Справа № 120/9175/21-а Головуючий у 1-й інстанції: Поліщук Ірина Миколаївна
Суддя-доповідач: Смілянець Е. С.
17 лютого 2022 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Смілянця Е. С.
суддів: Полотнянка Ю.П. Драчук Т. О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Літинської селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Літинської селищної ради, у якому просив суд визнати протиправним та скасувати рішення Літинської селищної ради №232 від 09.04.2021, зобов'язати Літинську селищну раду прийняти рішення, яким надати йому дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га, розташованої за межами населених пунктів Літинської селищної територіальної громади. Також позивач просив стягнути з відповідача витрати на сплату судового збору та на професійну правничу допомогу.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2021 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Літинської селищної ради №232 від 09.04.2021.
Зобов'язано Літинську селищну раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га, розташованої за межами населених пунктів Літинської селищної територіальної громади, з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору в сумі 605 (шістсот п'ять) гривень 33 копійки та витрати на правову допомогу адвоката в сумі 3000 (три тисячі) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Літинської селищної ради.
Не погодившись із прийнятим рішенням, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нову постанову про задоволення адміністративного позову. Зокрема, апелянт вважає, що в даному випадку повноваження відповідача не є дискреційними і суд першої інстанції мав право зобов'язати відповідача прийняти рішення, яким надати дозвіл позивачу на розробку проекту землеустрою, а не повторно розглянути заяву про надання такого дозволу. Крім того, представник позивача не погоджується із зменшенням судом першої інстанції розміру витрат на правничу допомогу, що під лягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку позивачем в частині відмови в задоволенні позовних вимог, суд не здійснює перегляд рішення в частині задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
З обставин справи судом встановлено, що 18.03.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, на території Літинської селищної ради Вінницького району Вінницької області за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 0522486200:02:000:0702.
Однак, рішенням №232 від 09.04.2021 позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, оскільки бажана ним земельна ділянка включена до переліку земельних ділянок, право на які виставляється на земельні торги.
Вважаючи рішення відповідача незаконним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи частково в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що за встановлених обставин і враховуючи, що законом чітко визначено порядок отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, відсутні підстави без дотримання такої процедури зобов'язувати суб'єкта владних повноважень приймати наперед визначене рішення та фактично підміняти відповідний орган влади. Тому в цій частині позов не може бути задоволений. Водночас належним способом захисту порушених прав позивачів є зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача з урахуванням висновків суду, наведених у судовому рішенні.
Крім того, при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правову допомогу в розмірі 3000 грн, суд виходив з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Колегія суддів Сьомого апеляційного адміністративного суду, за результатом апеляційного розгляду справи, погоджується з висновками суду першої інстанції.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, апеляційний суд враховує наступне.
Так, позивач просить суд захистити його порушені права шляхом зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га, яка розташована за межами населених пунктів Літинської селищної територіальної громади.
Оцінюючи позовні вимоги в цій частині, суд зазначає, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово вказував на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12, від 04 серпня 2020 року у справі №340/2074/19).
Обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав, захист законних інтересів і, у випадку задоволення судом його вимог, рішення повинно мати наслідком реальне відновлення тих прав, за захистом яких позивач звернувся до суду.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 06.11.2019 по справі № 509/1350/17, оцінюючи ефективність обраного судом способу захисту (зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву) суд має право визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії. Суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 814/2458/16 Верховний Суд аналізував застосування пункту 4 частини другої статті 245 КАС України і дійшов висновку, що суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов:
1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача;
2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача;
3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів;
4) прийняття рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
В ході судового розгляду справи встановлено, що підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стало те, що зазначена на графічних матеріалах земельна ділянки включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності права оренди на які можуть бути реалізовані на земельних торгах.
Водночас, суд наголошує, що вичерпний перелік підстав, за наявності яких може бути відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначено у частині сьомій статті 118 Земельного Кодексу України та підстави, якими керувався відповідач, відмовляючи позивачу, до них не належать.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов до висновку, що рішення Літинської селищної ради №232 від 09.04.2021 є протиправним, а тому підлягає скасуванню.
Частиною 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд
Дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що позивачем дотримано усіх умов визначених чинним законодавством України для отримання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Доказів, які б свідчили про невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, відповідачем суду не надано.
Враховуючи, що між позивачем та відповідачем немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів, а докази на підтвердження наявності передбачених законом підстав для відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою відповідачем не надано, колегія суддів вважає за можливе застосувати найбільш ефективний спосіб захисту порушених прав позивача, а саме: зобов'язати відповідача прийняти рішення, яким надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га, розташованої за межами населених пунктів Літинської селищної територіальної громади.
У даному випадку зобов'язання відповідача прийняти рішення, яким надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність забезпечить ефективний судовий захист порушеного права та призведе до реального їх відновлення.
Інший спосіб захисту такий, як повторний розгляд, не забезпечить в повній мірі поновлення порушених прав позивача та зумовить виникнення інших судових спорів, що не узгоджується із завданнями адміністративного судочинства.
Отже, доводи апеляційної скарги позивача в цій частині є обгрунтованими, а висновки суду першої інстанції в цій частині не відповідають встановленим у справі обставинам, що призвело до неправильного її вирішення.
Стосовно доводів апелянта про протиправність рішення суду першої інстанції в частині зменшення розміру витрат на професійну правову допомогу, які підлягають стягненню на користь позивача, колегія суддів дійшла наступних висновків.
За змістом статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 7, 9 статті 139 КАС унормовано, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Тож, за змістом частини 9 статті 139 КАС при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.
Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі № 2040/6747/18 зокрема зазначив, що при визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу, суд враховує критерії реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерії розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У пункті 269 Рішення зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо, - є неспівмірним.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14.11.2019 у справі №826/15063/18, від 11.12.2019 у справі № 2040/6747/18, від 19.12.2019 у справі №520/1849/19, від 22 грудня 2020 року у справі №520/8489/19 та від 11 лютого 2021 року у справі № 520/9115/19.
Отже, вказані положення процесуального закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, не тільки, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також що за цих обставин справи такі витрати сторони були необхідними, а розмір є розумний та виправданий.
Зазначене спростовує доводи апелянта про те, що за відсутності відповідного клопотання суд першої інстанції не мав права зменшувати розмір витрат на правову допомогу. Оскільки суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
В даному ж випадку, на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, представником позивача надано копію договору про надання правової допомоги від 29.06.2021 №137/21, додаток до Договору №1 від 29.06.2021, квитанцію до прибуткового касового ордеру №137 від 29.06.2021 на суму 10000 грн., акт приймання-передачі наданих послуг.
Відповідно до детального опису робіт - адвокатом Андрікевич Ю.В. надано наступні юридичні послуги:
- зустріч та надання консультації клієнтові, укладання договору про надання професійної правничої допомоги та додатку до неї, визначення правової позиції в подальшому під час підготовки та подання позовної заяви до суду, визначення сталої суми гонорару (фіксований розмір), виходячи із мінімальної заробітної плати, включаючи орендну плату за приміщення, електропостачання та опалення, канцелярські приладдя, інші витрати тощо (2 години) - 2000 грн.;
- опрацювання законодавчої бази з приводу підготовки позовної заяви, аналіз судової практики, збір та опрацювання матеріалів доказової бази, консультації з даного приводу. Надання адвокатських запитів на отримання копій документів, отримання запитуваних документів та їх аналіз, з урахуванням часу на доставку та отримання (3 години) - 3000 грн.;
- підготовка позовної заяви з додатками до неї щодо визнання протиправним та скасування рішення Літинської селищної ради, зобов'язання вчинити дії, а також подання позову до Вінницького окружного адміністративного суду для реєстрації, з урахуванням часу на дорогу (3 години) - 3000 грн.;
- підготовка відповіді на відзив з додатками до неї, заяви про огляд судом електронних доказів на веб-сайті Літинської селищної ради, а також подання до Вінницького окружного адміністративного суду для реєстрації, з урахуванням часу на дорогу. Підготовка детального опису виконаних робіт (наданих послуг) та акту приймання-передачі наданих послуг (2 години) - 2000 грн.
24.01.2022 до суду надійшло клопотання відповідача про зменшення розміру судових витрат на професійне правничу допомогу. Відповідач вважає, що заявлений позивачем до відшкодування розмір витрат на правову допомогу адвоката в розмірі 10 000 грн є надмірним з урахуванням предмету спору, складністю справи та її значення для позивача.
Водночас, колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції, що включення до відповідного розрахунку часу, витраченого на укладання договору, визначення суми гонорару, а також складання детального опису робіт, акту приймання-передачі наданих послуг, є необґрунтованим, адже вони не є процесуальними документами по справі.
Водночас, суд зазначає, що аналіз законодавства та судової практики, формування правової позиції та надання відповідної консультації, підготовка позовної заяви, не вимагала від представника позивача надмірного обсягу юридичної і технічної роботи з огляду на незначну складність вказаної справи (малозначна справа).
Разом з тим, справа №120/9175/21 не має суспільного інтересу, є справою незначної складності, що не потребує від адвоката особливих вмінь, навичок та витрачання тривалого часу при підготовці процесуальних документів, а також участі в судових засіданнях. А тому, виходячи з встановлених процесуальним законодавством критеріїв розумності та співмірності витрат на правничу допомогу, сума заявлених позивачем витрат, на думку суду, є значно завищеною та неспівмірною зі складністю справи, підготовлених адвокатом документів та витраченим адвокатом часом.
З огляду на вищевикладене та враховуючи обставини даної справи, а також проаналізувавши розрахунок витрат на професійну правничу допомогу та враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що понесені позивачем витрати в сумі 10 000 грн є неспівмірними із виконаними адвокатом роботами, часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, що свідчить про їх завищення, відтак заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає зменшенню до 3000 грн, що відповідатиме вимогам співмірності, розумності та справедливості.
В свою чергу, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції в цій частині не містять належного обґрунтування чи переконливих доводів, які б були безпідставно залишені поза увагою суду першої інстанції.
Стаття 2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2021 року скасувати в частині зобов'язання Літинської селищної ради повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га, розташованої за межами населених пунктів Літинської селищної територіальної громади, з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.
Прийняти в цій частині нову постанову.
Зобов'язати Літинську селищну раду надати ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га, розташованої за межами населених пунктів Літинської селищної територіальної громади, з метою передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, із земельної ділянки (масиву) кадастровий номер 0522486200:02:000:0702.
В іншій частині рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Смілянець Е. С.
Судді Полотнянко Ю.П. Драчук Т. О.