ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про закриття провадження у справі
18 січня 2022 року м. Київ№640/35127/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Вєкуа Н.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу
за позовомКиївської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах Міністерства оборони України
доКиївської міської ради
третя особаЦентральне територіальне управління капітального будівництва
провизнання незаконним та скасування рішення,
Київська спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Центрального регіону в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах Міністерства оборони України звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Київської міської ради, третя особа - Центральне територіальне управління капітального будівництва про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради № 2246/2287 від 31.08.2021 про поновлення Центральному територіальному управлінню капітального будівництва договору оренди земельної ділянки від 08.09.2005 № 9-6-00484 (зі змінами, внесеними договором від 26.12.2008 № 91-6-00829, у редакції угоди про поновлення від 12.04.2016 №95) для будівництва житлового комплексу для військовослужбовців із підземним паркінгом та з вбудованими приміщеннями для побутового обслуговування населення на вул. Січових Стрільців, 59 у Шевченківському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:91:165:0018, площа 0,9645 га).
Ухвалою суду від 22.12.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
05.01.2022 Київська міська рада подала клопотання про закриття провадження на підставі статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку із тим, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
13.01.2022 позивач подав заперечення на клопотання Київської міської ради про закриття провадження у справі №640/35127/21. Так, представник позивача просить відмовити в задоволенні клопотання відповідача, мотивуючи тим, що в межах даного спору оскаржується рішення Київської міської ради №2246/2287 від 31.08.2021, яке є нормативним актом, тобто результатом виконання владних функцій відповідача. Також представник позивача наголошує, що фактичної реалізації рішення відповідача не відбулося, оскільки додаткову угоду про поновлення договору оренди земельної ділянки на його виконання укладено так і не було, а тому лише після набуття права оренди у встановленому законом порядку дія спірного рішення буде вичерпана, і з дати укладання договору правовідносини між орендодавцем та орендарем будуть цивільними, а не адміністративними.
Представник позивача наголошує, що до аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у справі №371/957/16-а : «у Постанові від 22.01.2019 наголошує на тому, що позивач в своєму позові не порушує питання щодо визнання за ним права власності на земельну ділянку, а заявляє вимоги про визнання протиправним рішення суб'єкту владних повноважень, яке перешкоджає йому в реалізації законодавчо закріпленого права на безоплатне отримання земельної ділянки у власність. Приватний інтерес ОСОБА_3 під час звернення до суду з цим адміністративним позовом відсутній, і може виникнути лише після реалізації права на безоплатне отримання земельної ділянки.».
Розглянувши матеріали справи та клопотання про закриття провадження у справі, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
Відповідно до частини третьої статті 19 КАС України адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.
Під час визначення предметної юрисдикції справ необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС).
Спором адміністративної юрисдикції у розумінні пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС).
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, зазначеними положеннями КАС визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
При віднесенні спору до тієї чи іншої юрисдикції важливо враховувати, що публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад, а участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий, проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
При цьому КАС регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
Під час визначення предметної юрисдикції справ необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Так, судом встановлено, що позивач просить суд визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради № 2246/2287 від 31.08.2021 про поновлення Центральному територіальному управлінню капітального будівництва договору оренди земельної ділянки від 08.09.2005 № 9-6-00484 (зі змінами, внесеними договором від 26.12.2008 № 91-6-00829, у редакції угоди про поновлення від 12.04.2016 №95) для будівництва житлового комплексу для військовослужбовців із підземним паркінгом та з вбудованими приміщеннями для побутового обслуговування населення на вул. Січових Стрільців, 59 у Шевченківському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:91:165:0018, площа 0,9645 га).
Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" від 12.10.1978 вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Виходячи з положень ст. ст. 13, 14 Конституції України та приписів глави 30 Цивільного кодексу України, земля та земельні ділянки є об'єктами цивільного права, а держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто, прав власників (розпорядників) земельних ділянок.
Згідно зі ст. 5 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) одним із принципів земельного законодавства є забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.
Пунктами «а», «б» ч. 1 ст. 12 ЗК України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
За ч. 1 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Це положення узгоджується з вимогами ч. 2 ст. 16 Закону України від 06.10.1998 161-XIV «Про оренду землі» згідно з яким укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого в порядку, передбаченому ЗК України, або за результатами аукціону.
Частинами 1 та 6 ст. 33 цього Закону передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення в поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
З наведеного можна зробити висновок про те, що з моменту укладення договору оренди землі між землекористувачем та органом місцевого самоврядування припиняються адміністративні відносини та в подальшому виникають договірні відносини, які характеризуються рівністю їх учасників та свободою договору. Такі ознаки притаманні цивільним, а не адміністративним правовідносинам, які з урахуванням суб'єктного складу можуть бути предметом судового розгляду у відповідному суді загальної юрисдикції або господарському суді.
Аналогічна позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 429/12773/12, від 17.04.2018 у справі № 461/980/16-а, від 10.11.2018 у справі 668/5841/14-а, який є обов'язковим для застосування в силу приписів частини п'ятої ст. 241 КАС України.
Суд відхиляє твердження представника позивача, що у зв'язку з відсутності додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки, то у відповідача та третьої особи не виникли цивільні правовідносини як в орендодавця та орендаря.
Матеріали справи свідчать, що між Київською міською радою та Центральним територіальним управлінням капітального будівництва був укладений договір оренди земельної ділянки від 08.09.2005 №91-6-00484, який був поновлений на 5 років спірним рішенням Київської міської ради № 2246/2287 від 31.08.2021, яке є предметом спору в даній справі.
Також, суд не бере до уваги посилання представника позивача на позицію Великої Палати Верховного Суду викладену у справі №371/957/16-а, оскільки спір який досліджувався в межах вказаної справи стосується зокрема безоплатного отримання земельної ділянки, а не договірних земельних відносин.
Отже, спірне рішення винесене з метою продовження дії існуючого договору, а відтак такий спір є спором про право цивільне, відтак може бути предметом розгляду в суді загальної юрисдикції або господарському суді, та не відноситься до юрисдикції адміністративних судів.
Згідно із ч. 2 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Частиною 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Зі змісту позовних вимог та наведених на їх обґрунтування доводів убачається, що позивач звернувся до адміністративного суду з позовом, направленим на вирішення правомірності продовження права оренди земельної ділянки, яка надалась в оренду відповідачем третій особі ще в 2005 році, який з огляду на суб'єктний склад сторін у справі підлягає захисту в порядку господарського судочинства.
Відповідно до ст. ст. 6, 13 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення, а також кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У п. 24 рішення від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Крім того, ЄСПЛ у рішенні від 12.10.1978 у справі «Занд проти Австрії» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.
Таким чином, суд зазначає, що судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 5 КАС України в порядку адміністративного судочинства.
Конституційний Суд України в рішенні від 16.04.2009 № 7-рп/2009 зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні - це акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.
Вказане спростовує твердження представника позивача, що спірне рішення є нормативним актом.
Органи місцевого самоврядування можуть бути як суб'єктами приватних правовідносин, так і суб'єктами публічних правовідносин. Причому правовий статус державних чи місцевих органів влади визначається виключно нормами публічного права, незалежно від того, які права публічно-правового характеру (цивільні чи публічні) вони мають намір реалізувати.
Відповідно до ч. 5 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні» від 10.07.2018 № 2498-VIII, який набрав чинно з 01.01.2019, внесено зміни до Закону України «Про порядок виділення натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» саме: виключено районні державні адміністрації з розпорядників колективної власності (земельних часток паїв, нерозподілені (не витребувані ділянки).
Таким чином, виходячи з предмету спору та суб'єктного складу спірних правовідносин, позов Київської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах Міністерства оборони України підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Враховуючи наведене, позов, предметом якого є правомірність продовження оренди земельної ділянки, не може бути розглянутий за правилами КАС України.
З огляду на викладене, суд вважає за можливе закрити провадження у справі.
Частиною другою статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також суд вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Згідно з частиною другою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Таким чином, питання щодо повернення судового збору буде вирішено у разі надходження відповідного клопотання позивача.
Керуючись пунктом 1 частини першої статті 238, статтею 248 Кодексу адміністративного судочинства України, -
1. Клопотання Київської міської ради про закриття провадження у справі - задовольнити.
2. Закрити провадження у справі №640/35127/21 за позовом Київської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах Міністерства оборони України до Київської міської ради, третя особа - Центральне територіальне управління капітального будівництва про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради № 2246/2287 від 31.08.2021 про поновлення Центральному територіальному управлінню капітального будівництва договору оренди земельної ділянки від 08.09.2005 № 9-6-00484 (зі змінами, внесеними договором від 26.12.2008 № 91-6-00829, у редакції угоди про поновлення від 12.04.2016 №95) для будівництва житлового комплексу для військовослужбовців із підземним паркінгом та з вбудованими приміщеннями для побутового обслуговування населення на вул. Січових Стрільців, 59 у Шевченківському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:91:165:0018, площа 0,9645 га).
3. Копії ухвали невідкладно надіслати учасникам справи.
4. Роз'яснити позивачу, що повторне звернення з тими самими позовними вимогами не допускається.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства і може бути оскаржена відповідно до положень статей 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Г. Вєкуа