Справа № 991/975/22
Провадження 1-кс/991/986/22
16 лютого 2022 року м.Київ
Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 , розглянувши скаргу ОСОБА_2 на бездіяльність органу Національного антикорупційного бюро України, яка полягає у нерозгляді звернення заявника, поданого в порядку ст. 220 КПК України,
До Вищого антикорупційного суду надійшла скарга, в якій ОСОБА_2 ставиться питання про зобов'язання органу Державного бюро розслідувань розглянути його звернення від 25.01.2022 в порядку ст. 220 КПК України та надати відповідь.
Скарга зводиться до того, що органами НАБУ чи то органами ДБР, оскільки зі змісту скарги не можливо встановити точно, вчиняється бездіяльність відносно ОСОБА_2 , яка полягає у нерозгляді його клопотання (звернення) від 25.01.2022 в порядку ст. 220 КПК України.
Слідчий суддя, дослідивши матеріали скарги приходить до наступних висновків.
Згідно зі ст. 24 КПК України, кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку передбаченому КПК України.
За змістом ст. 26 КПК України слідчий суддя у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень КПК України.
Порядок оскарження рішень, дій, бездіяльності слідчого, прокурора визначений главою 26 Кримінального процесуального кодексу України - параграф 1, статті 303-308.
Разом з тим, порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування визначений ст. 306 КПК України. Скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду, а в кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - слідчим суддею Вищого антикорупційного суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 КПК України, з урахуванням відповідних положень глави 26 цього Кодексу. За результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора слідчий суддя постановляє ухвалу, передбачену ч. 2 ст. 307 КПК України.
Пунктами 1-11 ч. 1 ст. 303 КПК України визначено вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування.
Скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, які не охоплюються вищенаведеною нормою, не розглядаються під час досудового розслідування та можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу (ч. 2 ст. 303 КПК України).
Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.
Як слідує зі змісту поданої скарги, ОСОБА_2 розповідає про злочин проти нього та його сім'ї з приводу незаконного виселення останніх із належного їм житла на підставі підробних документів, а також про вчинення щодо вказаних осіб кримінальних правопорушень, які призвели до смерті близьких родичів ОСОБА_2 .. Крім того, заявник посилається на участь у протиправних діях щодо нього органів НАБУ, поліції та ДБР, з приводу чого від звернувся із заявою до НАБУ із зазначенням про кримінальні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 364 та ч. 3 ст. 206 КК України. Водночас, у цій же скарзі ОСОБА_2 зазначає, що подав до ДБР заяву про відкриття досудового розслідування у кримінальному провадженні за ознаками злочинів, визначених ч. 1 ст. 364 та ч. 3 ст. 206-1 КК України. Отже зі змісту скарги неможливо встановити, до якого саме органу мало місце звернення ОСОБА_2 до НАБУ чи до ДБР, чи можливо до обох одночасно.
Поряд з цим, варто зауважити, що у вступній частині своєї скарги ОСОБА_2 вказує, що скарга подана на бездіяльність органу НАБУ, яка полягає у нерозгляді звернення від 25.01.2022 в порядку ст. 220 КПК України, однак у прохальній же її частині просить зобов'язати орган ДБР розглянути його звернення від 25.01.2022 в порядку ст. 220 КПК України та надати відповідь. При цьому, ОСОБА_2 зазначає в описовій частині, що його звернення від 25.01.2022 отримано 31.01.2022 саме органами ДБР, проте наголошує, що орган НАБУ не розглянув його звернення та не надав відповідь.
Водночас клопотання (звернення) від 25.01.2022, на яке посилається ОСОБА_2 у скарзі, надісланої до НАБУ чи до ДБР, яке не було розглянуто уповноваженою особою, що може мати наслідком оскарження бездіяльності в порядку п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України, заявником до матеріалів не надано, хоча на наявність його копії у додатках міститься посилання. Натомість, відсутність клопотання (звернення) від 25.01.2022 у конверті під час його розкриття у суді була засвідчена Актом управління документообігу та організаційного забезпечення Вищого антикорупційного суду від 14.02.2022 за № 03.14.1-07/21/2022.
Так, підставою звернення ОСОБА_2 до слідчого судді зі скаргою на бездіяльність органу НАБУ чи ДБР стало невиконання останніми ст. 220 КПК України щодо розгляду звернення від 25.01.2022.
Слідчим суддею встановлено, що подані матеріали дійсно не містять доказів винесення уповноваженою собою НАБУ чи ДБР будь-якого рішення з приводу розгляду клопотання.
Однак, з огляду на викладене підтвердити чи спростувати доводи ОСОБА_2 слідчий суддя не вбачає можливим.
Як зазначалося вище, до слідчого судді на стадії досудового розслідування можуть бути оскаржені лише ті рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, що прямо передбачені ч. 1 ст. 303 КПК України, а також рішення, які хоч прямо і не передбачені КПК, але фактично прийняті слідчим або прокурором. При цьому, всі інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора можуть бути предметом оскарження в суді під час підготовчого провадження.
Тобто, рішення, дії чи бездіяльність, можливість оскарження яких прямо не передбачена одним з пунктів ч. 1 ст. 303 КПК України, на стадії досудового розслідування не можуть бути предметом судового контролю з боку слідчого судді. І наведене відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, який в рішенні від 08.01.2008 щодо прийнятності заяви № 32671/02 у справі «Скорик проти України» вказав, що «право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги».
Аналіз норм кримінального процесуального законодавства свідчить, що бездіяльність, яка підлягає оскарженню відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України, передбачає три обов'язкові ознаки: 1) слідчий або прокурор наділені обов'язком вчинити певну процесуальну дію; 2) така процесуальна дія має бути вчинена у визначений КПК України строк; 3) відповідна процесуальна дія слідчим чи прокурором у встановлений строк не вчинена.
Зазначена норма закону дозволяє звернутися до суду із скаргою не на будь-яку бездіяльність, а лише щодо обов'язків слідчого чи прокурора, строк виконання яких чітко регламентований кримінальним процесуальним законодавством.
При цьому, положеннями ст. 220 КПК України передбачено, що клопотання сторони захисту, потерпілого і його представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, про виконання будь-яких процесуальних дій та у випадках, установлених цим Кодексом, іншої особи, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, або її представника слідчий, прокурор зобов'язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав. Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання виноситься вмотивована постанова, копія якої вручається особі, яка заявила клопотання, а у разі неможливості вручення з об'єктивних причин - надсилається їй.
Відповідно до ч. 3 ст. 110 КПК рішення слідчого, прокурора приймається у формі постанови.
Отже, із системного аналізу ч. 3 ст. 110, ч. 1 ст. 220 КПК України вбачається, що бездіяльність слідчого (детектива) чи прокурора при розгляді клопотань, поданих на підставі ст. 220 КПК України, полягатиме саме у невинесенні процесуального рішення у формі постанови.
Аналізуючи вищевикладене, слідчий суддя дійшов висновку, що для того щоб встановити наявність чи відсутність порушень норми ст. 220 КПК України, а саме в частині нерозгляду поданого йому клопотання в строк не більше трьох днів з моменту подання та неповідомлення про результати розгляду клопотання особи, яка заявила клопотання, слід дослідити зміст такого звернення.
Однак, як вже зазначалося вище у цій ухвалі, що також засвідчено Актом управління документообігу та організаційного забезпечення Вищого антикорупційного суду від 14.02.2022 за № 03.14.1-07/21/2022, звернення ОСОБА_2 від 25.01.2022, на яке посилається останній, відсутнє в доданих до скарги документах. Самого ж лише посилання заявником у скарзі на наявність такого факту як звернення від 25.01.2022 до органу НАБУ чи ДБР та на відстеження поштового відправлення, з якого, до речі, також не вбачається, що саме було відправлено, для розгляду скарги недостатньо, оскільки доказування за ч. 2 ст. 91 КПК України полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. При цьому, обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого (ч. 1 ст. 92 КПК України).
А відтак, слідчий суддя наразі позбавлений права здійснювати розгляд скарги ОСОБА_2 , оскільки зі змісту самої скарги неможливо встановити учасників її розгляду, тобто, до якого ж саме органу заявник пред'являє вимогу чи то до НАБУ, чи до ДБР, а як наслідок можливе порушення правил підсудності.
Порушення правил підсудності є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону (п. 6 ч. 2 ст. 412 КПК України).
Статтею 1 Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» встановлено, що Вищий антикорупційний суд: здійснює правосуддя як суд першої та апеляційної інстанцій у кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених до його юрисдикції (підсудності) процесуальним законом.
Правила підсудності судових справ встановлені процесуальним законодавством з урахуванням сукупності юридичних ознак судової справи. На підставі цих ознак нормами КПК України визначено суд, який вправі і зобов'язаний розглянути справу і вирішити її по суті.
Завдяки правилам про підсудність насамперед реалізується право на розгляд і вирішення справи компетентним судом.
Слід також врахувати, що розгляд провадження судом з порушенням правил підсудності матиме наслідком розгляд справи неповноважним судом.
Приписами ч.ч. 1-3 ст. 370 КПК України визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України.
Отже, підсумовуючи вищевикладене, слідчий суддя наголошує на тому, що правові норми чинного законодавства України свідчать про те, що суди здійснюють розгляд тільки тих справ, скарг чи клопотань, які їм підсудні.
Слідчий суддя не наділений процесуальним правом самостійного визначення учасників кримінального провадження, до яких заявник пред'являє скаргу.
За таких обставин, факт звернення заявника із клопотанням від 25.01.2022 до НАБУ чи ДБР та відсутність будь-якого реагування на таке звернення, тобто бездіяльність уповноважених осіб, яка полягає у невиконанні вимог ст. 220 КПК України, яка є предметом оскарження до слідчого судді під час досудового провадження, в порядку ст. 303 КПК України, в даному випадку заявником не доведена.
В свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Відсутність в матеріалах клопотання (звернення) від 25.01.2022 не дає можливості встановити його зміст та надати оцінку, чи міститься в ній хоча б якась інформація, яка могла дати уявлення про наявність ознак вчинення бездіяльності.
Підсумовуючи викладене, слідчим суддею наразі не встановлено бездіяльності слідчого/прокурора, яка може бути оскаржена в порядку ст. 303 КПК України.
В силу приписів ч. 4 ст. 304 КПК України, у разі якщо скарга подана на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, прокурора, що не підлягає оскарженню, то в такому разі слідчий суддя відмовляє у відкритті провадження.
З цих підстав слід відмовити у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_2 .
Керуючись ст.ст. 214, 303, 304, 309, 372 КПК України, слідчий суддя,-
У відкритті провадження за скаргою ОСОБА_2 на бездіяльність органу Національного антикорупційного бюро України, яка полягає у нерозгляді звернення заявника, поданого в порядку ст. 220 КПК України, відмовити.
Копію ухвали невідкладно надіслати особі, яка подала скаргу, разом із скаргою та усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала може бути оскаржена до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду протягом п'яти днів з дня отримання її копії.
Слідчий суддя ОСОБА_1