Рішення від 15.02.2022 по справі 902/907/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ

"15" лютого 2022 р. Cправа № 902/907/21

Господарський суд Вінницької області у складу судді Матвійчука Василя Васильовича, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-німецьке підприємство "Товариство технічного нагляду ДІЕКС" (пров. Джинчарадзе, буд. 8, м. Дніпро, 49040)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницька нафто-транспортна компанія" (Вінницьке шосе, буд. 17, м. Гнівань, Тиврівський район, Вінницька область, 23210)

про стягнення 83000 грн.

за участю секретаря судового засідання Марущак А.О.,

представників сторін:

позивача Пашніна А.В. згідно ордеру (в режимі ВКЗ);

відповідача не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява № 974 від 20.08.2021 Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-німецьке підприємство "Товариство технічного нагляду ДІЕКС" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницька нафто-транспортна компанія" про стягнення заборгованості в розмірі 83 000,00 грн.

В якості підстав заявлених позовних позивач зазначає, що за домовленістю між ТОВ "Спільне українсько-німецьке підприємство "Товариство технічного нагляду ДІЕКС" та ТОВ "Вінницька нафто-транспортна компанія" Позивачем було надано Відповідачеві послуги по перевірці цистерн для перевезення небезпечних вантажів на загальну суму 644 000 грн.

Відповідач прийняв означені послуги, про що сторонами підписано акти здачі-прийняття робіт (надання послуг). Тоді як вартість наданих послуг відповідачем оплачена частково в розмірі 561 000, грн.. Розмір заборгованості, станом на день звернення до суду з позовом, становить 83 000,00 грн.

Ухвалою суду від 13.09.2021 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 902/907/21 з призначенням до розгляду за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 12.10.2021.

11.10.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву № б/н від 07.10.2021 (вх. № 01-34/9064/21), в якому відповідач повідомляє про сплату, після подання позову до суду, частину заборгованості в сумі 4 000,00 грн, тому позов, у визначеній позивачем ціні не визнає. Одночасно відповідач заперечує щодо розміру витрат на правову допомогу, вважаючи його необґрунтовано завищеним.

За результатами судового засідання 12.10.2021 суд, без виходу до нарадчої кімнати, постановив ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання від 12.10.2021 про продовження строку розгляду справи на 30 днів та відкладення підготовчого засідання на 23.11.2021.

23.11.2021 до суду надійшло клопотання відповідача б/н від 23.11.2021 (вх. № 01-34/10402/21), в якому останній повідомляє, що на даний час з позивачем досягнуто усної домовленості про погашення заборгованості у строк до 31.12.2021. На виконання вказаної домовленості 22.11.2021 проведено часткове погашення боргу на суму 40 000,00 грн, на підтвердження чого відповідач надає платіжне доручення № 1466 від 22.11.2021.

23.11.2021 судове засідання у даній справі не відбулося, у зв'язку з перебуванням судді Матвійчука В.В. на лікарняному, за закінченням якого ухвалою суду від 20.12.2021 підготовче судове засідання призначено на 20.01.2022, про що учасників справи повідомлено в порядку визначеному ст.ст.120, 121 Господарського процесуального кодексу України.

Виконавши завдання підготовчого провадження, судом закрито дану стадію господарського процесу та призначено справу до розгляду по суті на 15.02.2022, про що 20.01.2022 постановлено відповідну ухвалу.

Ухвалою суду від 02.02.2022 судове засідання, призначене на 12.02.2022 у справі постановлено провести в режимі відеоконференції в приміщенні Господарського суду Вінницької області. Забезпечено участь представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-німецьке підприємство "Товариство технічного нагляду ДІЕКС" у розгляді справи у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, за поштовою адресою для реєстрації в EASYCON - ІНФОРМАЦІЯ_2.

На визначену судом з'явився представник позивача в режимі відеоконференції.

Відповідач правом участі в засіданні суду не скористався. Про час та місце розгляду справи повідомлений ухвалою суду від 20.01.2022, яка направлена рекомендованою кореспонденцією на поштову адресу відповідача та на електронну адресу представника відповідача. За інформацією з офіційного сайту ДП «Укрпошта» поштове відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 2101803518392 вручено відповідачу 31.01.2022.

За вказаних обставин у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання.

Будь-яких письмових заяв і клопотань щодо відкладення розгляду справи на день розгляду справи від відповідача до суду не надійшло.

З урахуванням неявки представника відповідача суд зважає на положення ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якою передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

В судовому засіданні 15.02.2022 прийнято судове рішення.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті.

Після виходу суду з нарадчої кімнати 15.02.2022 судом проголошено вступну та резолютивну частині рішення та повідомлено та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

Як стверджує позивач, 16 вересня 2019 року до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-німецьке підприємство "Товариство технічного нагляду ДІЕКС" із заявою про проведення перевірки звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінницька нафто-транспортна компанія" відносно періодичної перевірки цистерн для перевезення небезпечних вантажів, в кількості 25 одиниць.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-німецьке підприємство "Товариство технічного нагляду ДІЕКС" Між Фермерським господарством "Насіння Поділля" (позивач) акцептувало вказану пропозицію Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницька нафто-транспортна компанія" (відповідач), після чого позивачем було направлено проект Договору з надання комплексу послуг з періодичної повірки цистерн №2139-19-ПЦ від 16.09.2019 та розпочато комплекс з виконання робіт.

Проте, підписаний примірник вказаного Договору з боку відповідача так і не було отримано.

Поряд з цим, позивачем виконано взяті на себе зобов'язання, на підтвердження цього між позивачем та відповідачем було укладено наступні Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг):

Акт №1 від 07.10.2019 на загальну суму 252 000,00 грн.;

Акт № 2 від 19.12.2019 на загальну суму 392 000,00 грн.

Відповідачем оплачено надані позивачем послуги на загальну суму 561 000,00 грн. Решта послуг на суму 83 000,00 грн. залишено останнім без оплати.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною другою статті 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Разом з тим, правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі (п.1 ч. 1 ст. 208 ЦК України).

Згідно з положеннями статті 639 ЦК України договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно з частиною другою цієї статті, якщо для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Статтею 641 ЦК України унормовано, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

За змістом статті 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Враховуючи вищевикладені положення чинного законодавства суд доходить висновку, що правочини між суб'єктами господарювання належить вчиняти в письмовій формі, що втім не виключає можливості досягнення усної домовленості між сторонами з подальшим обов'язковими переданням відповідних письмових документів, які повинні підтверджувати факт укладання правочину між сторонами.

Як встановлено судом з матеріалів справи, дії сторін, що полягали в наданні позивачем послуг з перевірки цистер для перевезення небезпечних вантажів та прийнятті і оплаті їх відповідачем, відповідають змісту правовідносин, які мають ознаки договору про наданя послуг.

Так, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. (ч. ст. 901 ЦК України).

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст ст. 903 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Наданими позивачем актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) підтверджується факт надання позивачем послуг на загальну суму 644 000,00 грн. (а.с. 12, 13)

Тоді як, наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями, підтверджується проведення оплати відповідачем наданих послуг частково, в сумі 561 000,00 грн. (а.с. 16-29).

Відтак, надані позивачем послуги в сумі 83 000,00 грн., станом на час звернення з позовом до суду, відповідачем не оплачені.

З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов'язку щодо оплати вартості наданих послуг в повному обсязі, позивач правомірно звернувся до суду в вимогами про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 83 000,00 грн.

Поряд з цим, після відкриття провадження у даній справі відповідачем, за платіжними дорученнями № 999 від 07.09.2021 на суму 3 000,00 грн., № 1058 від 15.09.2021 на суму 1 000,00 грн. та № 1466 від 22.11.2021 на суму 40 000,00 грн. сплачено заборгованість за надані послуги в загальному розмірі 44 000,00 грн.

Відтак, станом на день ухвалення рішення в даній справі, відсутній спір щодо стягнення основного боргу в розмірі 44 000,00 грн.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття рішення у зв'язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.

Предмет спору - це об'єкт спірних правовідносин, те благо (річ, право, інше майно), з приводу якого виник спір між позивачем і відповідачем.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстави. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.

Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування та є гарантією прав відповідача на захист проти позову.

У п. 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (яка хоча і стосується попередньої редакції ГПК України та наразі є чинною) роз'яснено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

З урахуванням вищевикладеного, суд зазначає, що закриття провадження у справі можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Отже, в частині стягнення основного боргу в розмірі 44 000,00 грн провадження у справі підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю предмета спору на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на встановлене, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню в розмірі 39 000,00 грн.

У відповідності до статті 7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Дана норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до вимог частитни 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (ч.2 ст.74 ГПК України).

Відповідно до приписів частини 3 та 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Керуючись Рішенням ЄСПЛ від 18.07.2006 року у справі "Проніна проти України", аналізуючи повноту дослідження судами обставин справи, колегія суддів зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції не зобов'язує національні суди надавати детальну відповідь на кожен аргумент заявника (сторони у справі). Суди зобов'язані давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Питання чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає з статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки в світлі конкретних обставин справи (пункти 21, 23 Рішення).

Також Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є доказово обґрунтованими та нормативно підставними, а тому підлягають до задоволення частково з підстав наведених вище.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2 270,00 грн., відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України, підлягають віднесенню на відповідача.

Окрім того, з урахуванням заявлення позивачем в позовній заяві витрат на професійну правничу допомогу, докази на понесення яких останній зобов'язався подати протягом 5 днів після ухвалення рішення, суд дійшов висновку про встановлення 5-ти денного строку для подання відповідних доказів з дня проголошення вступної та резолютивної частин рішення, з призначенням судового засідання відповідно до ч. 2 ст. 221 ГПК України.

Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задоволити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницька нафто-транспортна компанія" (Вінницьке шосе, буд. 17, м. Гнівань, Тиврівський район, Вінницька область, 23210; код ЄДРПОУ 32349901) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-німецьке підприємство "Товариство технічного нагляду ДІЕКС" (пров. Джинчарадзе, буд. 8, м. Дніпро, 49040; код ЄДРПОУ 41050330) 39 000 грн 00 коп. - основного боргу та 2 270 грн 00 коп. - судового збору.

Провадження у справі в частині стягнення 44 000 грн основного боргу закрити.

Відповідно до ст. 221 ГПК України для вирішення питань про судові витрати на професійну правничу допомогу призначити судове засідання на 28.02.2022 о 10:00 год.

Для подання суду доказів про понесені витрати на професійну правничу допомогу встановити позивачу строк п'ять днів з дня проголошення вступної та резолютивної частин рішення. Зобов'язати позивача у цей же строк надіслати належним чином завірені копії вказаних доказів відповідачу.

Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення, а також на наступні електронні адреси: представника позивача - ІНФОРМАЦІЯ_2; відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1; представника відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_3.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне рішення складено 18 лютого 2022 р.

Суддя Василь МАТВІЙЧУК

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (пров. Джинчарадзе, буд. 8, м. Дніпро, 49040)

3 - відповідачу (Вінницьке шосе, буд. 17, м. Гнівань, Тиврівський район, Вінницька область, 23210)

Попередній документ
103400438
Наступний документ
103400440
Інформація про рішення:
№ рішення: 103400439
№ справи: 902/907/21
Дата рішення: 15.02.2022
Дата публікації: 22.02.2022
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Господарське
Суд: Господарський суд Вінницької області
Категорія справи: Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; надання послуг
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Призначено склад суду (25.03.2022)
Дата надходження: 25.03.2022
Предмет позову: про виправлення описки в рішенні та наказі
Розклад засідань:
04.02.2026 12:35 Господарський суд Вінницької області
04.02.2026 12:35 Господарський суд Вінницької області
04.02.2026 12:35 Господарський суд Вінницької області
04.02.2026 12:35 Господарський суд Вінницької області
04.02.2026 12:35 Господарський суд Вінницької області
04.02.2026 12:35 Господарський суд Вінницької області
04.02.2026 12:35 Господарський суд Вінницької області
04.02.2026 12:35 Господарський суд Вінницької області
04.02.2026 12:35 Господарський суд Вінницької області
12.10.2021 12:30 Господарський суд Вінницької області
23.11.2021 10:30 Господарський суд Вінницької області
20.01.2022 11:00 Господарський суд Вінницької області
15.02.2022 11:30 Господарський суд Вінницької області
28.02.2022 10:00 Господарський суд Вінницької області