вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"09" лютого 2022 р. Справа№ 911/378/17 (911/1632/21)
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Отрюха Б.В.
суддів: Грека Б.М.
Гарник Л.Л.
Секретар судового засідання: Кочурова Т.О.
За участю представників учасників процесу: відповідно до протоколу судового засідання від 09.02.2022.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Київської області від 03.11.2021 у справі №911/378/17 (911/1632/21) (суддя Лопатін А.В., повний текст рішення складено та підписано 26.11.2021)
за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
до Комунального підприємства «Управління житлово-комунального господарства»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: розпорядник майна Комунального підприємства «Управління житлово-комунального господарства» арбітражний керуючий Боровик Руслан Леонідович
про стягнення 25070495,47 грн
в межах провадження у справі № 911/378/17 про банкрутство
Рішенням Господарського суду Київської області від 03.11.2021 у справі №911/378/17(911/1632/21) позов АТ «НАК «Нафтогаз України» задоволено частково; стягнуто з КП Управління житлово-комунального господарства на користь АТ «НАК «Нафтогаз України» 22 275 284,41 грн основного боргу, 43175,57 грн пені, 662 978,04 грн 3% річних, 1 483 324,54 грн інфляційних втрат та 372 800,14 грн судового збору; в іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, АТ «НАК «Нафтогаз України» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить, зокрема, скасувати рішення Господарського суду Київської області від 03.11.2021 в частині відмови у стягненні пені у сумі 605 732,91 грн та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким стягнути з відповідача на користь АТ «НАК «Нафтогаз України» пеню у сумі 605 732,91 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.12.2021 апеляційну скаргу АТ «НАК «Нафтогаз України» передано для розгляду колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Отрюх Б.В.,судді: Сотніков С.В., Гарник Л.Л.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2021 у справі №911/378/17(911/1632/21) витребувано з Господарського суду Київської області матеріали справи №911/378/17(911/1632/21) за позовом АТ «НАК «Нафтогаз України» до Комунального підприємства Управління житлово-комунального господарства; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: розпорядник майна Комунального підприємства Управління житлово-комунального господарства арбітражний керуючий Боровик Р.Л. про стягнення 25 070 495,47 грн; відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху АТ «НАК «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Київської області від 03.11.2021 у справі №911/378/17 (911/1632/21) до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №911/378/17 (911/1632/21).
29.12.2021 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №911/378/17 (911/1632/21).
Разом з тим, слід зазначити, що головуючий суддя (суддя-доповідач) перебував у відпустці в період з 04.01.2022 по 06.01.2022 включно. Крім того, суддя Сотніков С.В. перебував у відпустці 10.01.2022.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.01.2022 у справі №911/378/17 (911/1632/21) відкрито апеляційне провадження у даній справі; розгляд апеляційної скарги АТ «НАК «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Київської області від 03.11.2021 у справі №911/378/17 (911/1632/21) призначено на 09.02.2022.
У поданому через відділ документального забезпечення суду відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/827/22 від 08.02.2022 у зв'язку з перебуванням судді Сотнікова С.В. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №911/378/17 (911/1632/21).
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.02.2022 для розгляду справи №911/378/17 (911/1632/21) сформовано судову колегію у складі: головуючий суддя Отрюх Б.В., судді: Гарник Л.Л., Грек Б.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2022 вищевказаною колегією суддів прийнято до провадження апеляційну скаргу АТ «НАК «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Київської області від 03.11.2021 у справі №911/378/17 (911/1632/21).
Представник позивача в судовому засіданні 09.02.2022 вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду Київської області від 03.11.2021 в частині відмови у стягненні пені у сумі 605 732,91 грн та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким стягнути з відповідача пеню у сумі 605 732,91 грн.
Представники КП Управління житлово-комунального господарства та третя особа - розпорядник майна КП Управління житлово-комунального господарства арбітражний керуючий Боровик Р.Л. в судове засідання не з'явились, причини неявки суду не повідомили. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується долученими до матеріалами справи роздруківками з сайту «Укрпошта» з розділу відстеження поштових відправлень. Клопотань про відкладення розгляду справи не направляли.
У відповідності до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
09.02.2022 оголошено вступну та резолютивну частини постанови Північного апеляційного господарського суду у даній справі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги АТ «НАК «Нафтогаз України» слід відмовити, а рішення суду першої інстанції від 03.11.2021 про відмову у стягненні з відповідача пені у сумі 605 732,91 грн - залишити без змін, виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Разом з тим, судова колегія зазначає, що 21.04.2019 набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства від 18.10.2018 №2597-VIII, який введено в дію 21.10.2019, відтак в даному випадку застосуванню підлягають положення Кодексу України з процедур банкрутства.
Як вбачається з матеріалів справи, у провадженні господарського суду Київської області на стадії розпорядження майном перебуває справа №911/378/17 про банкрутство КП «Управління житлово-комунального господарства», провадження в якій порушено ухвалою суду від 06.07.2017 за заявою ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України».
03.06.2021 до суду надійшла позовна заява АТ «НАК «Нафтогаз України» про стягнення з КП «Управління житлово-комунального господарства» заборгованості на суму 25 070 495,47 грн, в тому числі 22 275 284,41 грн основного боргу, 648 908,48 грн пені, 662 978,04 грн 3 % річних та 1 483 324,54 грн інфляційних втрат.
В обґрунтування заявлених вимог позивачем зазначено та судом встановлено, що 20.09.2019 між АТ «НАК «Нафтогаз України» (постачальник) та КП «Управління житлово-комунального господарства» (споживач) було укладено договір №5043/1920-ТЕ-17 постачання природного газу, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору.
Згідно із п. 1.2. договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
Пунктом 3.1. договору погоджено, що право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.
Відповідно до п. 3.8. договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу.
Пунктом 3.11. договору встановлено, що споживач підтверджує, що підписаний сторонами акт приймання-передачі газу за розрахунковий період свідчить про повне виконання постачальником своїх зобов'язань за цим договором в частині постачання природного газу у відповідному розрахунковому періоді.
Згідно із п. 4.4. договору загальна вартість цього договору дорівнює вартості фактично використаного за цим договором природного газу з урахуванням вартості послуг його транспортування.
Пунктом 5.1. договору погоджено, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу.
Згідно із п. 7.1. договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором.
Пунктом 7.2. договору погоджено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пунктів 5.1., 5.6. цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 17,8% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, розрахованої від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Згідно із п. 7.8. договору збитки, завдані одній із сторін внаслідок невиконання (неналежного виконання) іншою стороною своїх зобов'язань, відшкодовуються винною у невиконанні (неналежному виконанні) стороною в порядку та розмірі, визначених цим договором та чинним законодавством України.
Відповідно до п. 9.3. договору строк, у межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, збитків становить п'ять років.
Пунктом 11.1. договору погоджено, що договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині постачання природного газу до 30.04.2020 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Протягом строку дії договору сторонами неодноразово були підписані додаткові угоди щодо, в тому числі, зміни ціни природного газу та продовження терміну дії договору постачання природного газу від 20.09.2019 №5043/1920-ТЕ-17.
Крім того, 28.01.2020 р сторонами підписано додаткову угоду №6 до договору постачання природного газу від 20.09.2019 р №5043/1920-ТЕ-17, відповідно до п. 2 якої погоджено викласти п. 7.2. договору в наступній редакції: «У разі прострочення споживачем оплати згідно пунктів 5.1., 5.6. цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 14,2% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, розрахованої від суми простроченого платежу за кожний день прострочення».
30.04.2020 сторонами підписано додаткову угоду №9 до договору постачання природного газу від 20.09.2019 №5043/1920-ТЕ-17, відповідно до п.5 якої погоджено, крім іншого, викласти п. 11.1. договору в наступній редакції: «Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині постачання природного газу до 30.09.2020 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення».
Вказаний договір та додаткові угоди до нього підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено відтисками печаток організацій.
Позивач належним чином виконав свої зобов'язання за даним договором, що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями актів приймання-передачі природного газу: від 31.10.2019 на суму 5 622 349,75 грн, від 30.11.2019 на суму 8 843 870,92 грн, від 31.12.2019 на суму 8 640 654,22 грн, від 31.01.2020 на суму 9 608 611,81 грн, від 29.02.2020 на суму 7 234 852,63 грн, від 31.03.2020 на суму 5 486 465,65 грн, від 30.04.2020 на суму 3 513 732,94 грн, від 31.05.2020 на суму 1 440 738,14 грн, від 31.07.2020 на суму 905 939,23 грн, від 31.08.2020 на суму 1 227 114,80 грн та від 30.09.2020 на суму 1 716 604,85 грн.
Разом з тим, за твердженням позивача, відповідач оплату за переданий газ здійснював несвоєчасно, не в повному обсязі та не виконав зобов'язання у визначений договором строк, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення з відповідача відповідної заборгованості.
Відповідач, в свою чергу, у відзиві на позов визнав наявність заборгованості за природний газ за договором постачання природного газу №5043/1920-ТЕ-17 від 20.09.2019, а саме:основний борг у сумі 22275284,41 грн.
Водночас, з урахуванням приписів Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»» від 13.04.2020 №553-ІХ надав контррозрахунок пені, нарахованої позивачем, а також посилаючись на приписи частини третьої ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, просив врахувати становище останнього, зменшити розмір пені на 90% та відмовити в позивачу в задоволенні позову в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
За наслідками розгляду заявлених позовних вимог вішенням Господарського суду Київської області від 03.11.2021 у справі №911/378/17 (911/1632/21) позов АТ «НАК «Нафтогаз України» задоволено частково; стягнуто з КП Управління житлово-комунального господарства на користь АТ «НАК «Нафтогаз України» 22 275 284,41 грн основного боргу, 43 175,57 грн пені, 662 978,04 грн 3% річних, 1 483 324,54 грн інфляційних втрат та 372 800,14 грн судового збору; в іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
Приймаючи дане рішення в частині стягнення основного боргу, 3% річних та інфляційних втрат, місцевий господарський суд погодився з правильністю наданих розрахунків та дійшов висновку про доведеність та обґрунтованість вказаних вимог.
Щодо стягнення пені у розмірі 648 908,48 грн, то судом зазначено про помилковість наданого позивачем розрахунку, оскільки за розрахунками суду належний розмір пені, який підлягає стягненню, становить 431 755,74 грн.
Разом з тим, зважаючи на співвідношення інтересів сторін, користуючись правом, наданим суду ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України та враховуючи майновий стан підприємства відповідача (відповідно до поданих копій звіту про фінансовий стан, бухгалтерської довідки, довідки щодо заборгованості з різниці між фактичними витратами та встановленими тарифами), судом вирішено зменшити розмір пені, що підлягає до стягнення з відповідача, на 90% від заявленої позивачем суми, як наслідок стягнуто лише 43 175,57 грн пені.
Звертаючись до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою позивач посилається на помилковість висновків суд першої інстанції щодо безпідставності нарахування позивачем пені після введенні на території України карантину з 12.03.2020.
Також, за твердженням скаржника, судом не взято до уваги ступінь виконання відповідачем своїх зобов'язань, який взагалі не приступив до оплати використаного природного газу.
Крім того, на переконання позивача, нараховані штрафні санкції не є надмірно великими, в свою чергу збитковість підприємства не є винятковою обставиною для зменшення розміру неустойки.
Оскільки доводи та вимоги скаржника фактично зводяться до незгоди з рішенням суду в частині відмови у стягненні з відповідача пені у сумі 605 732,91 грн, то у відповідності до ст. 269 ГПК України вказане рішення суду першої інстанції переглядається лише в цій частині.
В іншій частині рішення місцевого господарського суду про стягнення основного боргу, 3% річних та інфляційних втрат позивачем не оскаржується, а відтак судом не переглядається.
Переглядаючи в апеляційному порядку законність винесення оскаржуваного АТ «НАК «Нафтогаз України» рішення, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування даного рішення з огляду на таке.
Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 цього ж кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з частиною першою ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до частини четвертої ст. 231 цього ж кодексу у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно з частиною шостою ст. 232 цього ж кодексу нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Частиною другою ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно із п. 7.1. договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором.
Пунктом 7.2. договору погоджено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пунктів 5.1., 5.6. цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 17,8% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, розрахованої від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Згідно із п. 7.7. договору збитки, завдані одній із сторін внаслідок невиконання (неналежного виконання) іншою стороною своїх зобов'язань, відшкодовуються винною у невиконанні (неналежному виконанні) стороною в порядку та розмірі, визначених цим договором та чинним законодавством України.
Крім того, 28.01.2020 сторонами підписано додаткову угоду №6 до договору постачання природного газу від 20.09.2019 №5043/1920-ТЕ-17, відповідно до п. 2 якої погоджено викласти п. 7.2. договору в наступній редакції: «У разі прострочення споживачем оплати згідно пунктів 5.1., 5.6. цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 14,2% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, розрахованої від суми простроченого платежу за кожний день прострочення».
Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність.
В силу положень ст. 5 Цивільного кодексу України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено частиною першою статті 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
За загальним правилом, новий акт законодавства застосовується до тих прав та обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. В той же час, це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте, надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.
Вищевказані висновки викладені в рішеннях Конституційного суду України від 05.04.2001 за №3-рп/2001 та від 09.02.1999 за №1-рп/99.
Крім того, аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 01.09.2021 у справі №904/4933/15.
18.04.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»» №553-IX від 13.04.2020, відповідно до п.15 розділу II Прикінцевих положень якого, тимчасово, на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), звільнено від нарахування постачальниками електричної енергії та природного газу пені та штрафних санкцій підприємства централізованого водопостачання та водовідведення незалежно від форми власності, а також виробників теплової енергії незалежно від форми власності.
У вищевказаному нормативно-правовому акті законодавцем чітко визначено заборону нарахуванням постачальниками електричної енергії та природного газу пені та штрафних санкцій підприємствам централізованого водопостачання та водовідведення, а також виробникам теплової енергії на період дії карантину, запровадженого у зв'язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 11.03.2020 за №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», згідно з якою на всій території України з 12.03.2020 установлено карантин.
В подальшому постановами Кабінету Міністрів України неодноразово дію карантину було продовжено.
Приймаючи до уваги те, що карантин на території України було встановлено з 12.03.2020 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», а Комунальне підприємство «Управління житлово-комунального господарства» є виробником теплової енергії, правомірним є висновок суду першої інстанції щодо безпідставності нарахування позивачем пені після 12.03.2020, а тому правомірним є нарахування пені у строк по 11.03.2020.
Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що Закон України №553-IX від 13.04.2020 набрав чинності 18.04.2020 та не може бути застосований до спірних правовідносин починаючи з 12.03.2020, оскільки не має зворотної дії в часі, є помилковим, оскільки звільнення від нарахування пені та штрафних санкцій виробників теплової енергії саме з 12.03.2020 (введення на території України карантину) прямо передбачено в самому Законі №553-IX від 13.04.2020, що узгоджується із приписами ст. 58 Конституції України та рішеннями Конституційного суду України від 05.04.2001 за №3-рп/2001 та від 09.02.1999 за №1-рп/99.
Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21.10.2021 у справі №922/29/21.
В свою чергу, доводи позивача про те, що правовідносини між сторонами регулюються нормами Цивільного кодексу та Господарського кодексу, а не Законом України "Про Державний бюджет України", з огляду на зміст рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 та від 09.07.2007 №6-рп/2007, є необґрунтованими, безпідставними та такими, що суперечать положенням ст. 4 ЦК України та грунтуються на вільному тлумаченні зазначених рішень Конституційного Суду України.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про помилковість розрахунку нарахованої позивачем пені.
Здійснивши власний розрахунок, судом вірно встановлено, що нарахована пеня за прострочення виконання грошового зобов'язання за актами приймання-передачі природного газу: від 31.10.2019 за період з 26.11.2019 по 11.03.2020, від 30.11.2019 за період з 27.12.2019 по 11.03.2020, від 31.12.2019 за період з 28.01.2020 по 11.03.2020, від 31.01.2020 за період з 26.02.2020 по 11.03.2020, разом становить 431 755,74 грн.
Разом з тим, як було зазначено вище, відповідач у відзиві на позов просить врахувати становище останнього, зменшити розмір пені на 90%.
Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
Згідно з ч. 2 ст. 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя ст. 216 Господарського кодексу України).
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Зазначена норма кореспондується з положеннями ст. 233 ГК України, відповідно до якої у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
При цьому, ні у зазначених нормах, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. (Подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 10.12.2020 у справі №912/2554/19, від 31.03.2020 у справі №910/8698/19).
При вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій суди також беруть до уваги як обставини, прямо визначені у ст.233 ГК, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними. Найчастіше суди враховують такі обставини: ступінь виконання зобов'язання боржником (співвідношення між сумою простроченого зобов'язання та загальною сумою зобов'язання); причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання; тривалість прострочення виконання; наслідки порушення зобов'язання для кредитора; поведінку боржника (системність порушення, чи навпаки - порушення з боку боржника мало винятковий характер; намагання/зусилля боржника погасити борг або погашення основної заборгованості на момент звернення до суду, намагання врегулювати спір в досудовому порядку, звернення з пропозиціями про реструктуризацію боргу до кредитора); поведінку кредитора; майновий стан кредитора та боржника (наявність збитків, заборгованості по виплаті заробітної плати); негативні наслідки стягнення неустойки з боржника, які можуть настати для нього та третіх осіб (трудового колективу, населення); ризики настання неплатоспроможності боржника; статус боржника, предмет діяльності боржника (забезпечення оборонних потреб, безпеки та здоров'я населення); майнові, а також інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу (п.41 постанови Верховного Суду від 08.09.2021 у справі 914/416/20).
Крім того, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу. Також для вирішення питання про зменшення пені мають значення майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства.
Відповідно до статті 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами, на яких має ґрунтуватися виконання зобов'язань між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.
Таким чином, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. При цьому, суд має врахувати, що наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013).
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі №913/89/18, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 27.01.2020 у справі №916/469/19, від 04.02.2020 у справі №918/116/19 та від 22.09.2020 у справі №918/869/19.
Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Вирішуючи питання щодо можливості зменшення за клопотанням відповідача суми пені, що заявлена до стягнення позивачем, суд, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, зазначає про таке.
Так, при зменшенні розміру пені, суд бере до уваги інтереси сторін, що заслуговують на увагу, і оцінює співвідношення розміру заявленої до стягнення пені, зокрема, із розміром збитків позивача.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідач є комунальним підприємством, створеним на підставі рішення Славутицької міської ради, що діє на базі відокремленої частини комунальної власності територіальної громади міста Славутич. Майно підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання. Комунальне підприємство «Управління житлово-комунального господарства» має суспільну цінність для територіальної громади міста Славутича.
Відповідач за основними видами діяльності здійснює виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії; надає послуги з опалення та постачання гарячої води споживачам (населення, релігійні організації, бюджетні та небюджетні організації) міста Славутич, тобто являється теплопостачальною та теплогенеруючою організацією, що має соціально важливе значення.
Підприємство створене для здійснення функцій, визначених законом, не є кінцевим споживачем одержаного природного газу, а отже надходження коштів на рахунок відповідача та можливість погашення заборгованості за природний газ в цілому залежить від сплати кінцевими споживачами на користь відповідача відповідних платежів.
Фінансове становище відповідача прямо залежить від затверджених в установленому чинним законодавством України порядку тарифів на теплову енергію. Єдиним джерелом сплати за спожитий природний газ є кошти, які сплачують за теплову енергію населення, релігійні організації, бюджетні установи та госпрозрахункові підприємства, за рахунок яких здійснюються платежі за поставлений природний газ.
Судом взято до уваги загальновідомий факт затвердження місцевих тарифів на теплопостачання на рівні, нижчому від собівартості, що позбавляє відповідача не тільки отримувати прибуток від власної діяльності, але й не дає змоги покривати витрати на виробництво комунальних послуг.
Також враховано, що відповідач не має змоги за власним рішенням змінювати тарифи на власні послуги, позаяк вказані повноваження належать органам місцевого самоврядування, а також не має змоги припинити постачання теплової енергії незалежно від будь-яких зовнішніх факторів, у тому числі і при наявності заборгованості кінцевих споживачів за отримане тепло.
Більш того, споживачі мають значну дебіторську заборгованість перед КП «Управління житлово-комунального господарства» (64,7 млн. грн станом на 01.05.2021), тому неналежне виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором спричинене не його зловживанням, а об'єктивними обставинами, що унеможливлюють своєчасну оплату за поставлений природний газ.
Слід також зазначити про наявну у позивача можливість отримувати прибутки за рахунок інших видів діяльності, яка у відповідача відсутня.
В силу виконання своїх функцій підприємства ТЕК мають певний комплекс прав і обов'язків і майже всі з фінансового боку збиткові, тому що надають послуги за тарифами, які не покривають економічно обґрунтовані витрати на їх виробництво, а різниця підлягає компенсації з бюджету. Разом з тим, як зазначає відповідач, теплогенеруючим підприємствам не компенсовано різницю в тарифах з 2016, у тому числі КП «Управління житлово-комунального господарства» в розмірі 123,815 млн. грн. При цьому несвоєчасне фінансування відшкодування різниці в тарифах не передбачає нарахування штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат.
Разом з тим, судом враховано перебування КП «Управління житлово-комунального господарства» у судовій процедурі банкрутства.
Суд правомірно взято до уваги існування значної заборгованості відповідача перед постачальниками енергоносіїв, перш за все перед АТ «НАК «Нафтогаз України». Також враховано тяжкий фінансовий стан відповідача, а також те, що позивачем не надано доказів спричинення позивачеві негативних наслідків у зв'язку з несплатою відповідачем за газ у строки, встановлені договором, оскільки страти від знецінення коштів компенсуються, зокрема, стягненням інфляційних втрат та 3% річних за час, в який позивач не міг користуватись коштами. (Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №924/709/17, від 26.09.2019 у справі №922/3613/18).
Вищевказана правова позиція була підтримана Верховним Судом під час перегляду в касаційному порядку подібних правовідносин у справах з позовними вимогами АТ «НАК «Нафтогаз України» до КП «Управління житлово-комунального господарства», що розглядались в межах провадження у справі №911/378/17 про банкрутство КП «Управління житлово-комунального господарства» (постанови Верховного Суду від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (911/2223/20), від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (911/2510/20), від 07.10.2021 у справі №911/378/17 (911/3495/20)).
За вказаних вище обставин, зважаючи на співвідношення інтересів сторін, користуючись правом, наданим суду ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України та враховуючи майновий стан підприємства відповідача (відповідно до поданих копій звіту про фінансовий стан, бухгалтерської довідки, довідки щодо заборгованості з різниці між фактичними витратами та встановленими тарифами), судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про необхідність зменшення розміру пені, що підлягає до стягнення з відповідача, на 90% від заявленої позивачем суми.
Отже, посилання скаржника про порушенням господарським судом Київської області норм матеріального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку. Доказів зворотнього апелянтом та судом не встановлено.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що рішення місцевого господарського суду про відмову у стягненні з відповідача пені у сумі 605732,91 грн прийнято у відповідності до норм чинного законодавства, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є недоведеними, безпідставними, необґрунтованими та правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, з огляду на що правових підстав для її задоволення та скасування оскаржуваного рішення не вбачається.
Керуючись ст.ст. 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Керуючись ст.ст. 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Кодексу України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 03.11.2021 у справі №911/378/17 (911/1632/21) залишити без змін.
3. Справу № 911/378/17 (911/1632/21) повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений статтями 288, 289 ГПК України.
Повний текст судового рішення складено та підписано - 17.02.2022.
Головуючий суддя Б.В. Отрюх
Судді Б.М. Грек
Л.Л. Гарник