Рішення від 17.02.2022 по справі 905/694/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649

РІШЕННЯ

іменем України

17.02.2022р. Справа №905/694/21 (905/1560/21)

за позовом ОСОБА_1 , м.Маріуполь

до Товариства з обмеженою відповідальністю “СРЗ”, м.Маріуполь

про стягнення заборгованості із заробітної плати в сумі 23430,04 грн., середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок по заробітній платі при звільнені за період затримки в сумі 15817,20 грн. та вихідної допомоги

Суддя Левшина Г.В.

без виклику сторін

Ухвалою суду від 28.04.2021р. відкрите провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “СРЗ”, м.Маріуполь (ЄДРПОУ 32183383); введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном Товариства з обмеженою відповідальністю “СРЗ”, м.Маріуполь (ЄДРПОУ 32183383) строком на сто сімдесят календарних днів; призначено розпорядником майна арбітражного керуючого Кучака Юрія Федоровича.

ОСОБА_1 , м.Маріуполь, позивач, звернулась до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю “СРЗ”, м.Маріуполь, про стягнення заборгованості із заробітної плати в сумі 23430,04 грн., середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок по заробітній платі при звільнені за період затримки з 10.06.2021р. по 13.08.2021р. в сумі 15817,20 грн. та вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Згідно витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 17.08.2021р. встановлений єдиний унікальний номер судової справи №905/694/21 (905/1560/21), справу передано до провадження судді Левшиної Г.В. на підставі ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства, у зв'язку з перебуванням у провадженні судді Левшиної Г.В. справи №905/694/21 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “СРЗ”, м.Маріуполь (ЄДРПОУ 32183383).

Ухвалою суду від 18.08.2021р. позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху; надано ОСОБА_1 , м.Маріуполь строк для усунення недоліків його позовної заяви протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали про залишення її без руху шляхом надання доказів сплати судового збору в сумі 2270,00 грн.

31.08.2021р. до суду від позивача надійшов лист від 27.08.2021р. з доказами сплати судового збору у розмірі 2270,00 грн.

Ухвалою суду від 09.09.52021р. (з урахуванням ухвали суду від 14.09.2021р.) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №905/694/21 (905/1560/21) в межах справи про банкрутство ТОВ “СРЗ”, справу вирішення розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

07.12.2021р. через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив, в якому останній зазначив, що за даними бухгалтерського обліку боржника станом на дату складання відзиву відповідач має перед позивачем несплачену заборгованість в розмірі 54420,04 грн. після утримання податків та обов'язкових платежів.

Ухвалою суду від 20.12.2021р. запропоновано позивачу надати відповідь на відзив та письмові пояснення щодо визначення ціни позову з урахуванням наданої відповідачем інформації.

Згідно із додатковими поясненнями від 28.12.2021р, що надійшли до суду 05.01.2022р., позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі в сумі 54420,04 грн., середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок по заробітній платі при звільнені за період затримки з 10.06.2021р. і на день ухвалення рішення суду та вихідної допомоги у розмірі не менше середньомісячного заробітку.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані документи, за результатами оцінки матеріалів справи, суд встановив:

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За приписом ст.21 Закону України “Про оплату праці” працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (справа “Суханов та Ільченко проти України”) “майно” може являти собою “існуюче майно” або засоби, включаючи “право вимоги” відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні “законне сподівання”/”правомірне очікування” стосовно ефективного здійснення права власності.

Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

Згідно ст.ст.115, 116 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Як встановлено, ОСОБА_1 працювала в Товаристві з обмеженою відповідальністю “СРЗ” інженером відділу ціноутворення Департаменту аналізу та прогнозування.

Згідно з наказом Товариства з обмеженою відповідальністю “СРЗ” №430 від 09.06.2021р. ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади.

Згідно з відзивом відповідача станом на момент звільнення заборгованість із заробітної плати перед позивачем дорівнює 54420,04 грн.

Частиною 2 ст.233 КЗпП України передбачено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “СРЗ” заборгованості із заробітної плати в сумі 54420,04 грн. підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до п.20 Постанови від 24 грудня 1999 року №13 Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці” зазначено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. У разі не проведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Також, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум в строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при цьому визначальним є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Стосовно визначення дати з якої повинно бути обраховано середній заробіток, суд виходить з того, що оскільки виплата середнього заробітку настає за умови невиплати з вини підприємства належних сум при звільненні, а такий факт встановлений судом, то обрахування суми середнього заробітку проводиться з наступного дня після дня звільнення, тобто у даному випадку з 10.06.2021р. по день винесення судового рішення.

При цьому, суд обраховує середньоденний заробіток наступним чином, виходячи з того, що останні відпрацьовані місяці, що передували звільненню позивача є квітень та травень 2021р. Заробітна плата позивача становила всього 5582,96 грн. При цьому, у квітні 2021р. позивач мав відпрацювати 22 дні, а у травні 2021р. - 18 днів. Таким чином, середньоденна заробітна плата становить 139,57 грн. (5582,96 грн. /40 робочих днів).

Згідно наданих відповідачем до матеріалів справи наказів №33 від 22.02.2021р., №47 від 30.03.2021р., №50 від 28.04.2021р., №53 від 13.05.2021р. в період з 23.02.2021р. встановлено вимушений простій (не з вини працівників) і призупинено роботи роботу усіх структурних підрозділів товариства. Згідно наказів підприємства №46 від 30.03.2021р., №49 від 28.04.2021р., №52 від 13.05.2021р. встановлено з 01.04.2021р. по 30.06.2021р. триденний робочий тиждень на підприємстві, а з 01.07.2021р. по 31.10.2021р. п'ятиденний робочий тиждень.

Отже визначаючи кількість робочих днів, перевіривши правильність розрахунку зробленого позивачем, суд проводить розрахунок з 10.06.2021р. по 17.02.2022р. з урахуванням неповного робочого тижня підприємства, загалом за 174 робочих днів.

Як наслідок, суд вважає вірним нарахування до стягнення з відповідача середнього заробітку за період затримки в сумі 24285,18 грн.

При цьому, відкриття провадження у справі про банкрутство роботодавця не може свідчити про відсутність вини роботодавця в невиплаті працівникові належних коштів і не є підставою для звільнення роботодавця від обов'язку сплатити зазначені кошти.

Між тим, встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Так, працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у таких відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Наведене узгоджується з постановою Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. в справі №761/9584/15-ц (провадження №14-623цс18), де касаційний суд, зокрема, зазначив, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016р. у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (п.91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020р. у справі №711/4010/13-ц.

Проте, враховуючи розмір простроченої заборгованості відповідача щодо виплати позивачу всіх належних сум, передбачених на день звільнення, період прострочення, співмірність заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки саме в сумі 24285,18 грн.

Водночас, згідно ч.1 ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Нормами п.171.1 ст.171 та 14.1.180 ст.14 Податкового Кодексу України та ст.7 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування врегульовано порядок утримання податків з будь-яких виплат на користь громадян України, і суди не є суб'єктами, уповноваженими надавати тлумачення вимог чинного законодавства.

Оскільки, суд не є податковим агентом, тому обов'язок відрахувати зазначені податки і збори закон покладає на роботодавця.

Відповідно до листа ДФС від 09.06.2016р. №12817/6/99-99-13-02-03-15 оскільки виплата доходу у вигляді суми середньої заробітної плати, нарахованої на підставі рішення суду за час затримки розрахунку при звільненні працівника, здійснюється звільненому працівнику і не пов'язана з відносинами трудового найму, то такий дохід оподатковується податковим агентом як інші доходи податком на доходи фізичних осіб за ставкою 18 відс. та військовим збором - 1,5 відсотка у місяці його фактичного нарахування.

Крім того, особи, які мають статус податкових агентів, зобов'язані подавати у строки, встановлені Кодексом податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу (п.п.“б” п.176.2 ст.176 Кодексу).

Суд роз'яснює, що у разі задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки та збори із суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зменшується на суму податків і зборів.

Щодо вимог про стягнення з відповідача вихідної допомоги, суд виходить з тих обставин, що за змістом розрахункового листка за червень 2021р. наявні відомості про внесення до суми нарахувань за червень 2021р. матеріальної вихідної допомоги при звільненні в сумі 7059,75 грн.

Як наслідок, позов в цій частині вимог підлягає залишенню без задоволення.

Судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, оскільки спір у справі виник внаслідок неправильних дій відповідача.

Керуючись ст.ст.2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст.ст.13, 74, 76-79, 86, 91, 120, 129, 165, 210, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , м.Маріуполь до Товариства з обмеженою відповідальністю “СРЗ”, м.Маріуполь про стягнення заборгованості із заробітної плати в сумі 54420,04 грн., середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня ухвалення рішення у справі, вихідної допомоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “СРЗ” (87510 м.Маріуполь, пр.Луніна, буд.2, ЄДРПОУ 32183383) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 , код НОМЕР_1 ) заборгованість із заробітної плати в сумі 54420,04 грн., середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня ухвалення рішення у справі в сумі 24285,18 грн., судовий збір в сумі 2270,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 17.02.2022р.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Східного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Г.В. Левшина