08.02.2022 м. Івано-ФранківськСправа № 909/18/22
Господарський суд Івано-Франківської області у складі: судді Фанди О.М., секретаря судового засідання Поліводи С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп",
до відповідача: Спільного українсько-польського підприємства "Еко Міван",
про стягнення страхового відшкодування в сумі 94 621 грн 82 к.
за участю:
від позивача: Шимборська Олександра Андріївна - представник (адвокат), свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЛВ №000168 від 30.01.2015
від відповідача: представник не з'явився
установив: Приватне акціонерне товариство "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області із позовною заявою до Спільного українсько-польського підприємства "Еко Міван" (далі - відповідач) про стягнення страхового відшкодування в сумі 94 621,82 грн.
Позовні вимоги обгрунтовані наявністю правових підстав у відповідності до норм чинного законодавства для відшкодування відповідачем по справі різниці між вартістю відновлювального ремонту (224 621 грн 82) та розміром здійсненого ПрАТ "СК "Євроінс Україна" страхового відшкодування (130 000 грн 00к.) в розмірі 94 621 грн 82 к.
Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 10.01.2022 вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження та призначено розгляд справи по суті на 01.02.2022.
Ухвалою від 25.01.2022 Господарський суд Івано-Франківської області, з урахуванням розпорядженням заступника голови Господарського суду Івано-Франківської області "Про вжиття заходів щодо запобігання поширенню коронавірусу COVID-19" №21 від 24.01.2022 визначити іншу дату розгляду справи по суті, зокрема 08.02.2022 (10:00 год.).
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві та просив суд позов задовольнити в повному обсязі.
Відповідач повноваженого представника в судове засідання не направив, хоча про розгляд справи повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка на зворотньому боці ухвали суду від 25.01.2022. Відзив на позов відповідач до суду не подав.
Копія ухвали суду від 25.01.2022, яка направлялась на адресу відповідача повернулась до суду з відміткою про невручення її адресату. Однак, вказана ухвала направлена на адресу відповідача, яка зазначена в ЄДРПОУ та позовній заяві. Крім того, про знаходження відповідача за зазначеною адресою свідчать долучені до матеріалів справи рекомендовані повідомлення про вручення останньому (відповідачу по справі) попередніх процесуальних документів (ухвал суду) по справі.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.
Відповідно до ч.2 ст. 178 господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Отже, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення сторін належним чином про розгляд судової справи для реалізації ними конституційного права на судовий захист своїх прав та інтересів, що дає підстави для висновку суду щодо розгляду справи за наявними матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд встановив наступне.
22 лютого 2016 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Сканія Кредіт Україна" та приватним акціонерним товариством "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" (по договору - страховик/по справі - позивач) укладено договір добровільного страхування транспортного засобу (КАСКО) №06/02-069407, забезпечений транспортний засіб - марки "Scania", модель "G 400", д.н.з. НОМЕР_1 (далі - забезпечений транспортний засіб), що підтверджується додатком №1 до Договору від 22.02.2016.
30 жовтня 2020 року в м. Снятині на автодорозі Н-10 відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу MAN F 2201, д.н.з. НОМЕР_2 , належного Спільному Українсько-польському підприємству "Еко Міван" (по справі - відповідач) та застрахованому у ПрАТ "СК "Євроінс Україна" (поліс АР/004417095) під керуваням Верб'яного Івана Остаповича та транспортного засобу SCANIA G400, д.н.з. НОМЕР_1 , застрахованого ПрАТ "УСК "Княжа Вієнна Іншурас Груп" під керуванням ОСОБА_1 , у зв'язку із чим був складений протокол серії ДПР18 №128933, про що свідчить інформаційна довідка НП долучена до матеріалів справи.
Постановою Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 03.02.2021 у справі №351/1987/20 , що набрала законної сили 16.02.2021, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП (копія долучена до матеріалів справи).
Постановою Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 03.02.2021 та довідкою НП підтверджується, що ОСОБА_2 є найманим працівником СУПП "Еко Міван".
На виконання умов договору добровільного страхування та закону позивач по справі сплатив на користь потерпілого 224 621 грн 82 к., про що свідчить платіжне доручення, копія якого долучена до матеріалів справи.
Як зазначалося вище, транспортний засіб MAN F 2201, д.н.з. НОМЕР_2 , на момент ДТП був застрахований у ПрАТ "УСК "Княжа Вієнна Іншурас Груп" (поліс АР/004417095), у зв'язку із чим 12.11.2020 ПрАТ "УСК "Княжа Вієнна Іншурас Груп" звернулась до ПрАТ "СК "Євроінс Україна" із заявою (претензією) про виплату страхового відшкодування №200000352468.
ПрАТ "СК "Євроінс Україна" 10.02.2021 сплатила на користь ПрАТ "УСК "Княжа Вієнна Іншурас Груп" страхове відшкодування по вказаному вище страховому випадку у розмірі 130 000 грн 00к., тобто у межах ліміту страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів.Про вказаний факт свідчить долучене до матеріалів справи платіжне доручення №6880 від 10.02.2021.
З урахуванням наведеного позивач вважає, що різниця між вартістю відновлювального ремонту та розміром здійсненого ПрАТ "СК "Євроінс Україна" страхового відшкодування, що складає в розмірі 94 621 грн 82 к. підлягає стягненню з винуватця ДТП, що і стало підставою для звернення з даним позовом до суду.
За наведених вище обставин, суд виходить з наступного.
Підстави та порядок відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, та шкоди, завданої внаслідок взаємодії цих джерел , визначені нормами ст. 1187, 1188 ЦК України.
За загальним правилом майнова шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом , механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч.2 ст. 1187 ЦК України).
Згідно з ч.1 ст. 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
У п.4 постанови Пленуму Верховного суду України від 27.03.1992 №6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди " роз'яснено, що джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такіж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей.
Під володільцем джерела підвищеної підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності , повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).
Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо).
Згідно п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 №4 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до ст. 1166, 1187 Цивільного кодексу України , шкода завдана особі або майну фізичній або юридичній особі, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка їй завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними між ними та шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи , а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Відповідно до п. 6 вищезазначеної Постанови особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) воледіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до статті 1191 Цивільного кодексу України.
На особу, яка перебувала в трудових відносинах на підставі трудового договору (контракту) і завдала шкоди життю чи здоров'ю у зв'язку з використанням транспортного засобу, що належить роботодавцю, відповідальність за завдання шкоди може бути покладена лише за умови, якщо буде доведено, що вона заволоділа транспортним засобом неправомірно (частини третя і четверта статті 1187 ЦК України).
У п. 9 вказаної Постанови роз'яснено, що особа, яка здійснює діяльність, що є Джерелом підвищеної небезпеки, не відповідає за шкоду, завдану цим джерелом, якщо доведе, що воно вибуло з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб (наприклад, у разі незаконного заволодіння транспортним засобом), внаслідок непереборної сили (наприклад, у разі стихійного лиха), а не з його вини.
Пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
За змістом статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виник обов'язок з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.
При відшкодуванні страховиком шкоди, завданої особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, така особа сплачує потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
В постанові Верховного Суду від 15.10.2020 р. у справі №755/7666/19 вказано, що під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою. Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням.
У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691 цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодуванні потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.
Оскільки вартість майнового збитку, завданого ТОВ "Сканія Кредіт Україна" пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП перевищує виплачений позивачу розмір страхового відшкодування, то із відповідача на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди (вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу) та отриманим страховим відшкодуванням.
Аналогічного висновку по суті дотримується Верховний Суд у постановах від 30 жовтня 2019 року у справі № 753/4696/16-ц (провадження № 61-30908св18), від 21 лютого 2020 року у справі № 755/5374/18 (провадження № 61-14827св19) та від 22 квітня 2020 року у справі № 756/2632/17 (провадження № 61-12032св 19).
Різниця між виплаченою страховиком винуватця ДТП сумою страхового відшкодування та вартістю відновлювального ремонту автомобіля пошкодженого у ДТП, викликана законодавчими обмеженнями щодо відшкодування шкоди страховиком, а саме максимальним розміром страхового відшкодування.
Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, наданого в постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України "Про страхування", з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 зазначеного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.
Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України "Про страхування", до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди) деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
Таким чином, відносини між сторонами у справі регулюються правилами статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України "Про страхування". Позивач (який є страховиком потерпілої особи) виконав свої зобов'язання за договором добровільного страхування відповідно до умов, визначених у ньому, здійснивши відшкодування завданих збитків у повному обсязі.
У зв'язку з виплатою позивачем страхового відшкодування до цієї особи (як до страховика потерпілої особи) перейшло право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страховою відшкодування, тобто відбулася заміна кредитора у деліктних відносинах, що виникли у зв'язку із завданням шкоди відповідачем, у порядку суброгації.
Таким чином, враховуючи, що сума відшкодування, виплаченого ПрАТ "СК "Євроінс Україна" позивачу у розмірі 130 000 грн 00 к., визначена із урахуванням ліміту відповідальності страховика, а розмір реальних збитків, необхідних для відновлення пошкодженої речі, які відшкодовані ПрАТ "УСК "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" потерпілому, становлять 224621,32 грн., що підтверджується матеріалами справи, а тому з урахуванням статті 1194 ЦК України різниця між реальними збитками та відшкодованими підлягає сплаті відповідачем по справі, як особою, із якою винуватець ДТП перебував у трудових відносинах.
Відповідно до ст.73,74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За змістом ст.77,79 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення страхового відшкодування в сумі 94 621,82 грн.
Щодо судових витрат по справі, то суд зазначає наступне.
Статтею 129 Господарського процесуального кодексу України визначено порядок розподілу судового збору за результатами розгляду справи.
З урахування приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та результату розгляду справи (позов задоволено) судовий збір по справі слід відшкодувати позивачу за рахунок відповідача.
Щодо витрат на правову допомогу заявлену відповідачем у відзиві на позовну заяву, то суд зазначає наступне.
У позовній заяві позивач просив також суд про відшкодування йому витрат на правову допомогу в розмірі 23 655 грн 45 к.
Відповідно до ст. 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Як вбачається з матеріалів справи, в підтвердження своїх вимог щодо витрат на правову допомогу відповідач надав суду такі докази: Договір про надання правової допомоги №27 від 12.08.2021 року, копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЛВ №000168 від 30.01.2015, Ордер про надання правничої допомоги від 28.12.2021, Акт виконаних робіт від 28.12.2021.
Статтею 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі задоволення позову інші витрати (в спірному випадку витрати на правничу допомогу) понесені в зв'язку з розглядом справи, слід відшкодувати за рахунок відповідача.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 8 ст. 129 ГПК України).
В спірному випадку витрати понесені позивачем подано позивачем при поданні позову до суду, тобто до початку судових дебатів.
Вказані витрати суд вважає обгрунтованими, співмірними та такими, що підлягають до задоволення.
З огляду на викладене, суд прийшов до висновку про відшкодування позивачу за рахунок відповідача витрат на правову допомогу в розмірі 23 655 грн 45 к.
Керуючись ст. 13, 73, 74, 86, 129, 236, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
позов приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" до Спільного українсько-польського підприємства "Еко Міван" про стягнення страхового відшкодування в сумі 94 621 грн 82 к - задовольнити.
Стягнути з Спільного українсько-польського підприємства "Еко Міван", вул. Галицька, буд.92, м. Рогатин, Івано-Франківська область,77000, код 14277225) на користь приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" ( вул. Глибочицька, 44, м. Київ, 04050, код 24175269) - 94 621 грн 82 к (дев'яносто чотири тисячі шістсот двадцять одна гривня вісімдесят дві копійки) - заборгованості по страховому відшкодуванню, 2 270 грн 00 к. (дві тисячі двісті сімдесят гривень) - судового збору та 23 655 грн 45к. (двадцять три тисячі шістсот п'ятдесят п'ять гривень сорок п'ять копійки) - витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Західного апеляційного Господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 18.02.2022
Суддя О. М. Фанда