення учасники справи можуть ознайомитися на сайті: http://reyestr.court.gov.ua/.
Суддя В.М. Антонова