09 лютого 2022 року Чернігів Справа № 620/16102/21
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Падій В.В.,
за участю секретаря Михайлової І.О.,
представника позивача Кутукова С.О.,
представника відповідача Роєнка О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду, за правилами загального позовного провадження, справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області (далі - ГУ Національної поліції в Чернігівській області), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ від 08.10.2021 № 342 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 , начальника управління карного розшуку Головного управління Національної поліції, полковника поліції, зі служби в поліції;
- поновити ОСОБА_1 , з 11.10.2021, на службі в поліції у спеціальному званні «полковник поліції» та на посаді начальника управління карного розшуку Головного управління Національної поліції в Чернігівській області;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, з 11.10.2021 по день прийняття судом рішення у справі, орієнтовний розмір якого на день подання позову становить 25141,20 гривень.
Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач рапортом від 07.10.2021 відкликав рапорт про звільнення від 07.09.2021, проте вказаний рапорт проігнорований відповідачем.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Падій В.В. від 11.11.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Відповідачем, в межах встановленого судом строку, подано відзив на позов, в якому заперечує проти задоволення позову з підстав, що рапорт позивача про звільнення зі служби в поліції у зв'язку з наявністю вислуги років, що дає право на пенсію від 07.09.2021 містить резолюцію начальника ГУ Національної поліції в Чернігівській області «До наказу. Звільнити з 11.10.2021», а отже вважають, що між позивачем та відповідачем досягнута згода про дату звільнення - 11.10.2021.
Позивачем подано відповідь на відзив на позов, в якій наголосив, що його рапорт про звільнення зі служби в поліції не містив конкретну дату, з якої він бажав звільнитися; вважає, що начальник ГУ Національної поліції в Чернігівській області самостійно визначив дату його звільнення 11.10.2021, проте його не повідомили про вказану дату його звільнення.
ГУ Національної поліції в Чернігівській області подані заперечення на відповідь на відзив на позов, які є аналогічними, які викладені у відзиві на позов.
Ухвалою суду від 10.01.2022, без виходу до нарадчої кімнати, занесеною секретарем судового засідання до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та відповіді на відзив на позов.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити в їх задоволенні з підстав, викладених у відзиві на позов та запереченнях на відповідь на відзив на позов.
Заслухавши пояснення учасників справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд враховує таке.
Судом встановлено, що полковник поліції ОСОБА_1 перебував на посаді начальника управління карного розшуку ГУ Національної поліції в Чернігівській області.
07.09.2021 ОСОБА_1 подав рапорт начальнику ГУ Національної поліції в Чернігівській області, в якому просив, у зв'язку з наявністю вислуги років, що дає право на пенсію, звільнити його зі служби в Національній поліції України; перед звільненням надати невикористану відпустку за 2020 рік з 13.09.2021 та направлення для проходження військово-лікарської комісії (а.с.42).
Наказом ГУ Національної поліції в Чернігівській області від 09.09.2021 №294 о/с «По особовому складу» полковнику поліції ОСОБА_1 , начальнику управління карного розшуку ГУ Національної поліції в Чернігівській області надано невикористану частину додаткової оплачуваної відпустки за 2020 рік, на 12 діб, з 13 по 24 вересня 2021 року (а.с.43).
Наказом ГУ Національної поліції в Чернігівській області від 08.10.2021№ 342 о/с «По особовому складу» полковника поліції ОСОБА_1 , начальника управління карного розшуку ГУ Національної поліції в Чернігівській області 11.10.2021 звільнено зі служби в поліції згідно з пунктом 7 (за власним бажанням) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію України» (підстава: рапорт ОСОБА_1 від 07.09.2021 (а.с.43).
Також судом встановлено, що 07.10.2021 позивачем подано рапорт начальнику ГУ Національної поліції в Чернігівській області, який містить прохання позивача не розглядати рапорт про його звільнення зі служби в поліції від 07.09.2021, у зв'язку з сімейними обставинами, а саме знаходження на утриманні двох неповнолітніх дітей 2005 та 2012 років народження, які мешкають та проживають разом з ним в службовій квартирі.
Вказаний рапорт містить відмітку управління карного розшуку ГУ Національної поліції в Чернігівській області про отримання рапорту 07.10.2021 за №2348/124/01/8/2021 (а.с.10).
Вважаючи наказ відповідача про звільнення зі служби в поліції протиправним, а своє звільнення таким, що відбулося з порушенням законодавчо визначеної процедури, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи органом місцевого самоврядування, їх посадовою особою дій у межах компетенції, але не передбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України від 02.07.2015 №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини 1 статті 1, статті 3 Закону №580-VIII Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. У своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Згідно частин 1, 3 та 4 статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону №580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням.
Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби (частини друга та третя статті 77 Закону №580-VIII).
Більш детальної регламентації звільнення поліцейського за власним бажанням Закон № 580-VIII не містить.
Проте приписами статті 60 Закону №580-VIII встановлено, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з пунктом 4 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VIII до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки визначає Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114 (далі - Положення №114).
За приписами пунктів 10, 21 Положення №114 особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням. Особи рядового і начальницького складу зобов'язані проходити службу там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами прямих начальників.
У відповідності до підпункту «ж» пункту 64 Положення №114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.
Пунктом 68 Положення №114 встановлено, що особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.
Згідно пункту 70 Положення №114 звільнення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу в запас і відставку провадиться: до полковника міліції, полковника внутрішньої служби включно - начальниками головних управлінь, управлінь МВС в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі і рівними їм начальниками, яким таке право надано Міністром внутрішніх справ; осіб вищого начальницького складу - відповідно до законодавства.
Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що служба в поліції є добровільною і може бути припинена за власним бажанням поліцейського за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону №580-VIII.
Проте порядок звільнення з цієї підстави визначений підпунктом «ж» пункту 64 та пунктом 68 Положення №114, яке з огляду на приписи пункту 4 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VIII у частині, що не суперечить Закону №580-VIII, є чинним спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює порядок проходження служби в поліції.
З аналізу пункту 68 Положення №114 випливає, що про припинення служби в поліції за власним бажанням працівник поліції повинен попередити прямого начальника не пізніше як за три місяці до дня звільнення, подавши відповідний рапорт.
Верховний Суд України у постанові від 24.06.2014 у справі №21-241а14 зазначив, що така позиція законодавця, на відміну від загального правила про обов'язок попередити власника чи уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням за два тижні, обумовлена особливим правовим положенням працівника органу внутрішніх справ, що стосується, наприклад, виконання ним обов'язків щодо забезпечення безпеки громадян і громадського порядку, здійснення оперативно-розшукових заходів тощо.
У цьому ж судовому рішенні Верховний Суд України висловив правову позицію, згідно з якою в межах передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору мають право домовитися про звільнення в більш короткий строк. Такою домовленістю необхідно вважати зазначення в рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник міліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.
Таку ж правову позицію у подібних правовідносинах висловив Верховний Суд, зокрема у постановах від 05.02.2020 у справі №819/744/16, від 20.05.2020 у справі №804/868/16, від 30.09.2020 у справі № 826/16621/17, від 09.02.2021 у справі №826/10404/16, від 11.08.2021 у справі №826/7075/16.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже до закінчення визначеного у пункті 68 Положення №114 строку служба в поліції за власним бажанням припиняється за умови, якщо між поліцейським та органом, уповноваженим приймати рішення про прийняття/звільнення зі служби в поліції, було досягнуто згоди щодо конкретної дати, з якої служба в поліції припиняється.
Зважаючи на наведені положення законодавства у поєднанні зі згаданою правозастосовною практикою, суд може погодитися з думкою відповідача про можливість звільнення працівника поліції (за власним бажанням) у більш стислі строки, аніж через три місяці від дати попередження (подання рапорту). Водночас для цього має бути обопільна згода/намір двох сторін - того, хто звертається з таким рапортом, і того/тих, хто ухвалює рішення про звільнення. За відсутності такої домовленості звільнення за власним бажанням, хоч і на підставі рапорту, не може вважатися правомірним, якщо особу звільнено менш ніж за три місяці від дня подання рапорту про звільнення.
У цій справі встановлено, що позивача звільнили (відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII) на підставі його рапорту від 07.09.2021, у якому не було зазначено дати, з якої він хотів би, щоб його звільнили, а так само про обставини, які б свідчили про його намір якомога швидше звільнитися зі служби в поліції.
Оскільки в поданому позивачем 07.00.2020 рапорті про звільнення зі служби в поліції не міститься інформації щодо дати звільнення, су вважає, що домовленості між сторонами щодо звільнення у більш короткий строк досягнута не була.
Водночас спірний наказ датований 08.10.2020, тобто позивача звільнили у вкрай короткий строк за відсутності домовленості/згоди про це.
Отже у відповідача були відсутні підстави для звільнення позивача зі служби в поліції до спливу тримісячного строку від дня попередження позивачем про своє бажання звільнитися.
Крім того суд зауважує, що судом також встановлено, що 07.10.2021 позивачем подано рапорт начальнику ГУ Національної поліції в Чернігівській області, який містить прохання позивача не розглядати рапорт про його звільнення зі служби в поліції від 07.09.2021, у зв'язку з сімейними обставинами, а саме знаходження на утриманні двох неповнолітніх дітей 2005 та 2012 років народження, які мешкають та проживають разом з ним в службовій квартирі, проте матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження розгляду вказаного рапорту відповідачем.
Суд відхиляє посилання відповідача на той факт, що рапорт позивача від 07.10.2021 про відкликання рапорту від 07.09.2021 про звільнення зі служби в поліції на розгляд керівництва не надходив, оскільки вказаний рапорт містить відмітку управління карного розшуку ГУ Національної поліції в Чернігівській області про отримання рапорту 07.10.2021 за №2348/124/01/8/2021, а наказ про звільнення позивача зі служби в поліції виданий відповідачем 08.10.2021 (а.с.10).
За таких обставин, позовна вимога про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 08.10.2021 № 342 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 , начальника управління карного розшуку Головного управління Національної поліції, полковника поліції, зі служби в поліції підлягає задоволенню за обґрунтованістю.
Пунктом 24 Положення №114 встановлено, що у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.
Також у постанові Верховного Суду України від 21.05.2014 у справі №6-33цс14 зазначається, що у разі встановлення факту звільнення без законної підстави або з порушенням передбаченого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
Як випливає з оскаржуваного наказу про звільнення позивача зі служби в поліції, останній день служби в поліції позивача є 11.10.2021, а тому поновлення ОСОБА_1 на службі в поліції у спеціальному званні «полковник поліції» та на посаді начальника управління карного розшуку Головного управління Національної поліції в Чернігівській області підлягає задоволенню з 12.10.2021, а не з 11.10.2021 як просить позивач у прохальній частині позову; в цій частині суд відмовляє в задоволенні позову.
Враховуючи, що 11.10.2021 останній день служби позивача в поліції, за який нараховане та виплачене грошове забезпечення, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, за період з 12.10.2021 по дату винесення судом рішення - 09.02.2022.
Як вбачається з пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів.
При цьому відповідач, при виконанні судового рішення, зобов'язаний утримати обов'язкові податки та інші платежі відповідно до вимог чинного законодавства України.
У свою чергу розмір середнього заробітку працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).
Відповідно до пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Зі змісту пункту 9 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260, випливає, що грошове забезпечення поліцейських обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби.
Як випливає з довідки ГУ Національної поліції в Чернігівській області від 21.10.2021 №934/124/21/01-2021 розмір грошового забезпечення колишнього начальника управління карного розшуку ГУ Національної поліції в Чернігівській області складає: середньоденне грошове забезпечення з розрахунку календарних днів 897,90 грн.; середньомісячне грошове забезпечення 27385,95 грн. Розрахунок проведено згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (а.с.20).
Отже грошове забезпечення позивача за час вимушеного прогулу з 12.10.2021 по дату винесення судом рішення - 09.02.2022 становить 108645 грн 90 коп. (897,90 грн (розмір середньоденного грошового забезпечення з розрахунку календарних днів) х 121 (кількість днів вимушеного прогулу, а саме: жовтень 2021 року-20 днів; листопад 2021 року-30 днів; грудень 2021 року-31 день; січень 2022 року- 31 день, лютий 2022 - 9 днів) = 108645 грн 90 коп.
За таких обставин суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення з ГУ Національної поліції в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період, з 12.10.2021 по 09.02.2022, у сумі 108645 грн 90 коп.
У свою чергу пунктами 2, 3 частини 1 статті 371 КАС України встановлено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Отже рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на службі в поліції та посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць слід допустити до негайного виконання.
Інші доводи та аргументи відповідача не спростовують висновків суду.
При цьому судом враховується, що згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
При вирішенні даної справи судом були враховані положення частини 2 статті 2 та частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути сумірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Так на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем разом з позовом було надано суду ордер на надання правничої правової допомоги, договір про надання правової (правничої) допомоги та послуг адвоката від 16.10.2021, пунктом 5 якого встановлено, що за надану правову допомогу та послуг адвоката з підготовки проекту позовної заяви, збору документів для захисту прав на проходження публічної служби та трудових прав, пред'явлення позовної заяви в суд, захисту прав та інтересів клієнта в суді першої інстанції клієнт сплачує адвокату винагороду (гонорар) у розмірі 12000,00 грн двома частинами після підписання цього договору; квитанції від 16.10.2021 та від 09.02.2022, в яких зазначено, що ОСОБА_1 сплачено 5000,00 грн та 7000,00 грн адвокату Кутукову С. О. за надану правову допомогу згідно договору від 16.10.2021 (а.с. 21, 81).
Отже адвокатом документально доведено факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у сумі 12000,00 грн.
Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов задоволений частково суд дійшов висновку про необхідність стягнення, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу у розмірі 6000 (шість тисяч) грн 00 коп.
У зв'язку з тим, що позивач був звільнений від сплати судового збору на підставі положень Закону України «Про судовий збір» підстави для стягнення судового збору відсутні.
Керуючись статтями 139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 08.10.2021 № 342 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 , начальника Управління карного розшуку Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, полковника поліції, зі служби в поліції.
Поновити ОСОБА_1 , з 12.10.2021, на службі в поліції у спеціальному званні «полковник поліції» та на посаді начальника Управління карного розшуку Головного управління Національної поліції в Чернігівській області.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, з 12.10.2021 по 09.02.2022, у розмірі 108645 (сто вісім тисяч шістсот сорок п'ять) грн 90 коп.
В задоволенні решти вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу у розмірі 6000 (шість тисяч) грн 00 коп.
Звернути до негайного виконання судове рішення в частині поновлення на посаді та в межах суми стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 та підпунктом 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду у повному обсязі виготовлено 17.02.2022.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головне управління Національної поліції в Чернігівській області (просп. Перемоги, буд. 74, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ - 40108651).
Суддя В.В. Падій