ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.02.2022Справа № 910/1971/22
Суддя Привалов А.І., розглянувши
заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС ПОЗИКА"
до Фізичної особи-підприємця Тимошенка Сергія Аркадійовича
про видачу судового наказу
Товариство з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС ПОЗИКА" звернулося до Господарського суду міста Києва з заявою про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з Фізичної особи-підприємця Тимошенка Сергія Аркадійовича заборгованості у розмірі 225135,49 грн, що виникла за Договором № 065630-КС-007 від 04.10.2020 про надання кредиту, а саме: 91780,96 грн - сума прострочених платежів по тілу кредиту, 133354,53 грн - сума прострочених платежів по процентах.
Розглянувши подану заявником заяву та додані до неї документи, суд дійшов висновку про відмову у видачі судового наказу з огляду на наступне.
Господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку, зокрема, наказного провадження (частини 1, 2, 4 статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)).
Наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Умови, за яких суд має право розглядати вимоги про стягнення грошових сум у наказному провадженні, а справи - у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.
Підстави та порядок видачі судового наказу врегульовано положеннями Розділу ІІ ГПК України.
Так, статтею 147 ГПК України унормовано, що судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги. Заявником та боржником в наказному провадженні можуть бути юридичні особи та фізичні особи-підприємці.
Відповідно до ст. 148 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або спрощеному позовному провадженні на свій вибір.
Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 150 ГПК України заява про видачу судового наказу подається до суду у письмовій формі та підписується заявником.
У заяві повинно бути зазначено:
1) найменування суду, до якого подається заява;
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб - громадян України), вказівку на статус фізичної особи - підприємця (для фізичних осіб - підприємців), а також офіційні електронні адреси та інші дані, якщо вони відомі заявнику, які ідентифікують боржника;
3) ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) представника заявника, якщо заява подається представником, його місце проживання;
4) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються;
5) перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
До заяви про видачу судового наказу додаються:
1) документ, що підтверджує сплату судового збору;
2) документ, що підтверджує повноваження представника, - якщо заява підписана представником заявника;
3) копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред'явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості;
4) інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.
Як вбачається із заяви, в її обґрунтування заявник зазначає, що між сторонами мало місце укладення в електронній формі шляхом обміну електронними повідомленнями Договору № 065630-КС-007 від 04.10.2020 про надання кредиту в розмірі 80 000,00 грн ьа додаткової угоди № 1 від 06.01.2021 про надання кредиту в розмірі 65000,00 грн.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 96 ГПК України, електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу (ч. 2 ст. 96 ГПК України).
Як вбачається з матеріалів даної заяви, заявником подано електронний доказ (Договір) в письмовій формі (роздруківка на паперових носіях).
Суд звертає увагу заявника, що роздруківка електронного доказу не може вважатись електронним документом (копією електронного документа) в розумінні положень ч. 1 ст. 5 ЗУ "Про електронні документи та електронний документообіг", тобто не може вважатися доказом, бо не містить електронного підпису, який є обов'язковим реквізитом електронного документа, оскільки у такому разі неможливо ідентифікувати відправника повідомлення і зміст такого документа не захищений від внесення правок і викривлення.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписування електронного документа іншим суб'єктами електронного документообігу. Саме накладання електронного підпису завершує створення електронного документа.
Таким чином, без накладеного електронного цифрового підпису електронний документ не може вважатися створеним і тому не може розглядатися судом як доказ.
Дана правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №922/788/19 та від 19.01.2022 у справі №202/2965/19.
Паперова копія договору не посвідчена в установленому порядку. До позову не додано доказів нанесення електронного цифрового підпису (у т.ч. роздруківка ЕЦП на паперовому носії Договору, де вказано відповідний штрих-код та/або QR-код, із зазначенням ПІБ підписувача, №, дату нанесення, номер сертифіката підпису).
Таким чином, заявником не надано доказів укладення між ним та боржником електронного договору про надання кредиту.
Крім того, з доданих до заяви доказів також неможливо встановити факт перерахування коштів у розмірі 80 000,00 грн на рахунок боржника, оскільки всі додані до заяви довідки складені виключно ТОВ "БІЗНЕС ПОЗИКА".
Серед іншого відсутні і докази часткового погашення суми кредиту боржником.
Враховуючи те, що відсутні докази укладення між заявником та боржником письмового (в тому числі електронного) договору, а також неподання інших документів або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги, суд дійшов висновку про відмову у видачі судового наказу на підставі п. 1, 3 ч. 1 ст. 152 ГПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 ГПК України про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу.
При цьому, відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених п. 3-6 ч. 1 ст. 152 ГПК України, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку (ч. 2 ст. 153 ГПК України).
У разі відмови у видачі судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред'явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви (ч. 2 ст. 151 ГПК України).
Керуючись ст. 148, 152, 153, 154, 233-235 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС ПОЗИКА" у видачі судового наказу за вимогою про стягнення з Тимошенка Сергія Аркадійовича заборгованості у розмірі 225135,49 грн.
2. Згідно ч. 2 ст.235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена у порядку, встановленому статтею 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст ухвали складено та підписано: 17.02.2022.
Суддя А.І. Привалов