Справа № 240/953/21
Головуючий суддя 1-ої інстанції -Капинос О.В.
Суддя-доповідач - Граб Л.С.
09 лютого 2022 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Смілянця Е. С. Сторчака В. Ю. ,
за участю: секретаря судового засідання: Шпикуляка Ю.В.,
представників позивача: Коки В.А., Мариніної М.О.
представника відповідача: Домарецької В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30 липня 2021 року у справі за адміністративним позовом Державного підприємства "Олевське лісове господарство" до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,
В січні 2021 року Державне підприємство "Олевське лісове господарство" (далі ДП "Олевське лісове господарство") звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області (далі ГУ ДПС у Житомирській області), в якому просило:
-визнати дії щодо ненадання акту фактичної перевірки від 03.12.2020 за №1388/09/00991901 протиправними;
-визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №20810902 від 23.12.2020, відповідно до якого нараховані штрафні санкції в сумі 1000000 грн.;
-визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №20850902 від 23.12.2020, відповідно до якого нараховані штрафні санкції в сумі 123000,420 грн.;
-визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №20840902 відповідно до якого нараховані штрафні санкції в сумі 1020 грн.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 30 липня 2021 року позов задоволено:
-визнано протиправними дії ГУ ДПС у Житомирській області щодо ненадання ДП "Олевське лісове господарство" акту фактичної перевірки від 03.12.2020 за № 1388/09/00991901;
-визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №20810902 від 23.12.2020, прийняте ГУ ДПС у Житомирській області;
-визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №20850902 від 23.12.2020, прийняте ГУ ДПС у Житомирській області;
-визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №20840902 від 23.12.2020 прийняте ГУ ДПС у Житомирській області.
Не погодившись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.
09.02.2022 від представника позивача, через канцелярію суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання вказала на безпідставність доводів апеляційної скарги, у зв'язку із чим просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
В судовому засіданні представник відповідача підтримала апеляційну скаргу та просить її задовольнити. В свою чергу, представники позивача заперечили стосовно задоволення апеляційної скарги і просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ДП "Олевське лісове господарство" здійснює господарську діяльність за КВЕД 02.10 "Лісівництво та інша діяльність у лісовому господарстві", 01.29 "Вирощування інших багаторічних культур", 02.20 "Лсозаготівля", 02.10 Надання допоміжних послуг у лісовому господарстві", 16.10 "Лісопильне та стругальне виробництво", 46.73 "Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням".
23.11.2020 посадовими особами ГУ ДПС у Житомирській області проведено фактичну перевірку позивача на дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податку розрахункових операцій, наявності ліцензій, у тому числі на виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), за результатами якої складено акт , в якому зафіксовано порушення вимог п.63.3 ст.63, п.85.2 ст.85, пп.230.1.2 п.230.1 ст.230 та п.22 підрозділ 5 розділу XX Перехідних положень ПК України.
На підставі акту перевірки відповідачем 23.12.2020 прийнято податкові повідомлення-рішення:
-№ 20840902 про застосування штрафної санкції у розмірі 1020 грн., за ненадання документів що пов'язані з предметом перевірки ;
-№ 20850902 про застосування штрафної санкції у розмірі 123420 грн., за неподання відомостей у повідомленні про об'єкти оподаткування на 121 транспортних засобів;
-№ 20810902 про застосування штрафної санкції у розмірі 1000 000 грн., за відсутність з вини ДП "Олевського лісового господарства" реєстрації акцизного складу у СЕАРП та СЕ-що є розпорядником акцизного складу.
Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення, оскільки відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факту вчинення порушень податкового законодавства позивачем, за які до останнього застосовано штрафні санкції на підставі оскаржуваних рішень.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Пп. 20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Згідно з пунктом 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки-цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України унормовано, що фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Підстави для проведення фактичної перевірки визначені в п.80.2 ст.80 ПК України.
Так, відповідно до пп.80.2.2, 80.2.5 п.80.2 ст.80 ПК України фактична перевірка здійснюється у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів, у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.
У п.80.2 ст.80 ПК України закріплено, що фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з підстав передбачених цим пунктом.
Абз.3 п.81.1 ст.81 ПК України передбачено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, зокрема,-копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються, зокрема, підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом.
Аналіз вищезазначених правових норм дає підстави для висновку, що чинним податковим законодавством передбачено вичерпний перелік підстав для проведення фактичної перевірки. Застосовуючи конкретну правову підставу для призначення такої перевірки, у наказі на перевірку контролюючий орган зобов'язаний не тільки зазначити відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України, але й обґрунтувати (пояснити), які саме фактичні підстави (обставини) зумовлюють необхідність проведення фактичної перевірки.
При цьому, оцінка правомірності наказу про проведення фактичної перевірки повинна надаватися з урахуванням достатності змісту наказу для висновків про фактичну підставу проведення відповідної перевірки.
Так, під поняттям "підстава" розуміється не нумераційне позначення підпункту ст.80 ПК України, а обставини, які в цих підпунктах розкриваються та мають об'єктивно існувати. Іншими словами під "підставою" у п.80.2 ст.80, абз.3 п.81.1 ст.81 ПК України необхідно розуміти не порядковий номер підпункту пункту статті, а безпосередні інформацію, відомості та інші обставини.
Вказане узгоджується з правовою позицією висловленою Верховним Судом у постановах від 18 травня 2018 року у справі № 813/3977/16, від 18 грудня 2018 року у справі №820/4895/18, від 05 березня 2019 року у справі №820/4893/18 та від 27 березня 2019 року у справі №2040/8252/18 та № 640/21536/19 від 08 вересня 2020 року.
Поряд з цим, як вбачається із змісту наказу ГУ ДПС у Житомирській області № 1720 від 06.11.2020 "Про проведення фактичних перевірок", контролюючий орган лише обмежився посиланнями на норми чинного законодавства, в тому числі норми Податкового кодексу України, якими визначено підстави для проведення фактичної перевірки платника податків. Відповідач жодним чином не обґрунтував наявність підстав для перевірки, передбачених підпунктом 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, зокрема щодо отримання контролюючим органом в установленому порядку інформації про порушення платником податків тих вимог чинного законодавства, що підпадають під предмет фактичної перевірки.
При цьому, у наказі, який став підставою проведення перевірки, в результаті якої прийнятті оскаржувані податкові повідомлення-рішення не відображено в рамках, яких заходів контролюючого органу встановлено невідповідність діяльності підприємства. Останній взагалі не містить обґрунтування жодної з можливих підстав перевірки, визначеної підпунктом 80.2.5 пункту 80.5 статті 80 Податкового кодексу України.
Колегія суддів зауважує, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій податковим органом як суб'єктом владних повноважень, який зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України, тому недотримання підстав проведення фактичної перевірки, що стверджується відсутністю в оскаржуваному наказі, всупереч вимогам абз.3 п.81.1 ст.81 ПК України, посилання на конкретні фактичні підстави призначення такої перевірки свідчить про неправомірність прийняття наказу про її проведення.
Отже, зважаючи на викладене та беручи до уваги відсутність в наказі ГУ ДПС у Житомирській області від 06.11.2020 №1720 будь-якого посилання на отриману відповідачем в установленому порядку інформацію про факти, які б свідчили про можливі порушення позивачем законодавства, колегія суддів вважає, що призначення та проведення фактичної перевірки щодо позивача було здійснено з порушенням норм закону.
При цьому колегією суддів враховуються висновки, наведені у постанові Верховного Суду від 17.12.2020 у справі № 520/12028/18.
Колегія суддів звертає увагу, що здійснення перевірки є необхідною передумовою для винесення податкових повідомлень-рішень у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами. Тому за відсутності проведеної перевірки як юридичного факту у контролюючого органу відсутня компетенція на винесення податкового повідомлення-рішення.
Така компетенція не виникає в силу самого лише факту вчинення платником податків податкового правопорушення. Для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платникові податків шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення в зв'язку допущеними таким платником порушеннями необхідно дотриматися певних умов, а саме - спочатку провести податкову перевірку.
Нормами Податкового кодексу України, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. Невиконання цих вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.
Таким чином, у випадку незаконності перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 16.02.2016 (справа № 826/12651/14), від 27.01.2015 (справа № 21-425а14) та у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.03.2018 (справа № 1570/7146/12), від 24.10.2018 (справа № 808/1746/15) та від 04.02.2019 (справа № 807/242/14).
В той же час, суд не повинен надавати оцінку правомірності оспорюваного рішення, оскільки порушення процедури проведення перевірки нівелюють її наслідки.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 160/8859/18 та від 30.06.2019 у справі № 825/1747/17.
Отже, у разі недотримання вимог проведення податкової перевірки у контролюючого органу відсутні підстави для прийняття рішення за результатами виявлених порушень і порушення процедури проведення перевірки нівелюють її наслідки.
Окрім того, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Пунктом 80.5 статті 80 ПК України закріплено, що допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.
Пунктом 81.1. статті 81 ПК України передбачено перелік документів за умови пред'явлення або надіслання посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом.
Цією ж нормою визначено, що непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.
Вищезазначене свідчить, що податковим законодавством для контролюючого органу встановлено обов'язок вручення оформленого наказу перед проведенням перевірки уповноваженим особам, а саме:
- безпосередньо платнику податків;
- уповноваженому представнику;
- або особам, які фактично проводять розрахункові операції.
За приписами п. 42.2 ст. 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
За змістом п. 105 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березні 2009 року №270. Одержання реєстрованого поштового відправлення, грошових коштів за поштовим переказом здійснюється за умови пред"явлення документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, визначених законодавством. У разі отримання рекомендованого поштового відправлення одержувач власноруч зазначає прізвище та ставить свій підпис в книзі (на окремому аркуші) встановленого зразка. У разі отримання інших реєстрованих поштових відправлень, поштових переказів одержувач заповнює відповідний бланк повідомлення: зазначає найменування, серію та номер пред'явленого документа, дату одержання та ставить свій підпис.
Як вбачається із долученої відповідачем до матеріалів справи копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, в графі "розписка в одержані" міститься підпис з датою отримання 08.12.2020 та зазначено, що отримано особисто.
В той же час, прізвище особи, яка отримала вказане відправлення не зазначено, що позбавляє суд можливості встановити особу, якій вручено це поштове відправлення.
Також, у справі міститься копія журналу вхідної кореспонденції за 2020 рік, у якій відсутній запис за 08.12.2020 про отримання конверта з відправленням.
Крім того, в суді першої інстанції, надавав пояснення як свідок ОСОБА_1 , що є юрисконсультом підприємства, який пояснив, що акт перевірки йому як юрисконсульту не вручали.
Таким чином, податковим органом не надано підтвердження про вручення позивачу копію акту перевірки.
Вищезазначене дає підстави для висновку, що фактична перевірка відносно ДП "Олевське лісове господарство" здійснювалася відповідачем без участі уповноваженого представника підприємства або особи, яка фактично проводила розрахункові операції, що свідчить про порушення норм податкового законодавства, яке гарантує право особи бути присутньою при проведенні фактичної перевірки.
Відповідно до висновку, сформульованого Верховним Судом в постанові від 21 лютого 2020 року по справі №826/17123/18, незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки,- переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.
Отже, наявність порушення при призначенні та/або проведенні перевірки може бути покладено як підставу позову про скасування податкового повідомлення-рішення чи іншого рішення, якщо таке було прийнято за результатами перевірки.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 30 січня 2018 року у справі №821/1957/16, від 12 жовтня 2021 року у справі №120/5229/20-а та від 12 жовтня 2021 року у справі №120/5729/20-а.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що прийняті на підставі незаконної перевірки податкові повідомлення-рішення не можуть вважатись правомірними та є такими, що підлягають скасуванню.
Поряд з цим, як вбачається зі змісту матеріалів справи, судом першої інстанції, окрім іншого, досліджувались податкові оскаржувані податкові повідомлення-рішення по суті зафіксованих контролюючим органом порушень податкового законодавства ДП "Олевське лісове господарство".
Так, щодо порушення п.63.3 ст.63 ПК України, то згідно Акта від 03.12.2020 останнє полягає у незабезпеченні подання позивачем до контролюючого органу за основним місцем обліку повідомлень про об'єкти пов'язані з оподаткуванням або через які проводиться діяльність за формою № 20 - ОПП в кількості 121.
Зокрема у акті перевірки зазначено, що фактичною перевіркою встановлено, що ДП "Олевське лісове господарство" у своїй господарській діяльності використовує 112 одиниць транспортних засобів і причепів до них та 9 ємностей (резервуарів) для навантаження-розвантаження та зберігання пального.
У п.63.3 ст.63 ПК України закріплено, що з метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік у контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об'єктів оподаткування або об'єктів, які пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку).
Об'єктами оподаткування і об'єктами, пов'язаними з оподаткуванням, є майно та дії, у зв'язку з якими у платника податків виникають обов'язки щодо сплати податків та зборів. Такі об'єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідним розділом цього Кодексу.
Платник податків зобов'язаний стати на облік у відповідних контролюючих органах за основним та неосновним місцем обліку, повідомляти про всі об'єкти оподаткування і об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, контролюючі органи за основним місцем обліку згідно з порядком обліку платників податків.
Заява про взяття на облік платника податків за неосновним місцем обліку подається у відповідний контролюючий орган протягом 10 робочих днів після створення відокремленого підрозділу, реєстрації рухомого чи нерухомого майна чи відкриття об'єкта чи підрозділу, через які провадиться діяльність або які підлягають оподаткуванню.
Об'єкти оподаткування та об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, або через які провадиться діяльність, - це майно та дії, у зв'язку з якими у платника податків виникають обов'язки щодо сплати податків та зборів.
Повідомлення про об'єкти оподаткування або об'єкти, пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою №20-ОПП (додаток 10 до "Порядку обліку платників податків і зборів", який затверджено наказом Мінфіну від 09.12.2011 р. №1588) подається протягом 10 робочих днів після їх реєстрації, створення чи відкриття до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків.
Платник податків зобов'язаний стати на облік у відповідних контролюючих органах за основним та неосновним місцем обліку, повідомляти про всі об'єкти оподаткування і об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, контролюючі органи за основним місцем обліку згідно з розділом VIII Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 №1588 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 22.04.2014 №462), шляхом подання повідомлення за ф. №20-ОПП.
Відповідно до Порядку повідомлення про об'єкти оподаткування або об'єкти, пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність за формою 20-ОПП подається протягом 10 робочих днів після їх реєстрації, створення чи відкриття до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків. Об'єктами оподаткування і об'єктами, пов'язаними з оподаткуванням, є майно та дії, у зв'язку з якими у платника податків виникають обов'язки щодо сплати податків та зборів. Такі об'єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідним розділом ПКУ. Об'єктами оподаткування і об'єктами, пов'язаними з оподаткуванням, є майно та дії, у зв'язку з якими у платника податків виникають обов'язки щодо сплати податків та зборів. Такі об'єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідним розділом ПКУ.
Відповідальність за порушення встановленого порядку взяття на облік (реєстрації) у контролюючих органах визначена п.117.1 ст.117 ПК України та передбачає, що неподання у строки та у випадках, передбачених цим Кодексом, заяв або документів для взяття на облік у відповідному контролюючому органі, реєстрації змін місцезнаходження чи внесення інших змін до своїх облікових даних, неподання виправлених документів для взяття на облік чи внесення змін, подання з помилками чи у неповному обсязі, неподання відомостей стосовно осіб, відповідальних за ведення бухгалтерського обліку та/або складення податкової звітності, відповідно до вимог встановлених цим Кодексом, -тягнуть за собою накладення штрафу на самозайнятих осіб у розмірі 170 гривень, на юридичних осіб, відокремлені підрозділи юридичної особи чи юридичну особу, відповідальну за нарахування та сплату податків до бюджету під час виконання договору про спільну діяльність, - 1020 гривень.
Згідно тверджень відповідача, вказані обставини встановлені на підставі довідки від 01.11.2020 та оборотно-сальдової відомості, з якої слідує використання підприємством 121 транспортного засобу, у зв'язку з чим на кожний засіб необхідно було надати окреме повідомлення за формою №20-ОПП.
В свою чергу, позивачем надано довідку від 01.11.2020, згідно якої на балансі лісгоспу перебуває 81 транспортний засіб. Стільки ж зазначено і у оборотно-сальдовій відомості по рахунку 10 за вересень 2020 року, що спростовує доводи відповідача про наявність 121 одиниці транспортного засобу.
Крім того, як встановлено судом першої інстанції та не заперечувалося представник ГУ ДПС у Житомирській області, вказана техніка (81 транспортний засіб) наявна та оподаткована у звіті за формою №20 - ОПП.
Таким чином, не вбачається факту порушення позивачем п.63.3 ст.63 ПК України.
Щодо порушення підприємством пп.230.1.2 п.230.1 ст.230 та п.22 підрозділ 5 розділу XX Перехідних положень ПК України, що полягає у не реєстрації станом на 02.12.2020 у системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, акцизний склад за адресою Житомирська область м.Олевськ вул.Олевської республіки 17, колегія суддів вказує на таке.
Згідно матеріалів перевірки, посадовими осбамиконтролюючого органу встановлено, що у власності ДП "Олевське лісове господарство" перебуває територія, за адресою: Житомирська область, м. Олевськ, вул. Олевської Республіки, буд. 17, на якій знаходилися ємності (резервуари) для навантаження-розвантаження та зберігання пального, місткість яких перевищує 200 метрів кубічних. Оскільки загальна місткість розташованих ємностей для навантаженим- розвантажені їм та зберігання пального перевищує 200 куб.м та складає 240,0 куб.м, з 1 липня 2019 року підприємство відповідало визначенню платника акцизного податку та зобов'язане було до 1 липня 2019 року зареєструватися платником акцизного податку та зареєструвати у СЕАРП та СЕ усі акцизні склади, розпорядниками яких такий платник податку буде станом на 1 липня 2019 року. У зв'язку з перевищенням загальної місткості розташованих ємностей, на території підприємства, що використовуються, для навантаження-розвантаження та зберігання пального ДП "Олевське лісове господарство" підпадає під вимоги пп. 14.1.6, п. 14.1, ст. 14 ПКУкраїни, тобто територія на якій знаходяться ємності є акцизним складом, а суб'єкт господарювання вважається розпорядником акцизного складу відповідно до пп. 14.1.224 п. 14.1 ст. 14 ПК України.
Відповідно до п.14.1.212 ПК України (у редакції з 01.07.2019) реалізацією пального вважаються будь-які операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального або спирту етилового з переходом права власності на таке пальне або спирт етиловий чи без такого переходу, за плату (компенсацію) чи без такої плати на митній території України з акцизного складу/акцизного складу пересувного: до акцизного складу; до акцизного складу пересувного; для власного споживання чи промислової переробки; будь-яким іншим особам.
Не вважаються реалізацією пального операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального на митній території України: у споживчій тарі ємністю до 5 л (включно), крім операцій з реалізації такого пального його виробниками; при використанні пального, з якого сплачено акцизний податок, виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки суб'єктами господарювання, які не є розпорядниками акцизного складу.
За визначеннями наведеними у пп.14.1.6 ст.14 ПК України (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) акцизний склад - це:
а) спеціально обладнані приміщення на обмеженій території (далі - приміщення), розташовані на митній території України, де під контролем постійних представників контролюючого органу розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі, а також реалізації спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів;
б) приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.
Не є акцизним складом:
а) приміщення відокремлених підрозділів розпорядника акцизного складу, які використовуються ним виключно для пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі маркованих марками акцизного податку горілки та лікеро-горілчаних виробів, відвантажених з акцизного складу, а також для здійснення оптової та/або роздрібної торгівлі відповідно до отриманої розпорядником акцизного складу ліцензії;
б) приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб'єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) - власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам.
г) паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або технічному обладнанні, пристрої.
Таким чином, при визначенні приміщення та/або території акцизним складом, необхідно враховувати наступні критерії: загальну місткість розташованих ємностей для навантаження/розвантаження та зберігання пального (більше 200 м3); обсяги отриманого протягом календарного року пального (крім придбання пального через паливорозподільчі колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним) (більше 1000 м3); напрями його використання .
У разі наявності зазначених критеріїв, у платника виникає обов'язок щодо реєстрації відповідних приміщень та/або території акцизним складом.
За змістом п.22 підрозділу 5 розділу ХХ Суб'єкти господарювання, що відповідатимуть визначенню платників податку з 1 липня 2019 р., зобов'язані до 1 липня 2019 р. зареєструватися платниками податку та зареєструвати в системі електронного адміністрування реалізації пального всі акцизні склади, розпорядниками яких такі платники податку будуть станом на 1 липня 2019 р.
Суб'єкти господарювання, які відповідатимуть визначенню платників податку з 1 липня 2019 року, зобов'язані до 1 липня 2019 року зареєструватися платниками податку та зареєструвати в системі електронного адміністрування реалізації пального усі акцизні склади, розпорядниками яких такі платники податку будуть станом на 1 липня 2019 року.
За умовами абз. 1 пп. 230.1.2 ПКУ, платники податку - розпорядники акцизних складів зобов'язані зареєструвати:
усі розташовані на акцизних складах резервуари, введені в експлуатацію, витратоміри-лічильники та рівнеміри-лічильники у розрізі акцизних складів - в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі;
усі акцизні склади - в системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового.
Таким чином, суб'єктом реєстрації акцизного складу з обігу пального може бути лише розпорядник акцизного складу, яким відповідно до пп. 14.1.224 ПКУ є суб'єкт господарювання- платник акцизного податку, який здійснює виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізацію пального на акцизному складі та має документи, що підтверджують право власності або користування приміщеннями та/або територією, що відносяться до акцизного складу.
Судом першої інстанції встановлено, що ДП "Олевське лісове господарство" має у власності приміщення за адресою: м.Олевськ, вул.Олевської Республіки,17.
Як зазначено відповідачем вказана територія підпадає під ознаки акцизного складу і перевіркою встановлено використання для зберігання пального двох ємностей (резервуарів) РГС - 25, що не відображені в оборотно-сальдових відомостях по рах 10 за вересень 2020 . Тому, згідно оборотно-сальдової відомості по рахунку 10 за вересень 2020 встановлено, що на балансі підприємства обліковується 4 ємності (резервуари) по 10 м3, 1 ємність (резервуари) 30 м3 та 2 ємності (резервуари) по 60 м3.
Разом з тим, під час розгляду справи в суді першої інстанції представник позивача пояснив, що на території лісгоспу знаходяться ємності, в кількості 12 шт. 4 з них списані у 2016 році, 2 використані для облаштування вигрібних ям та 4 знаходяться у несправному стані, на підтвердження чого надано довідку від 18.01.2021 №51 та акт від 03.11.2020, складений інвентаризаційною комісією.
Крім того, в суді першої інстанції заслухані свідки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які надали пояснення аналогічні поясненням представника позивача.
З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції,що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень в ході розгляду справи не доведено правомірність висновків, викладених у акті перевірки.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30 липня 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 17 лютого 2022 року.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Смілянець Е. С. Сторчак В. Ю.