1/1608
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
17 січня 2022 року м. Київ № 640/5309/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Управління соціального захисту населення Деснянської районної в м. Києві
державної адміністрації
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Управління соціального захисту населення Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації (надалі - відповідач), адреса: 02000, місто Київ, вулиця М. Закревського, будинок 87-Д, в якій позивач просить суд:
- зобов'язати Управління праці і соціального захисту відновити ОСОБА_1 законну 50 % пільгу по оплаті за комунальні послуги, починаючи з дня їх скасування, тобто з 04 червня 2015 року згідно статті 8, 22, 58 Конституції України, згідно Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх захисту» № 3551-ХІІ від 28 жовтня 1999 року;
- зобов'язати Управління праці і соціального захисту повернути ОСОБА_1 переплачені кошти за комунальні послуги з дня відміни 50 % пільги по оплаті за комунальні послуги, тобто з 04 червня 2015 року.
Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача внаслідок вчинення суб'єктами владних повноважень протиправних дій пов'язаних з обмеженням передбачених чинним законодавством соціальних гарантій.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що останній має право на пільги як учасник війни, однак, позивач зазначає, що починаючи з 04 червня 2015 року позивач був позбавлений 50 відсоткової знижки на оплату житлово-комунальних послуг.
В свою чергу, в обґрунтування своєї правової позиції, позивач звертає увагу, що згідно cтатті 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх захисту» № 3551-ХІІ від 28 жовтня 1999 року, учасникам війни надаються такі пільги: 50-процентна знижка плати за користування житлом (квартирна плата) в межах норм, передбачених чинним законодавством (21 кв. метр загальної площі житла на кожну особу, яка постійно проживає у житловому приміщенні (будинку) і має право на знижку плати, та додатково 10,5 кв. метра на сім'ю); 50-процентна знижка плати за користування комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами) та скрапленим балонним газом для побутових потреб в межах середніх норм споживання. Площа житла, на яку надається знижка, при розрахунках плати за опалення становить 21 кв. метр опалювальної площі на кожну особу, яка постійно проживає у житловому приміщенні (будинку) і має право на знижку плати, та додатково 10,5 кв. метра на сім'ю.
Для сімей, що складаються лише з непрацездатних осіб, надається 50-процентна знижка за користування газом для опалювання житла на подвійний розмір нормативної опалювальної площі (42 кв. метри на кожну особу, яка має право на знижку плати, та 21 кв. метр на сім'ю). Пільги щодо плати за житло, комунальні послуги та паливо, передбачені пунктами 4-6 цієї статті, надаються учасникам війни та членам їх сімей, що проживають разом з ними, незалежно від виду житла чи форми власності на нього.
Площа житла, на яку нараховується 50-процентна знижка плати, передбачена пунктами 4 і 5 частини першої цієї статті, визначається в максимально можливому розмірі в межах загальної площі житлового приміщення (будинку) згідно з нормами користування (споживання), встановленими цими пунктами, незалежно від наявності в складі сім'ї осіб, які не мають права на знижку плати.
У зв'язку з чим, керуючись викладеними вище обставинами, не погоджуючись з діями уповноваженого органу щодо відмови у відновленні права на отримання 50 відсоткової знижки на оплату житлово-комунальних послуг, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Станом на момент винесення судом даного рішення на адресу суду не надходило від відповідача відзиву на позовну заяву з невідомих суду причин.
Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
При цьому, судом враховано, що відповідач із заявою про продовження строку для надання відзиву до суду не звертався, про неможливість його подання з об'єктивних причин - клопотання не подавав. Враховуючи необхідність розгляду справи протягом розумного строку, а також враховуючи те, що з дати отримання відповідачем ухвали про відкриття провадження у справі сплинув встановлений судом строк, а відповідач жодних заяв та клопотань в цій справі не подавав, будучи обізнаним про її розгляд, суд дійшов висновку про можливість винесення судового рішення у справі на підставі наявних доказів.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та проти чого не заперечували сторони, ОСОБА_1 , має статус учасника війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 24 листопада 1997 року.
З аналізу наявних в матеріалах справи документів судом встановлено, що починаючи з 01 липня 2015 року надання позивачу пільги на житлово-комунальні послуги було призупинено.
Надалі, як за твердженнями позивача викладеними в позовній заяві, вбачається, що в грудні 2020 року позивачу стало відомо, що скасування 50% пільги для оплати за комунальні послуги є незаконним, і дана пільга для учасників війни не залежить від прожиткового мінімуму і розміру пенсії.
На підставі викладеного, 29 грудня 2020 року позивач звернувся з заявою до Управління соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації з проханням про відновлення пільги.
Однак, листом від 12 січня 2021 року № 47 позивачу було відмовлено у відновлені застосування пільги для оплати комунальних послуг, в обґрунтування чого уповноваженим органом було зазначено наступне: «Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 № 389 «Про затвердження порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї» (зі змінами), зокрема для категорій «діти війни», з 1 липня 2015 пільги з оплати послуг за комунальні послуги надаються за з мови, що середньомісячний сукупний дохід пільговика за попередні шість місяців не перевищує величини доходу який дає право на податкову соціальну пільгу, (граничний розмір доходу, який дає право на отримання податкової соціальної пільги на 2021 рік - 3 180,00 грн).
Оскільки. Ваш сукупний дохід перевищує податкову соціальну пільгу, надання пільг на житлово-комунальні послуги з 01 липня 2015 року призупинено.
Водночас, Ваше домогосподарство користувалось житловою субсидією з липня 2016 по вересень 2020 року включно.
З жовтня 2020 року Вашому домогосподарству не призначено житлову субсидію, оскільки змінився склад сім'ї.
У разі, якщо Ви бажаєте користуватися житловою субсидією Вам , шановний пане ОСОБА_1 , необхідно звернутися до Управління з новим пакетом документів.».
Не погоджуючись з вищевказаними діями та рішенням суб'єкту владних повноважень, позивач звернувся до адміністративного суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Правовий статус ветеранів війни, створення належних умов для їх життєзабезпечення, формування в суспільстві шанобливого ставлення до них врегульовані Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ від 22 жовтня 1993 року (надалі - Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»).
Частиною 1 статті 1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено, що Закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом:
- створення належних умов для підтримання здоров'я й активного довголіття;
- організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів;
- виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни;
- надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни.
Згідно статті 4 Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
З наявних в матеріалах справи документів судом було встановлено, що позивач має статус учасника війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 24 листопада 1997 року.
Таким чином, з урахуванням викладених вище обставин, суд приходить до висновку, що на позивача як на особу учасника війни поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ від 22 жовтня 1993 року.
Як вже було встановлено судом вище, предметом розгляду даної справи є припинення з 01 липня 2015 року нарахування пільг учасника війни ОСОБА_1 встановлених пунктами 1, 2, 4, 5, 6 та 18 частини 1 статті 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ у вигляді 50 відсоткової знижки на оплату житлово-комунальних послуг.
В свою чергу, суд вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до пунктів 4, 5, 6 частини 1 статті 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам війни надаються такі пільги:
- 50-процентна знижка плати за користування житлом (квартирна плата) в межах норм, передбачених чинним законодавством (21 кв. метр загальної площі житла на кожну особу, яка постійно проживає у житловому приміщенні (будинку) і має право на знижку плати, та додатково 10,5 кв. метра на сім'ю);
- 50-процентна знижка плати за користування комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами) та скрапленим балонним газом для побутових потреб в межах середніх норм споживання.
Площа житла, на яку надається знижка, при розрахунках плати за опалення становить 21 кв.метр опалювальної площі на кожну особу, яка постійно проживає у житловому приміщенні (будинку) і має право на знижку плати, та додатково 10,5 кв.метра на сім'ю.
Для сімей, що складаються лише з непрацездатних осіб, надається 50-процентна знижка за користування газом для опалювання житла на подвійний розмір нормативної опалювальної площі (42 кв.метри на кожну особу, яка має право на знижку плати, та 21 кв.метр на сім'ю);
- 50-процентна знижка вартості палива, в тому числі рідкого, в межах норм, встановлених для продажу населенню, для осіб, які проживають у будинках, що не мають центрального опалення.
В свою чергу, як зазначено у пункті 1 Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї, затвердженого 04 червня 2015 року постановою Кабінету Міністрів України за № 389 (надалі - Порядок надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї), цей Порядок визначає механізм реалізації права на отримання пільг з оплати послуг за користування житлом (квартирна плата, плата за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), управління багатоквартирним будинком, комунальних послуг (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення, тепло- та електропостачання, природний газ (в тому числі послуги з транспортування, розподілу та постачання, централізоване опалення, вивезення побутових відходів), паливом, скрапленим газом, телефоном, послуг із встановлення квартирних телефонів (далі - пільги) залежно від середньомісячного сукупного доходу сім'ї осіб, які мають право на пільги згідно із законодавчими актами, а також підтвердження права на інші види пільг, які надаються з урахуванням доходу (безоплатне одержання ліків, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів, виробів медичного призначення, зубопротезування тощо) відповідно до законодавства.
Згідно з пунктом 3 Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї встановлено, що пільги, зазначені у пункті 1 цього Порядку, надаються за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів за умови, що середньомісячний сукупний дохід сім'ї пільговика в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.
Відповідно до пункту 8 Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї пільговики, до сукупного доходу сім'ї яких входять доходи, визначені пунктом 5 цього Порядку (крім пенсії та соціальної допомоги), або до складу сім'ї яких входять працездатні особи, подають до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення декларацію про доходи сім'ї пільговика за формою згідно з додатком, а також довідки про доходи свої та членів сім'ї (крім довідок про розмір пенсії та соціальної допомоги) за шість місяців, що передують місяцю звернення, або документи, що підтверджують відсутність доходів за такий період. У разі неподання документів, передбачених абзацом першим цього пункту, структурний підрозділ з питань соціального захисту населення повідомляє пільговика про необхідність подання відповідних документів для визначення права на отримання пільг.
Згідно пункту 9 Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї зазначено, що структурні підрозділи з питань соціального захисту населення з урахуванням отриманої інформації, зазначеної у пунктах 6-8 цього Порядку, визначають протягом десяти днів з дня отримання такої інформації середньомісячний сукупний дохід сім'ї в розрахунку на одну особу шляхом ділення загальної суми грошових доходів кожного члена сім'ї пільговика за попередні шість місяців на 6 і на кількість членів сім'ї.
Водночас, суд звертає увагу, що Рішенням Конституційного Суду України від 18 грудня 2018 року за № 12-р/2018 (у справі № 1-6/2018(2791/15)) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними): «- абзац другий підпункту 1, абзац другий підпункту 2, абзаци другий, третій, четвертий підпункту 3 пункту 9 розділу I Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII; - частину шосту статті 14, частину другу статті 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII зі змінами».
Також, суд звертає увагу, що у Рішенні Конституційного Суду України від 18 грудня 2018 року за № 12-р/2018 (у справі № 1-6/2018(2791/15)) зазначено: «… Конституційний Суд України вважає, що забезпечення державою соціального захисту осіб, які відповідно до обов'язку, покладеного на них частиною першою статті 65 Конституції України, захищали Вітчизну, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України, та членів їхніх сімей згідно з частиною п'ятою статті 17 Конституції України в поєднанні з частиною першою цієї статті означає, що надання пільг, інших гарантій соціального захисту ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551, не має залежати від матеріального становища їхніх сімей та не повинне обумовлюватися відсутністю фінансових можливостей держави. …».
Згідно з частиною 2 статті 152 Конституції України встановлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
У рішенні від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018 вказано, що Конституційний Суд України виходить із того, що для відновлення попереднього рівня соціального захисту учасників війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ, осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, або встановлення альтернативних варіантів компенсації скасованих пільг потрібно передбачити кошти у Державному бюджеті України, внести відповідні зміни до законів України. Отже, встановивши невідповідність Конституції України (неконституційність) абзацу другого підпункту 1, абзацу другого підпункту 2, абзаців другого, третього, четвертого підпункту 3 пункту 9 розділу I Закону «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76-VIII , частини шостої статті 14, частини другої статті 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ, Конституційний Суд України вважає за доцільне відтермінувати втрату чинності цими положеннями на три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Пункт 2 резолютивної частини цього Рішення передбачено, що положення Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», які визнані неконституційними, втрачають чинність через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Отже, у зв'язку із прийняттям Конституційним Судом України рішення від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018 положення частини 6 статті 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України») втратили чинність з 18 березня 2019 року та застосуванню до спірних правовідносин не підлягають.
Крім того, суд звертає увагу, що у зв'язку із втратою чинності з 18 березня 2019 року положень частини 6 статті 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України»), не підлягають також застосуванню приписи Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї № 389, які передбачають надання деяких пільг учасникам війни за умови, що середньомісячний сукупний дохід сім'ї пільговика в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.
Крім того, Конституційний Суд України у Рішенні від 27 лютого 2020 року за № 3-р/2020 (у справі №1-247/2018(3393/18)) вирішив, зокрема: «1. Визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. 2.Окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення».
Таким чином, з системного аналізу наведених вище правових норм вбачається, що починаючи з 19 березня 2019 року застосуванню підлягають положення частини першої статті 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції, чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України».
В свою чергу, згідно з пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Враховуючи наведені норми права та обставини справи, суд вважає, що надання пільг, інших гарантій соціального захисту позивачу як ветерану війни та особі, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», не має залежати від матеріального становища сім'ї позивача та не повинне обумовлюватися відсутністю фінансових можливостей держави.
Як вже було встановлено судом вище, позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників війни, а тому уповноваженим органом було призначено позивачу пільги, визначені відповідно до пункту 5 частини 1 статті 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Водночас, як вже зазначено вище, починаючи з 01 липня 2015 року, позивачу було припинено надання соціальної пільги на житлово-комунальні послуги, паливо, скраплений газ, телефон, установлення квартирних телефонів, у зв'язку з тим, що сукупний дохід перевищує податкову соціальну пільгу, що дає підстави суду, в сукупності з викладених вище, для висновку про протиправність відмови відповідача у відновленні застосуванні пільги щодо сплати комунальних послуг.
В той же час, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, оскільки, як вже було встановлено вище Рішення Конституційного Суду України № 12-р/2018 набрало чинності 18 березня 2019 року, а тому починаючи лише з 19 березня 2019 року підлягають застосуванню положення частини першої статті 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ, чинної до внесення змін Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIII, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача підлягають задоволенню лише з 19 березня 2019 року.
Крім того, оскільки, під час розгляду судом даної справи, судом була встановлена протиправна діяльність суб'єкту владних повноважень, суд, з урахуванням приписів частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, приходить до висновку про наявність підстав для виходу за межі позовних вимог, та про наявність підстав для визнання протиправними дій Управління соціального захисту населення Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 у відновлені нарахування 50 % пільги по оплаті за комунальні послуги, починаючи з 19 березня 2019 року згідно статті 8, 22, 58 Конституції України, згідно Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх захисту» № 3551-ХІІ від 28 жовтня 1999 року.
Також, з урахуванням приписів вимог статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України та для належного, об'єктивного захисту порушених прав позивача, суд приходить до висновку про наявність підстав для зобов'язання Управління праці і соціального захисту повернути ОСОБА_1 переплачені кошти за комунальні послуги, з 19 березня 2019 року.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Разом з тим, під час розгляду судом справи, відповідачами не було доведено правомірність вчинених дій щодо припинення надання соціальної пільги позивачу, та протиправність таких спростовується наведеним вище аналізом правових норм.
Таким чином, виходячи з вищевикладеного в сукупності суд приходить до висновку, що відповідач, відмовляючи позивачу у наданні пільг, передбачених статтею 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», допустив порушення його прав як учасника війни.
Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Згідно з частиною 1 статті 9, статті 72, частин 1, 2, 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
А тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість висновків податкового органу за результатами проведеної перевірки та наявності правових підстав для часткового задоволення позову.
Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судових витрат, а матеріали справи не містять доказів понесення відповідачем судових витрат, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для компенсації судових витрат.
На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправним дій Управління соціального захисту населення Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 у відновлені нарахування 50 % пільги по оплаті за комунальні послуги, починаючи з 19 березня 2019 року згідно статті 8, 22, 58 Конституції України, згідно Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх захисту» № 3551-ХІІ від 28 жовтня 1999 року.
3. Зобов'язати Управління соціального захисту населення Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації (адреса: 02000, місто Київ, вулиця М. Закревського, будинок 87-Д, код ЄДРПОУ 37501611) відновити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 50 % пільгу по оплаті за комунальні послуги, починаючи з 19 березня 2019 року згідно статті 8, 22, 58 Конституції України, згідно Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх захисту» № 3551-ХІІ від 28 жовтня 1999 року.
4. Зобов'язати Управління соціального захисту населення Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації (адреса: 02000, місто Київ, вулиця М. Закревського, будинок 87-Д, код ЄДРПОУ 37501611) повернути ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) переплачені кошти за комунальні послуги у розмірі 50 % пільги по оплаті за комунальні послуги, з 19 березня 2019 року.
5. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
6. Судові витрати в частині стягнення судового збору розподілу не підлягають.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
Суддя Н.В. Клочкова