ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про повернення зустрічного позову
17 січня 2022 року м. Київ № 640/29903/21
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Шевченко Н. М., ознайомившись із зустрічним позовом та заявою про поновлення строку звернення до суду відповідача в адміністративній справі за позовом Головного управління ДПС у м. Києві до ОСОБА_1 про стягнення коштів,
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов Головного управління ДПС у м. Києві до ОСОБА_1 про стягнення коштів.
Ухвалою від 29.10.2021 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Через канцелярію суду відповідачем подано зустрічний позов, в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0098174202, 0098154202, 0098164202 від 03.09.2018, № 0016941304 від 15.01.2018.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 КАС України відповідач, який не є суб'єктом владних повноважень, має право пред'явити зустрічний позов у строк для подання відзиву.
За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 178 КАС України зустрічна позовна заява, яка подається з додержанням загальних правил пред'явлення позову, повинна відповідати вимогам статей 160, 161, 172 цього Кодексу.
Ухвалою суду від 21.12.2021 зустрічний позов залишено без руху з підстав пропуску строку звернення до суду та строку позовної давності.
Через канцелярію суду надійшло клопотання позивача, за змістом якого надає пояснення про отримання оскаржуваних ППР лише у 2021 році, натомість, строк звернення не пропущений, а причини його пропуску поважні.
Дослідивши матеріали справи, оцінюючи доводи відповідача, слід керуватись наступним.
Згідно з п. 42.1 ст. 42 ПК України (тут і надалі в редакції, чинній на дату винесення оскаржуваних ППР) податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу.
Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику) (п. 42.2 ст. 42 ПК України).
Згідно з п. 45.1 ст. 45 ПК України Платник податків - фізична особа зобов'язаний визначити свою податкову адресу.
Податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі.
Платник податків - фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси.
Відповідно до п. 58.3 ст. 58 ПК України податкове повідомлення-рішення вважається належним чином врученим платнику податків (крім фізичних осіб), якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.
Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг.
У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
У разі якщо вручити податкове повідомлення - рішення неможливо через помилку, допущену контролюючим органом, податкове повідомлення - рішення вважається таким, що не вручено платнику податків.
Таким чином, платник податків зобов'язаний визначити єдину податкову адресу, за якою перебуває на обліку в контролюючому органі. На таку адресу податковий орган зобов'язаний направляти рішення, зокрема, ППР, при цьому, не отримання за податковою адресою такого рішення, у розумінні ПК України, все-одно вважається належним врученням.
Таким чином, податкове законодавство пов'язує обов'язок платника податків визначити податкову адресу з можливістю вважати ППР врученим, навіть у разі повернення поштового відправлення з повідомленням про вручення.
При цьому, в контексті п. 58.3 ст. 58 ПК України, вважати ППР не врученим можна лише за умови його не направлення або допущення помилки контролюючим органом.
Із матеріалів справи убачається, що кожне з оскаржуваних позивачем ППР направлялось йому за адресою АДРЕСА_1 , яка також зазначена у зустрічному позові, проте, кожне з поштових відправлень повернулось за закінченням терміну зберігання.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС України).
Отже, оскільки оскаржувані ППР направлені ОСОБА_1 за її податковою адресою у спосіб, передбачений спеціальним нормативно-правовим актом, остання повинна була дізнатись про порушення своїх прав у 2018 році, натомість, початок відліку строку звернення до суду, за відсутності пояснень щодо неможливості отримати такі ППР за податковою адресою вчасно, мав місце у 2018 році та сплинув задовго до звернення із зустрічним позовом.
Наведене є самостійною підставою для визнання причини пропуску строку звернення до суду неповажними, у той же час, слід додатково зазначити про строки позовної давності.
Відповідно до п. 56.18 ст. 56 ПК України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.
Пунктом 102.1 ст. 102 ПК України встановлено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.
Отже, вказана норма містить приписи щодо наявності різних строків давності (як 1095 днів, так і 2555 днів у певних правовідносинах).
Пунктом 102.2 ст. 102 ПК України визначені випадки, коли грошове зобов'язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті.
Аналіз ст. 102 ПК України дає підстави для висновку, що після закінчення визначеного у ній строку давності питання вирішення спору, зокрема, щодо правомірності податкового повідомлення рішення взагалі не може бути поставлене перед контролюючим органом вищого рівня або судом.
Отже, зазначений у п. 102.1 ст. 102 ПК України строк є саме строком давності, який має матеріально-правову природу, а тому не може бути одночасно і процесуальним строком звернення до суду. Між правовою природою матеріально-правового строку давності в податкових правовідносинах та процесуального строку звернення до адміністративного суду є сутнісна різниця, а тому помилковим є ототожнення їх призначення при використанні.
Оскільки норма п. 56.18 ст. 56 ПК України не визначає процесуального строку звернення до суду, такий строк визначено в п. 2 ст. 122 КАС України та становить шість місяців.
Наведений висновок узгоджується з викладеним у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 26.11.2020 у справі № 500/2486/19.
У тій же постанові Верховний Суд зазначив, що зміст правовідносин щодо правомірності податкових повідомлень-рішень та/або інших рішень контролюючого органу, якими цим органом платнику податків визначаються грошові зобов'язання, свідчить про те, що вони об'єктивно не можуть існувати як спірні протягом 1095 днів (або у відповідних випадках 2555 днів) з дня отримання відповідного податкового повідомлення-рішення.
Зазначене обґрунтовується, зокрема, обов'язком сплатити визначені контролюючим органом грошові зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу (пункт 57.3 статті 57 ПК України). У разі оскарження податкового повідомлення-рішення в судовому порядку грошові зобов'язання вважаються неузгодженими до набрання законної сили відповідним рішенням суду (абзац четвертий пункту 56.18 статті 56 ПК України).
Сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання, є податковим боргом у розумінні ПК України (підпункт 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
З дня виникнення податкового боргу майно платника опиняється у специфічному правовому режимі обмеження, яке встановлюється статтями 88-89 ПК України, що має свої правові наслідки. Зокрема, із цього дня майно платника податків опиняється у податковій заставі, яка поширюється на будь-яке його майно (за винятком установлених законодавством обмежень (випадків).
Крім того, у разі несплати узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством короткі строки контролюючий орган наділяється правом вживати заходи задля забезпечення їх сплати (заходи примусу). Першим етапом вжиття таких заходів є направлення платникові податків податкової вимоги (стаття 59 ПК України), а вже через 60 днів з дня її надіслання (вручення) контролюючий орган набуває право на стягнення коштів платника податків та продаж його майна, яке перебуває в податковій заставі (пункт 95.2 статті 95 ПК України).
Тобто у разі невиконання платником податків обов'язку щодо своєчасної сплати узгодженої суми податкового зобов'язання контролюючий орган з огляду на компетенцію, встановлену нормами ПК України, здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків, зокрема, шляхом виявлення джерел погашення податкового боргу та контролю за дотриманням платником податків черговості погашення податкового боргу згідно із черговістю його виникнення.
Також ПК України встановлює відповідальність платників податків у разі порушення строків сплати грошових зобов'язань (стаття 126 ПК України).
Отже, численні юридичні наслідки, які з огляду на положення ПК України виникають або можуть виникнути внаслідок реалізації контролюючим органом своїх повноважень та обов'язків, після того, як визначене контролюючим органом грошове зобов'язання набуло статусу узгодженого, настають у значно менший строк, ніж 1095 днів. Тому надання такого строку для звернення до суду з вимогою про оскарження податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу щодо визначення грошового зобов'язання створювало б непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою, зокрема, щодо обсягу прав і обов'язків як платників податків, так і контролюючих органів. Зокрема така непропорційність здатна створити стан невизначеності щодо легітимності дій контролюючого органу, вчинених у законний спосіб у межах строку давності, встановленого статтею 102 ПК України, оскільки після звернення платника податків з відповідним позовом до суду раніше узгоджені грошові зобов'язання стають неузгодженими.
З урахуванням згаданих висновків, датовані 03.09.2018 та 15.01.2018 ППР не можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку після завершення 1095-денного строку позовної давності, оскільки такий строк не може бути продовженим або поновленим, що виключає можливість поновити строк звернення до суду.
ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis, пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21.12.2010 у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заява № 45783/05; пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08.04.2010 у справі «Меньшакова проти України», заява № 377/02).
Процесуальні строки є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (пункт 45 рішення ЄСПЛ від 28.10.1998 в справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain» («Перез де Рада Каванілес проти Іспанії»), заява № 28090/95). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна Держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (пункт 44 рішення ЄСПЛ від 28.10.1998 «Osman v. the United Kingdom» («Осман проти Сполученого Королівства»), заява № 23452/94 та пункт 54 рішення від 19.06.2001 «Kreuz v. Poland» («Круз проти Польщі»), заява № 28249/95).
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Згідно з п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 скористалась правом на оскарження рішень, якими вважає свої права порушеними поза межами строку звернення до суду та строку позовної давності, з урахуванням чого, зустрічний позов підлягає поверненню.
Керуючись ст. ст. 122, 123, 169 Кодексу адміністративного судочинства України,
1. Зустрічний позов ОСОБА_1 повернути.
2. Роз'яснити, що повернення зустрічного позову не перешкоджає особі, яка її подала, повторно звернутись до суду, за усунення обставин, що стали підставою для її повернення.
Ухвала набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 256 КАС України та може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 293- 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.М. Шевченко