16 лютого 2022 рокуЛьвівСправа № 260/4552/21 пров. № А/857/21204/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Іщук Л.П., Обрізка І.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2021 року про повернення її позовної заяви до Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) про визнання протиправними та скасування постано,
суддя(і) у І інстанції Маєцька Н.Д.,
час ухвалення рішення не зазначено,
місце ухвалення рішення м. Ужгород,
дата складення повного тексту рішення 22 жовтня 2021 року,
11 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила скасувати постанови головного державного виконавця Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області Грицищука М.П. про відкриття виконавчого провадження № 58432098 від 20 лютого 2019 року та про стягнення виконавчого збору № 48042022 від 26 червня 2018 року.
Ухвалою судді Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху для усунення її недоліків з підстав пропуску строку звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою судді Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 було повернуто позивачці на підставі пункту 9 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому суддя виходила із того, що позивачем пропущено строк звернення із позовом до суду, встановлений статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України, та відсутні підстави для його поновлення.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила ухвалу судді від 22 жовтня 2021 року скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення норм процесуального права. На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що до ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження 03 вересня 2021 року позивачка не знала про існування постанов відповідача від 26 червня 2018 року та 20 лютого 2019 року. Тому висновки судді про пропущення нею строку звернення до суду з даною позовною заявою є помилковими.
Відповідно до частини 2 статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги з таких мотивів.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституція України, як Закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення від 25.12.1997 № 9-зп, абзац 7 пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11 - рп/2012).
Крім цього, у низці рішень Європейського суду з прав людини, юрисдикцію якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.
Право на суд, аспектом якого є доступ до суду, є однією із гарантій основоположного права на справедливий суд. За усталеною практикою Європейського суду з прав людини рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Отже, як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитися правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 05 квітня 2018 року (справа "Зубац проти Хорватії" (Zubac v.Croatia), №40160/12) указав, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. "Станєв проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria) [ВП], №36760/06, п. 230, ЄСПЛ 2012) (пункт 78). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (пункт 82).
Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21.12.2010, заява № 45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності.
Таким чином, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними, після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
В той же час, за європейськими стандартами справедливого судочинства правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
За змістом статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Так, статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Отже, у спірних правовідносинах, як правильно визначено суддею першої інстанції, встановлено десятиденний строк звернення до суду з позовом, який починає свій перебіг з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду.
Відповідно до частин першої та другої цієї статті, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відмовляючи у задоволенні клопотання позивача про поновлення строку на оскарження постанов державного виконавця, суддя першої інстанції виходив із того, що позивачка у заяві про поновлення строку звернення до суду зазначила, що про існування оскаржених постанов дізналася 03 вересня 2021 року після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження. Однак, у клопотанні про поновлення строку звернення до суду представник позивачка не зазначила що було передумовою для ознайомлення з матеріалами виконавчих проваджень, а саме коли та за яких умов вона дізналася про їх існування. У той же час, ознайомлення представником позивача з матеріалами виконавчих проваджень 03 вересня 2021 року не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав оскарженими постановами від 20 лютого 2019 року про відкриття провадження та від 26 червня 2018 року про стягнення виконавчого збору, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду.
Згідно з поясненнями позивачки у своїй апеляційні скарзі наприкінці серпня 2021 року вона дізналась про свої заблоковані банківські рахунки. Звернувшись до банку, їй повідомили про те, що щодо неї здійснюється виконавче провадження. 25 серпня 2021 року ОСОБА_2 звернулась до адвоката за наданням правничої допомоги із зазначеного питання. Перевіривши інформацію через сайт судової влади, адвокат встановила, що щодо позивачки було видано судові накази у справі № 907/559/20 від 19 серпня 2010 року та у справі № 308/1529/20 від 23 березня 2020 року. Однак, після оплати цих зобов'язань 02 вересня 2021 року карта позивачки все одно була заблокована, а на гарячій лінії банку їй повідомили, що щодо неї здійснюється інше виконавче провадження. І лише 03 вересня 2021 року після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження адвокатом позивачки, ОСОБА_2 дізналась про існування оскаржуваних постанов.
Апеляційний суд зазначає, що судом при вирішенні питання щодо поновлення строку звернення до суду, в кожному окремому випадку належить з'ясувати поважність причин такого пропуску. Суд має з'ясувати чи вчинив позивач усі можливі та залежні від нього дії та чи не допустив порушення строку з часу, коли дізнався про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Оцінюючи історію позивача в контексті доводів апеляційної скарги щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду, апеляційний суд приходить до висновку, що про порушення своїх прав позивачка дізналась саме 03 вересня 2021 року з моменту ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження. Доказів протилежного матеріали справи не містять.
Тому суддя першої інстанції дійшла помилкового висновку про неповажність причин пропуску строку ОСОБА_2 звернення до суду із цим позовом.
Відповідно до приписів частини 1 статті 320 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків суду обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Підсумовуючи наведене, апеляційний суд вважає, що при поверненні позовної заяви ОСОБА_1 суддя першої інстанції допустила невідповідність своїх висновків обставинам справи, а тому оскаржувану ухвалу від 22 жовтня 2021 року слід скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 312, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Скасувати ухвалу судді Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2021 року про повернення її позовної заяви у справі № 260/4552/21 та направити справу для продовження розгляду до Закарпатського окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді Л. П. Іщук
І. М. Обрізко