ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.02.2022Справа № 910/18166/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М., за участю секретаря судового засідання Баринової О.І., розглянувши матеріали справи
За позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»
До Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаєплон»
про стягнення 724482,32 грн.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився.
09.11.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаєплон» про стягнення 724482,32 грн, з яких 640291,07 грн основного боргу, 37629,09 грн пені, 11847,92 грн 3% річних та 34714,24 грн інфляційних втрат.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідач неналежним чином виконував свої зобов'язання з оплати поставленої позивачем теплової енергії у гарячій воді, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 640291,07 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 7629,09 грн пені, 11847,92 грн 3% річних та 34714,24 грн інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.11.2021 відкрито провадження у справі №910/18166/21, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 15.12.2021, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
У підготовчому засіданні 15.12.2021 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 12.01.2022.
У підготовчому засіданні 12.01.2022 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 09.02.2022.
Представник позивача у судове засідання 09.02.2022 не з'явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується розпискою про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті від 12.01.2022 та протоколом судового засідання від 12.01.2022.
Представник відповідача у судове засідання 09.02.2022 не з'явився, про призначене судове засідання повідомлявся в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву у визначений судом у відповідності до господарського процесуального закону строк не скористався.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У судовому засіданні 09.02.2022 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
23.01.2019 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Водоканал-Сервіс», яке змінило своє найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фаєплон» (споживач) укладено Договір №1632241 на постачання теплової енергії у гарячій воді, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується виробити та поставити теплову енергію у гарячій воді споживачу для потреб опалення, а споживач зобов'язується отримувати теплову енергію та оплачувати її вартість відповідно до умов, викладених у цьому договорі.
Відповідно до п. 2.2.1 Договору №1632241 від 23.01.2019 постачальник зобов'язується безперебійно (крім випадків визначених цим договором та чинним законодавством ) постачати споживачу теплову енергію у гарячій воді на межу балансової належності відповідно до додатків 3, 4 до цього договору для потреб опалення - в період опалювального сезону згідно з заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними у додатку 1 до договору.
Згідно з п. 4.1 Договору №1632241 від 23.01.2019 цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 01.05.2019, а в частині зобов'язання споживача розрахуватися за спожиту теплову енергію, до повного виконання цього зобов'язання.
Керуючись ст. 631 Цивільного кодексу України, сторони домовились про те, що дія цього договору поширюється на взаємовідносини, які фактично виникли між сторонами з 01.05.2018 (п. 4.2 Договору №1632241 від 23.01.2019).
Згідно з п. 4.4 Договору №1632241 від 23.01.2019 договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією із сторін про його припинення.
Відповідно до п. 8 Додатку №2 до Договору №1632241 від 23.01.2019 споживач щомісячно з 12 по 15 числа отримує в ЦОК за адресою вул. Будівельників, 25 оформлений постачальником рахунок-фактуру на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця, акт приймання-передавання товарної продукції, облікову картку фактичного споживання за попередній період та акт звіряння, які оформлює (підписує необхідні документи) і повертає один примірник акта приймання-передавання товарної продукції та акта звіряння постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання.
Відповідно до п. 9 Додатку №2 до Договору №1632241 від 23.01.2019 споживач на розрахунковий рахунок постачальника щомісячно забезпечує не пізніше 25-го числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідач неналежним чином виконував свої зобов'язання з оплати поставленої позивачем теплової енергії у гарячій воді, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 640291,07 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 7629,09 грн пені, 11847,92 грн 3% річних та 34714,24 грн інфляційних втрат.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі-енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Статтею 714 Цивільного кодексу України визначено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Згідно з абз. 1 та 2 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про теплопостачання» основними обов'язками споживача теплової енергії є: своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії додержання вимог договору та нормативно-правових актів.
Відповідно до абз. 20 ст. 1 Закону України «Про теплопостачання» споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.
Згідно з ст. 25 Закону України «Про теплопостачання» теплопостачальні, теплотранспортні і теплогенеруючі організації зобов'язані: забезпечувати надійне постачання обсягів теплової енергії відповідно до умов договору, а також норм і правил.
Судом встановлено, що у листопаді 2020 року відповідачем було спожито теплову енергію у гарячій воді на суму 91382,59 грн, у грудні 2020 року - на суму 223070,64 грн, у січні 2021 року - на суму 271579,76 грн, у лютому 2021 року - на суму 348162,41 грн, у березні 2021 року - на суму 205497,88 грн, у квітні 2021 року - на суму 88785,36 грн, що разом становить 1228478,64 грн, що підтверджується зведеними відомостями, довідками про нарахування за теплову енергію та обліковими картками, сформованими позивачем.
Відповідачем відзиву на позовну заяву не подано, обставин щодо обсягів та вартості спожитої ним теплової енергії, які зазначені позивачем у вище вказаних доказах, не спростовано.
Як вбачається з довідки Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» про заборгованість, за спірний період відповідачем були сплачені грошові кошти у загальному розмірі 588187,57 грн., у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 640291,07 грн.
Доказів сплати грошових коштів у розмірі 640291,07 грн станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Наявність та розмір заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаєплон» за Договором №1632241 від 23.01.2019 (за період з листопада 2020 року по квітень 2021 року) у сумі 640291,07 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв'язку з чим позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаєплон» суми основного боргу у розмірі 640291,07 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
У зв'язку з простроченням виконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати спожитої теплової енергії, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 37629,09 грн.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання.
Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У п. 3.3 Договору №1632241 від 23.01.2019 сторонами погоджено, що споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі, обумовленому чинним законодавством України.
Тобто в договорі сторонами розмір пені не встановлений.
Отже, якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов'язань та не визначали її розміру, то немає підстав для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №908/1501/18.
Таким чином, суд дійшов висновку, що оскільки в п. 3.3 договору не передбачений конкретний розмір пені, які підлягає стягненню з відповідача і закон також не встановлює розмір пені, сторонами письмово не було досягнуто домовленості щодо забезпечення зобов'язань по договору неустойкою.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Індивідуальним споживачем житлово-комунальних послуг є фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (п. 6 ч. 1 ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
За ч. 7 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
Частиною 1 ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (який є спеціальним законом у спірних правовідносинах) передбачено, що в разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.
Проте дія зазначеної норми була зупинена відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.20. № 533-IX, який набрав чинності 18.03.2020.
Крім того, відповідно до підп. 4 п. 3 розділу ІІ Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.20. № 530-ІХ, що набрав чинності 17.03.2020., на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється, зокрема, нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.
Таким чином вимоги про стягнення пені за несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань по оплаті послуг з теплопостачання в розмірі 37629,09 грн не підлягають задоволенню.
Також, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 11847,92 грн та інфляційні втрати у розмірі 34714,24 грн.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.
Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.
Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Частиною п'ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.
Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.
Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку щодо їх обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаєплон» 3% річних у розмірі 11847,92 грн та інфляційних втрат у розмірі 34714,24 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ч. 5 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів.
Так як місцем виконання Договору №1632241 від 23.01.2019 є місто Київ, справа №910/18166/21 підсудна Господарському суду міста Києва.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 231, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаєплон» (87526, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. 130 Таганрозької дивізії, буд. 4; ідентифікаційний код: 37880620) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (01001, м. Київ, площа Івана Франка, буд. 5; ідентифікаційний код: 40538421) суму основного боргу у розмірі 640291 (шістсот сорок тисяч двісті дев'яносто одна) грн 07 коп., 3% річних у розмірі 11847 (одинадцять тисяч вісімсот сорок сім) грн 92 коп., інфляційні втрати у розмірі 34714,24 грн та судовий збір у розмірі 10302 (десять тисяч триста дві) грн 79 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складено та підписано 18.02.2022.
Суддя О.М. Спичак