09 лютого 2022 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 361/6522/20
номер провадження: 22-ц/824/334/2022
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Оніщука М.І., Шебуєвої В.А.,
за участю секретаря - Осінчук Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Шкаленка Євгена Васильовича на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 червня 2021 року у складі судді Радзівіл А.Г., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Державний нотаріус Броварської районної нотаріальної контори Київської області Юхта Лідія Миколаївна, про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права власності на частку у спадковому майні,
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Державний нотаріус Броварської районної нотаріальної контори Київської області Юхта Л.М., про визнання права власності на частку у спадковому майні.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилась спадщина у вигляді земельної ділянки площею 0,1801 га з кадастровим номером: 3221288800:04:004:0062 та земельної ділянки площею 1,8071 га з кадастровим номером: 3221288800:03:018:0075, які розміщені на землях, що знаходяться у віданні Семиполківської сільської ради Броварського району Київської області та належали ОСОБА_4 на підставі державних актів про право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №079479, серії ЯЛ № 079431.
Позивач зазначала, що 12 грудня 2014 року ОСОБА_3 отримав свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частину вказаних вище земельних ділянок, на підставі яких здійснив державну реєстрацію права власності на ці земельні ділянки. Вказувала, що після спливу шестимісячного строку для прийняття спадщини згідно зі ст.1270 ЦК України ОСОБА_3 звернувся до Броварської районної державної нотаріальної контори із заявою про видачу йому свідоцтв про право на спадщину за законом на інші 1/2 частини вказаних вище земельних ділянок. Проте, 09 червня 2017 року державним нотаріусом Броварської районної державної нотаріальної контори йому було відмовлено у видачі свідоцтв про права на спадщину за законом на 1/2 частину вказаних вище земельних ділянок, оскільки при поданні заяви про прийняття спадщини ОСОБА_3 вказав іншого спадкоємця до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 - ОСОБА_2 , який згідно довідки Семиполківської сільської ради № 722 від 12 серпня 2014 року був постійно зареєстрований з померлою на день її смерті, а тому відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України ОСОБА_2 вважається таким, що прийняв спадщину. Позивачка вважала вказану постанову державного нотаріуса Броварської районної державної нотаріальної контори від 09 червня 2017 року незаконною, оскільки заочним рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 жовтня 2016 року у справі № 361/4440/16-ц ОСОБА_2 визнано таким, що втратив право користування житловим будинком АДРЕСА_1 , так як він не проживав за вищевказаною адресою. Таким чином юридичний факт того, що ОСОБА_2 постійно проживав з померлою ОСОБА_4 не встановлено. Вказувала, що місцем проживання померлої ОСОБА_4 була адреса її реєстрації: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 хоча і був зареєстрований за вказаною адресою, однак з 2001 року за даною адресою не проживав.
Зазначала, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 08 травня 2019 року був встановлений факт, що ОСОБА_2 постійно не проживав з померлою ОСОБА_4 на час відкриття спадщини, а також те, що ОСОБА_4 проживала одна. Проте, постановою Київського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року зазначене рішення суду першої інстанції було скасоване з тих підстав, що ОСОБА_2 оспорює спадщину, а тому у справі наявний спір про право.
Зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер, а вона є його єдиним спадкоємцем за заповітом.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила:
встановити факт, що ОСОБА_2 постійно не проживав з померлою ОСОБА_4 на час відкриття спадщини, тобто дату смерті останньої ІНФОРМАЦІЯ_1 та встановити факт, що ОСОБА_4 проживала одна;
визнати право власності в порядку спадкування за ОСОБА_1 на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,1801 га з кадастровим номером: 3221288800:04:004:0062, яка розміщена на землях, що знаходяться у віданні Семиполківської сільської ради Броварського району Київської області та належала ОСОБА_4 на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 079479;
визнати право власності в порядку спадкування за ОСОБА_1 на 1/2 частки земельної ділянки площею 1,8071 га з кадастровим номером: 3221288800:03:018:0075, яка розміщена на землях, що знаходяться у віданні Семиполківської сільської ради Броварського району Київської області та належала ОСОБА_4 на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 079431.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 червня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Шкаленко Є.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_1 у повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не надав належної оцінки наданим позивачкою доказам на підтвердження позовних вимог про те, що з 2001 року ОСОБА_2 постійно не проживав за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначає, що піклуванням, матеріальною допомогою та в подальшому похованням як матері, так і батька, та доглядом за спадковим майном займався лише ОСОБА_3 .
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Зімін М.В. зазначає, що доводи апеляційної скарги фактично зводяться до виправлення процесуальних недоліків допущених при розгляді справи судом першої інстанції. Вказує, що долучена до матеріалів апеляційної скарги копія заповіту, відповідно до якого ОСОБА_3 заповідав все своє майно ОСОБА_1 датована 13 грудня 2014 року, а даний позов поданий до суду у вересні 2020 року. Тому у позивачки було достатньо часу та можливостей долучити цей доказ до матеріалів позову вчасно, а відтак вважає, що неподання цього доказу разом із позовною заявою, є необґрунтованим. Вказує, що судом першої інстанції встановлено, що згідно довідок Семиполківської сільської ради за №722 від 12 серпня 2014 року та за №314 від 18 березня 2016 року, на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за адресою її проживання та реєстрації був постійно зареєстрований її син ОСОБА_2 , а тому доводи апеляційної скарги про не встановлення обставин, яким не надана оцінка судом першої інстанції, спростовуються матеріалами справи. Зазначає, що доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що не віднесено до повноважень апеляційного суду. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Третя особа: Державний нотаріус Броварської районної нотаріальної контори Київської області Юхта Л.М. не скористалася своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направила.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися у судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати ОСОБА_3 і ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданого виконавчим комітетом Семиполківської сільської ради Броварського району Київської області від 09 грудня 2013 року, серії НОМЕР_1 .
12 грудня 2014 року ОСОБА_3 видано два свідоцтва про право на спадщину за законом щодо майна померлої матері ОСОБА_4 , що складається із:
1/2 частини земельної ділянки площею 0,1801 га з кадастровим номером: 3221288800:04:004:0062, яка розміщена на землях, що знаходяться у віданні Семиполківської сільської ради Броварського району Київської області, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, за адресою: Київська область, Броварський район, Семиполківська сільська рада за межами населеного пункту, що належала померлій ОСОБА_4 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 079479, зареєстрованого реєстратором С.В.Луппа 10 червня 2011 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 322120001004419; кадастровий номер земельної ділянки: 3221288800:04:004:0062 (а.с.23);
1/2 частини земельної ділянки площею 1,8071 га з кадастровим номером: 3221288800:03:018:0075, яка розміщена на землях, що знаходяться у віданні Семиполківської сільської ради Броварського району Київської області, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, за адресою: Київська область, Броварський район, Семиполківська сільська рада за межами населеного пункту, що належала померлій ОСОБА_4 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 079431, зареєстрованого реєстратором С.В.Луппа 10 червня 2011 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 32212000100420; кадастровий номер земельної ділянки: 3221288800:03:018:0075 (а.с.24).
09 червня 2017 року постановою приватного нотаріуса Броварської районної державної нотаріальної контори Юхти Л.М. відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на ім'я ОСОБА_3 на 1/2 частини земельної ділянки площею 1,8071 га та на 1/2 частини земельної ділянки площею 0,1801 та, які розташовані за адресою: Київська область, Броварський район, Семиполківська сільська рада, що належали померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , з тих підстав, що згідно матеріалів спадкової справи № 3/2014 від 08 січня 2014 року до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , спадщину прийняли: ОСОБА_3 , подавши заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори за № 4 від 08 січня 2014 року. Відповідно до заяви ОСОБА_3 від 12 грудня 2014 року за № 2743, поданої в доповнення до заяви № 4 від 08 січня 2014 року, зазначений інший спадкоємець до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 - ОСОБА_2 , який згідно довідки Семиполківської сільської ради за №722 від 12 серпня 2014 року був постійно зареєстрований з померлою на день її смерті. Відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України ОСОБА_2 є таким, що прийняв спадщину. Броварській районній державній нотаріальній конторі надано рішення Броварського міськрайонного суду Київської області за № 361/4440/16-ц, яким ОСОБА_2 визнано таким, що втратив право користування житловим будинком АДРЕСА_1 , тобто юридичний факт, що ОСОБА_2 постійно не проживав з померлою ОСОБА_4 не встановлено. Син ОСОБА_2 прийняв спадщину. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини. Строк для видачі свідоцтв на спадщину законом не встановлений (а.с.20-21).
З матеріалів справи вбачається, що згідно довідки виконавчого комітету Семиполківської сільської ради №722 від 12 серпня 2014 року, ОСОБА_4 на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 постійно проживала та була зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 . На день її смерті та по даний час за зазначеною адресою зареєстрований ОСОБА_2 - син.
Відповідно до довідки виконавчого комітету Семиполківської сільської ради Броварського району Київської області № 314 від 18 березня 2016 року, згідно із записами в по господарській книзі № 11, особовий рахунок № НОМЕР_2 , за ОСОБА_3 , який проживає у АДРЕСА_2 , в АДРЕСА_1 , значиться домоволодіння. В зазначеному будинку на даний час постійно зареєстрований ОСОБА_2 - брат.
Заочним рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 жовтня 2016 року у справі №361/440/16-ц ОСОБА_2 визнано таким, що втратив право користування житловим будинком АДРЕСА_1 . Вказане рішення суду набрало законної сили.
19 червня 2017 року депутатом Калитянської селищної ради Савченко Я.В. складений акт про непроживання особи за місцем реєстрації, в якому зазначено, що ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , починаючи з 2001 року фактично не проживає по даний час, місце знаходження його невідоме.
Із листів Броварського відділу поліції від 10 лютого 2017 року, 20 липня 2017 року вбачається, що відносно ОСОБА_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , Броварським РВ ГУ МВС України в Київській області була порушена кримінальна справа № 07-2573. У зв'язку з тим, що ОСОБА_2 переховувався від органів досудового розслідування, 05 жовтня 2001 року слідчим СВ Броварського РВ його оголошено в розшук. 06 жовтня 2001 року на підставі слідчого СВ про оголошення в розшук обвинуваченого відносно ОСОБА_2 заведено оперативно-розшукову справу «Розшук» № 07-72, а 07 грудня 2012 року відомості про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_2 , передбаченого ч.1 ст.121 КК України, внесені до ЄРДР за № 12012100130000688. 01 жовтня 2016 року проведено перереєстрацію оперативно-розшукової справи «Розшук» відносно ОСОБА_2 , справі присвоєно новий обліковий номер 07/01/22-2016.
По справі встановлено, що у жовтні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом про встановлення факту постійного непроживання ОСОБА_2 з ОСОБА_4 на час відкриття спадщини, тобто дату смерті останньої ІНФОРМАЦІЯ_1 та встановити факт, що ОСОБА_4 проживала одна.
Ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва від 23 січня 2018 року закрито провадження у справі у зв'язку із смертю ОСОБА_3 .
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 08 травня 2019 року у справі № 761/35343/17 заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: державний нотаріус Броварської районної державної нотаріальної контори Юхта Л.М., ОСОБА_2 , про встановлення факту постійного не проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини - задоволено. Встановлено юридичний факт, що ОСОБА_2 постійно не проживав із померлою ОСОБА_4 на час відкриття спадщини, тобто дату смерті останньої ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також, що на момент смерті ОСОБА_4 проживала одна.
Постановою Київського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 травня 2019 року скасовано. Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту постійного не проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини залишено без розгляду. Суд апеляційної інстанції виходив із того, що зі змісту поданої ОСОБА_1 заяви та встановлених фактичних обставин вбачається спір про право на спадкове майно.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть виданого відділом державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у місті Києві, серії НОМЕР_3 .
Установлено, що 03 липня 2018 року ОСОБА_1 видано два свідоцтва про право на спадщину за заповітом зазначеного в заповіті майна ОСОБА_3 . Спадщина, на яку видані ці свідоцтва, складається із:
1/2 частини земельної ділянки площею 0,1801 га, кадастровий номер: 3221288800:04:004:0062, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої за адресою: Київська область, Броварський район, Семиполківська сільська рада. 1/2 частина земельної ділянки належала померлому на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Броварською районною державною нотаріальною конторою 12 грудня 2014 року, реєстр № 2-1918 та зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 12 грудня 2014 року, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 527175032212, номер запису про право власності: 8056973 (а.с.15);
1/2 частини земельної ділянки площею 1,8071 га. кадастровий номер: 3221288800:03:018:0075, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої за адресою: Київська область, Броварський район, Семиполківська сільська рада. 1/2 частина земельної ділянки належала померлому на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Броварською районною державною нотаріальною конторою 12 грудня 2034 року, реєстр № 2-1914 та зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 12 грудня 2014 року, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 527159632212, номер запису про право власності: 8056762 (а.с.16).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що позивачка не надала належних доказів того, що вона є спадкоємцем за заповітом щодо всього майна, яке належало померлому ОСОБА_3 . Також суд першої інстанції зазначив, що надані позивачкою докази, а саме: акт від 19 червня 2017 року, довідки виконкому Семиполківської сільської ради, листи Броварського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області про розшук ОСОБА_2 , є недостатніми для беззаперечного встановлення факту не проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .
Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків від фізичної особи, яка померла, до інших осіб.
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст.1218 ЦК України).
Відповідно до положень ст.1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Згідно ч.1 ст.1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом, зокрема, можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини.
Статтею 1234 ЦК України встановлено, що право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто.
У постанові Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 463/4000/19, (провадження № 61-17188св20) викладений правовий висновок про те, що що акт прийняття спадщини характеризується наступними ознаками: односторонній характер даного правочину, оскільки його здійснення залежить виключно від волі спадкоємця; безумовність та беззастережність передбачають, що не можна поставити факт прийняття спадщини у залежність від настання або ненастання якої-небудь умови, рівно як і не допускається часткове прийняття спадщини з відмовою від прийняття тієї її частини, що залишилася; прийняття спадкоємцем спадщини хоча б у частині свідчить про те, що спадкоємець прийняв її у цілому, незалежно від того, у чому полягає частина, що залишилася, і де вона знаходиться.
Відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 вказувала, що вона є єдиним спадкоємцем за заповітом щодо всього майна, яке належало померлому ОСОБА_3 , що також підтверджується змістом виданих 03 липня 2018 року на її ім'я свідоцтв про право на спадщину за заповітом, зазначеного в заповіті майна ОСОБА_3 .
Відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Заперечуючи проти позову, ні відповідач ОСОБА_2 , ні його представник, не ставили під сумнів обсяг спадкової маси, яку успадкувала ОСОБА_1 за заповітом, складеним ОСОБА_3 на її ім'я.
Водночас, до апеляційної скарги ОСОБА_1 додала копію заповіту, посвідченого 13 грудня 2017 року державним нотаріусом Броварської районної державної нотаріальної контори Куценком Є.А., зареєстрованого в реєстрі за № 2-1922, згідно з яким ОСОБА_3 заповів ОСОБА_1 все своє майно, де б воно не знаходилося, і з чого воно б не складалося, і взагалі все те, що буде йому належати на день його смерті і на що він за законом матиме право (а.с.164).
Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Чітке дотримання вимог процесуального закону є необхідним явищем, оскільки забезпечує вірне дотримання судами процесу, проте надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду, не сприяє правовій визначеності, належному здійсненню правосуддя та є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини: від 28 жовтня 1998 року у справі «Перед де Рада Каваніллес проти Іспанії», від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії», від 08 березня 2017 року у справі «ТОВ «Фріда» проти України»).
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно уникати надто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм є порушенням права на справедливий судовий захист.
Отже, надто суворе тлумачення судом процесуальних норм може позбавити права доступу до суду, що згідно з прецедентною практикою Європейського Суду з прав людини є порушенням п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з тих підстав, що вона не надала доказів того, що вона є спадкоємцем за заповітом щодо всього майна, яке належало померлому ОСОБА_3 , суд першої інстанції допустив надмірний формалізм, що в свою чергу є порушенням права на справедливий судовий захист, який полягає у фактичному та реальному доступі до правосуддя. Такий надмірний формалізм не сприяв реальному вирішенню спору та суперечить завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч.2 ст.2 ЦПК України).
Аналогічного висновку щодо недопущенням судами надмірного формалізму під час вирішення цивільних справ дійшов Верховний Суд у постанові від 27 січня 2021 року у справі №757/6159/19 (провадження № 61-14132св20).
Таким чином, враховуючи вказані вище вимоги закону та правові висновки Верховного Суду, колегія суддів вважає доведеним той факт, що ОСОБА_1 відповідно до заповіту від 13 грудня 2017 року є спадкоємцем щодо всього майна ОСОБА_3 , де б воно не знаходилося, і з чого воно б не складалося, і взагалі все те, що буде йому належати на день його смерті і на що він за законом матиме право.
Колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині встановлення юридичного факту того, що ОСОБА_2 постійно не проживав з померлою ОСОБА_4 на час відкриття спадщини, тобто дату смерті останньої ІНФОРМАЦІЯ_1 , за їх недоведеністю, виходячи з такого.
Право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ст.ст. 1220, 1222, 1270 ЦК України).
Відповідно до ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно із ч.1 ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
За змістом ч.3 ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до ч.1 ст.1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч.1 ст.1270 ЦК України).
Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень ч.3 ст.1268 ЦК України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця.
Статтею 29 ЦК України в редакції, чинній на час відкриття спадщини, встановлено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Положення ст.29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.
Право на вибір місця проживання закріплено у ст.33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).
Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (в редакції положень Закону, що діяли на час виникнення спірних правовідносин) реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Згідно з положеннями ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України).
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частина 3 ст.1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.
Тобто, державна реєстрація місця проживання спадкоємця за однією адресою разом із спадкодавцем сама по собі не є беззаперечним доказом його постійного проживання на момент смерті батька за цією адресою реєстрації, оскільки вказана обставина може бути спростована належними та допустимими доказами.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18) та у постанові від 28 квітня 2021 року у справа № 204/2707/19 (провадження № 61-15380св20).
Тому та обставина, що у довідці виконавчого комітету Семиполківської сільської ради Броварського району Київської області № 314 від 18 березня 2016 року зазначено про те, що у будинку по АДРЕСА_1 зареєстрований ОСОБА_2 , не є беззаперечним доказом фактичного проживання спадкоємця ОСОБА_2 разом із спадкодавцем ОСОБА_4 на час відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження позовних вимог в частині встановлення юридичного факту того, що ОСОБА_2 постійно не проживав з померлою ОСОБА_4 на час відкриття спадщини, ОСОБА_1 надала акт про непроживання особи за місцем реєстрації від 19 червня 2017 року, складеного депутатом Калитянської селищної ради Савченко Я.В., відповідно до якого ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , починаючи з 2001 року фактично не проживає по даний час, місце знаходження його невідоме.
Також згідно листів Броварського відділу поліції від 10 лютого 2017 року, 20 липня 2017 року, у зв'язку з тим, що ОСОБА_2 переховувався від органів досудового розслідування, 05 жовтня 2001 року його оголошено в розшук.
Крім того, заочним рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 жовтня 2016 року у справі № 361/440/16-ц, яке набрало законної сили, ОСОБА_2 визнано таким, що втратив право користування житловим будинком АДРЕСА_1 . Цим рішенням суду встановлено, що ОСОБА_2 за вказаною вище адресою не проживає з 2001 року. Тому вказані обставини не підлягають доказуванню відповідно до вимог ч.4 ст.82 ЦПК України.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_1 належними та допустимими доказами довела той факт, що ОСОБА_2 постійно не проживав з померлою ОСОБА_4 на час відкриття спадщини, тобто дату смерті останньої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
При цьому, колегія суддів враховує, що згідно чинного цивільного законодавства, обставини поважності фактичного непроживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, не мають правового значення під час вирішення питання про прийняття спадщини таким спадкодавцем у порядку ч.3 ст.1268 ЦК України.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції у порушення вимог ст.ст.263, 264 ЦПК України на наведені вище вимоги закону та висновки, викладені в постановах Верховного Суду, уваги не звернув, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині встановлення юридичного факту того, що ОСОБА_2 постійно не проживав з померлою ОСОБА_4 на час відкриття спадщини, тобто, дату смерті останньої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Разом тим, колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 не надала суду будь-яких доказів того, що ОСОБА_4 на час відкриття спадщини, тобто станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала одна, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 в частині встановлення факту, що ОСОБА_4 на час відкриття спадщини проживала одна, не підлягають до задоволення за їх недоведенністю.
Оскільки ОСОБА_3 є спадкоємцем за законом ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та приймаючи до уваги, що позивачкою належними та допустимими доказами доведено той факт, що інший спадкоємець за законом ОСОБА_4 - ОСОБА_2 не прийняв спадщину у порядку ч.3 ст.1268 ЦК України, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_3 є єдиним спадкоємцем за законом до майна ОСОБА_4 , а саме: земельної ділянки площею 0,1801 га з кадастровим номером: 3221288800:04:004:0062 та земельної ділянки площею 1,8071 га з кадастровим номером: 3221288800:03:018:0075, які належали ОСОБА_4 на підставі державних актів про право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 079479 та серії ЯЛ № 079431.
Відповідно до ч.1 ст.1276 ЦК України якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов'язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія).
Як установлено вище, ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер.
Враховуючи, що позивачка ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом всього майна ОСОБА_3 , колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для визнання за нею в порядку спадкування за заповітом в порядку спадкової трансмісії права власності на: 1/2 частку земельної ділянки площею 0,1801 га з кадастровим номером: 3221288800:04:004:0062, розміщеної на землях, що знаходяться у віданні Семиполківської сільської ради Броварського району Київської області та належала ОСОБА_4 на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 079479; на 1/2 частки земельної ділянки площею 1,8071 га з кадастровим номером: 3221288800:03:018:0075, розміщеної на землях, що знаходяться у віданні Семиполківської сільської ради Броварського району Київської області та належала ОСОБА_4 на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №079431.
За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання права власності на частку у спадковому майні підлягають задоволенню.
Що стосується клопотання представника відповідача - адвоката Зіміна М.В. про застосування до позовних вимог ОСОБА_1 загального строку позовної давності, то воно не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).
При цьому відповідно до ч.ч.1,5 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Про порушення свого права на спадкування спірного нерухомого майна позивачка дізналася лише після відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З даним позовом про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності на частку у спадковому майні, ОСОБА_1 звернулася до суду 24 вересня 200 року (а.с.1-47), що свідчить про дотримання нею загального строку позовної давності, встановленого ст.257 ЦК України.
Аналогічного висновку щодо початку перебігу загального строку позовної давності у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 632/1191/16-ц (провадження № 61-18433св18) та у постанові від 01 вересня 2021 року у справі № 751/7216/19 (провадження № 61-5976св21).
Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з ч.2 ст.376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст.376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , з наведених вище підстав.
Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Позивачка ОСОБА_1 за подання позову до суду сплатила судовий збір у розмірі 2 942 грн 80 коп. (а.с.47), а за подання апеляційної скарги - 4 414 грн 20 коп. (а.с.165). Оскільки колегія суддів ухвалює нове рішення і частково задовольняє позовні вимоги ОСОБА_1 , то понесені нею судові витрати підлягають стягненню з ОСОБА_2 на її користь у розмірі 7 357 грн 00 коп.
Керуючись ст.ст.374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шкаленка Євгена Васильовича - задовольнити частково.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 червня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Державний нотаріус Броварської районної нотаріальної контори Київської області Юхта Лідія Миколаївна, про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності на частку у спадковому майні - задовольнити частково.
Встановити юридичний факт, що ОСОБА_2 постійно не проживав з померлою ОСОБА_4 на час відкриття спадщини, тобто дату смерті останньої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнати право власності в порядку спадкування за ОСОБА_1 на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,1801 га, розміщеної на землях, що знаходяться у віданні Семиполківської сільської ради Броварського району Київської області та належала ОСОБА_4 на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 079479, кадастровий номер: 3221288800:04:004:0062.
Визнати права власності в порядку спадкування за ОСОБА_1 на 1/2 частки земельної ділянки площею 1,8071 га, розміщеної на землях, що знаходяться у віданні Семиполківської сільської ради Броварського району Київської області та належала ОСОБА_4 на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №079431, кадастровий номер: 3221288800:03:018:0075.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 7 357 грн 00 коп.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Головуючий
Судді: