вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"13" січня 2022 р. Справа№ 910/5123/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гаврилюка О.М.
суддів: Суліма В.В.
Ткаченка Б.О.
за участю секретаря судового засідання: Дерій В.В.
за участю представників сторін згідно із протоколом судового засідання
розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
на рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2021 (рішення складено 30.09.2021)
у справі № 910/5123/21 (суддя Алєєва І.В.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Житомирський меблевий комбінат"
до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
про стягнення 880 244,71 грн
За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.09.2021 позов задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Приватного акціонерного товариства "Житомирський меблевий комбінат" 172 062,97 грн - пені, 190 966,50 грн - втрат від інфляції, 42 256,68 грн - 3% річних та 6 079,29 грн - судового збору. В іншій частині позову відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання по сплаті орендної та додаткової плати, а також компенсації комунальних послуг. Здійснивши власний розрахунок пені, втрат від інфляції, 3% річних, судом встановлено, що загальні суми пені, втрат від інфляції, 3% річних, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, за розрахунком суду, становлять 172 062,97 грн, 190 966,50 грн та 42 256,68 грн, відповідно, в іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені позивачу належить відмовити. Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми, у зв'язку із чим, у суду відсутні правові підстави для зменшення розміру 3% річних до 0,1%.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" звернулась до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить прийняти апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2021 у справі № 910/5123/21 до розгляду. Зупинити виконання рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2021 у справі № 910/5123/21 до закінчення його перегляду в порядку апеляційного оскарження. Постановити нове рішення, яким у позові ПАТ "Житомирський меблевий комбінат" відмовити у повному обсязі.
Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.
Так, відповідач вказує на відсутність умислу, та як наслідок, відсутності його вини у порушенні строків оплати продукції за договором, оскільки відповідач не зі своєї вини несе величезні збитки пов'язані з недоотриманням фінансування за вироблену та реалізовану ним електроенергію. Зважаючи на скрутне фінансово-економічне становище Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", за твердженнями відповідача, наявні підстави для зменшення нарахованих позивачем 3% річних та інфляційних втрат. В підтвердження своєї позиції відповідач посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18.
Скаржник зазначає про те, що позивач мав право, та не був позбавлений можливості застосувати самостійно, згідно із умовами договору оренди забезпечувальний платіж, але причини не застосування забезпечувального платежу відповідачу не повідомлялись.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, позивач у відзиві на апеляційну скаргу, поданому до суду 20.12.2021, вказав на те, що п. 3.7 договору визначено, що погашення заборгованості за рахунок забезпечувального платежу є саме правом сторін, однак, доказів звернення відповідача до позивача щодо використання забезпечувального платежу та погодження такого використання матеріали справи не містять.
Позивач вважає, що Господарським судом міста Києва в повній мірі досліджено обставини справи, а відтак і правильно застосовано норми матеріального права.
Також позивачем до відзиву на апеляційну скаргу додано попередній розрахунок витрат на правничу допомогу.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.11.2021 справу № 910/5123/21 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М, судді - Сулім В.В., Ткаченко Б.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду залишено без руху апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2021 у справі № 910/5123/21. Роз'яснено скаржнику, що протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали особа має право усунути недоліки, надавши суду апеляційної інстанції заяву (клопотання) про поновлення пропущеного процесуального строку.
Від Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" до Північного апеляційного господарського суду подано заяву про поновлення строку, встановленого для подання апеляційної скарги у справі № 910/5123/21.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2021 поновлено Державному підприємству "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2021 у справі № 910/5123/21. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2021 у справі № 910/5123/21. Призначено справу № 910/5123/21 до розгляду у судовому засіданні 13.01.2022.
Позиції учасників справи
Представник відповідача у судовому засіданні 13.01.2022 підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати.
Представник позивача у судовому засіданні 13.01.2022 заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2021 у справі № 910/5123/21 залишити без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
23.08.2019 між позивачем та відповідачем укладено договір оренди нежитлового приміщення №1ГЖМК190004 від 23.08.2019 року/10-125-08-19-00660 від 13.09.2019, відповідно до умов якого позивач, за договором орендодавець, передав відповідачу, за договором орендарю, у тимчасове оплачуване користування (оренду):
- нежитлові приміщення площею 577,8 (п'ятсот сімдесят сім цілих вісім десятих) квадратних метрів, на 7-му поверсі будівлі (надалі - приміщення 7-го поверху), за актом приймання-передачі № 1 від 13.12.2019;
- нежитлові приміщення площею 591,6 (п'ятсот дев'яносто одна ціла шість десятих) квадратних метрів, на 8-му поверсі в будівлі (надалі - приміщення 8-го поверху), за актом приймання-передачі № 1 від 13.12.2019;
- нежитлові приміщення площею 589,2 (п'ятсот вісімдесят дев'ять цілих два десятих) квадратних метрів, на 9-му поверсі будівлі (надалі - приміщення 9-го поверху), за актом приймання-передачі № 1 від 13.12.2019;
- нежитлові приміщення площею 587,8 (п'ятсот вісімдесят цілих вісім десятих) квадратних метрів, на 10-му поверсі в будівлі (надалі - приміщення 10-го поверху), за актом приймання-передачі № 1 від 13.12.2019;
- нежитлові приміщення площею 587,4 (п'ятсот вісімдесят сім цілих чотири десятих) квадратних метрів, на 11-му поверсі будівлі (надалі - приміщення 11-го поверху), за актом приймання-передачі № 1 від 13.12.2019;
- нежитлові приміщення площею 587,8 (п'ятсот вісімдесят сім цілих вісім десятих) квадратних метрів, на 12-му поверсі в будівлі (надалі - приміщення 12-го поверху), за актом приймання-передачі № 1 від 13.12.2019;
- нежитлові приміщення площею 585,9 (п'ятсот вісімдесят п'ять цілих дев'ять десятих) квадратних метрів, на 13-му поверсі в будівлі (надалі - приміщення 13-го поверху), за актом приймання-передачі № 1 від 13.12.2019;
- нежитлові приміщення площею 209,4 (двісті дев'ять цілих чотири десятих) квадратних метрів, на 14-му поверсі будівлі (надалі - приміщення офісні 14-го поверху), за актом приймання-передачі № 1 від 13.12.2019;
- нежитлові приміщення площею 484,4 (чотириста вісімдесят чотири цілих чотири десятих) квадратних метрів, в підвалі будівлі (надалі - приміщення підвалу), за актом приймання-передачі від 18.12.2019;
- нежитлові приміщення площею 593,1 (п'ятсот дев'яносто три цілих одна десята) квадратних метрів, на 5-му поверсі будівлі (надалі - приміщення 5-го поверху), за актом приймання-передачі від 18.12.2019;
- нежитлові приміщення площею 593,6 (п'ятсот дев'яносто три цілих шість десятих) квадратних метрів, на 6-му поверсі будівлі (надалі - приміщення 6-го поверху), за актом приймання-передачі від 18.12.2019;
- нежитлові приміщення площею 818,8 (вісімсот вісімнадцять цілих вісім десятих) квадратних метрів, на 1-му поверсі будівлі (надалі - приміщення 1-го поверху), за актом приймання-передачі від 21.12.2019;
- нежитлові приміщення площею 81,7 (вісімдесят один цілий сім десятих) квадратних метрів, на 14-му поверсі будівлі (надалі - приміщення складські 14-го поверху), за актом приймання-передачі від 21.12.2019;
- нежитлове приміщення площею 347,9 (триста сорок сім цілих дев'ять десятих) квадратних метрів, на цокольному поверсі будівлі (надалі - "частина приміщень офісних цокольного поверху"), за актом приймання-передачі від 27.12.2019;
- нежитлові приміщення площею 525,5 (п'ятсот двадцять п'ять цілих п'ять десятих) квадратних метрів, на 1-му поверсі будівлі (надалі - частина приміщення 1-го поверху), за актом приймання-передачі від 01.02.2020;
- нежитлові приміщення площею 856,5 (вісімсот п'ятдесят шість ціла п'ять десятих) квадратних метрів, на 2-му поверсі будівлі (надалі - приміщення 2-го поверху), за актом приймання-передачі від 01.02.2020;
- нежитлові приміщення площею 594,6 (п'ятсот дев'яносто чотири цілих шість десятих) квадратних метрів, на 3-му поверсі будівлі (надалі - приміщення 3-го поверху), за актом приймання-передачі від 01.02.2020;
- нежитлові приміщення площею 594,5 (п'ятсот дев'яносто чотири цілих п'ять десятих) квадратних метрів, на 4-му поверсі в будівлі (надалі - приміщення 4-го поверху), за актом приймання-передачі від 01.02.2020;
- нежитлові приміщення площею 147,1 (сто сорок сім цілих одна десята) квадратних метрів, (надалі - частина приміщення 1-го поверху), за актом приймання-передачі від 04.02.2020;
- нежитлові приміщення площею 68,0 (шістдесят вісім цілих) квадратних метрів, на цокольному поверсі будівлі (надалі - частина приміщень офісних цокольного поверху), за актом приймання-передачі від 12.02.202020;
- нежитлові приміщення площею 89,7 (вісімдесят дев'ять цілих сім десятих) квадратних метрів, на цокольному поверсі будівлі (надалі - приміщення складські цокольного поверху), за актом приймання-передачі від 12.02.2020.
В подальшому, додатковою угодою № 3 (№660-ДУ-УС від 19.03.2020/ № 10-125-08-19-00660 від 30.03.2020) до договору сторони погодили з 01.04.2020 збільшити площу об'єкта оренди, шляхом передання орендодавцем в тимчасове платне користування орендарю нежитлового приміщення площею 30,8 кв.м, які знаходяться на 1-му поверсі господарської будівлі літ. Б, за адресою: м. Київ, вул. Гоголівська, 22-24, у зв'язку з чим внесено зміни до договору та викладено п. 1.1. договору в новій редакції.
Відповідно до п. 3.1. договору відповідач зобов'язаний вносити плату за користування об'єктом оренди в розмірах та строки обумовлені цим договором.
Плата за оренду нараховується з дати підписання сторонами акту №1 (акту приймання-передачі) (п. 3.2. договору).
Згідно із п. 3.3. договору якщо інше не передбачено цим договором, плата за оренду сплачується відповідачем щомісяця, не пізніше 20-го числа місяця, наступного за оплачуваним місяцем, на підставі рахунку та акта позивача. Оплата здійснюється за умови наявності у рахунках, актах посилання на повний номер і дату договору.
Відповідно до п. 3.8. договору відповідач крім плати за оренду, повинен компенсувати/сплачувати витрати на комунальні послуги, якими він користується (електроенергія, водопостачання, опалення й т.д.) не пізніше 20 числа місяця, наступного за оплачуваним місяцем.
Позивач формує рахунок на оплату за оренду, розрахованої відповідно до додатку № 2 до договору, останнім днем першого місяця та кожного наступного календарного місяця користування об'єктом оренди, та передає його відповідачу не пізніше 5-го числа місяця, що слідує за оплачуваним. Позивач надає відповідні рахунки відповідачу наступними способами: надсилає на електронну адресу відповідача, вказаному у розділі 14 договору, та вручає представнику відповідача в об'єкті оренди під підпис про отримання, та/або надсилає цінним листом на адресу орендаря, вказаному у розділі 14 договору. Обов'язок по отриманню вищевказаного рахунка покладається на відповідача. (п. 3.4. договору в редакції додаткової угоди № 2).
Відповідно до п. 3.16 договору зобов'язання щодо здійснення платежів за цим договором будуть вважатись виконаними належним чином у момент, коли суми грошових коштів, які відповідають повному розміру платежів, будуть зараховані на поточний рахунок позивача.
Як вказує позивач у своїй позовній заяві, ним на виконання умов договору виставлено відповідачу наступні рахунки: № 160012043 від 31.10.2020 на сплату орендної плати за жовтень 2020р. у сумі 7 000 794,58 грн, № 160012044 від 31.10.2020 на сплату додаткової плати за жовтень 2020р. сумі 2 119 891,15 грн, № 160012041 від 31.10.2020 на сплату компенсації комунальних послуг за жовтень 2020р. у сумі 114 532,18 грн.
Крім того, позивач вказує, що ним відповідачу також надані акти здачі-прийняття наданих послуг № 160012043/2020 від 31.10.2020 за надані послуги з оренди приміщення за жовтень 2020р. на суму 7 000 794,58 грн, № 160012044/2020 від 31.10.2020 про надання послуг додаткової плати за жовтень 2020р. на суму 2 119 891,15 грн, № 160012041/2020 від 31.10.2020 за спожиті у жовтні 2020р. комунальні послуги на суму 114 532,18 грн.
Позивач вказує, що відповідач всупереч умовам договору допустив прострочення здійснення платежів, а саме: часткову оплату орендної плати за жовтень 2020р. відповідач здійснив 12.02.2021 у розмірі 925,37 грн, 01.03.2021 у розмірі 6 999 869,21 грн., часткову оплату додаткової плати за жовтень 2020р. - 12.02.2021 у розмірі 308 380,14 грн., 16.02.2021 у розмірі 1 811 511,00 грн, оплату компенсації комунальних послуг за жовтень 2020р. - 12.02.2021 у розмірі 114 532,18 грн.
Позивач посилається на несвоєчасну сплату відповідачем орендної та додаткової плати, а також компенсації комунальних послуг, тому з огляду на порушення відповідачем обов'язку по сплаті орендної та додаткової плати та комунальних послуг позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в розмірі 514 122,97 грн, інфляційні втрати у розмірі 323 865,06 грн та 3% річних у розмірі 42 256,68 грн.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 172 062,97 грн пені, 190 966,50 грн втрат від інфляції та 42 256,68 грн трьох процентів річних, з огляду на наступне.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Частинами 1, 3 та 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 759 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до ст. 760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права.
За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 ЦК України).
За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ) (ст. 283 Господарського кодексу України (далі - ГК України)).
Частинами 1 та 4 статті 286 ГК України визначено що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Положеннями ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Приписами ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
З огляду на положення пунктів 3.3, 3.8 договору, зобов'язання відповідача зі сплати орендної плати, а також інших платежів, передбачених договором, за жовтень 2020 року, мало бути виконане не пізніше 20-го числа місяця, наступного за оплачуваним місяцем, на підставі рахунку та акта позивача.
Як було зазначено вище, позивачем виставлено та направлено відповідачу рахунки на оплату орендної плати, додаткової плати та компенсацію комунальних послуг за жовтень 2020 року. Також позивачем складено та направлено відповідачу акти здачі-прийняття наданих послуг № 160012043/2020 від 31.10.2020 за надані послуги з оренди приміщення за жовтень 2020р. на суму 7 000 794,58 грн, № 160012044/2020 від 31.10.2020 про надання послуг додаткової плати за жовтень 2020р. на суму 2 119 891,15 грн, № 160012041/2020 від 31.10.2020 за спожиті у жовтні 2020р. комунальні послуги на суму 114 532,18 грн.
Акти здачі-прийняття наданих послуг №160012043/2020 від 31.10.2020 та № 160012044/2020 від 31.10.2020 та № 160012041/2020 від 31.10.2020 підписані та скріплені печатками сторін.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).
Пунктом 7.2 договору оренди передбачено, що у випадку затримок з боку орендаря в перерахуванні будь-яких платежів, передбачених цим договором, на користь орендодавця, орендар сплачує пеню в розмірі 0,1 відсотка грошових зобов'язань, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків грошових зобов'язань з яких допущено прострочення виконання.
Судом встановлено факт порушення відповідачем зобов'язань зі своєчасної оплати по договору у спірний період з вересень 2020р., у тому числі і на строк понад 30 календарних днів, який станом на час розгляду справи є таким, що настав.
Зважаючи на неналежне виконання відповідачем умов договору, відповідно до п. 7.2 договору, позивачем нараховано пеню за період з 21.11.2020 по 01.03.2021 у розмірі 0,1 % від суми заборгованості у розмірі 514 122,97 грн.
Суд першої інстанції перевіривши розрахунок позивача та здійснивши нарахування пені за вказаний період, врахувавши положення ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" щодо обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою Національного банку України, дійшов висновку, що обґрунтованою сумою пені, яка підлягає стягненню з відповідача, є 172 062,97 грн. Колегія суддів здійснивши арифметичну перевірку розрахунку позивача, встановила, що визначений судом розмір пені, що підлягає до стягнення є вірним, у зв'язку з чим відсутні підстави для скасування рішення у зазначеній частині.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 190 966,50 грн втрат від інфляції та 42 256,68 грн 3% річних, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши розрахунок 3% річних за періоди прострочення зобов'язання відповідачем, апеляційний суд зазначає, що він є вірним, а тому вказані вимоги правомірно задоволені судом першої інстанції у повному обсязі, а саме у сумі 42 256,68 грн.
Натомість, суд першої інстанції, здійснивши розрахунок інфляційних втрат за вказаний позивачем період, встановив, що вірною сумою втрат від інфляції є 190 966,50 грн, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції. Таким чином, висновок місцевого господарського суду про часткове задоволення позову у зазначеній частині також є правомірним.
Поряд з цим, відповідач, вважаючи, що суд першої інстанції повинен був зменшити заявлені до стягнення як неустойку так і 3% річних та втрат від інфляції, у поданій скарзі посилається на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
Так, при розгляді вказаної судової справи Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. З урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Натомість, колегія суддів зазначає, що у справі № 902/417/18 судами було встановлено наявність виняткових обставин для існування підстав зменшення заявленого до стягнення розміру відсотків річних.
По-перше, умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також змінили розмір процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, і встановили її у розмірі 40% річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та 96% річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів.
По-друге, суди також з'ясували, що з поставленої вартості товару на загальну суму 205538,92 грн до подання позовної заяви до суду відповідач за поставлений товар сплатив 107157,00 грн. Станом на момент звернення з позовом до суду заборгованість відповідача складала 98381,92 грн та була сплачена відповідачем у повному обсязі після відкриття провадження у справі. При цьому, позивачем нараховано до стягнення 40306,19 грн пені, 30830,83 грн штрафу та 110887,30 грн відсотків річних, що разом складає 182024,32 грн та перевищує майже у два рази суму прострочення.
З огляду на вищевикладене, висновки щодо наявності підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру відсотків річних, викладені у вищевказаній постанові, не можуть братися до уваги судом під час розгляду цієї справи з огляду на суттєві відмінності в обставинах справ.
Таким чином, дотримуючись принципу розумного балансу між інтересами сторін, враховані обставини справи та матеріальний стан як відповідача, так і позивача у даній справі, відсутні підстави для зменшення розміру пені, інфляційних втрат та 3% річних.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, судом відхиляються як необґрунтовані та такі, що не відповідають нормам процесуального законодавства, враховуючи наступне.
Скаржник в апеляційній скарзі не вказав на існування обставин, які б свідчили про прийняття судом першої інстанції неправильного рішення.
Згідно із ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили; не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Отже, із значне зростання простроченої заборгованості, суттєве зменшення обсягу відпуску електроенергії, виникнення фінансової кризи не платежів, відсутність у відповідача необхідних коштів, не звільняє його від відповідальності за порушення зобов'язання.
Слід зазначити, що у матеріалах справи відсутні докази укладення між сторонами угоди про відстрочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, а статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Також слід зазначити, що п. 3.7 договору визначено, що погашення заборгованості за рахунок забезпечувального платежу є саме правом сторін, однак, доказів звернення відповідача до позивача щодо використання забезпечувального платежу та погодження такого використання матеріали справи не містять.
З приводу решти доводів скаржника, викладених в його скарзі, колегія суддів звертає увагу, що такі аргументи враховані апеляційним судом, при цьому зазначає, що оскаржене рішення є вмотивованим, місцевим судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтуються його висновки, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Хаджинастасиу проти Греції", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації").
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Таким чином, апеляційна скарга Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2021 у справі № 910/5123/21 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2021 у справі № 910/5123/21 слід залишити без змін.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2021 у справі № 910/5123/21 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2021 у справі № 910/5123/21 залишити без змін.
3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Справу № 910/5123/21 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Текст постанови складено та підписано 18.02.2022, у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю суддів Ткаченка Б.О. та Гаврилюка О.М.
Головуючий суддя О.М. Гаврилюк
Судді В.В. Сулім
Б.О. Ткаченко