Єдиний унікальний номер 234/4408/19
Номер провадження 22-ц/804/443/22
16 лютого 2022 року
м. Бахмут
справа № 234/4408/19
провадження № 22-ц/804/443/22
Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
головуючого - Тимченко О.О.,
суддів: Мірути О.А., Хейло Я.В.,
за участю секретаря судового засідання - Гладух О.О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмут цивільну справу № 234/4408/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою,
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 ,
на заочне рішення Краматорського міського суду Донецької області від 31 жовтня 2019 року (суддя Сухоручко Ю.О.), ухваленого в приміщенні Краматорського міського суду Донецької області, повне судове рішення складено 31 жовтня 2019 року,-
В березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеним позовом, в обґрунтування якого посилалася на те, що 18 січня 2019 року ОСОБА_2 під розписку позичила у ОСОБА_1 грошову суму в розмірі 60 000,00 грн, яку зобов'язалася повернути в строк до 01 лютого 2019 року. Проте, відповідачем зобов'язання не було виконано.
У зв'язку із зазначеним ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 на свою користь суму боргу в розмірі 60 000,00 грн.
Заочним рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 31 жовтня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою задоволено: стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 18 січня 2019 року в розмірі 60 000,00 грн, а також понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 152,60 грн.
Судове рішення мотивоване тим, що відповідач належним чином свої обов'язки за договором не виконувала, внаслідок чого допустила виникнення заборгованості. При цьому, відповідач була ознайомлена з умовами договору, уклавши вказаний договір, не виконувала його істотні умови щодо порядку та строків його погашення.
В апеляційній скарзі, поданій до апеляційного суду, ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.
УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ
Апеляційна скарга мотивована тим, що вона не брала грошей в борг у ОСОБА_1 , з позивачем у справі не знайома, боргову розписку їй не писала. Її знайомий ОСОБА_3 , який надавав споживчі кредити та у якого 18 січня 2019 року вона брала в борг 6 000,00 грн. Останній, враховуючи те, що вона має інвалідність через ендокринне захворювання і затримане мислення, шахрайським шляхом відібрав у неї боргову розписку на 60 000,00 грн, а 01 квітня 2019 року ще на 100 000,00 грн, внаслідок чого з неї двома судовими рішеннями було стягнуто більш ніж 160 000,00 грн, які вона не брала. З даного приводу вона була змушена звернутися до правоохоронних органів, оскільки внаслідок зазначених дій їй була спричинена значна матеріальна шкода, а також було примусово реалізоване належне їй нерухоме майно.
Від позивача відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Позивачка ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.
Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.
Суд ухвалив, розглядати справу у відсутність сторін, які не з'явились, оскільки відповідно до положень частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
18 січня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 позику в розмірі 60 000,00 грн з кінцевим терміном повернення до 01 лютого 2019 року.
ОСОБА_2 у встановлені договором позики строки, кошти не повернула.
Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.
МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА
Відповідно до частин 1, 3 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач належним чином свої обов'язки за договором не виконувала, внаслідок чого допустила виникнення заборгованості. При цьому, відповідач була ознайомлена з умовами договору, уклавши вказаний договір, але не виконувала його істотні умови щодо порядку та строків його погашення.
Такий висновок суду першої інстанції є правильним та ґрунтується на вимогах чинного законодавства.
В даній справі між сторонами виник спір щодо стягнення грошових коштів за договором позики.
Статтею 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до законодавчого визначення правочином є вольова дія суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки. Здійснення правочину законодавством може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов'язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб'єктів).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року в справі № 355/385/17 (провадження № 61- 30435сво18) міститься висновок, що у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; розірванні договору в судовому порядку; відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; припиненні зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Так, між сторонами в даній справі було укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 позику в розмірі 60 000,00 грн з кінцевим терміном повернення до 01 лютого 2019 року.
На підтвердження отримання грошей ОСОБА_2 власноруч написала розписку від 18 січня 2019 року.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона (позичальник) зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона (позикодавець) стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Наявність оригіналу боргової розписки у позивача свідчить про те, що боргове зобов'язання у ОСОБА_2 виникло перед ОСОБА_1 та не виконане.
Таким чином, узгодження сторонами істотних умов договору позики, факт отримання грошових коштів відповідачем підтверджується змістом розписки, яка власноручно складена ОСОБА_2 , що не спростовано відповідачем у справі, у зв'язку з чим, суд першої інстанції, належним чином дослідивши надані докази, з'ясувавши фактичні обставини справи відповідно до вимог ЦПК України, встановив справжню правову природу правовідносин сторін, якими підтверджено правовідносини позики, факт передання відповідачу в позику коштів, її зобов'язання повернути кошти.
Доводи апеляційної скарги відповідача вищезазначене не спростовують.
Крім того, апеляційний суд враховує висновок Великої Палати Верховного Суду, зроблений в постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010, згідно з яким стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
З огляду на те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, доводи апеляційної скарги стосовно того, що ОСОБА_3 , який не є учасником справи, шахрайським шляхом відібрав у неї боргову розписку на 60 000,00 грн, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки зазначене не є предметом розгляду та доказування в даній справі.
Доводи апеляційної скарги стосовно того, що відповідач не писала боргову розписку є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи, а саме розпискою написанню власноруч, доказів того, що розписка написана не нею, відповідачка суду не надала.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для скасування судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги відсутні, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Заочне рішення Краматорського міського суду Донецької області від 31 жовтня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий О.О.Тимченко
Судді: О.А. Мірута
Я.В. Хейло
Повне судове рішення складено 16 лютого 2022 року.
Головуючий О.О. Тимченко