ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
18 січня 2022 року м. Київ № 640/16535/20
Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Шевченко Н.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Київський завод по виготовленню технологічного обладнання для агропромислового комплексу» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
Приватне акціонерне товариство «Київський завод по виготовленню технологічного обладнання для агропромислового комплексу» (надалі по тексту також - позивач, ПрАТ «ТОДАК») звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (надалі по тексту також - відповідач), в якому просить визнати протиправними дії Головного управління Державної податкової служби у м. Києві щодо формування Приватному акціонерному товариству «Київський завод по виготовленню технологічного обладнання для агропромислового комплексу» вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ю-4520-17 від 04.06.2020 зі сплати єдиного внеску та зобов'язати Головне управління Державної податкової служби у м. Києві формувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) відповідно до п.7 розділу VI «Порядку стягнення заборгованості» Інструкції «Про порядок нарахуванні і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», тільки на суму зростання боргу (недоїмки).
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що дії ГУ ДПС у м. Києві щодо формування ПрАТ «ТОДАК» вимог є незаконними та безпідставними, оскільки підприємству сформовано вимоги про сплату боргу (недоїмки) за один і той же період та на суми, які вже були включені в попередньо винесені податкові вимоги. Зауважено, що вказані дії податкового органу порушують один із конституційних принципів, викладених в статті 61 Конституції України, відповідно до якого ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Водночас, у даному випадку з товариства буде стягнуто одну і ту ж суму декілька разів.
Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, до матеріалів справи надано відзив, у якому зазначено, що контролюючий орган діяв в межах, визначених чинним законодавством. Наголошено, що відповідачем застосовувались норми права, які була чинні на момент прийняття спірних рішень, а тому підстав для визнання протиправними дії немає.
Вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд зазначає наступне.
Як зазначає позивач, 04.06.2019 ГУ ДФС у м. Києві сформовано ПрАТ «ТОДАК» вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-4520-17 станом на 31.05.2019 зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені.
Повторна вимога сформована ГУ ДПС у м. Києві від 02.10.2019 про сплату боргу (недоїмки) №Ю-4520-17 зі сплати єдиного внеску в сумі 1 811 916 грн 59 коп.
Різниця між сумами визначених в вимогах про сплату боргу (недоїмки) від 04.06.2019 та 02.10.2019 становить 2754,18 грн.
В подальшому сформована вимога від 09.12.2019 на таку ж суму, як в попередній вимозі від 02.10.2019, тобто вимоги сформовані на одну суму.
15.01.2020 ГУ ДПС у м. Києві сформовано ПрАТ «ТОДАК» вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-4520-17 зі сплати єдиного внеску станом на 31.12.2019.
Різниця між сумами визначених в вимогах про сплату боргу (недоїмки) від 09.12.2019 та 15.01.2020 становить 2754,18 грн.
12.02.2020 ГУ ДПС у м. Києві сформовано ПрАТ «ТОДАК» вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-4520-17 зі сплати єдиного внеску станом на 30.01.2020. 04.03.2020 ГУ ДПС у м. Києві сформовано ПрАТ «ТОДАК» вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-4520-17 зі сплати єдиного внеску в сумі 1 820542 грн 14 коп.
Різниця між сумами визначених в вимогах про сплату боргу (недоїмки) від 12.02.2020 та 04.03.2020 становить 3117,19 грн.
14.05.2020 Головним управлінням Державної податкової служби у м. Києві сформовано ПрАТ «ТОДАК» вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-4520-17 зі сплати єдиного внеску у розмірі 1 826 776,50 грн.
Різниця між сумами визначених в вимогах про сплату боргу (недоїмки) від 04.03.2020 та 14.05.2020 становить 6234,50 грн.
Таким чином, позивач наголошує, що сума у розмірі 1 829 893,68 грн неодноразово дублюється у вимогах про сплату боргу (недоїмки) № Ю-4520-17 від 04.06.2019, від 02.10.2019, від 15.01.2020, від 12.02.2020, від 04.03.2020, від 14.05.2020, від 04.06.2020.
Вважаючи такі дії ГУ ДПС у м. Києві незаконними та протиправними, товариство звернулось з даним позовом.
Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).
Частиною 1 статті 4 Закону № 2464-VI визначено, що платником єдиного внеску є роботодавці, зокрема підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Відповідно пункту 1 частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок.
Частинами 8, 12 статті 9 Закону № 2464-VI унормовано, що платник єдиного внеску зобов'язаний сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника .
Сума єдиного внеску своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом № 2464-VI є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Процедура стягнення недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску поділяється на два етапи, а саме:
1) формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та направлення її платнику для добровільної сплати, або узгодження (оскарження протягом 10 днів вимоги в адміністративному, або судовому порядку) «етап узгодження»;
2) після закінчення процедури узгодження протягом 10 днів формування та направлення вимоги про сплату боргу (недоїмки) (із позначкою «У») з узгодженою сумою недоїмки до органу ДВС для примусового виконання «етап примусового стягнення». На даному етапі вимога про сплату боргу (недоїмки) не надсилається платнику.
Перший етап процедури стягнення недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску полягає у наступному.
Відповідно частини 4 статті 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платнику єдиного внеску, який має недоїмку, вимогу про її сплату.
Процедуру нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначено Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 (далі - Інструкція №449, тут і надалі, в редакції, яка діяла на час винесення спірної вимоги).
Згідно з пунктами 3, 4 розділу VI Інструкції № 449 у разі, якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску та/або зі сплати фінансових санкцій орган доходів та зборів, протягом 20 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій) надсилає вимогу про її сплату.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Після формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та внесення даних до відповідного реєстру вимога надсилається (вручається) платнику.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Пунктом 7 Інструкції № 449 визначено, що якщо протягом наступного базового звітного періоду сума боргу (недоїмки) платника зросла, після проходження відповідних процедур узгодження та оскарження вимога про сплату боргу (недоїмки) подається до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства тільки на суму зростання боргу (недоїмки).
Під сумою зростання боргу (недоїмки) для цілей цього пункту необхідно розуміти:
позитивне значення різниці між сумою боргу платника за даними інформаційної системи органів доходів і зборів станом на кінець календарного місяця та сумою боргу, зазначеною у пред'явленій до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства вимозі, зменшене на суму сплат(и) після такого пред'явлення, якщо сума сплат(и) не більша за суму боргу, зазначену у пред'явленій до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства вимозі;
позитивне значення різниці між сумою боргу платника за даними інформаційної системи органів доходів і зборів станом на кінець календарного місяця та сумою сплат(и) після пред'явлення до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства вимоги, зменшене на суму боргу, зазначену в такій вимозі, якщо сума сплат(и) менша за суму боргу, зазначену у пред'явленій до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства вимозі.
Згідно з ч.5 розділу VI Інструкції № 449, якщо платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів з дня надходження (отримання) вимоги про сплату боргу (недоїмки) не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з податковим органом, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгодженої в результаті оскарження суми боргу (недоїмки) (з дня отримання відповідного рішення податкового органу або суду), після спливу останнього дня відповідного строку така вимога вважається узгодженою (набирає чинності).
При цьому жодною нормою Закону № 2464-VI та Інструкції №449 не передбачено подвійне включення суми боргу до різних вимог про сплату боргу (недоїмки).
Відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Отже, нормою прямої дії встановлено заборону на притягнення двічі до одного виду юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення.
Таким чином, в контексті наведених фактичних обставин, суд вважає, що мало місце повторне притягнення позивача до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, що є неприпустимим.
Враховуючи викладене, суд вважає, що одночасне відображення однієї і тієї ж суми боргу (недоїмки) в різних вимогах контролюючого органу, жодна з яких не вважається відкликаною, може призвести до її подвійного стягнення.
Водночас, судом установлено, що вимоги про сплату боргу від 04.06.2019 № Ю-4520-17 оскаржена в судовому порядку, Окружним адміністративним судом у м. Києві відкрито провадження у справі № 640/14666/19; від 02.10.2019 № Ю-4520-17 оскаржена в судовому порядку, Окружним адміністративним судом у м. Києві відкрито провадження у справі № 640/23500/19; від 09.12.2019 № Ю-4520-17 оскаржена в судовому порядку, Окружним адміністративним судом у м. Києві відкрито провадження у справі № 640/2977/20; від 14.05.2019 № Ю-4520-17 оскаржена в судовому порядку, Окружним адміністративним судом у м. Києві відкрито провадження у справі № 640/14551/20.
Вимоги від 12.02.2020 № Ю-4520-17 та від 04.03.2020 № Ю-4520-17 оскаржуються в адміністративному порядку.
Поряд з цим, суд звертає увагу на предмет оскарження в даному провадженні, а саме порушення відповідачем в загальному визначенні вимог податкового законодавства в частині застосування до позивача повторного притягнення до юридичної відповідальності у зв'язку з прийняттям вищезазначених вимог про сплату боргу. Також позивач просив суд зобов'язати податковий орган в подальшому утриматись від таких дій.
Визначальним для вирішення спору у сфері публічно-правових відносин є питання щодо захисту порушених права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду (ч.1 ст.6 КАС України в редакції чинній на час звернення до суду).
Звертаючись до суду із позовом позивач вважав порушеними своїх прав внаслідок прийняття відповідачем численних податкових вимог в цілому за однієї і тією ж самою сумою боргу, натомість не оскаржуючи в рамках даного спору самих податкових вимог. При цьому, позивач не повідомив суд про повне їх відновлення та не вказав, яким чином рішення суду у цій справі зможе повністю відновити його законні права та інтереси, уникаючи забезпечення його прав на майбутнє, що не може бути судом здійснено.
Суд не може обмежитись лише констатацією факту такого порушення, позаяк суб'єкт владних повноважень за результатами даного спору виправити не може, оскільки вимоги про сплату боргу оскаржуються в окремих судових провадженнях.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що при вирішенні спору суди повинні констатувати факт порушення прав і вирішувати питання про відновлення прав, свобод чи інтересів позивача.
В даному випадку, суд повторно звертає увагу, що відновлення прав, свобод чи інтересів позивача шляхом зобов'язання утриматись від вчинення будь-яких дій контролюючим органом у майбутньому є неприйнятним та суперечить основоположним правам на судовий захист будь-якої особи, що зазначені у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є передчасними, оскільки судовому захисту підлягає право, яке вже порушено, а не те яке буде порушено в майбутньому.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України та норм Кодексу адміністративного судочинства України.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на дату її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими.
Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюється при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, позов не підлягає задоволенню. Як наслідок, підстав для розподілу судових витрат відповідно до ст.139 КАС України немає.
Керуючись ст. ст. 77, 90, 139, 241 - 246, 255, 293, 296 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України,
1. У задоволенні адміністративного позову Приватного акціонерного товариства «Київський завод по виготовленню технологічного обладнання для агропромислового комплексу» відмовити.
2. Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Позивач: Приватне акціонерне товариство «Київський завод по виготовленню технологічного обладнання для агропромислового комплексу» (04073, м. Київ, вул. Куренівська, 5/7, код ЄДРПОУ 14307340)
Відповідач: Головне управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 43141267)
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України відповідно.
Суддя Н.М. Шевченко