Ухвала від 11.02.2022 по справі 569/3885/13-к

Рівненський апеляційний суд

УХВАЛА

Іменем України

11 лютого 2022 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду в складі:

Суддів - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_4

прокурора - ОСОБА_5

обвинувачених - ОСОБА_6 , ОСОБА_7

захисників - адвокатів ОСОБА_8 , ОСОБА_9

потерпілого - ОСОБА_10

представника потерпілого - ОСОБА_11

перекладача - ОСОБА_12

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне апеляційні скарги захисника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_13 , захисника ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 , обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 08 листопада 2021 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 08 листопада 2021 року задоволено клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.6, п.9, п.12 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187, ч.3 ст.289, ч.2 ст.28, ч.2 ст.194, ч.1 ст.263 КК України, та ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.6, п.9, п.12 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187, ч.3 ст.289, ч.2 ст.28. ч.2 ст.194 КК України на 60 діб до 06 січня 2022 року.

Продовжуючи дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд вказав, що ризики, наведені прокурором, щодо обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , які обвинувачуються у вчиненні особливо тяжких злочинів, не зменшилися.

У поданих апеляційних скаргах:

захисник ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_13 зазначає, що запобіжний захід є несправедливим внаслідок суворості, а доводи прокурора - необґрунтованими. Апелянт доводить, що судом не враховано позитивні характеристики ОСОБА_6 , доводи захисника, а стороною обвинувачення не доведено ризиків щодо застосування до ОСОБА_6 і на даний час запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Просить ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 08 листопада 2021 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою обрати ОСОБА_6 більш м'який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту;

захисник ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 вважає, що ухвала є незаконною, і наголошує, що прокурор на обґрунтування свого клопотання про продовження строку тримання під вартою щодо ОСОБА_7 не надав суду жодного доказу, а судове засідання проведено без участі ОСОБА_7 , що є істотним порушенням кримінального - процесуального закону. Зазначає, що запобіжний у виді взяття під варту обрано ОСОБА_7 ще у вересні 2012 року, тобто, в умовах попереднього ув'язненя він перебуває понад 9 років, і з врахуванням Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VIII “Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання”, яким внесено зміни в ч. 5 ст. 72 КК України, у разі засудження його до строкового позбавлення волі підлягає зарахуванню з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавленні волі, тобто, тривалість фактично відбутого ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі складає більше, ніж 15 років. Просить ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 08 листопада 2021 року скасувати та негайно звільнити ОСОБА_7 з під варти.

Обвинувачений ОСОБА_6 вважає, що ухвала є незаконною та необґрунтованою, постановленою з істотним порушенням кримінального - процесуального закону, грубим порушенням норми Конституції України та Європейської Конвенції з прав людини про право на справедливий суд, що є безумовною підставою для скасування прийнятого рішення. Просить ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 08 листопада 2021 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою обрати відносно нього запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою.

Обвинувачений ОСОБА_7 вважає, що ухвала є незаконною, прийнятою з порушенням норм кримінального - процесуального закону, з порушенням його права на захист, оскільки участі в судовому засіданні 08.11.2021 року не приймав. Просить ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 08 листопада 2021 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою обрати відносно нього запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою.

Заслухавши суддю-доповідача, обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , захисників ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на підтримання поданих апеляційних скарг, думку прокурора ОСОБА_5 , потерпілого ОСОБА_10 , представника потерпілого - адвоката ОСОБА_11 , які заперечили проти задоволення апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.3 ст. 331 КПК України, суд першої інстанції зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Цією ж нормою на суд покладено такий самий обов'язок, а саме повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, у разі, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою/продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики ЄСПЛ, що узгоджується з вимогами ч.5 ст.9 КПК України.

При вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Згідно положень ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.

Суд першої інстанції, вирішуючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, в порядку ст. 331 КПК України, повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу, та умови, за яких таке продовження є можливим.

З матеріалів провадження слідує, що Рівненським міським судом Рівненської області здійснюється розгляд кримінального провадження №12012190020000004 стосовно ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.6, п.9, п.12 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187, ч.3 ст.289, ч.2 ст.28, ч.2 ст.194, ч.1 ст.263 КК України, та ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.6, п.9, п.12 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187, ч.3 ст.289, ч.2 ст.28. ч.2 ст.194 КК України.

Апеляційним судом встановлено, що у вересні 2012 року ОСОБА_7 та ОСОБА_6 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк дії якого неодноразово продовжувався.

Обґрунтовуючи рішення про продовження строку тримання під вартою, суд першої інстанції в ухвалі зазначив, що розгляд кримінального провадження на даний час не закінчено, а ризики, визначені ст. 177 КПК України, не зменшилися, і застосування більш м'яких запобіжних заходів є неможливим.

Вимогами ст.ст. 176, 178, 183 КПК України визначено, що тримання під вартою є виключним запобіжним заходом і застосовується лише, якщо жоден із інших більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.

Однак, під час апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції встановлено, що зазначені вимоги закону при розгляді клопотання про продовження строків тримання під вартою відносно обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_6 не були дотримані в повному обсязі.

Продовживши обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_6 найбільш суворий запобіжний захід, судом не з'ясовано та не наведено переконливих аргументів на користь того, що застосування більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити їх належної процесуальної поведінки та запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

При цьому, слід звернути увагу на позиції Європейського Суду з прав людини, які згідно ч.2 ст.8, ч.5 ст.9 КПК України є частиною національного законодавства, щодо підходу до розгляду доцільності продовження строків тримання особи під вартою, як протягом досудового слідства, так і судового розгляду, яке ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Відповідно, наступне рішення про продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються, та їх аналіз, як підстави подальшого втручання в право особи на свободу (справа Руденко проти України).

У контексті п.3 ст.5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ у п.60 рішення у справі «Єлоєв проти України»), після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а тому суду в разі задоволення клопотання про обрання або продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою необхідно чітко зазначити в судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризику, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України.

Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України», наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер, та доводитися відповідними доказами.

Отже, наявність підстав для продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має бути ретельно перевірено, існування ризиків негативної поведінки особи - чітко наведені та проаналізовано питання щодо можливості застосування альтернативного запобіжного заходу.

Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Дейнеко проти України», не розглянувши конкретні факти, або альтернативні триманню під вартою запобіжні заходи, та посилаючись головним чином і постійно на тяжкість обвинувачень, органи влади продовжували строк тримання заявника під вартою до розгляду його справи судом на підставах, які не можуть вважатися достатніми для обґрунтування тривалості тримання під вартою. Отже, це є порушенням пункту 3 статті 5 Конвенції.

Натомість, суд першої інстанції не дотримався вищенаведених вимог.

Колегія суддів вважає, що подані прокурором до суду клопотання про продовження строків тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_6 містять формальний виклад обставин, мотивовані лише тяжкістю злочину та наявністю ризиків, які були враховані при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинувачених.

Так, при обранні обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою було зазначено про тяжкість інкримінованого обвинувачення та ризики можливості переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, продовжити свою злочинну діяльність, тобто, вчинити інше кримінальне правопорушення, чим перешкоджати кримінальному провадженню, проте з плином часу це обґрунтування не змінилося і при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_6 .

ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення пункту 3 статті 5 Конвенції у справах проти України у зв'язку з тим, що навіть тоді, коли йшлося про тривалі строки тримання під вартою, національні суди посилалися на однакові підстави, якщо вони були, упродовж усього періоду тримання заявника під вартою (рішення у справі «Харченко проти України»).

Так, в контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, зазначено, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі, або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня ("Панченко проти Росії"). Ризик втечі має оцінюватись в світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бакчиєв проти Молдови).

Вважаючи за доцільне продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_6 суд першої інстанції погодився з доводами, викладеними в клопотанні прокурора, посилаючись на раніше встановлені під час обрання та продовження обвинуваченим запобіжного заходу ризики, і не навів обставин, які б переконливо виправдовували подальше тримання обвинувачених під вартою, оскільки їх актуальність на момент продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою прокурором не підтверджена.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що судом безпідставно продовжено обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_6 строк тримання під вартою.

Суд апеляційної інстанції враховує вимоги ст. 5 Конвенції, правову позицію ЄСПЛ у рішенні від 12.01.2012 р. у справі «Тодоров проти України», відповідно до якої «для продовження тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми підставами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку».

Висновок суду про неможливість застосування до ОСОБА_7 та ОСОБА_6 іншого більш м'якого запобіжного заходу взагалі не аргументований, носить формальний характер, оскільки суд обмежився лише посиланням на те, що більш м'які запобіжні заходи не забезпечать запобіганню визначених ризиків.

Апеляційний суд зазначає, що застосування запобіжного заходу у вигляді тримання обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_6 під вартою перебуває за межами розумних строків, необхідних для вирішення провадження і забезпечення їх належної поведінки на цей період, оскільки до обвинувачених даний запобіжний захід був застосований ще з вересня 2012 року, тобто, обвинувачені перебувають під вартою понад дев'ять років. У зв'язку з чим, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є не співмірним меті заходу, і під час вирішення питання продовження строків тримання під вартою не було забезпечено виконання засад судочинства і змагального процесу, відповідно до процедур Глави 18 КПК України, внаслідок чого судове рішення не відповідає вимогам законності, обґрунтованості та вмотивованості.

Апеляційний суд вважає, що значна тривалість судового розгляду понад дев'ять років, за відсутності відомостей щодо явного зловживання стороною захисту процесуальними правами, не може перекладатися на обвинувачених шляхом обмеження права на свободу, що відносно обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_6 носить довготривалий характер, навіть за наявності обґрунтованого обвинувачення, і при цьому очікуване покарання не слід ототожнювати із застосуванням запобіжного заходу.

У даному кримінальному провадженні, зваживши на всі обставини у їх сукупності, в тому числі, і відомості щодо особистості обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , які раніше не судимі, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційні скарги підлягають до часткового задоволення.

Враховуючи вказані обставини, і те, що в ухвалах суду про продовження обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_6 строку тримання під вартою протягом багатьох років містяться посилання на ті ж самі обставини, які слугували підставами для обрання запобіжного заходу у вересні 2012 року, тобто, без належного доведення підстав продовження відносно обвинувачених виняткового запобіжного заходу та без урахування зменшення ризиків за плином часу, колегія суддів приходить до висновку, що таку тривалість тримання обвинувачених під вартою не можна вважати виправданою.

Стороною обвинувачення не було надано нових доказів на підтвердження доцільності продовження строку тримання обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_6 під вартою.

Разом з тим, строк дії оскаржуваної ухвали суду закінчився 06 січня 2022 року, а тому Рівненський апеляційний суд не надсилає дану ухвалу до виконання.

Керуючись ст.ст. 404-405, 407, 409, 422-1 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги захисника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_13 , захисника ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 , обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 задовольнити частково.

Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 08 листопада 2021 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_6 - скасувати.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

СУДДІ:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3