ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.02.2022Справа № 910/18070/21
Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАН-2001" (Україна, 03186, м. Київ, вул. Антонова, буд. 5-Б, оф. 701; ідентифікаційний код: 31445756)
до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (Україна, 03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5; ідентифікаційний код: 40075815)
про стягнення 19 669,40 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю "ТАН-2001" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - відповідач) про стягнення 19 669,40 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки затримка забирання вагонів відбулась з вини відповідача, нарахування плати за користування вагонами, на думку позивача, є неправомірним, відтак стягнута відповідачем плата підлягає поверненню позивачу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.11.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.
21.12.2021 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти позову заперечує та зазначає, що ним було правомірно нараховано плату за користування вагонами, оскільки залізничні вагони простоювали на місцях загального користування, позивачем не обґрунтовано підстав неправомірності нарахування та стягнення з нього плати за користування вагонами за час їх перебування на місцях загального користування під вивантаженням. Крім того, відповідач посилається на відсутність своєї вини у затримці залізничних вагонів через неможливість оформлення позивачем перевізних документів, а також на невірно обраний позивачем спосіб захисту порушеного права. Разом з відзивом на позовну заяву відповідачем подано заяву про поновлення строку на його подання.
27.12.2021 позивачем у системі "Електронний суд" було сформовано відповідь на відзив, яка 28.12.2021 була зареєстрована відділом діловодства Господарського суду міста Києва за № 01-41/2646/21, за змістом якої позивач заперечує проти доводів відповідача, викладених у відзиві, та зазначає, що відповідач не повідомляв його про складення передбачених Правилами користування вагонами і контейнерами, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113, документів, на які він посилається як на підставу своїх заперечень, а також не отримував складені відповідачем акти загальної форми засобами електронного чи поштового зв'язку або у будь-який інший спосіб, відтак складена відповідачем Відомість № 25020004 від 11.03.2021 за формою ГУ-46 не відповідає нормам законодавства та не може бути підставою для стягнення з позивача грошових коштів з його особового рахунку. Крім того, позивач посилається на безпідставність доводів відповідача щодо відсутності його вини у затримці вагонів позивача, оскільки наявність технічних проблем з обміном інформацією у відповідача не дає йому підстав для стягнення плати за затримку вагонів, а також на ту обставину, що обраний ним спосіб захисту є вірним, оскільки призведе до реального відновлення його порушеного права.
06.01.2022 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло заперечення щодо відповіді на відзив, в якому відповідач зазначає, що позивач фактично змінює підстави позову, посилаючись на недотримання відповідачем порядку складення передбачених законодавством документів. Крім того, відповідач повторно посилається на правомірність нарахування ним плати за користування вагонами, оскільки затримка вагонів сталася не з його вини, а позивач, відповідно до умов укладеного сторонами договору, зобов'язаний відшкодувати витрати, пов'язані із затримкою вагонів.
Розглянувши заяву відповідача про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву, а також додані до неї документи, на підставі частин 1, 4 статті 119, пункту 4 Розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, суд визнав причини пропуску відповідачем строку на подання відзиву на позовну заяву поважними та поновив вказаний процесуальний строк.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною восьмою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті
Між Акціонерним товариством "Українська залізниця" (далі - перевізник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТАН-2001" (далі - замовник, позивач) було укладено Договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 48-31445756/2020-002 від 19.03.2020 (далі - Договір), предметом якого є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника, пов'язаних з цим супутніх послуг (далі - послуги) і проведення розрахунків за ці послуги (п. 1.1 Договору).
Згідно з п. 1.4 Договору надання послуг за цим Договором може підтверджуватись накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання / забирання вагонів та маневрову роботу та іншими документами.
За змістом пункту 2.1 Договору замовник прийняв на себе зобов'язання оплачувати послуги перевізника та здійснювати інші платежі за Договором із сум внесеної передплати за кодом платника, а також відшкодовувати перевізнику витрати, пов'язані із затримками вагонів, контейнерів і вантажів з причин, що не залежать від перевізника, які виникли на станціях залізниць України, зокрема з наступних причин: неправильне оформлення відправниками перевізних документів; недодання до накладної документів, необхідних для виконання митних, санітарних та інших правил чи невірне їх оформлення; перевірка вантажів перевізником (маси вантажу), митними та іншими державними органами контролю; недотримання технічних умов розміщення та кріплення вантажів; недостатність грошових коштів та закриття коду платника; інші причини. Оплата вказаних послуг здійснюється шляхом списання із сум внесеної передоплати за кодом платника.
Відповідно до п. 2.3 Договору перевізник зобов'язаний приймати до перевезення вантажі у вагонах (контейнерах) замовника або перевізника, надавати вагони (контейнери) перевізника для навантаження вантажів згідно із затвердженими планами і заявками замовника згідно з інформацією, розміщеною в Системі планування перевезення, надавати додаткові послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, перелік яких зазначається в додатках до цього Договору та Збірнику тарифів.
У Розділі 8 Договору сторони погодили порядок використання електронного документообігу.
Як зазначає позивач, йому було відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 , який він періодично поповнював, на виконання умов Договору.
За твердженнями позивача, у лютому 2021 року ним було переадресовано зі станції Куп'янськ-Сортувальний Південної залізниці вагони №61474144, №61475026, №61117263, №61118162, №61474250 та №63738926 з вантажем - селітра аміачна, станція призначення - Петропавлівка Придніпровської залізниці.
Позивач зазначає, що після вивантаження вагонів ним, як вантажовласником, було надано відповідачу Повідомлення про закінчення вантажних операцій, а саме: щодо вагону №63738926 - о 19 год. 00 хв. 17.02.2021; вагонів №61474250, №61474144 та №61475026 - о 19 год. 00 хв. 19.02.2021 та вагонів №61117263, №61118162 - о 17 год. 00 хв. 20.02.2021 та сформовано відповідні перевізні документи для відправлення вказаних вагонів на станцію Актау-Порт (КЗХ), проте відповідач забрав вказані вагони лише 25.02.2021.
За доводами позивача, під час оформлення документів на повернення вагонів транзитом через Російську Федерацію співробітником відповідача було повідомлено про неможливість прийняття вагонів до перевезення у зв'язку з наявною забороною (№ЦЦТех-5/606 від 14.09.2017).
Як зазначає позивач, 22.02.2021 він звернувся до відповідача з листом, в якому просив не нараховувати плату за простій та користування вагонами і вжити заходів щодо усунення програмної помилки, проте відповідачем було складено Відомість № 25020004 плати за користування вагонами форми ГУ-46, в якій зазначено час користування вагонами відповідно до актів загальної форми на віднесення на відповідальність вантажовласника, які були складені відповідачем в односторонньому порядку.
25.02.2021, на підставі вказаної відомості, з особового рахунку позивача було списано грошові кошти в сумі 22 603,28 грн, у тому числі 3 933,88 грн ПДВ, що підтверджується наявним у матеріалах справи Переліком № 20210302 від 02.03.2021.
За твердженнями позивача, Відомість № 25020004 плати за користування вагонами форми ГУ-46 він не підписував та у порядку, визначеному Договором, повідомив відповідача про свою незгоду із нарахованою ним платою за користування вагонами шляхом направлення на адресу відповідача претензії вих. № 03/02-01 від 03.03.2021, в якій просив скасувати вказану відомість та повернути грошові кошти на його особовий рахунок.
Листом № ЦТЛ-19/603 від 01.06.2021, у відповідь на претензію, відповідач повідомив позивача, що в результаті уточнення даних комплектації вказаних вагонів заборону було знято автоматично, проте за час фактичного перебування вагонів під вивантаженням та під час затримки на місцях загального користування за Відомістю №25020004 плати за користування вагонами форми ГУ-46 було стягнуто плату в розмірі 22 603,28 грн (разом з ПДВ), відтак претензійна вимога є такою, що необґрунтовано пред'явлена.
З огляду на вищенаведене, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь безпідставно стягнуту плату за користування вагонами в сумі 19 669,40 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Частиною п'ятою статті 307 Господарського кодексу України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
У відповідності до пункту 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 457 від 06.04.1998, Статут залізниць України (далі - Статут) визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.
Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (пункт 3 Статуту).
Пунктом 119 Статуту передбачено, що за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення вантажовідправника від зазначеної плати у разі затримки забирання вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами. Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства. За час затримки на коліях залізниці вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, стягується 50 відсотків зазначених розмірів плати. Якщо подання вантажовідправнику на його замовлення порожніх спеціальних вагонів затримується з вини вантажовідправника, з нього стягується плата за весь час затримки вагонів на станції навантаження. Порядок розрахунків та перелік операцій з вагонами (контейнерами), за час виконання яких не стягується плата, встановлюється Правилами. У розрахунках затримка до 30 хвилин не враховується, затримка 30 хвилин і більше враховується як повна година.
Відповідно до п. 62 Статуту та п. 1.1 Правил розрахунків за перевезення вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 (далі - Правила розрахунків № 644), порядок розрахунків за перевезення і послуги встановлюється Укрзалізницею згідно з чинним законодавством. Платежі за перевезення вантажів і надання додаткових послуг можуть уноситися готівкою, чеками, безготівково, якщо інше не передбачено законодавством, на станціях або передоплатою через розрахункові підрозділи залізниць.
Пунктами 2.3, 2.4 Правил розрахунків № 644 визначено, що розрахунки за перевезення вантажу та вантажобагажу між залізницею і платником (відправником, одержувачем, експедитором) здійснюються на підставі договору (додаток 1), згідно з яким залізниця відкриває особовий рахунок кожному платнику (відправнику, одержувачу, експедитору) з присвоєнням коду платника. Після присвоєння коду розрахунковий підрозділ видає платнику довідку (додаток 2), у якій вказуються найменування платника і номер присвоєного коду. У всіх перевізних документах, накопичувальних картках, відомостях плати за користування вагонами та контейнерами, відомостях плати за подавання, забирання та маневрову роботу проставляється код платника.
У своїх заявах по суті справи сторони не заперечують факт списання з особового рахунку позивача грошових коштів у сумі 23 603,28 грн разом з ПДВ, що також підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією Переліку № 20210302 від 02.03.2021.
Спір у цій справі виник внаслідок того, що відповідачем, на думку позивача, було неправомірно стягнуто плату за користування вагонами, оскільки затримка забирання вищезазначених вагонів відбулась з вини відповідача.
Згідно з п. 2 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113 (далі - Правила № 113) за користування вагонами і контейнерами вантажовідправники, вантажоодержувачі, власники під'їзних колій, порти, організації, установи, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності (далі - вантажовласники) вносять плату.
Пунктом 3 Правил № 113 визначено, що облік часу користування вагонами і контейнерами та нарахування плати за користування ними провадиться на станціях відправлення та призначення за Відомістю плати за користування вагонами форми ГУ-46 (додаток 1), Відомістю плати за користування контейнерами форми ГУ-46к (додаток 11), які складаються на підставі Пам'яток про подавання/забирання вагонів форми ГУ-45 (додаток 2), Пам'яток про видачу/приймання контейнерів форми ГУ-45к (додаток 8), Повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами (додаток 12), Актів про затримку вагонів форми ГУ-23а (додаток 3), Актів загальної форми ГУ-23 (додаток 6). За договором між вантажовласником і залізницею всі ці документи можуть оформлятися і надаватися в електронному вигляді. Порядок здійснення електронного документообігу під час перевезення вантажів залізничним транспортом у внутрішньому сполученні регламентується додатком до договору про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги.
Відповідно до пункту 4 Правил № 113 відомості плати за користування вагонами, контейнерами складаються на вагони, контейнери, що подаються під навантаження та вивантаження, є документами обліку часу перебування вагонів, контейнерів у пунктах навантаження та вивантаження та на під'їзних коліях і містять розрахунки платежів за користування вагонами, контейнерами. Відомості плати за користування вагонами (контейнерами) мають підписуватися працівником станції і вантажовласника щоденно або в періоди пред'явлення їх станцією до розрахункового підрозділу, що встановлюються начальником залізниці. У разі непогодження даних, зазначених у відомості, представник вантажовласника зобов'язаний підписати відомість із зауваженнями. Час користування вагонами обчислюється з моменту їх передачі вантажовласникові до моменту їх фактичного прийняття від вантажовласника.
Пунктом 6 Правил № 113 передбачено, що час користування обчислюється окремо для кожного вагона і контейнера за його номером. Номерному обліку часу користування підлягають усі вагони і контейнери, подані під вантажні операції на місцях загального користування, а на місцях незагального користування - вагони і контейнери парку залізниць України й інших держав, передані на під'їзні колії або орендовані ділянки колій. Усі завантажені вагони, а також порожні вагони, які належать підприємствам, організаціям, портам, установам і громадянам, та орендовані ними, що знаходяться на станціях і на підходах до них в очікуванні подавання під вантажні або інші операції з причин, які залежать від вантажовласника, є такими, що перебувають у користуванні вантажовласника.
За змістом пункту 8 Правил № 113 у разі затримки вагонів на станції з причин, які не залежать від представника станції, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті вказується час (у годинах і хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери.
З огляду на вищевказані положення законодавства, належними і допустимими доказами на підтвердження факту затримки вагонів на станції є акт загальної форми ГУ-23, що складений згідно з Додатком № 6 до Правил № 113. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №904/5743/16.
Пунктом 1 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 334 від 28.05.2002, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за №567/6855 (далі - Правила № 334) також передбачено, що при перевезеннях у залежності від обставин, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, відправника, одержувача, пасажира, складаються комерційні акти (додаток 1) та акти загальної форми (додаток 6 до Правил користування вагонами та контейнерами, затверджених наказом Мінтрансу від 25.02.99 № 113 та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 15.03.99 за № 165/3458).
Відповідно до абз. 2 п. 3 Правил № 334 акт загальної форми підписується особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акта, але не менше як двома особами.
Акт загальної форми ГУ-23 може бути складений без участі представника вантажовласника, однак лише за участі не менше двох осіб. Залізниця повинна не лише виявити порушення (початок його і закінчення), а й належним чином зафіксувати факт такого порушення. Акт загальної форми складається для документальної фіксації факту порушення вантажовласником обов'язку прийняти вагони у встановлені строки. Суд при розгляді такої категорії спорів має надати правову оцінку актам загальної форми ГУ-23, дослідити акти загальної форми ГУ-23, які містяться в матеріалах справи, та відомості плати за користування вагонами, розрахунки за користування вагонами відповідно до актів загальної форми. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.11.2019 у справі № 910/16567/18.
З наявної у матеріалах справи Відомості № 25020004 плати за користування вагонами форми ГУ-46 вбачається, що на підставі актів загальної форми ГУ-23, а саме: №29, №34, №37, №43 (вагон №61117263); №29, №34, №37, №43 (вагон №61118162); №29, №30, №27, №28, №35, №38, №41, №42 (вагон №61474144); №27, №28, №36, №44 (вагон №61474250); №29, №30, №27, №28, №35, №38, №41, №42 (вагон № 61475026) та №22, №40, №41, №42 (вагон №63738926), відповідачем було нараховано плату за користування вагонами в загальній сумі 19 669,40 грн.
У матеріалах справи містяться Акти загальної форми ГУ-23 на віднесення на відповідальність вантажовласника - ТОВ "ТАН-2001", а саме: № 22 від 17.02.2021, № 40 від 25.02.2021 (вагон №63738926); № 27 від 19.02.2021 та № 28 від 24.02.2021 (вагони №61474250, №61474144, №61475026); № 29 від 20.02.2021 та № 34 від 24.02.2021 (вагони №61117263, №61118162); № 35 від 24.02.2021 та № 38 від 25.02.2021 (вагони №61474144, №61475026).
Зі змісту вказаних Актів загальної форми ГУ-23 вбачається, що їх було складено відповідачем у зв'язку з іншими причинами, що спричинили затримку вагонів з вини клієнта на місцях навантаження/вивантаження; простоюванням вагонів в очікуванні оформлення перевізних документів відправником.
Суд встановив, що вказані вище Акти загальної форми ГУ-23 підписані без участі представника вантажовласника щонайменше двома представниками відповідача.
Згідно з пунктами 12, 13 Правил № 113 загальний час, за який вноситься вантажовласником плата залізниці за користування вагонами, включає час затримки вагонів з його вини та час перебування їх у безпосередньому розпорядженні вантажовласника. Час до 30 хвилин не враховується, час 30 хвилин і більше враховується як повна година. Плата за користування стягується з вантажовласника також у разі затримки вагонів (контейнерів) під час перевезення в усіх випадках, крім тих, які залежать від залізниці.
Відповідно до підп. в) пункту 16 Правил № 113 вантажовласник звільняється від плати за користування вагонами і контейнерами у разі затримки прийняття залізницею вагонів, які пред'явлено їй до здачі, з причин, що залежать від залізниці. Час такої затримки зазначається у графі "Примітки" Пам'ятки про подавання/забирання вагонів, цей час виключається із загального часу користування вагонами (контейнерами).
З наявної у матеріалах справи Пам'ятки № 10 про подавання вагонів форми ГУ-45 вбачається, що вагони №61474250 та №63738926 були подані 16.02.2021 о 16:45 год.; за змістом Пам'ятки № 11 про подавання вагонів форми ГУ-45 вагони №61474144 та №61475026 були подані 17.02.2021 о 18:15 год., а згідно з Пам'яткою № 12 про подавання вагонів форми ГУ-45 вагони №61117263, №61118162 були подані 19.02.2021 о 15:45 год.
З матеріалів справи вбачається, що Повідомленням № 10 про закінчення вантажних операцій з вагонами позивач повідомив відповідача про закінчення вантажних операцій з вагоном №63738926 17.02.2021 о 19:00 год.; згідно з Повідомленням № 14 про закінчення вантажних операцій з вагонами позивач повідомив відповідача про закінчення вантажних операцій з вагонами №61474250, №61474144, №61475026 19.02.2021 о 19:00 год., а відповідно до Повідомлення № 15 про закінчення вантажних операцій з вагонами позивач повідомив відповідача про закінчення вантажних операцій з вагонами №61117263 та №61118162 20.02.2021 о 17:00 год.
У своїх заявах по суті справи відповідач підтвердив отримання ним вищезазначених повідомлень про закінчення вантажних операцій, а також формування позивачем відповідних перевізних документів.
З огляду на викладене, оскільки позивач повідомив у встановленому порядку відповідача про закінчення вантажних операцій з вищевказаними вагонами, відповідачем було неправомірно зазначено в Актах загальної форми ГУ-23 обставини щодо затримки вказаних вагонів з посиланням на інші причини та простоювання вагонів в очікуванні оформлення перевізних документів.
Відтак, суд дійшов висновку про те, що надані відповідачем акти загальної форми ГУ-23 не можуть підтвердити ті обставини, на які посилається відповідач як на підставу своїх заперечень, а саме щодо затримки вагонів з вини вантажовласника.
Суд відхиляє як безпідставні та необґрунтовані доводи відповідача щодо відсутності своєї вини у затримці вагонів з посиланням на наявність заборони (№ЦЦТех-5/606 від 14.09.2017), оскільки, як вірно зазначає позивач, наявність технічних проблем з обміном інформацією у відповідача не дає йому підстав для стягнення з позивача плати за затримку вагонів.
У листі № ЦТЛ-19/603 від 01.06.2021, наданому у відповідь на претензію позивача, відповідач підтвердив, що в результаті уточнення даних вказану заборону було знято автоматично.
Доводи відповідача стосовно правомірності нарахування ним плати за користування вагонами за час фактичного перебування вагонів під час затримки на місцях загального користування, незважаючи на вищевикладені обставини щодо наявності заборони перевезення та її усунення, суд також вважає безпідставними, оскільки позивач, як вантажовласник, повідомив відповідача про закінчення вантажних операцій з вагонами, про що свідчать вищевказані Повідомлення № 10, № 14, № 15 про закінчення вантажних операцій з вагонами.
Суд також відхиляє як необґрунтовані доводи відповідача щодо недоведеності позивачем неправомірності нарахування плати за користування вагонами, оскільки згідно з положеннями Правил № 113 плата вноситься за користування вагонами, а також у разі затримки вагонів під час перевезення в усіх випадках, крім тих, які залежать від залізниці, тоді як після повідомлення позивачем про закінчення вантажних операцій з вагонами, правові підстави для затримки вагонів у відповідача були відсутні.
Посилання відповідача на зміну позивачем підстав позову, з урахуванням того, що позивач у відповіді на відзив зазначає про недотримання відповідачем вимог законодавства при складенні вищезазначених актів загальної форми, пам'яток про подавання вагонів тощо, суд також вважає необґрунтованими, оскільки підставою позову є неправомірне нарахування відповідачем плати за користування вагонами і протягом перебування справи у провадженні суду підстави позову позивачем не змінювались.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що відповідачем було правомірно нараховано плату за користування вагонами за час їх перебування на місцях загального користування під вивантаженням, а саме: за користування вагоном №63738926 за період 16.02.2021 (16:45 год.) по 17.02.2021 (19:00 год.); за користування вагоном №61474250 за період 16.02.2021 (16:45 год.) по 19.02.2021 (19:00 год.); за користування вагонами №61474144 та №61475026 за період 17.02.2021 (18:15 год.) по 19.02.2021 (19:00 год.); за користування вагонами №61117263, №61118162 за період 19.02.2021 (15:45 год.) по 20.02.2021 (17:00 год.) в загальній сумі 1 112,10 грн (без ПДВ) у відповідності до Таблиці 1 - Ставки плати за користування вантажними вагонами перевізника Розділу V Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.2009 № 317, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.04.2009 за № 340/16356, інша плата за користування вагонами була нарахована відповідачем неправомірно.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права суд зазначає наступне.
За змістом пунктів 2.6, 2.10 Правил розрахунків № 644 облік витрачених коштів здійснюється на підставі перевізних документів, накопичувальних карток (додаток 3), відомостей плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу, які можуть бути оформлені в електронному вигляді (з накладенням електронного цифрового підпису). Усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи (які не були включені в перевізні документи і у відомості плати за користування вагонами та контейнерами) включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями в трьох примірниках із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх вартість. Ці відомості підтверджуються підписами працівника станції і вантажовласника. Один примірник накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу надаються вантажовласнику. У випадках, визначених чинним законодавством, на суми платежів і зборів, що підлягають сплаті, залізниця нараховує податок на додану вартість, сума якого відображається в особовому рахунку платника. Усі спірні питання з розрахунків за перевезення вантажів і додаткових послуг платники регулюють безпосередньо з станціями, які нараховували платежі, і розрахунковим підрозділом, що провадили розрахунки. У разі недосягнення домовленості спірні питання вирішуються в претензійно-позовному порядку.
Відповідно до п. 5.1 Роз'яснень Президії Вищого господарського суду України №04-5/601 від 29.05.2002 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею" облік використання коштів з особового рахунку ведеться на підставі перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами та контейнерами. Усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи (якщо вони не були включені у відомості плати за користування вагонами і контейнерами) включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх вартість. Ці відомості підтверджуються підписами працівника станції і платника. Перевізні документи, відомості плати за користування вагонами і контейнерами, накопичувальні картки мають бути підписані уповноваженим працівником платника. У разі відмови від підписання зазначених документів станція складає акт загальної форми, додає його до відповідного документа та надсилає в ТехПД для списання грошей з особового рахунку. У разі незгоди платника з підставами або розміром нарахування він має право звернутися з претензією та/або позовом до залізниці з вимогою повернути у встановленому Статутом порядку на особовий рахунок зайво нараховану суму. Однак якщо платник підписує відомості плати за користування вагонами і контейнерами, накопичувальні картки тощо із запереченнями, зауваженнями чи застереженням, залізниця не має права списувати спірні суми із попередньої оплати; в такому разі спір має врегульовуватись платником безпосередньо зі станціями, які нарахували платежі, і ТехПД, що провадить розрахунки. У разі недосягнення домовленості стягнення коштів вирішується в претензійно-позовному порядку за позовом залізниці.
Як встановлено судом, Відомість № 25020004 плати за користування вагонами форми ГУ-46 позивач не підписував, а у передбачений Договором строк звернувся до відповідача з претензією, в якій висловив свою незгоду із нарахованою відповідачем платою за користування вагонами.
Виходячи із встановлених судом обставин щодо затримки вагонів з вини залізниці, нарахування відповідачем плати за користування вагонами в сумі 18 557,30 грн без ПДВ (19 669,40 грн - 1 112,10 грн) є безпідставним.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України, якій також кореспондує частина друга статті 20 Господарського кодексу України.
Розпорядження своїм правом на захист є засадничим принципом цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Суть цієї норми зводиться до вимоги надати особі такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Європейський суд з прав людини вказав, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію про те, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства. Для того щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту щодо стягнення з відповідача безпідставно списаної плати за користування вагонами з особового рахунку є ефективним, оскільки призведе до реального поновлення порушених прав та інтересів позивача.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
Зважаючи на викладене, всі інші доводи та міркування сторін судом визнаються такими, що не спростовують вищевказаних висновків суду.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає безпідставно списана відповідачем плата за користування вагонами в сумі 18 557,30 грн.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Згідно з частинами 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 2 141,65 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, а решта витрат позивача зі сплати судового збору, у зв'язку з необхідністю часткової відмови у задоволенні позову - на позивача.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас, за змістом ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу адвоката позивачем надано Витяг з Договору про надання правової (правничої) допомоги № 23/юр від 20.02.2021, Акт №1 про надання правової (правничої) допомоги згідно Договору № 23/юр від 20.02.2021, датований 02.11.2021, та видатковий касовий ордер від 02.11.2021 на суму 9 000,00 грн.
Відповідач, в свою чергу, заперечує проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката та зазначає, що заявлений позивачем розмір вказаних витрат, з урахуванням вимог ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, є неспівмірним з ціною позову, а також виконаним адвокатом обсягом робіт (наданих послуг) та складністю справи.
Суд зазначає, що надані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 9 000,00 грн не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію стосовно того, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Правові висновки щодо підтвердження витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18), у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19), в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №753/15687/15-ц, від 26.09.2018 у справі №753/15683/15, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2019 у справі №910/3929/18 та інших.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Водночас, вивчивши наявний в матеріалах справи Акт № 1 про надання правової (правничої) допомоги згідно Договору № 23/юр від 20.02.2021, датований 02.11.2021, суд дійшов висновку про те, що надані адвокатом послуги (виконані роботи) щодо вивчення договірної та іншої документації, матеріалів справи; юридичне консультування посадових осіб клієнта; визначення правової позиції не можна вважати такими, що були необхідними у зв'язку з розглядом цієї справи.
Крім того, позивачем не доведено, що адвокатом Бічук О.Г. надавалась правнича допомога при складенні претензійної документації, оскільки наявна в матеріалах справи претензія підписана директором позивача - Подлесним І.О.
Суд вважає, що у зв'язку з розглядом цієї справи необхідними були витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката щодо підготовки та подання до суду позовної заяви, а також відповіді на відзив.
При цьому, витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 9 000,00 грн не є співмірними із ціною позову, складністю справи та виконаним адвокатом обсягом робіт (наданих послуг), стягнення адвокатських витрат у зазначеній позивачем сумі не відповідатиме критеріям розумності, необхідності, співмірності, справедливості і становитиме надмірний тягар для відповідача.
Зважаючи на характер спірних правовідносин, рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для вирішення спору, враховуючи малозначність цієї справи в розумінні ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на правову допомогу має бути зменшено до 3 000,00 грн (за підготовку та подання до суду позовної заяви і відповіді на відзив).
З огляду на вищенаведене, витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 2 830,38 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача. Решта вказаних судових витрат покладається на позивача.
Керуючись статтями 129, 236, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (Україна, 03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5; ідентифікаційний код: 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАН-2001" (Україна, 03186, м. Київ, вул. Антонова, буд. 5-Б, оф. 701; ідентифікаційний код: 31445756) безпідставно списану плату за користування вагонами в сумі 18 557 (вісімнадцять тисяч п'ятсот п'ятдесят сім) грн 30 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 141 (дві тисячі сто сорок одна) грн 65 коп. та витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 2 830 (дві тисячі вісімсот тридцять) грн 38 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 128,35 грн та на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 6 169,62 грн покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "ТАН-2001".
5. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 18.02.2022
Суддя О.В. Нечай