ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
19 січня 2022 року м. Київ № 640/1692/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрівської Н.А.,
розглянувши у спрощеному провадженні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі по тексту - відповідач), в якому позивач, з урахуванням позовної заяви в новій редакції, просить:
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок призначеної ОСОБА_1 пенсії відповідно до довідки від 26 серпня 2009 року №04/25-54 про заробітну плату, одержану в зоні відчуження у розмірі відшкодування фактичних витрат.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що він перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за Списком №2, як учасник ліквідації аварії на ЧАЕС 2-ї категорії.
23 листопада 2018 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою, в якій просив провести йому перерахунок пенсії з урахуванням заробітної плати, отриманої за час роботи в зоні відчуження відповідно до архівної довідки від 26 серпня 2009 року №04/25-54 у розмірі відшкодування фактичних збитків.
Листом від 02 січня 2019 року №177/03 позивача повідомлено про відсутність підстав для перерахунку пенсії, з посиланням на положення постанови Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1210.
Позивач з вказаною відмовою не погоджується, з огляду на те, що, на його переконання, в нього наявне право для розрахунку пенсії, виходячи із заробітної плати, одержаної за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, посилаючись при цьому на положення статті 57 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та статті 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що стало підставою для звернення до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача послався на те, що на позивача не поширюються положення статей 54 та 57 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та норми, передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1210, оскільки позивач не визнаний інвалідом, захворювання, яке пов'язане з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, а тому відсутні підстави для розрахунку заробітної плати за період перебування в зоні відчуження з 18 березня 1987 року по 31 березня 1987 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (письмового провадження) на підставі пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ознайомившись із письмово викладеними доводами учасників справи, дослідивши подані документи і матеріали, суд встановив такі обставини справи.
ОСОБА_1 з 29 грудня 2009 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за віком за Списком №2 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до копії посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987 році № НОМЕР_1 , ОСОБА_1 має статус ліквідатора наслідків аварії на ЧАЕС 2 категорії.
Згідно з копією довідки Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» Теплові мережі Київенерго від 26 серпня 2009 року №04/25-54, ОСОБА_1 був безпосередньо зайнятий на роботах, передбачених постановою ЦК КПРС Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС від 29 грудня 1987 року №1497-378 та постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС від 05 червня 1986 року №665-185, які дають право на державну пенсію на пільгових умовах у відповідності зі Списком №1, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року №1575, у період з 16 березня 1987 року по 31 березня 1987 року.
23 листопада 2018 року представник позивача в інтересах позивача звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою, в якій просив зробити перерахунок пенсії ОСОБА_1 відповідно до довідки від 26 серпня 2009 року №04/25-54 про заробітну плату, одержану в зоні відчуження на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», де зазначено, що пенсія за бажанням осіб можуть призначатися виходячи із заробітної плати, одержаної за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків.
Листом від 02 січня 2019 року №177/03 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило представника позивача про відсутність правових підстав для здійснення такого перерахунку пенсії позивача, оскільки останньому група інвалідності внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи не встановлена.
Незгода позивача з відмовою відповідача у здійсненні перерахунку пенсії стала підставою для звернення до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ (далі по тексту - Закон України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин)).
Згідно зі статтею 49 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. Після 1 січня 2015 року додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до категорії 4, не встановлюється.
Згідно положень статті 57 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ Обчислення середньомісячного заробітку провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». У разі обчислення пенсії відповідно до частини другої статті 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за бажанням того, хто звернувся за пенсією, середньомісячний фактичний заробіток для обчислення пенсії може визначатися за будь-які 12 місяців підряд роботи на територіях радіоактивного забруднення.
Частиною 2 статті 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV за бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону.
Згідно частини 2 статті 56 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами пенсійної справи, позивачу призначено пенсію за віком за Списком №2 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV зі зниженням пенсійного віку відповідно до положень Закону України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ, як ліквідатору наслідків аварії на ЧАЕС 2-ої категорії.
Так, на переконання позивача, у зв'язку з тим, що він має статус ліквідатора наслідків аварії на ЧАЕС 2-ої категорії, він набув право на обчислення розміру пенсії на підставі довідки про заробітну плату, одержану в зоні відчуження, у розмірі відшкодування фактичних збитків.
Водночас, суд зазначає, що відповідно до статті 54 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством. Дружинам (чоловікам), які втратили годувальника із числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесених до категорії 1, пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від причинного зв'язку смерті з Чорнобильською катастрофою. В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу у зоні відчуження у 1986-1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців. Умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань.
Механізм обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до статей 54, 57 і 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - пенсії). Пенсії за бажанням осіб можуть призначатися виходячи із заробітної плати, одержаної за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, визначений Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1210.
Суд наголошує, що звертаючись до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою про перерахунок пенсії, представник позивача, який діяв в інтересах позивача, посилався виключно на положення вказаного вище Порядку №1210, зазначаючи при цьому, що позивач є ліквідатором наслідків аварії на ЧАЕС 2-ої категорії.
Між тим, слід зауважити, що право на отримання пенсії, виходячи із заробітної плати, одержаної за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків мають право особи, які отримали інвалідність, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до статей 54, 57 і 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в свою чергу, позивач до таких осіб не відноситься.
Наведене в сукупності свідчить про те, що на позивача не поширюються положення Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1210, а тому він не має права на перерахунок пенсії відповідно до довідки від 26 серпня 2009 року №04/25-54 про заробітну плату, одержану в зоні відчуження, у розмірі відшкодування фактичних збитків.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На переконання суду, відповідачем доведено правомірність вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено та матеріали справи не містять доказів понесення сторонами судових витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.
На підставі викладеного та керуючись статтями 2, 5-11, 73-77, 90, 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному статтями 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України протягом 30 днів з моменту складення повного тексту.
Суддя Н.А. Добрівська