номер провадження справи 12/185/21
26.01.2022 Справа № 908/2810/21
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Смірнова О.Г.,
За участю секретаря судового засідання Соловйової А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу № 908/2810/21
за позовом: Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5) в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" (49602, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, буд. 108)
до відповідача: Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради (69035, м. Запоріжжя, проспект Маяковського, буд. 3)
про стягнення 3 027 177,21 грн.
за участю представників:
від позивача: Губорєва Я.А., довіреність № 74 від 23.12.2021, адвокат
від відповідача: Михайловський А.С., довіреність № 01-18/205 від 03.11.2021
Згідно із ст. 222 Господарського процесуального кодексу України в судових засіданнях здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу - комплексу «Акорд».
Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою від 21.09.2021 до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради про стягнення 3 027 177,21 грн. збитків за пільгове перевезення пасажирів за період з 01.10.2018 по 31.10.2018 року.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.09.2021 вищевказану позовну заяву передано для розгляду судді Смірнову О.Г.
Ухвалою суду від 04.10.2021 позовну заяву від 21.09.2021 Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" залишено без руху в порядку приписів ч. 1 ст. 174 ГПК України.
12.10.2021 на адресу суду від позивача надійшла заява від 11.10.2021, відповідно до якої усунуто недоліки, які зумовили залишення позовної заяви без руху.
Ухвалою суду від 19.10.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2810/21, присвоєно справі номер провадження 12/185/21, визначено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 08.11.2021 о 14:45.
28.10.2021 на адресу суду від позивача надійшло клопотання про виправлення описок в позовній заяві, в якому останній зазначає, що при складанні тексту позовної заяви позивачем були допущені деякі технічні помилки (описки), а саме: на сторінці 8 позовної заяви в пункті 2 прохальної частини помилково зазначено «за період з 01.10.2018 по 31.10.2018 року» тоді як потрібно було зазначити «за період з 01.10.2018 по 31.12.2018 року». Просить суд при розгляді справи № 908/2810/21 врахувати виправлення в позовній заяві АТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця", зазначені в даному клопотанні.
Розглянувши клопотання позивача про виправлення описок в позовній заяві суд приймає його до розгляду та враховує під час вирішення спору в даній справі.
05.11.2021 на адресу суд від відповідача у справі - Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти позовних вимог заперечує, мотивуючи свою позицію наступним:
- за приписами ст. 7 Закону України «Про залізничний транспорт» відносини залізниць з органами місцевого самоврядування базуються на податковій і договірній основах відповідно до чинного законодавства України;
- Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради є виконавчим органом місцевого самоврядування, позивач є підприємством, що не перебуває у комунальній власності;
- вказане свідчить про те, що відносини між сторонами повинні будуватись на договірній основі, тобто, укладення між сторонами відповідного договору на здійснення компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян на залізничному транспорті є обов'язковим в силу закону;
- на виконання вказаних норм 15.01.2018 між сторонами було укладено договір № 02-19/2 ПР./ДН-3-1812НЮдч про компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом у приміському сполученні (далі - Договір);
- протягом 2018 року Управління здійснило компенсаційні виплати на користь Залізниці за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом в сумі 7 686 410,00 грн.;
- в даному випадку Управління виконало свої зобов'язання за договором перед Залізницею в повному обсязі та в межах обсягів видатків бюджету міста, що підтверджується виписками органу казначейства по рахунку Управління;
- зазначає, що пільгові тарифи для окремих категорій громадян встановлені рядом Законів України, наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 27.12.2006 № 1196, постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.1997 № 252, тобто державою в особі державних органів;
- Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради не є державним органом, не встановлювало та не вводило жодних пільг на пасажирські перевезення окремих категорій громадян на залізничному транспорті;
- таким чином, у відповідача відсутній обов'язок відшкодовувати позивачу заявлену суму збитків;
- відповідно до ч. 5 ст. 176 ЦК України територіальна громада не відповідає за зобов'язаннями держави;
- в даному випадку рішення про введення відповідних пільг прийнято державою, а не територіальною громадою, у зв'язку з чим відповідальність повинна нести саме держава, а не територіальна громада в особі Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради.
- саме тому, заявлену суму збитків повинна відшкодовувати держава в особі відповідних державних органів, які прийняли рішення щодо введення відповідних пільг, а не Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради;
- таким чином, у Управління відсутній обов'язок здійснювати компенсаційні виплати чи відшкодовувати збитки Залізниці понад суму, передбачену договором;
- як зазначає позивач в позовній заяві, збитки Залізниця отримує внаслідок перевезення пільгових категорій громадян, фактично, продаючи пільговий квиток Залізниця вже зазнає певних збитків, на виникнення яких Управління жодним чином не впливає та не вчиняє ніяких протиправних дій, які завдають позивачу цих збитків;
- в подальшому, позивач на підставі місячної станційної звітності розраховує суму коштів, на яку ним здійснено перевезень пільгових категорій громадян, тобто, ще до подання до Управління відповідних облікових форм Залізниця вже має збитки;
- вказане свідчить, що Управління не вчиняє протиправних дій відносно Залізниці при здійсненні нею пільгових перевезень окремих категорій громадян;
- позивачем не доведено наявності складу цивільного правопорушення в діях Управління, у зв'язку з чим позовні вимоги є недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
08.11.2021 на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку із перебуванням представника відповідача Михайловського А.С. на лікарняному та неможливістю з'явитись в судове засідання. В клопотанні просить визнати поважною причину неявки в судове засідання представника відповідача.
Ухвалою суду від 08.11.2021 відкладено підготовче засідання на 22.11.2021 о 15:00.
17.11.2021 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, яку було направлено до суду засобами поштового зв'язку 16.11.2021, в якій позивач зазначив наступне:
- відзив відповідача був отриманий АТ «Укрзалізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» 09.11.2021, що засвідчено вхідним штемпелем;
- враховуючи запроваджений карантин, розгалуженість підрозділів АТ «Українська залізниця» та велике навантаження на юрисконсультів, адвокатів, вихідні дні, просить визнати причини пропуску строку подачі відповіді на відзив поважними та поновити строк на їх подачу;
- згідно зі ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" виключно законами України визначаються, зокрема: пільги щодо оплати транспортних послуг та критерії їх надання, державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності;
- відповідно до п. 6 Порядку обслуговування громадян залізничним транспортом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.1997 № 252, суб'єкти господарської діяльності, які займаються перевезенням та обслуговуванням пасажирів, повинні забезпечити надання пільг особам, які мають на це право згідно із законодавством України;
- постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 за № 256 затверджено «Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету» (далі - Порядок № 256);
- п. 2 Порядку № 256 встановлено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги;
- таким чином, чинним законодавством передбачено відшкодування витрат за надані послуги пільговим категоріям громадян, при цьому зобов'язання сторін по даній справі виникають безпосередньо із актів цивільного законодавства;
- тарифи на перевезення пасажирів і багажу в приміському сполученні встановлюються АТ "Укрзалізниця" за погодженням з місцевими органами виконавчої влади, при рівні тарифів, що не забезпечують рентабельності цих перевезень, збитки компенсуються з місцевих бюджетів, для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи, збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг (ст. 9 Закону України «Про залізничний транспорт»);
- до видатків, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, в тому числі компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян (пп. ґ п. 3 ч. 1 ст. 91 Бюджетного кодексу України);
- за змістом ст. ст. 89, 102 Бюджетного кодексу України видатки на відшкодування вартості послуг, наданих пільговим категоріям громадян, здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
- механізм розрахунку обсягів компенсаційних виплат залізницям за пільгові перевезення окремих категорій громадян, яким таке право надано законом, що здійснюється за рахунок коштів державного або місцевого бюджетів, а також субвенцій з державного або місцевого бюджетів, визначено Порядком розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2009 № 1359) (далі Порядок № 1359);
- облік пільгових перевезень та визначення суми недоотриманих коштів від таких перевезень доводиться залізницями на підставі інформації автоматизованої системи керування пасажирськими перевезеннями та реєстраторів розрахункових операцій про оформленні та видачі пасажирам безоплатні або пільгові проїзні документи (квитки) (п. 3 Порядку № 1359);
- за період січень - грудень 2018 року (з врахуванням перевезень здійснених в жовтні, листопаді, грудні) пільгової категорії громадян було перевезено на суму більшу, аніж відповідачем прийнято до сплати, й відповідачем збитки в розмірі 3 027 177,21 грн. (за перевезення пасажирів пільгової категорії в жовтні, листопаді, грудні 2018 року) не відшкодовані, на підтвердження вказаного позивачем надано Облікові форми про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного та місцевого бюджетів;
- вищезазначені нормативні акти покладають на відповідача обов'язок компенсувати підтверджені обліковими формами недоотримані позивачем кошти за перевезення пільгової категорії населення в повному обсязі;
- при цьому, подання облікових форм відповідає п. 10 Порядку розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян», а тому такі облікові форми повинні бути прийняті відповідачем та оплачені;
- в даному випадку, зобов'язання сторін виникають безпосередньо із вимог чинного законодавства;
- відповідач у відзиві помилково зазначає, що договір, який було укладено між сторонами на компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом у приміському сполученні - є документом, який встановлює факт виникнення та узяття бюджетного фінансового зобов'язання, вихід за межі договірних відносин не допускається, й дане застереження відповідача суперечить нормам права;
- нормами діючого законодавства не передбачена залежність відшкодування вартості послуг, наданих пільговим категоріям громадян, від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету;
- Закон України «Про залізничний транспорт" та «Правила перевезення пасажирів, багажу вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України» (затверджені наказом Міністерства транспорту та зв'язку України 27.12.2006 № 1196) не передбачають жодного обмеження щодо надання послуг у разі відсутності коштів на зазначені цілі;
- за наведених вище обставин, відповідач відповідає за своїми зобов'язаннями, що виникли безпосередньо із закону і така відповідальність не може ставитись в залежність від наявності чи відсутності бюджетних асигнувань;
- перевезення пасажирів на пільгових умовах АТ "Українська залізниця" виконано не за власною ініціативою, а на виконання імперативних законодавчих вказівок щодо цього, як наслідок, уповноважений на те державою орган - відповідач, у силу закону має відшкодувати за рахунок бюджетних коштів понесені позивачем збитки (витрати). Просить поновити строк для подачі відповіді на відзив.
Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
Суд, розглянувши клопотання позивача про поновлення пропущеного строку на подання відповіді на відзив, вважає за можливе клопотання позивача задовольнити, поновити строк для подання відповіді на відзив, визнавши поважними причини пропуску позивачем вказаного строку, та прийняти відповідь на відзив до розгляду.
В судових засіданнях 22.11.2021, 01.12.2021 та 12.01.2022 судом оголошувались перерви до 01.12.2021, 12.01.2022 та до 26.01.2022 без винесення процесуальних документів суду, про що були складені протоколи.
01.12.2022 на адресу суду від відповідача надійшли заперечення за вих. № 01-17/321 від 30.11.2021, в яких додатково зазначив, що пункт 2 Порядку № 256, на який посилається позивач, не передбачає положень, які зазначив позивач у відповіді на відзив. Зазначає, що пунктом 2 Порядку № 256 передбачено, що фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення, районних бюджетах, бюджетах об'єднаних територіальних громад на зазначені цілі. Вказана норма кореспондувалась із ст. ст. 89, 102 Бюджетного кодексу України (в редакції до 01.01.2017), якими передбачались компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту. З 01.01.2017 вказані норми були скасовані. Вказує, що відповідач здійснив компенсаційні виплати позивачу за перевезення пільгових категорій громадян в повному обсязі відповідно до укладеного Договору, відтак у Управління відсутній обов'язок здійснювати компенсаційні виплати чи відшкодовувати збитки Залізниці понад суму, передбачену договором.
04.01.2022 на адресу суду від позивача надійшли пояснення на заперечення відповідача.
Безпосередньо в судовому засіданні 12.01.2022 суд оголосив про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 12.01.2022 о 15:25, що зазначено в протоколі.
В судове засідання 26.01.2022 з'явилися представники сторін.
Представник позивача в судовому засіданні 26.01.2022 підтримав позовні вимоги з урахуванням клопотання про виправлення описок в позовній заяві та наполягав на їх задоволенні.
Представник відповідача в судовому засіданні 26.01.2022 проти позовних вимог заперечив.
З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи та правову норму, яка підлягає застосуванню, враховуючи позицію представника позивача, відповідача, суд встановив.
Позов мотивовано тим, що 15.01.2018 між Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі структурного підрозділу «Запорізька дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» (далі Перевізник, позивач) та Управлінням соціального захисту населення Запорізької міської ради (далі Платник, відповідач) був укладений договір № 02-19/2 ПР/ДН-3-1812 НЮдч «про компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом у приміському сполученні», далі Договір, відповідно до п. 1.1. якого за даним Договором Перевізник зобов'язується надавати послуги з перевезення окремих категорій громадян, які відповідно до чинного законодавства мають право на пільговий проїзд (надалі Пільгові категорії громадян), а Платник здійснює компенсаційні виплати за перевезення Пільгових категорій громадян, які оформили пільгові проїзні документи, за рахунок коштів бюджету міста у межах обсягу видатків, затверджених у бюджеті м. Запоріжжя на 2018 рік на зазначені цілі.
Пунктом 1.2. Договору передбачено, що при здійсненні компенсаційних виплат за перевезення Пільгових категорій громадян сторони керуються Бюджетним кодексом України, постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2009 № 1359 «Про затвердження Порядку розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян», рішенням Запорізької міської ради від 20.12.2017 № 55 «Про бюджет міста на 2018 рік».
Умовами п. 2.1. - 2.4. Договору сторони визначили, що ціною договору є розмір видатків на 2018 рік на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом за рахунок коштів бюджету міста в межах обсягів видатків, затверджених рішенням Запорізької міської ради від 20.12.2017 № 55 «Про бюджет міста на 2018 рік» та складають 7686410,00 грн. (сім мільйонів шістсот вісімдесят шість тисяч чотириста десять грн. 00 коп.), в т.ч. ПДВ. У разі збільшення розміру виділених асигнувань на компенсацію за перевезення пільгових категорій громадян та підтвердження Перевізником обсягів перевезень, ціна договору може бути переглянута. Платник здійснює розрахунки з Перевізником за надані послуги, в межах ціни договору, протягом п'яти банківських днів після надходження коштів на рахунок Платника, відкритий в територіальному управлінні Державної казначейської служби на зазначені цілі. Вид розрахунків - безготівковий, форма розрахунків - платіжне доручення, валюта - українська гривня.
Підпунктом 3.1.3. п. 3.1. Договору передбачений обов'язок Перевізника подавати щомісячно, не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, Платнику рахунок на суму, що підлягає компенсації за пільговий проїзд, та облікові форми, відповідно до Постанови КМУ від 16.12.2009 №1359 «Порядок розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян».
Підпунктами 3.2.1. - 3.2.3. п. 3.2. Договору передбачені обов'язки Платника, а саме:
- здійснювати розрахунки з Перевізником в межах ціни договору на підставі отриманих від нього розрахунків (облікових форм) та актів звіряння розрахунків за надані послуги;
- готувати акти звіряння розрахунків за надані послуги з Перевізником до числа місяця, що настає за звітним, надавати заявку на фінансування Департаменту фінансової та бюджетної політики Запорізької міської ради;
- протягом п'яти банківських днів після надходження коштів на рахунок, відкритий в територіальному управлінні Державної казначейської служби України на зазначені цілі, перераховувати кошти Перевізнику.
Згідно із п. 7.1. Договору відповідно до ч. 3 статті 631 Цивільного кодексу України сторони встановили, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення, а саме: даний Договір набирає чинності з 01 січня 2018 року і діє до 31 грудня 2018 року, але в будь-якому випадку до повного його виконання.
СП “Запорізька дирекція залізничних перевезень” Регіональної філії “Придніпровська залізниця” АТ “Українська залізниця” складено облікові форми про надані послуги за перевезення залізничним транспортом в приміському сполученні окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з місцевого бюджету за період з жовтня 2018 по грудень 2018 року (копії містяться в матеріалах справи), в яких вказано суми недоотриманих коштів з урахуванням ПДВ, а саме:
- за жовтень 2018 року - 67599 оформлених пільгових проїзних документів на загальну суму 1227534,65 грн.;
- за листопад 2018 року - 54313 оформлених пільгових проїзних документів на загальну суму 1021405,15 грн.;
- за грудень 2018 року - 36727 оформлених пільгових проїзних документів на загальну суму 778237,41 грн.
Разом сума недоотриманих коштів за період з жовтня 2018 по грудень 2018 року становить 3027177,21 грн.
Матеріали справи свідчать, що відповідачу були виставлені позивачем відповідні рахунки згідно облікових форм №71 на загальну суму 3027177,21 грн., а саме:
- рахунок № 418 за жовтень 2018 на суму 1227534,65 грн.;
- рахунок № 467 за листопад 2018 на суму 1021405,15 грн.;
- рахунок № 8 за грудень 2018 року на суму 778237,41 грн.
В матеріалах справи містяться листи № ДН-3 04/45 від 13.01.2019, № ДН-3 04/1000 від 10.12.2018, № ДН-3 04/886 від 08.11.2018, адресовані відповідачу, відповідно до яких СП “Запорізька дирекція залізничних перевезень” Регіональної філії “Придніпровська залізниця” направляє відповідачу облікові форми про недоотримані кошти та вищевказані рахунки, які просить оплатити.
Станом на 29.12.2018 сторонами підписано акт звіряння заборгованості по компенсаційних виплатах за пільговий проїзд окремих категорій громадян на залізничному транспорті у приміському сполученні, в якому зазначено, що Управлінням соціального захисту населення Запорізької міської ради профінансовано станом на 29.12.2018 грошовими коштами в сумі 7686410,00 грн., тобто в межах ціни Договору. Також в акті звіряння зазначено, що за даними СП “Запорізька дирекція залізничних перевезень” Регіональної філії “Придніпровська залізниця” надано розрахунків за січень-листопад 2018р. (в межах виділених планових бюджетних асигнувань) на суму 11 176 401,03 грн.
Позивач в позові вказує, що за період січень-грудень 2018 року з врахуванням перевезень здійснених в жовтні, листопаді, грудні пільгової категорії громадян було перевезено на суму більшу, аніж відповідачем прийнято до сплати, й відповідачем збитки в розмірі 3 027 177,21 грн. (за перевезення пасажирів пільгової категорії в жовтні, листопаді, грудні 2018 року) не відшкодовані. Разом з тим зазначає, що неодноразово звертався до відповідача в письмовому вигляді та й шляхом зустрічей з проханням відшкодувати суми компенсаційних виплат в повному обсязі за 2018 рік (в т.ч. за жовтень, листопад, грудень), проте відповідач здійснив відшкодування лише в межах суми, визначеної договором. Також вказує, що перевезення пасажирів на пільгових умовах АТ «Українська залізниця» виконано не за власною ініціативою, а на виконання імперативних законодавчих вказівок щодо цього, як наслідок, уповноважений на те державою орган - відповідач у силу закону має відшкодувати понесені витрати позивачу.
Надавши правову кваліфікацію правовідносинам сторін, оцінивши подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (далі ГК України) господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.
Частиною 1 ст. 175 ГК України визначено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно із ч. 3 ст. 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Частинами 1 та 2 статті 193 ГК України визначено, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно з п. п. 1, 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.
Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій визначаються Законом України від 05.10.2000 № 2017-III “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 19 Закону України від 05.10.2000 № 2017-III “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” виключно законами України визначаються пільги щодо оплати транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Пільгове перевезення пасажирів залізничним транспортом передбачено низкою законодавчих актів України. Так, соціальні пільги на пасажирські перевезення для ряду категорій громадян встановлено, зокрема, Міжурядовою Угодою про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них від 12 березня 1993 року, Законами України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, “Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам”, “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” , “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, “Про охорону дитинства”, “ Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист”.
За приписами ч. 1 ст. 12 Закону України “Про транспорт” підприємства транспорту зобов'язані забезпечувати, зокрема, права на пільги громадян щодо користування транспортом.
В частині шостій статті 9 зазначеного Закону встановлено, що для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.
Відповідно до п. 6 Порядку обслуговування громадян залізничним транспортом, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.1997 № 252, суб'єкти господарської діяльності, які займаються перевезенням та обслуговуванням пасажирів, повинні забезпечити надання пільг особам, які мають на це право згідно із законодавством України.
Норми вказаних Законів закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовному обов'язку підприємства транспорту надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.
Забезпечуючи пільгове перевезення окремих категорій громадян, держава поклала на себе обов'язок відшкодовувати за рахунок державного або місцевого бюджетів збитки, понесені залізничним транспортом.
За змістом статей 89, 102 Бюджетного кодексу України видатки на відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусила зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
Нормою ч. 2 ст. 224 ГК України визначено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно із ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:
вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;
неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;
матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства на час стягнення збитків на позивача покладається обов'язок довести суду згідно із ст. 74 ГПК України наступне:
· по-перше, наявність протиправної поведінки (діяльності або бездіяльності учасника господарських відносин) особи, яка завдала збитки;
· по-друге, факт заподіяння йому збитків;
· по-третє, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов'язань;
· по-третє, причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками.
· по-четверте, вину заподіювача збитків. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності у вигляді стягнення збитків.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що протиправну поведінку відповідача позивач вбачає у нездійсненні відповідачем компенсаційних виплат за пільгове перевезення окремих категорій громадян за період з 01.10.2018 по 31.12.2018 року.
Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету визначено постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" (далі - Порядок № 256).
Згідно із п. 2 Порядку № 256 фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення, районних бюджетах, бюджетах об'єднаних територіальних громад на зазначені цілі. Забороняється фінансування місцевих програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.
Згідно із пунктом 5 Порядку № 256 головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення).
В абзаці першому пункту 6 Порядку № 256 зазначено, що фінансові органи районних держадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) на підставі актів звіряння, зазначених у пункті 5 цього Порядку, щомісяця готують реєстри нарахованих сум та подають їх Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, управлінням Державної казначейської служби в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі.
З наведеного слідує, що відповідач - Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради є розпорядником коштів бюджетного фінансування вказаних соціальних пільг, а відшкодування витрат, понесених внаслідок пільгового перевезення, здійснюється відповідачем за рахунок державних субвенцій.
Відповідно до пунктів 3, 4 Порядку розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.209 № 1359 (далі - Порядок), облік пільгових перевезень та визначення суми недоотриманих коштів від таких перевезень проводиться залізницями на підставі інформації автоматизованої системи керування пасажирськими перевезеннями та реєстраторів розрахункових операцій про оформлені та видані пасажирам безоплатні або пільгові проїзні документи (квитки).
Сума недоотриманих коштів обчислюється в автоматизованому режимі під час оформлення кожного безоплатного та пільгового проїзного документа (квитка) як різниця між повною вартістю проїзду, встановленою згідно з діючими тарифами для відповідного виду сполучення, маршруту прямування, категорії поїзда та вагона, і вартістю проїзду, що сплачує пасажир відповідно до наданих пільг.
Відповідно до пунктів 5, 7 Порядку інформація про оформлені та видані пасажирам безоплатні та пільгові проїзні документи (квитки) включається до місячної станційної звітності. Сума недоотриманих коштів включається до місячної станційної звітності області, на території якої був придбаний пільговий проїзний документ (квиток), незалежно від місця проживання (навчання) пасажира.
В пунктах 9 - 11 Порядку визначено, що на підставі місячної станційної звітності залізниці складають облікову форму про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного або місцевих бюджетів, згідно з додатком. Для компенсації недоотриманих коштів облікова форма складається окремо для органу виконавчої влади, який є головним розпорядником бюджетних коштів, передбачених на цю мету державним бюджетом, та органу виконавчої влади, який є головним розпорядником коштів, виділених місцевим бюджетом. Залізниці не пізніше ніж 15 числа місяця наступного звітного періоду подають відповідним головним розпорядникам коштів рахунок на суму, яка підлягає компенсації, та облікові форми. Головні розпорядники коштів, передбачених на компенсаційні виплати, після надходження їх на власні рахунки у п'ятиденний строк перераховують зазначені кошти відповідній залізниці.
Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні приписи містить і ст. 193 ГК України.
Згідно до ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
У частині 2 статті 218 ГК України та статті 617 ЦК України визначено, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання.
Законодавством не передбачена залежність відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.
Закон України “Про залізничний транспорт” та Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджені наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 27 грудня 2006 року № 1196, не передбачають жодного обмеження щодо надання послуг у разі відсутності коштів на зазначені цілі.
Таким чином, обов'язок надання послуг зв'язку певним категоріям громадян на пільгових умовах, як і загальні засади фінансування витрат пов'язаних з наданням таких пільг, встановлені безпосередньо законодавчими актами України.
Відповідно до вищенаведених законодавчих актів України надання права щодо користування транспортом визначеним пільговим категоріям громадян є обов'язком позивача. Чинним законодавством передбачено відшкодування транспортним підприємствам витрат за надані послуги пільговим категоріям громадян. При цьому зобов'язання сторін виникають безпосередньо із Законів України і не залежать від їх волевиявлення.
Отже, перевезення пасажирів на пільгових умовах виконано Залізницею не за власною ініціативою, а на виконання імперативних законодавчих вказівок щодо цього. Як наслідок, уповноважений на те державою орган - відповідач у справі, у силу закону має відшкодувати за рахунок бюджетних коштів понесені витрати позивачу.
За приписами ч. ч. 1, 2, 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) суд при розгляді справ керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини принцип верховенства права зобов'язує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створюючи правові й практичні умови для втілення їх в життя (справа “Броньовський проти Польщі”, заява № 31443/96, рішення від 22.06.2004, п. 184) .
Європейським судом також засвідчено, що безпідставним є посилання держави на відсутність бюджетного фінансування, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отримання бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Оскільки таке право деклароване державою та відповідно держава через створювані нею органи несе обов'язок щодо своєчасно та повної виплати саме у розмірах, які нею ж визначені та закріплені в Законі (справа “Кичко проти України”, заява № 63134/00, рішення від 08.11.2005).
В рішеннях Європейського суду з прав людини у справі “Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України” від 18.10.2005 та у справі "Бакалов проти України" від 30.11.2004 зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідно до правової позиції, сформованої Європейським судом в рішення по справі “Рисовський проти України” від 20.11.2011 щодо принципу “Належного урядування”, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), а саме у справі “Кечко проти України” (заява № 63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Враховуючи вищевикладене, норми чинного законодавства, що визначають порядок надання пільг з оплати послуг за перевезення залізничним транспортом, не ставлять надання таких пільг в залежність від наявності чи відсутності бюджетного фінансування. Відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою для звільнення від обов'язку оплатити надані послуги та від відповідальності за порушення зобов'язання.
Як слідує із змісту позовної заяви та відповіді на відзив, оскільки пільгові категорії громадян було перевезено на суму більшу, ніж відповідачем прийнято до сплати згідно із укладеним сторонами договором, позовні вимоги про стягнення збитків за пільгове перевезення пасажирів у даній справі заявлені не на підставі договору (в межах суми якого відповідач здійснив відшкодування), а в силу прямої норми закону. Сума збитків за наданні позивачем послуги перевезення залізничним транспортом заявлена позивачем до стягнення у відповідності до фактичної кількості окремих категорій громадян згідно кількості оформлених у спірний період пільгових проїзних квитків, які відображено у відповідних облікових формах.
Отже, з урахуванням положень ст. 20 ГПК України розгляд даного спору відноситься до юрисдикції господарського суду.
Згідно зі ст.ст. 13, 14, 526 ЦК України цивільні права і обов'язки здійснюються та виконуються у межах, наданих договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, не допускається зловживання правами. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Із змісту ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України слідує, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання у спосіб та в порядку, що встановлений договором або законом.
Як встановлено судом вище, матеріалами справи підтверджується, що позивачем складено облікові форми про надані послуги за перевезення залізничним транспортом в приміському сполученні окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з місцевого бюджету за жовтень - грудень 2018 року, в яких вказані категорії пільговиків, що користувались послугами у відповідний період, кількість оформлених проїзних документів та суми недоотриманих коштів.
Загальна сума недоотриманих коштів за фактичну кількість перевезених пільгових категорій громадян згідно з вказаними обліковими формами склала 3 027 177,21 грн., яка заявлена до стягнення.
Подання облікових форм відповідає Порядку розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2009 № 1359, а тому такі облікові форми повинні бути прийняті відповідачем та оплачені.
Втім відповідач не здійснив відшкодування компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян за період з 01.10.2018 по 31.12.2018 в сумі 3 027 177,21 грн., внаслідок чого завдав збитки позивачу.
Розмір завданих збитків підтверджується наявними у справі доказами: обліковими формами про недоотримані кошти та рахунками, складеними позивачем.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили згідно вимог ч. 2 статті 86 ГПК України. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Позивач довів суду факт заподіяння йому збитків за пільгове перевезення пасажирів за період з 01.10.2018 по 31.12.2018 року, у зв'язку з їх невідшкодуванням відповідачем та наявність підстав для їх відшкодування.
Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення суму збитків за пільгові перевезення громадян у розмірі 3 027 177,21 грн.
За таких обставин, позовні вимоги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" про стягнення з Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради збитків за пільгове перевезення пасажирів за період з 01.10.2018 по 31.12.2018 року в сумі 3 027 177,21 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Витрати зі сплати судового збору в сумі 45407,66 грн. покладаються на відповідача у справі - Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України.
Стосовно заперечень відповідача, викладених у відзиві, та тверджень про відсутність у нього обов'язку відшкодовувати позивачу заявлену суму збитків суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Статтею 9 Закону України «Про залізничний транспорт» визначено, що для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.
Згідно із п. 3 Порядку № 256 головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.
Відповідно до Положення про Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради, Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради є виконавчим органом Запорізької міської ради, що утворюється Запорізькою міською радою і в межах міста забезпечує виконання покладених на нього завдань. Управління реалізує повноваження у галузі соціального захисту та соціального обслуговування (надання соціальних послуг).
Згідно із п.п. 3 п. 7.2.7. Положення про Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради Управління відповідно до визначених повноважень виконує такі функції: з питань реалізації заходів соціальної підтримки населення: здійснює компенсаційні виплати за пільгове перевезення окремих категорій громадян транспортом загального користування відповідно до законодавства України.
Тобто, оскільки функції із виконання державних програм соціального захисту населення покладено на Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради, останнє зобов'язане проводити розрахунки з організаціями надавачами послуг за надані пільги окремим категоріям громадян, до яких також відноситься АТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця», як надавач послуг з пільгового перевезення окремих категорій громадян.
Перевезення пасажирів на пільгових умовах виконано позивачем не за власною ініціативою, а на виконання імперативних законодавчих вказівок щодо цього. Як наслідок, уповноважений на те державою орган - відповідач у справі у силу закону має відшкодувати за рахунок бюджетних коштів понесені витрати позивачу.
Отже, доводи відповідача щодо відсутності його обов'язку перед позивачем та недоведеністю наявності складу цивільного правопорушення є безпідставними.
У судовому засіданні, яке відбулося 26.01.2022, згідно частини 1 статті 240 ГПК України, було проголошено скорочений текст рішення, а саме його вступну та резолютивну частини.
Керуючись ст. ст. 7, 8, 13, 74, 86, 123, 129, 233, 236, 238, ч. 1 ст. 240 ГПК України, суд
1. Позовні вимоги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради задовольнити.
2. Стягнути з Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради (69035, м. Запоріжжя, проспект Маяковського, буд. 3, ідентифікаційний код 37573438) на користь:
- Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, ідентифікаційний код 40075815) в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" (49602, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, буд. 108, ідентифікаційний код 40081237) збитки за пільгове перевезення пасажирів в сумі 3 027 177 (три мільйони двадцять сім тисяч сто сімдесят сім) грн. 21 коп., витрати зі сплати судового збору в сумі 45407 (сорок п'ять тисяч чотириста сім) грн. 66 коп., видавши наказ.
Враховуючи перебування судді Смірнова О.Г. на лікарняному в період з 01.02.2022 по 11.02.2022 повне рішення складено - 17.02.2022 року
Суддя О.Г. Смірнов
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.