Номер провадження: 22-ц/813/1838/22
Номер справи місцевого суду: 522/1897/14-ц
Головуючий у першій інстанції Донцов Д. Ю.
Доповідач Сєвєрова Є. С.
25.01.2022 м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії:
головуючого - судді Сєвєрової Є.С.,
суддів: Вадовської Л.М., Колеснікова Г.Я.,
за участю секретаря - Кузьмук А.В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Ерде Банк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 червня 2014 року у складі судді Донцова Д.Ю.,
встановив:
У лютому 2014 року ПАТ «Ерде Банк», в інтересах якого діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Ерде Банк», звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності.
В обґрунтування позову зазначало, що 4 серпня 2011 року між ПАТ «Ерде Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №К-178/11, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати позичальнику кредитні кошти у розмірі 70 000 доларів США, що за курсом Національно банку України на момент укладення договору еквівалентно 557 984 грн, а позичальник зобов'язався повернути банку грошові кошти за кредитом до 3 серпня 2012 року включно, сплативши 17 процентів річних за його користування та інші платежі, виконати належним чином інші зобов'язання, передбачені умовами кредитного договору. 3 серпня 2012 року між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до цього договору, якою узгоджено викласти пункти 1.1, 1.3, та 1.4 кредитного договору в новій редакції, відповідно до якої банк надає позичальнику грошові кошти у сумі 559 510 грн. Строком остаточного повернення кредиту визначили 3 серпня 2013 року включно або термін, що вказаний у пункті 7.12 цього договору. За користування кредитними коштами встановлена плата в розмірі 25 процентів річних. На забезпечення належного виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором 4 серпня 2011 року цими ж сторонами укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю. за реєстровим № 2519, зміни до якого внесено договором про зміни № 1 від 3 серпня 2012 року з реєстровим № 1866. Відповідно до умов вказаних договорів позичальник передав, а банк прийняв в іпотеку на умовах, визначених договором, нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 та належить позичальнику на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності. 4 серпня 2011 року між ПАТ «Ерде Банк» та ОСОБА_1 укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. за реєстровим №2521, а 13 серпня 2012 року -договір №1 про зміни до цього договору за реєстровим №1932, яким погодили порядок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки. Позивач вказував, що у зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов'язань банк листом-повідомленням від 1 лютого 2013 року №838 повідомив позичальника про порушення зобов'язання за кредитним договором і виникнення простроченої заборгованості з пропозицією невідкладно погасити заборгованість за простроченими процентами. 25 червня 2013 року банк направив повторну вимогу №18 про усунення порушень основного зобов'язання за кредитним договором. Внаслідок неналежного виконання зобов'язання на 14 січня 2014 року загальна прострочена заборгованість ОСОБА_1 становить 1 074 915,75 грн, з яких 559 509,37 грн - заборгованість за кредитом; 151 724,88 грн - заборгованість за процентами; 251 779,50 грн - штраф згідно з пунктом 4.30 кредитного договору; 111 902 грн - штраф згідно з пунктом 4.4 кредитного договору. За таких обставин просило звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві власності, шляхом визнання за ПАТ «Ерде Банк» права власності на вказану квартиру в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № К-178/11 від 4 серпня 2011 року.
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 червня 2014 року позов задоволено. Звернено стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві власності, шляхом визнання за ПАТ «Ерде Банк» права власності на вказану квартиру в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № К-178/11 від 4 серпня 2011 року.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2016 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
19.12.2016 ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 13 березня 2016 року, яку ухвалою апеляційного суду Одеської області від 30.12.2016 залишено без руху у зв'язку з несплатою судового збору за подачу апеляційної скарги та ухвалою від 01.03.2017 повернуто апелянту.
У грудні 2016 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 червня 2014 року та просив скасувати його, ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що апелянту не було надано можливості бути присутнім при розгляді заяви про перегляд заочного рішення, чим обмежено його право на пред'явлення доказів у справі.Під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УPCP. Отже, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Квартира, яка є єдиним житлом для апелянта придбана ним не за кошти які були взяті у кредит, у оскаржуваному заочному рішенні, яким було встановлено право власності за позивачем на вказану квартиру, не зазначено постійне жиле приміщення, що надається апелянту замість відчуженої квартири. Не погоджується також з нарахованими йому штрафними санкціями у розмірі 363 681,50 грн з яких: 251779,50 грн за прострочення сплати процентів та 111 902 грн за несвоєчасне повне чи часткове повернення кредитних коштів, оскільки відповідач не мав умислу не сплачувати відсотки не повертати кредит, не ухилявся від виконання зобов'язань за кредитним договором, але розмір нарахованих штрафних санкцій є непомірно високим порівняно з розміром наданого кредиту.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 18 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 червня 2014 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 23 вересня 2020 року ухвалу апеляційного суду Одеської області від 18 жовтня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 09.11.2020 справу призначено до розгляду.
25.01.2021 представник ОСОБА_1 подав до суду додаткові пояснення щодо змісту апеляційної скарги.
В судове засідання 25.01.2022 представник позивача не з'явився, згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань, ПАТ «Ерде Банк» припинено.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Суд першої інстанції розглянувши справу по суті виходив з того, що у пункті 7.2. Іпотечного договору від 04.08.2011 сторони узгодили, що звернення стягнення на предмет іпотеки може здійснюватися шляхом переходу права власності на предмет іпотеки, а тому враховуючи, що вартість предмета іпотеки є нижчою ніж сума заборгованості, звернення стягнення на предмет іпотеки є співмірним заходом по відношенню до допущених відповідачем порушень умов кредитного договору та додаткової угоди, суд звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за банком права власності на квартиру в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.
Разом з тим суд дійшов вказаного висновку з порушенням норм матеріального права з огляду на таке.
Судом встановлено, що 04.08.2011 між ПАТ "Ерде Банк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір NК-178/11.
Згідно з п. 1.1.-1.4. договору банк прийняв на себе зобов'язання надати Позичальнику кредитні кошти в розмірі 70 000,00 доларів США, що складає еквівалент 557 984,00 гривні за курсом НБУ на момент укладання цього Договору, а Позичальник прийняв зобов'язання повернути Банку грошові кошти за кредитом до 03.08.2012 включно, сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 17 процентів річних, інші платежі та виконати належним чином інші зобов'язання передбачені умовами Кредитного договору.
Відповідно до умом укладеної Додаткової угоди N01 від 03.08.2012 до Кредитного договору Банк та Позичальник домовилися викласти пункт 1.1., 1.3. та 1.4 Кредитного договору в новій редакції, відповідно до якої Банк надає Позичальнику грошові кошти у сумі 559 510,00 гривень. Термін остаточного повернення кредиту 03 серпня 2013 року включно або термін, що вказаний у пункті 7.12 цього договору. За користування кредитними коштами встановлена плата в розмірі 25 % процентів річних.
З метою забезпечення належного виконання зобов'язання Позичальника за Кредитним договором, 04 серпня 2011 року між Банком та ОСОБА_1 укладений Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. за реєстровим N2519, а також Договір про зміни N1 до нього від 03 серпня 2012 року з реєстровим N1866.
Відповідно до Іпотечного договору від 04 серпня 2011 року та Договору про зміни N1 до нього від 03 серпня 2012 року, Позичальник передав, а Банк прийняв в іпотеку на умовах визначених договором нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , що складається з трьох житлових кімнат, житловою площею 42,2 кв. м, загальною площею 101,4 кв. м., та належить Позичальнику на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право власності, серії НОМЕР_1 , виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради 13 липня 2011 року на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації.
04 серпня 2011 року між Банком та Позичальником було укладено Договір про задоволення вимог Іпотекодержателя, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. за реєстровим N 2521, а також Договір N1 про зміни до цього Договору від 13 серпня 2012 року за реєстровим N 1932.
Згідно з п. 1.1. Договору про зміни N1 від 13.08.2012 до Договору про задоволення вимог Іпотекодержателя від 04.08.2011, згідно умов Іпотечного договору, квартира АДРЕСА_1 була передана Іпотекодавцем в іпотеку Іпотекодержателю в забезпечення виконання ОСОБА_1 , зобов'язань за Кредитним договором N К-178/11 від 04 серпня 2011 року з додатковою угодою N01 від 03.08.2012 року, що укладені між Іпотекодержателем та Боржником, стосовно повернення суми кредиту в розмірі 559510,00 грн. в строк не пізніше 03.08.2013, сплати штрафних санкцій, пені, відшкодувань, та інших платежів, передбачених Кредитним договором.
У зв'язку з неналежним виконанням умов Кредитного договору у позичальника утворилась заборгованість станом на 14 січня 2014 року у розмірі 1074915,75 грн., з яких: 559509,37 грн. - основна сума кредиту; 151724,88 грн. - несплачені проценти; 251779,50 грн. - штрафні санкції згідно з п. 4.3. Кредитного договору; 111902,00 грн. - штрафні санкції згідно п. 4.4. Кредитного договору.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Відповідно до статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Звертаючись до суду з цим позовом, ПАТ «Ерде Банк» просило в рахунок погашення вказаної заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі його у власність банку.
Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Частиною першою статті 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Підписавши Іпотечний договір, сторони обумовили всі його умови, в тому числі вирішили питання позасудового врегулювання спору і не передбачили можливості звернення іпотекодержателя до суду з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки.
У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про іпотеку" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
Згідно з частинами першою, третьою статті 33 Закону України "Про іпотеку" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Тобто законом чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.
Згідно зі статтею 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку"; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.
При цьому стаття 37 Закону України "Про іпотеку" не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.
Відповідно до частини першої цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.
Разом з тим згідно з частиною першою статті 38 згаданого Закону право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві може бути передбачено в рішенні суду або договорі про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідному застереженні в іпотечному договорі).
Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена у статті 3 Закону України від 07 липня 2004 року N 1953-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у якій визначено, що загальними засадами державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) є: 1) гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; 2) обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; 3) публічність державної реєстрації прав; 4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; 5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.
Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Статтею 18 вказаного Закону передбачений порядок проведення державної реєстрації прав.
Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та процедура державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Державні реєстратори зобов'язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.
Згідно з пунктами 6, 9, 12, 18, 19, 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року N 1127, державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.
Разом із заявою подаються оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, та документи, що підтверджують сплату адміністративного збору та/або внесення плати за надання інформації з Державного реєстру прав.
Розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який установлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на це саме майно, а також відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями.
За результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.
Державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо державної реєстрації прав відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав.
Для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя в разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови в державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.
Тобто для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.
Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 Закону України "Про іпотеку", якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.
Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.
Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.
Позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 Закону України "Про іпотеку" можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.
Викладене узгоджується з правовим висновком, наведеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі N 760/14438/15-ц.
З огляду на викладене, суд дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у спосіб, обраний позивачем, оскільки сторони спору узгодили позасудовий порядок врегулювання питання щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за кредитором (іпотекодержателем) у разі неналежного виконання боржником взятих на себе зобов'язань за Кредитним договором.
Вказані порушення є підставою для скасування рішення суду.
Відповідно до ст. 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу.
Процесуальне правонаступництво - це заміна сторони або третьої особи (правопопередника) іншою особою (правонаступником) у зв'язку з вибуттям із процесу суб'єкта спірного або встановленого рішенням суду правовідношення, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов'язки правопопередника і він продовжує в цивільному судочинстві участь останнього.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення прав вимоги) та внаслідок правонаступництва.
Предметом позову в даній справі є звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором, укладеним між ПАТ "Ерде Банк" та ОСОБА_1 , посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. за реєстровим N2519, а також за договором про зміни N1 до нього від 3 серпня 2012 року з реєстровим N1866.
Ухвалою Верховного суду від 23.09.2020 відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні заяви про залучення його правонаступником.
Разом з тим за умовами договору про відступлення права вимоги N К-178/11 від 26 липня 2017 року, укладеним між ПАТ "Ерде Банк" та ОСОБА_2 , не вбачається, що ОСОБА_2 набув право вимоги за іпотечним договором, укладеним між ПАТ "Ерде Банк" та ОСОБА_1 , а також за договором про зміни N1 до нього від 3 серпня 2012 року з реєстровим N1866.
Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань станом на 19.11.2018, ПАТ «Ерде Банк» припинено, дата запису:13.11.2018, підстава: рішення щодо припинення. Відомості про юридичних осіб правонаступників відсутні.
Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
У випадку, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі (пункт 7 частини першої статті 255 ЦПК України).
Враховуючи вищевикладене, оскаржуване рішення підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 червня 2014 року скасувати.
Провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Ерде Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності закрити.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складений 17.02.2022.
Головуючий:
Судді: