ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
18 січня 2022 року м. Київ № 640/10876/20
Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Шевченко Н.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги,
ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (надалі по тексту також - відповідач), в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ за №Ф-36407-17 від 15.05.2019 в повному обсязі, та (як складову цієї дії) зобов'язати відповідача видалити з даних інформаційної системи органу ДПС (ІКП) запис про наявність заборгованості (недоїмки) з ЄСВ.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач була зареєстрована як фізична особа-підприємець ще в 2007році та підприємницькою діяльністю не займалася з 2008 року. Також зазначила, що в спірний період була найманим працівником, а тому роботодавець сплачував за неї єдиний соціальний внесок.
Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, до матеріалів справи надано відзив, у якому зазначено, що вимога про сплату боргу з єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування сформована та надіслана позивачу у відповідності до норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд зазначає наступне.
Згідно інформаційної системи Головного управління ДПС у м. Києві ФОН Філоненко О.В. (РНОКПП НОМЕР_1 ) перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у м. Києві (Святошинський район м. Києва) як платник податків з 26.11.2007, на загальній системі оподаткування.
В інтегрованій картці ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) по коду платежу 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) обліковується нарахування єдиного внеску в автоматичному режимі за 2017 рік та з І кварталу 2018 року по IV квартал 2019 року, в розмірі мінімального страхового внеску за кожен місяць, як ФОП, що перебуває на загальній системі оподаткування, а саме: - за 2017 рік на загальну суму 8 448 грн; - за I-IV квартали 2018 року на загальну суму 9 828,72 грн; - за І - IV квартали 2019 року на загальну суму 11 016,72 гривень.
Засобами інформаційної системи органів ДФС в автоматичному режимі сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 15.05.2019 №Ф-36407-17.
Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення від 21.06.2019 вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 №Ф-36407-17 повернуто з поштового відділення у зв'язку з закінченням встановленого термін) зберігання.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно з підпунктом 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VІ "Про збір та облік єдиного внеску за загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Як визначено пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску, є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
В силу частини 4 ст. 4 вказаного Закону особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 3 частини першої статті 7 Закону № 2464 передбачено, що для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону № 2464 (в редакції, яка діяла до 31.12.2017), платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
У редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII, яка діє з 01.01.2018, вищевказана стаття передбачає, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Частиною дванадцятою статті 9 Закону № 2464-VI встановлено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Отже, єдиний соціальний внесок повинні сплачувати, зокрема фізичні особи-підприємці.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 25 Закону, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що фізична особа-підприємець сплачує єдиний соціальний внесок за періоди, в яких вона була платником такого, незалежно від отримання доходу.
Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - Інструкція № 449), розділ VI якої регулює порядок стягнення заборгованості з платників.
Так, відповідно до п. 1 розділу VI Інструкції № 449 до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів (пункт 2 розділу VI Інструкції № 449).
Згідно із пунктом 3 розділу VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи) (пункт 4 розділу VI Інструкції № 449).
За правилами п. 9-15 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", який внесений Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників" від 13 травня 2020 року № 592-ІХ, підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників" з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 1 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників", а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників": а) платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 1 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників". Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше;
б) платниками, зазначеними у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, - до податкового органу за основним місцем обліку заяви про зняття з обліку як платника єдиного внеску та звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 1 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників". Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше.
Вказаний порядок можливо застосувати до платника податків за умови відсутності доходів у платника податків, та подачі останнім до 31.08.2020 державному реєстратору заяви про припинення підприємницької діяльності, та заяви податковому органу в порядку передбаченому пунктом 5 розділу І вказаного Закону N 592, про прийняття податковим органом рішення про списання суми заборгованості (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску з 01.01.2017 по 03.06.2020, а також - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 01.01.2017 до 03.06.2020. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше (пункт 9-15 Закону).
На підтвердження вказаних обставин, після набрання чинності Законом України №592, позивачем не надано доказів подання до податкового органу за основним місцем обліку заяву про зняття з обліку як платника єдиного внеску та звітності відповідно до вимог частини 2 статті 6 Закону №2464.
Поряд з цим, при розгляді справи судом враховано правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04.12.2019 по справі № 440/2149/19, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу і на те, що навіть за наявності реєстрації особи як фізичної особи-підприємця, яка господарську діяльність не здійснює і доходи не отримує, та яка одночасно перебуває у трудових відносинах, сплата нею єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування спричинить подвійну сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом установлено, що згідно з інформації з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, виданого Пенсійним фондом України, убачається, що частково в спірний період роботодавцями позивача ТОВ «Стратлайнс Філм», ТОВ «Вайн Март», ТОВ « 07 Продакшн» здійснено відрахування єдиного внеску. У вказаній відомості наявна позначка про сплату страхового внеску за відповідні місяці.
Отже, у вказаний період роботодавці позивача щомісячно сплачував єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за найманого працівника.
Таким чином, у зв'язку із відсутністю доказів на підтвердження здійснення позивачем підприємницької діяльності та отримання доходу, а також нарахуванням та сплатою роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску, суд вважає, що у останнього відсутній обов'язок щодо сплати єдиного соціального внеску як фізичною особою-підприємцем у відповідні періоди.
Суд зауважує, що відомості щодо працевлаштування позивача та сплату ЄСВ за період 2017 року, частково 2018 та 2019 років відсутні.
Разом з тим, відповідачем до суду не надано розрахунку суми оскаржуваної податкової вимоги, з наданому відзиві також відсутній розрахунок встановленого боргу у вимозі.
Таким чином, враховуючи правову природу податкової вимоги, суд вважає за доцільним в даному випадку скасувати повністю податкову вимоги, зазначивши про право податкового органу на винесення податкової вимоги з урахуванням встановлених обставин щодо працевлаштування позивача.
Окремо суд зазначає, що позовна заява та відзив містить інші доводи на користь/проти заявлених вимог, які взяті до уваги, однак не зазначені в даному рішенні, оскільки мають опосередковане відношення у питанні встановлення протиправності або правомірності оскаржуваних рішень та, крім цього, суд виходить з того, що вони не впливають на правильність оцінки спірних правовідносин, що склалися в межах розгляду цієї справи щодо оскаржуваних рішень, та не піддають сумнівам правильності висновку суду.
Судом також враховується п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, згідно якого обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих учасниками справи доказів, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 72- 78, 90, 139, 241, 244, 246, 255, 257, 262, 293, 295- 297 КАС України, суд,
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ за №Ф-36407-17 від 15.05.2019 в повному обсязі, та (як складову цієї дії) зобов'язати відповідача видалити з даних інформаційної системи органу ДПС (ІКП) запис про наявність заборгованості (недоїмки) з ЄСВ.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач: Головне управління Державної податкової служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 43141267).
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295- 297 КАС України відповідно.
Суддя Н.М. Шевченко