Справа № 308/13131/14-ц
Іменем України
09 лютого 2022 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.
суддів: Кондора Р.Ю., Бисаги Т.Ю.
з участю секретаря судового засідання: Жганич К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні об'єднану цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області ухваленого 04 листопада 2019 року головуючою суддею Лемак О.В. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до ОСОБА_2 , де третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору є ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки
встановив:
У жовтні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося у суд з позовом до ОСОБА_2 , де третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору є: ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 04.05.2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 11150915000, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 100 000,00 дол. США з розрахунку 13,50 % річних на строк з 04.05.2007 по 04.05.2022 рік.
На забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору між банком та ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки № 11150915000 від 04.05.2007 року, предметом якої є нерухоме майно, а саме: готель з рестораном, загальною площею 715,8 кв. м, що належить іпотекодавцю на праві власності та знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Зазначає, що позичальник умови кредитного договору належним чином не виконує, внаслідок чого має заборгованість станом на 09.09.2014 року в розмірі 1 894 100,87 грн., з яких: за додатковою угодою № 11150915001 до кредитного договору: сума заборгованості за кредитом становить - 1 255 978,49 грн., сума заборгованості по відсотках за користування кредитом - 561 501,67 грн. та за кредитним договором № 11150915000: відсотки - 76 620,71 грн.
08.12.2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» (як правонаступника АКІБ «Укрсиббанк») та ПАТ «Дельта Банк» був укладений Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого позивач АТ «Дельта Банк» набув прав кредитора за кредитними та забезпечувальними договорами. Отже, відповідно до вищевказаного Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами АТ «Дельта Банк» набув прав вимоги по кредитному договору.
У липні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося у суд з позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 09.02.2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 36/10/06-МК (відповідно до додаткової угоди реєстраційний номер було змінено № 10304198000) (відповідно до додаткової угоди реєстраційний номер було змінено № 10304198001), згідно з умовами якого Банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 200 000,00 дол. США з розрахунку 13,00 % річних на строк з 09.02.2006 по 09.02.2013 року.
Також в якості забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору між Банком та ОСОБА_3 був укладений договір іпотеки № 36/10/06-МК від 09.02.2006 року, предметом якої є нерухоме майно, а саме: недобудований будинок 96 % готовності до складу якого входять також: недобудований будинок (літ. А); огорожа (№ 1-2) та земельна ділянка площею 0,0387 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказує, що позичальник умови кредитного договору належним чином не виконувала, внаслідок чого має заборгованість станом на 15.06.2015 року в загальному розмірі 4 387 740,11 грн., з яких: тіло кредиту - 3 632 368,76 грн. та відсотки - 755 371,35 грн.
08.12.2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» (як правонаступника АКІБ «Укрсиббанк») та ПАТ «Дельта Банк» був укладений Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого позивач АТ «Дельта Банк» набув прав кредитора за кредитними та забезпечувальними договорами. То відповідно до вищевказаного Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами АТ «Дельта Банк» набув прав вимоги по кредитному договору.
17 грудня 2018 року ПАТ «Дельта Банк» подало заяву про зміну предметів позовів у якій просило в рахунок виконання основного зобов'язання щодо оплати заборгованості у загальному розмірі 1 894 100,87 грн., з яких: за додатковою угодою № 11150915001 до кредитного договору: сума заборгованості за кредитом - 1 255 978,49 грн., сума заборгованості за відсотками - 561 501,67 грн., за кредитним договором № 11150915000: відсотки - 76 620,71 грн. за договором про надання споживчого кредиту № 11150915000 (11150915001), звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № 11150915000 від 04.05.2007 року з ОСОБА_2 , а саме, готель з рестораном, загальною площею -715, 8 кв.м., що належить Іпотекодавцю на праві власності, та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Предмет іпотеки є власністю Іпотекодавця на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконком Ужгородської міської ради 26 вересня 2006 року на підставі рішення виконком Ужгородської міської ради від 13 вересня 2006 року за номером № 237 та зареєстрованого комунальним підприємством «Ужгородське міжрегіональне бюро технічної інвентаризації» 26 вересня 2006 року в книзі 1 за номером запису - 58. Реєстраційний номер об'єкта в реєстрі прав власності на нерухоме майно - 16122758, шляхом продажу з прилюдних торгів;
та в рахунок виконання основного зобов'язання щодо оплати заборгованості у загальному розмірі 4 387 740,11 грн., з яких: тіло кредиту - 3 632 368,76 грн. та відсотки - 755 371,35 грн. за договором про надання споживчого кредиту № 36/10/06-МК, в подальшому реєстраційний номер було змінено № 10304198000 (№ 10304198001) від 09.02.2006 року звернути стягнення на предмет іпотеки № 36/10/06-МК від 09.02.2006 року з ОСОБА_3 , а саме:
1) недобудований будинок, 96% готовності до складу якого також входить: недобудований будинок (літ. А); огорожа (№ 1-2);
2) земельну ділянку площею 0,0387 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель. Місцезнаходження (адреса) - АДРЕСА_1 ; Загальна площа недобудованого будинку 96 % готовності - 712,3 кв. м., загальна площа земельної ділянки - 0,0387 га. Предмет іпотеки є власністю Іпотекодавця на підставі рішення Ужгородського міськрайонного суду від 24 січня 2006 р. та Довідки від 25.01.2006 р. за № 305, виданої КП «Ужгородським міжрегіональним бюро технічної інвентаризації»; державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЗК №001482, виданого на підставі рішення XIX серії IV скликання №88 від 09.07.2003 р., кадастровий номер 2110100000:02:002:0038. Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за №010323500060, шляхом продажу з прилюдних торгів.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 липня 2015 року об'єднано в одне провадження позови ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_2 , де третя особа ОСОБА_1 (справа 308/13131/14) та до ОСОБА_3 (справа 308/8079/15) з призначенням об'єднаній цивільній справі № 308/13131/14.
Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 04 листопада 2019 року задоволено об'єднані змінені позовні вимоги.
В рахунок виконання основного зобов'язання щодо оплати заборгованості у розмірі 1 894 100,87 грн., звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № 11150915000 від 04.05.2007 року, а саме: готель з рестораном, загальною площею - 715, 8 кв.м., що належить ОСОБА_2 на праві власності, та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу з прилюдних торгів.
Та в рахунок виконання основного зобов'язання щодо оплати заборгованості у розмірі 4 387 740,11 грн., звернуто стягнення на предмет іпотеки № 36/10/06-МК від 09.02.2006 року, а саме: 1) недобудований будинок, 96% готовності, загальною площею 712,3 кв.м.; 2) земельну ділянку площею 0,0387 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, що належить ОСОБА_3 та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу з прилюдних торгів.
06 грудня 2019 року ОСОБА_3 подала заяву про перегляд заочного рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 04 листопада 2019 року та ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 04 травня 2020 року зазначену заяву ОСОБА_3 залишено без задоволення.
Заперечуючи заочне рішення третя особа ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить апеляційну інстанцію скасувати заочне рішення суду та прийняти нове судове рішення про відмову позивачу в задоволенні об'єднаних позовних вимог до відповідачів. Посилається на те, що позивач намагається два рази стягнути заборгованість за рішенням про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зверненням стягнення на предмет іпотеки по яким розмір кредитної заборгованості значно різниться між собою.
Крім того в резолютивній частині заочного рішення не встановлено початкову ціну продажу предмета іпотеки. Оцінка предмета іпотеки в матеріалах справи відсутня як і докази погодження з іпотекодавцем ціни предмета іпотеки. У разі порушення основного зобов'язання, іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення.
Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 02.08.2021 залучено до участі в справі ТОВ «Вердикт Капітал» як правонаступника ПАТ «Дельта Банк».
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає що така не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Апеляційним судом переглядається заочне рішення лише в частині позовної вимоги ТОВ «Вердикт Капітал» до ОСОБА_2 , де третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору є: ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, яким є готель з рестораном, загальною площею 715,8 кв. м. по заборгованості в розмірі 1 894 100,87 грн. Позовні вимоги до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, яким є недобудований будинок 96 % готовності та земельна ділянка площею 0,0387 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, по заборгованості в розмірі 4 387 740,11 грн. не стосуються третьої особи (апелянта) ОСОБА_1 та такою не оскаржувалося заочне рішення суду.
Вирішуючи даний спір по суті апеляційний суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 та ч. 1 ст. 13 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи суспільних інтересів.
Суд, розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно до ч. 1 ст. 80 цього ж Кодексу, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Судом встановлено, що 04.05.2007 між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 11150915000, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 100 000,00 дол. США з розрахунку 13,50 % річних на строк з 04.05.2007 по 04.05.2022 рік.
На забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору між банком та ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки № 11150915000 від 04.05.2007 року, предметом якої є нерухоме майно, а саме: готель з рестораном, загальною площею 715,8 кв. м, що належить іпотекодавцю на праві власності та знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Оскільки позичальник умови кредитного договору належним чином не виконував у нього утворилася заборгованість, яка станом на 09.09.2014 становила суму 1 894 100,87 грн., з яких: за додатковою угодою № 11150915001 до кредитного договору: сума заборгованості за кредитом становить - 1 255 978,49 грн., сума заборгованості по відсотках за користування кредитом - 561 501,67 грн. та за кредитним договором № 11150915000: відсотки - 76 620,71 грн.
08.12.2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» (як правонаступника АКІБ «Укрсиббанк») та ПАТ «Дельта Банк» був укладений Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого позивач АТ «Дельта Банк» набув прав кредитора за кредитними та забезпечувальними договорами. То відповідно до вищевказаного Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами АТ «Дельта Банк» набув прав вимоги по кредитному договору.
Відповідно до договору відступлення права вимоги №2306/К від 23.09.2020 укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Вердикт Капітал», товариство набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги в тому числі і за кредитним договором №10304198000 від 09.02.2006 (додаткового договору №10304198001 від 30.01.2009) укладеним між банком та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
А згідно з ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 ЗУ «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову щодо звернення стягнення на предмет іпотеки в частині позовних вимог до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позову і колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно із частиною першою статті 7 цього Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
У статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.
Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання.
А тому у даній справі право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки виникло в кредитора у зв'язку з невиконанням позичальником термінів погашення заборгованості за кредитним договором.
Щодо доводів апеляційної скарги з приводу того, що в резолютивній частині заочного рішення суду не зазначено початкову ціну продажу предмету іпотеки.
У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 Закону України "Про іпотеку".
Стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Статтею 38 Закону України "Про іпотеку" передбачено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки.
Положеннями частини першої статті 39 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
У справі, яка розглядається, суд першої інстанції, встановивши наявність заборгованості за кредитним договором, порушення обов'язків позичальником, прийняв рішення про звернення стягнення на предмети іпотеки шляхом продажу вищевказаного нерухомого майна з прилюдних торгів.
При цьому суд першої інстанції не зазначив початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначеної відповідно до частини шостої статті 38 Закону України "Про іпотеку".
Виходячи зі змісту поняття "ціна", як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України "Про іпотеку" можна зробити висновок, що у розумінні норми статті 39 Закону України "Про іпотеку" встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.
Разом з тим відповідно до статей 19, 57 Закону України "Про виконавче провадження" сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо наприклад, така вартість майна змінилася.
З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що у спорах цієї категорії, лише не зазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не має вирішального значення, та не тягне за собою безумовного скасування судових рішень.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції викладеній в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 235/3619/15-ц.
Щодо посилань ОСОБА_1 на те, що позивач намагається два рази стягнути заборгованість за рішеннями суду про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зверненням стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки покладається на іпотекодержателя. Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України суди повинні розглядати питання про можливість застосування звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, заявлений у позовній вимозі. При цьому здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту.
Звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов'язання на забезпечувальне. Тому задоволення вимог за дійсним основним зобов'язанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення за основним зобов'язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов'язанням відсутня.
З обставин справи вбачається, що позивач звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки у зв'язку з наявністю заборгованості по стягненню кредитних коштів та процентів за користування кредитними коштами, що на думку відповідача свідчить про застосування судом подвійного стягнення.
За приписами зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; чинне законодавство, а саме: ч. 1 ст. 598, статті 599-601, 604-609 ЦК України не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення.
Також відповідно до статті 1 ЗУ «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3 ЗУ «Про іпотеку»).
Іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку (стаття 17 ЗУ «Про іпотеку»).
Відповідне регулювання наведено також у статті 593 ЦК України.
Отже, наявність самого судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором за наведеними вище положеннями законодавства не є підставою для припинення грошового зобов'язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством.
Схожі правові висновки виклав Верховний Суд України у постановах від 03 лютого 2016 року у справі № 22-ц/796/716/2014 (провадження № 6-1080цс15) та від 09 вересня 2014 року у справі № 922/3658/13 (провадження № 3-71гс14).
Згідно із частиною першою статті 7 ЗУ «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Відповідно до статті 33 ЗУ «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Суд першої інстанції вірно врахував, що позивач звернувся до суду у цій справі з вимогою для звернення стягнення на предмет іпотеки у межах забезпечення відповідачем виконання основного зобов'язання, для чого є необхідним судове рішення.
Згідно зі статтею 5 ЦПК суд за вимогою особи має захистити права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Якщо ж закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Під час виконання судового рішення про стягнення з боржника грошової суми в інтересах іпотекодержателя у межах виконавчого провадження звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється з урахуванням відповідних норм ЗУ «Про іпотеку» та статті 572 ЦК України, зокрема з урахуванням права стягувача, який є іпотекодержателем, одержати задоволення вимог за рахунок предмета іпотеки переважне перед іншими стягувачами.
Зазначене співвідноситься із положеннями статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, судам слід виходити із його ефективності, а це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
При цьому, з метою забезпечення однозначного розуміння ухваленого рішення у резолютивній частині слід зазначати, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається в рахунок стягнення заборгованості за основним договором, а отже таке звернення стягнення не є додатковим стягненням, яке могло б розумітися як подвійне. Зазначеної вимоги суд першої інстанції дотримався.
Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що питання щодо виконання виданого кредитору виконавчого документа у разі, коли такий обов'язок боржника за таким виконавчим документом відсутній повністю або частково у зв'язку з його припиненням (через виконання боржником, іншою особою тощо) підлягають вирішенню в порядку, передбаченому частиною другою статті 432 ЦПК України.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у викладеній правовій позиції в постанові від 19 травня 2020 року у справі № 361/7543/17-ц.
Щодо надсилання повідомлень про звернення стягнення на предмет іпотеки.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 умови кредитного договору належним чином не виконує про що неодноразово повідомлявся в тому числі й письмово з вимогою здійснити виконання своїх зобов'язань згідно умов кредитного договору. Однак зобов'язання ним не виконані у зв'язку з чим утворилась заборгованість станом на 09.09.2014 року.
Згідно листа-вимоги від 11.09.2014 р. Банк заявив вимогу перед ОСОБА_2 про погашення боргу в сумі 146533,38 доларів США, а у випадку невиконання даної вимоги банк вимушений буде захищати свої права в судовому порядку, Т.1, а.с. 29. Такий же лист-вимога від 17.11.2014 р. був направлений ОСОБА_3 з вимогою погасити борг в сумі 208259,46 доларів США, а у випадку невиконання даної вимоги банк вимушений буде захищати свої права в судовому порядку, Т.1, а.с. 139.
Та обставина, що Банком не додано до матеріалів справи листа-вимоги безпосередньо до ОСОБА_1 не являється безумовною підставою для скасування рішення суду, оскільки припис ст. 35 ЗУ «Про іпотеку» не перешкоджає іпотекодержателю здійснювати свої права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця. Крім цього, у ході судового розгляду позичальник вправі скористатись своїм правом по запереченню позову по суті заявлених вимог. Тому, відсутність у матеріалах справи листа-вимоги до позичальника не призведе до порушення його прав, обов'язків та інтересу при розгляді позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, який позичальнику не належить.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що заочне рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням вимог норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.
Виходячи з наведеного та керуючись приписами статей 367, 374, 375, 381, 382 і 384 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду від 04 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови суду складено 18 лютого 2022 року.
Суддя-доповідач:
Судді: