Україна
Донецький окружний адміністративний суд
17 лютого 2022 року Справа№200/794/22
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Загацька Т.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 41325231, 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Свободи, 5) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання дій протиправними щодо припинення нарахування щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 з 01 липня 2014 року; зобов'язання поновити виплату поточних щомісячних страхових виплат та нарахувати та виплатити заборгованість по щомісячним страховим виплатам з 01 липня 2014 року.
Доводи позовної заяви обґрунтовує тим, що відповідач, припиняючи виплату щомісячних страхових внесків позивачу, діяв з перевищенням повноважень та не у спосіб, визначений чинним законодавством з питань соціального захисту. Вважає дії відповідача щодо припинення виплати щомісячних страхових внесків позивачу та невиплати заборгованості зі страхових внесків такими, що порушують конституційні права позивача. Враховуючи викладене, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач надав відзив на адміністративний позов, яким просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зазначає, що позивач ОСОБА_1 перебував на постійному обліку у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Куйбишевському районі м. Донецька, Донецької області. Місто Донецьк Донецької області включено до Переліку населених пунктів, який затверджено Розпорядження Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085-р, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Отже, у зв'язку з неможливістю здійснення органами Фонду соціального страхування України своїх повноважень на окремих територіях Донецької і Луганської областей, зокрема в м. Донецьк Донецької області, законодавством передбачений порядок реалізації права осіб на соціальне забезпечення, який передбачає звернення особи до органу Фонду соціального страхування України, розташованому на підконтрольній українській владі території. Проте позивач з початку проведення антитерористичної операції до теперішнього часу особисто до органів Фонду за продовженням страхових виплат не звертався, із чого вбачається наявність в його діях бездіяльності та відсутність неправомірних дій з боку управління. Крім того, відповідач вказує, що позивач не надав інформацію про реквізити його банківського рахунку, відкритого в ПАТ «Державний ощадний банк України».
Ухвалою суду від 18.01.2021 було прийнято до провадження позовну заяву, відкрито провадження в адміністративній справі. Суд призначив розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).
Розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_2 .
Відповідно до копії довідки МСЕК серії 10 ААА №030978 ОСОБА_1 з 07.09.2011 встановлено 3 групу інвалідності.
Як зазначено відповідачем у відзиві на позовну заяву позивач перебував на постійному обліку у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Куйбишевському районі м. Донецька, Донецької області.
З листа Управління ВД ФСС в Донецькій області від 16.12.2021 №01-04/15-2443 випливає, що позивачу для відновлення страхових виплат необхідно звернутися із заявою до будь-якого відділення управління виконавчої дирекції Фонду на підконтрольній українській владі території та підтвердити статус внутрішньо переміщеної особи.
Враховуючи, що у відзиві відповідач не заперечує неотримання позивачем страхових виплат з червня 2014 року, зазначені обставини справи не є спірними.
Спірні правовідносини виникли з приводу правомірності невиплаті позивачу страхових виплат у випадку, якщо позивач не звернувся із заявою до відділення управління виконавчої дирекції Фонду на підконтрольній українській владі території та не підтвердив статус внутрішньо переміщеної особи.
Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні в цілому, як і на окремих територіях Донецької та Луганської областей, не запроваджено.
Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі Суханов та Ільченко проти України (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом, а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів. Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Статтею 173 Кодексу законів про працю України регламентовано, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-XIV в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) відповідно до Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я.
Розділом V Закону № 1105-XIV врегульовані питання загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.
Згідно з частиною першою статті 36 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Відповідно до частини сьомої статті 36 Закону № 1105-XIV страхові виплати складаються із:
1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата);
2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого);
3) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності;
4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.
Частиною першою статті 47 № 1105-XIV визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду:
1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання;
2) особам, які мають право на виплати у зв'язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.
Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (частина п'ята статті 47 Закону № 1105-XIV).
Згідно з частинами четвертою, сьомою статті 47 Закону № 1105-XIV виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці».
Статтею 27 Закону України від 14 січня 1997 року № 16/98-ВР Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначені підстави припинення виплат і надання соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням. Так, виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено:
а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості;
б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність;
в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи;
г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування;
д) в інших випадках, передбачених законами.
Частиною першою статті 46 Закону № 1105-XIV регламентовано, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:
1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;
3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;
4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;
5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;
6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Суд зазначає, що Законом 1105-XIV не передбачено припинення страхових виплат у зв'язку із тим, що управлінню невідомо місцезнаходження позивача.
Відповідно до пункту 3 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1105-ХІV особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.
Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи, надано у абзаці першому частини першої статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року №1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин). Внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Як зазначено в статті 2 Закону № 1706-VII, Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, повернення таких осіб до їх покинутого місця проживання в Україні та їх реінтеграції.
Водночас частиною першою статті 3 Закону № 1706-VII встановлено, що громадянин України за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання, що враховується судом.
Постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №531 Про особливості реалізації прав деяких категорій осіб на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, від 05 листопада 2014 року № 637 Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, від 07 листопада 2014 року № 595 Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства та постанова Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 11 грудня 2014 року №20 Про затвердження Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території і районів проведення антитерористичної операції не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, і у сфері спірних правовідносин, врегульованих Законом № 1105-XIV, не можуть застосовуватись.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду:
1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання;
2) особам, які мають право на виплати у зв'язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.
Якщо справи про страхові виплати розглядаються вперше по закінченню трьох років з дня втрати потерпілим працездатності внаслідок нещасного випадку або з дня смерті годувальника, страхові виплати провадяться з дня звернення.
Інших строків Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не передбачено.
За змістом конституційних норм (ст.ст. 113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та 2-рп-99 від 02 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Жодних змін у Закон № 1105-XIV з приводу особливостей виплати заборгованості з соціальних виплат особам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Суд зауважує, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.
Посилання відповідача на те, що починаючи з 01.07.2014 позивач не звертався особисто з заявою про продовження страхових виплат до будь якого відділення Фонду, необхідні документи не надавав, страхові виплати йому не нараховувались, судом не приймаються з огляду на наступне.
Позивач сам має право вирішувати про необхідність звернення до Фонду про продовження страхових виплат. Відсутність такого звернення не є підставою для відмови в задоволенні позову.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2019 року у справі № 243/3505/16-ц.
Стосовно твердження відповідача, що судом перевищено законодавчо встановлений трирічний строк при стягненні заборгованості, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини сьомої статті 47 Закону № 1105-XIV якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".
Так, за результатом розгляду справи встановлено, що порушення прав позивача на отримання належних сум страхових виплат відбулося з вини органу, що призначає і виплачує страхові виплати, і мало триваючий характер.
Оскільки процесуальний строк обмежує лише строк звернення до суду з позовом, і не обмежує строк захисту порушеного права, якщо спеціальними нормами матеріального права встановлені більші строки для такого захисту, позивач має право захистити своє порушене право на виплату страхових виплат за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до вимог ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень ч.5 ст.77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зважаючи на фактичні обставини справи, суд вважає належним способом захисту порушеного права ОСОБА_1 визнання протиправними дій Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області щодо припинення нарахування та виплати щомісячних страхових виплат з липня 2014 року та зобов'язання відповідача поновити нарахування та виплату щомісячних страхових виплат виплатити заборгованість по щомісячним страховим виплатам з липня 2014 року.
Щодо розподілу судових витрат.
Ухвалою суду від 18.01.2022 сплату судового збору за подання до суду позовної заяви відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Оскільки сплату судового збору, що підлягав оплаті відповідно до положень цього Кодексу, відстрочено до ухвалення судового рішення у справі, судовий збір не оплачений, тому відповідно до ч.2 ст.133, ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову такий судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - суб'єкта владних повноважень.
Керуючись ст.ст. 139, 244-250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 41325231, 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Свободи, 5) про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області щодо припинення нарахування та виплати щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 з 01.07.2014.
Зобов'язати Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату поточних щомісячних страхових виплат, нарахувати та виплатити заборгованість по щомісячним страховим виплатам з 01.07.2014.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Донецькій області (код ЄДРПОУ 41325231, Донецька область, м.Слов'янськ, вул. Свободи, 5) судовий збір у розмірі 992,40 грн. на користь Державного бюджету України.
Повний текст рішення виготовлено 17.02.2022.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя Т.В.Загацька