ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
19 січня 2022 року м. Київ № 640/22717/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрівської Н.А.,
розглянувши у спрощеному провадженні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі по тексту - відповідач), в якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо неврахування ОСОБА_1 при призначенні пенсії державного службовця у розмірі 90% від заробітної плати, з якої обчислюється пенсія матеріальної допомоги (матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань), грошової винагороди за сумлінну безперервну працю в органах державної влади, зразкове виконання трудових обов'язків та індексації грошових доходів за останні 24 календарні місяці зі збереженням індексації пенсійних виплат відповідно до довідки Державної служби статистики України № 19.1-27/55-18 від 07 червня 2018 року, починаючи з 28 липня 2011 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію державного службовця у розмірі 90% від заробітної плати, з якої обчислюється пенсія матеріальної допомоги (матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань), грошової винагороди за сумлінну безперервну працю в органах державної влади, зразкове виконання трудових обов'язків та індексації грошових доходів за останні 24 календарні місяці зі збереженням індексації пенсійних виплат відповідно до довідки від 22 грудня 2015 року №11-13/1236 Печерської районної в м. Києві державної адміністрації, починаючи з 28 липня 2011 року.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що вона з 28 липня 2011 року перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
При обчисленні розміру пенсії у липні 2011 року органами Пенсійного фонду України не було включено до складових заробітної плати матеріальної допомоги (матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань), грошової винагороди за сумлінну безперервну працю в органах державної влади, зразкове виконання трудових обов'язків та індексації грошових доходів за останні 24 календарні місяці зі збереженням індексації пенсійних виплат, у зв'язку з чим, позивач у січні 2016 року та у квітні 2017 року зверталась до відповідача з відповідними заявами про перерахунок пенсії.
Проте, як вказано у позовній заяві, листами від 20 січня 2016 року та від 21 квітня 2017 року у здійсненні такого перерахунку пенсії позивачу відмовлено, з посиланням на те, що з 01 червня 2015 року скасовано норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ, а Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII не передбачає проведення перерахунку пенсій державним службовцям.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернулась до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 вересня 2020 року позовна заява ОСОБА_1 залишена без руху та останній наданий строк для усунення недоліків шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з посиланням на обставини, які перешкоджали позивачу звернутись до суду із відповідним позовом з дотриманням строку, встановленого абзацом 1 частини 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, навести доводи на обґрунтування поважності причин пропуску строку та надати докази на підтвердження таких доводів.
На виконання вимог вказаної ухвали суду представником позивача надано суду заяву про поновлення строку звернення до суду з цією позовною заявою.
Ухвалою суду від 23 грудня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (письмового провадження) на підставі пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Копія ухвали суду від 23 грудня 2020 року разом з позовною заявою та доданими до неї документами отримані уповноваженою особою відповідача 21 січня 2021 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою, проте, відзиву на позовну заяву відповідачем на адресу суду не подано з невідомих причин.
Враховуючи неподання відповідачем відзиву на позовну заяву у встановлені судом строки без поважних причин, на підставі частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Ознайомившись із письмово викладеними доводами учасників справи, дослідивши подані документи і матеріали, суд встановив такі обставини справи.
Як свідчать матеріали пенсійної справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року з 28 липня 2011 року, виходячи з 82% від заробітної плати.
Крім того, як свідчать матеріали пенсійної справи, пенсія позивачу була обчислена на підставі довідок Головного управління з питань цінової політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 28 липня 2011 року №09050/1-2985 та №09050/1-2986.
Відповідно до вказаної довідки, пенсія обчислена з таких складових заробітної плати: посадовий оклад, надбавка за ранг (9 ранг), надбавка за вислугу років (20%), надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи, премії.
Згідно наявної в матеріалах справи архівної довідки Печерської районної в місті Києві державної адміністрації від 22 грудня 2015 року №11-13/1236, позивачу також у період з 01 січня 2009 року по грудень 2010 року виплачувались: матеріальна допомога на оздоровлення, матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань та індексація заробітної плати.
Суд зауважує, що вказана довідка не містить в собі даних про те, що позивачу було виплачено грошову винагороду за сумлінну безперервну працю в органах державної влади та зразкове виконання трудових обов'язків.
Крім того, як свідчать матеріали справи, у січні 2016 року та у квітні 2017 року позивач зверталась до органу Пенсійного фонду України за місцем обліку з заявами про здійснення перерахунку пенсії, проте, листами, від 20 січня 2016 року №950/02/Т-4 та від 21 квітня 2017 року №781/01/Т-668 у задоволенні її заяв було відмовлено, у зв'язку з відсутністю на те правових підстав.
Незгода позивача з відмовою відповідача у здійсненні перерахунку пенсії стала підставою для звернення до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно зі статтею 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Суспільні відносини, які охоплювали діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу на момент призначення пенсії позивачу регулювалися Законом України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу».
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно зі статтею 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Суспільні відносини, які охоплювали діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу на момент призначення пенсії позивачу (15 липня 2009 року) були врегульовані Законом України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII.
Так, відповідно до статті 37 цього Закону, на одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку, за наявності страхового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, - незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 відсотків від сум їх заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі.
Частиною2 статті 37-1 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII передбачалося, що перерахунок пенсії здійснюється виходячи із сум заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування працюючого державного службовця відповідної посади та рангу на момент виникнення права на перерахунок пенсії.
У частині 2 статті 33 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII було закріплено, що заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок.
При цьому, частиною 1 статті 1 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року №108/95-ВР встановлено, що заробітна плата-це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Статтею 2 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року №108/95-ВР визначено структуру заробітної плати, до якої входить: основна та додаткова заробітна плата, а також заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до частини 1 статті 66 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці (виплат, доходу), на які відповідно до Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, що діяла на день одержання зазначеного заробітку (виплат, доходу).
Згідно зі статтею 41 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (в редакції, що діяла на момент призначення позивачу пенсії 15 липня 2009 року)до виплат (доходів), що враховуються в заробітну плату (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, належать, зокрема: суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим Законом, з яких згідно із цим Законом були фактично обчислені та сплачені страхові внески до Пенсійного фонду в межах встановленої законодавством максимальної величини заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески.
Наведене в сукупності дозволяє суду дійти висновку, що матеріальна допомога на оздоровлення, допомога для вирішення соціально-побутових питань, індексація заробітної плати, надбавка за особливі умови проходження державної служби та премії до державних і професійних свят, на які нараховувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, входили до системи оплати праці державного службовця.
За змістом наведених норм отримувані застрахованою особою суми виплат, з яких були фактично нараховані та сплачені страхові внески або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, враховуються в заробіток (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії незалежно від того, чи входять вони до структури заробітної плати.
Як вже було встановлено судом та підтверджується зі змісту архівної довідки Печерської районної в місті Києві державної адміністрації від 22 грудня 2015 року №11-13/1236, позивачу також у період з 01 січня 2009 року по грудень 2011 року виплачувались: матеріальна допомога на оздоровлення, матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань та індексація заробітної плати.
Суд зазначає, що відповідачем не заперечувалось, а матеріалами справи не спростовано, що на вказані вище виплати було нараховано збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Таким чином, матеріальна допомога на оздоровлення, матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових потреб та індексація, на які нараховувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, мали бути враховані при обчисленні розміру пенсії позивача.
При цьому, суд звертає увагу на те, що зобов'язання відповідача здійснити перерахунок пенсії використовується як спосіб відновлення порушеного права у зв'язку з тим, що при призначенні пенсії позивачу протиправно не було враховано суми матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових потреб та індексацію, на які нараховано збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Водночас, суд звертає увагу, що позивачем не доведено, а судом не встановлено, що позивачу у період з 01 січня 2009 року по грудень 2011 року було нараховано та виплачено грошову винагороду за сумлінну безперервну працю в органах державної влади та зразкове виконання трудових обов'язків, відповідно, у відповідача відсутній обов'язок щодо обчислення пенсії позивача з урахуванням цієї грошової винагороди.
Разом з цим, визначаючись щодо початку періоду, з якого порушене право позивача підлягає захисту, суд виходить з такого.
Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24 грудня 2020 року у справі № 510/1286/16-а (провадження № 11-345апп19) питання щодо застосування строків звернення до адміністративного суду, що передує вирішенню спору по суті, слід розмежовувати з питанням щодо застосування строку (періоду), за який проводиться перерахунок пенсії, у разі встановлення судом вини пенсійного органу.
У спірному випадку суд дійшов висновку, що при призначенні пенсії позивачу не було враховано такі види оплати праці (виплат, доходу), на які нараховано збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, як матеріальна допомога на оздоровлення, матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових потреб та індексація, у зв'язку з чим, керуючись частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, слід вийти за межі позовних вимог та визнати відповідні дії відповідача протиправними й зобов'язати відповідача провести перерахунок пенсії.
Водночас, як встановлено судом, позивач звернулась до відповідача з заявою про перерахунок пенсії та надала довідку про складові заробітної плати для обчислення розміру пенсії лише в січні 2016 року, що, на переконання суду, свідчить про відсутність вини пенсійного органу щодо неврахування для обчислення пенсії спірних додаткових виплат, починаючи з 28 липня 2011 року, відповідно, про відсутність правових підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача.
За таких обставин до спірних правовідносин має бути застосовано положення статті 98 Закону України «Про пенсійне забезпечення», якою передбачено, що перерахунок пенсії проводиться на підставі документів про вік, стаж, заробіток та інших, наявних на час перерахунку в пенсійній справі, а також додаткових документів, поданих пенсіонером на час перерахунку.
Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії у зв'язку з введенням у дію цього Закону (про стаж роботи, заробіток, сімейний стан та інші), то пенсія знову перераховується за нормами цього Закону. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців перед поданням додаткових документів і не раніше ніж з дня введення в дію цього Закону.
У частині 5 статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-VI зазначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Як вже було зазначено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач звернулася до органу Пенсійного фонду України за місцем свого обліку з відповідною заявою про перерахунок пенсії в січні 2016 року. За таких обставин, з огляду на вказане правове регулювання, призначена останній пенсія підлягає перерахунку з 20 січня 2015 року (тобто за час, який передував дванадцятимісячному терміну до моменту подання позивачем додаткових документів для перерахунку пенсії).
Вищезазначене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24 грудня 2020 року у справі № 510/1286/16-а (провадження № 11-345апп19).
Велика Палата Верховного Суду у цій постанові, звернула увагу і на те, що приписи частини другої статті 98 Закону № 1788-ХІІ щодо періоду, за який можливий перерахунок пенсії, встановлений державою з метою забезпечення юридичної визначеності у правовідносинах щодо пенсійного забезпечення у солідарній системі, керівництво й управління якою здійснює ПФУ (підпункт 2 пункту 4 Положення про Пенсійний Фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280). Останній також здійснює ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення (підпункт 4 пункту 4 вказаного Положення), і у солідарній системі пенсійного забезпечення така ефективність розподілу за умови відсутності часових обмежень для перерахунку пенсій за минулі періоди на підставі нових документів, які подають пенсіонери, була би під загрозою.
Велика Палата Верховного Суду також відзначила, що сьогоднішній стан системи пенсійного забезпечення не передбачає прямого взаємозв'язку між розміром сплачених сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та розміром пенсійних виплат. Водночас, зважаючи на соціальну солідарність та справедливість у системі соціального захисту, до складу якої входить система пенсійного забезпечення, держава нормативно встановлює передумови щодо визначення пропорційної взаємозалежності між особистою участю особи в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та рівнем її подальшого пенсійного забезпечення за рахунок вказаної системи фінансування пенсій та інших соціальних виплат (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 814/779/17). Така пропорційність досягається, зокрема, можливістю отримати перерахунок пенсії за попередній період у разі подання до управління ПФУ нових документів, але за визначений частиною другою статті 98 Закону №1788-ХІІ період.
Разом з цим, щодо вимог Позивача в частині здійснення перерахунку пенсії виходячи з 90% суми заробітної плати державного службовця, суд зазначає таке.
Згідно із статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України, судовому захисту підлягає лише порушене право. Так, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. В контексті наведених приписів має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Однак, обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.
При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Відповідно, дії суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо: по-перше, такі дії вчинені владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції і по-друге, оспорювані дії є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.
Враховуючи те, що відповідач відмовив позивачу у перерахунку пенсії, і як наслідок питання щодо визначення відсотка суми заробітної плати державного службовця який враховується для розрахунку пенсії в межах цієї справи останнім не вирішувалося, то суд дійшов висновку щодо передчасності цих позовних вимог та відсутності підстав для їх задоволення.
Більш того, суд зазначає, що матеріалами справи взагалі не підтверджено, що позивачу пенсія була обчислена, .виходячи з 90% від заробітної плати, відповідно, правових підстав для зобов'язання відповідача здійснити перерахунок пенсії з урахуванням саме такого відсоткового значення розміру пенсії немає.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу пенсії з урахуванням усіх складових заробітної плати, що включаються у заробіток, у тому числі з урахуванням: сум матеріальної допомоги на оздоровлення, сум матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та індексації грошових доходів, визначених у архівній довідці Печерської районної в місті Києві державної адміністрації від 22 грудня 2015 року №11-13/1236, починаючи з 20 січня 2015 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо вимог позивача про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок пенсії зі збереженням індексації пенсійних виплат, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» №1282-ХІІ від 03 липня 1991 року у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Відповідно до статті 4 цього Закону індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначено постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Постанова №1078).
Згідно із пунктом 5 вказаного Порядку у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
Виходячи з викладеного, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації доходів громадян проводиться наростаючим підсумком починаючи з 1 числа наступного місяця за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, визначений Порядком. У разі підвищення сум доходів громадян, без перегляду їх мінімальних розмірів, місяць в якому відбулося таке підвищення вважається базовим, та в наступному місяці відбувається обчислення та нарахування нового індексу споживчих цін для провадження індексації грошових виплат. У разі якщо підвищення мінімальних розмірів виплат не спричинило зростання доходів громадян, нарахування індексації провадиться на загальних підставах.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що здійснення пенсійним органом перерахунку пенсії у спірному випадку не може слугувати підставою для здійснення нового нарахування споживчих цін для проведення індексації, оскільки фактично збільшення доходів позивача в контексті приписів законодавства про порядок підвищення пенсійного забезпечення та індексацію доходів громадян не відбулось. Перерахунок пенсії, у спірному випадку, є відновленням порушеного права позивача на отримання належної виплати в розмірі, встановленому Законом, та не може бути підставою для здійснення нової індексації із застосуванням нового рівня споживчих цін та відповідно для встановлення нового базового місяця.
Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На переконання суду, відповідачем не доведено правомірності вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як свідчить наявна у матеріалах справи квитанція, позивачем під час звернення з цим позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 800, 00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 73-77, 90, 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку та виплаті пенсії з урахуванням таких складових заробітної плати, що включаються у заробіток: матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та індексації грошових доходів, визначених у архівній довідці Печерської районної в місті Києві державної адміністрації від 22 грудня 2015 року №11-13/1236, починаючи з 20 січня 2015 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у місті Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) провести ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) перерахунок та виплату пенсії з урахуванням таких складових заробітної плати, що включаються у заробіток: матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та індексації грошових доходів, визначених у архівній довідці Печерської районної в місті Києві державної адміністрації від 22 грудня 2015 року №11-13/1236, починаючи з 20 січня 2015 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені нею судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 800,00 грн (вісімсот гривень копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно - Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368).
Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному статтями 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України протягом 30 днів з моменту складення повного тексту.
Суддя Н.А. Добрівська